що використовуються для проведення радіаційного контролю

1. Радіометр-рентгенометр ДП—5А (польовий), що призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози g—випромінювання (Р/год, мР/год) та складається з пошукового зонду з перемикачем (муфтою) для вимірювання b— або g—випромінювання та реєструвального пристрою, що має шкалу, блок підживлення та телефон (для індикації).

2. Комплект індивідуального дозиметричного контролю ДП — 21 — Б, щопризначений для визначення індивідуальної сумарної дози g—випромінювання. Комплект складається з малогабаритної іонізаційної камери (у вигляді авторучки) та зарядно—вимірювального пристрою (пульту). Камера установлюється в зарядний пристрій пульту, при цьому зовнішній електрод заряджається позитивно, а внутрішній — негативно. Величина заряду записується в журнал. Після роботи в зоні іонізуючого випромінювання заряд втрачається, про що свідчать результати вимірювання камери у вимірювальному пристрої пульту.

3. ІФКУ — дозиметр індивідуального фотоконтролю універсальний, що Призначений для вимірювання еквівалентних доз у діапазоні 0,05 — 2 Бер, а також теплових нейтронів. Являє собою поліетиленову касету, з світлонепроникаючим корпусом, з внутрішнього боку якого запресовані фільтри, що виключають певні види випромінювань. Всередині дозиметра знаходиться фотоплівка, яка розподілена на 4 поля:

Перше поле — доза b—випромінювання, а також фонового випромінювання;

Друге поле — доза фонового g—випромінювання;

Третє поле — доза g—випромінювання;

Четверте поле — дози теплових нейтронів та g—випромінювань.

4. Дозиметр ДРГЗ — 04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

Дозиметр—радіометр побутовий “ АНРІ — 01 — 02 — Сосна”, що — призначений для індивідуального використання з метою здійснення контролю радіаційної обстановки в робочих приміщеннях. Прилад дозволяє вимірювати потужність експозиційної (польової еквівалентної) дози g—випромінювання, щільність потоку b—випромінювання забруднених поверхонь, об’ємну активність радіонуклідів в речовині.

ГРУПИ ПРОМЕНЕВИХ ПОШКОДЖЕНЬ

- СОМАТИЧНА –ДЕТЕРМІНІСТИЧНА - (ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ, ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА)

- СОМАТОСТОХАСТИЧНА -ЙМОВІРНІСНА - (ЛЕЙКОЗИ, ОНКОПАТАЛОГІЇ, ГЕНЕТИЧНІ ПАТАЛОГІЇ)

Існує також класифікація органів за чутливістю до опромінення іншого змісту, що виділяє 4 групи критичних органів:

I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;

II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи;

III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи.

IV гр. – шкіра рук та стоп.

 

3. Гігієнічні основи протирадіаційного захисту в медицині, в промислових та побутових умовах. Методика оцінки радіаційного фону місцевості. Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами.

Прадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

· гігієнічне нормування;

· попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

· виробниче навчання;

· санітарну освіту;

· радіаційний контроль;

· медичний котроль.

Правила роботи

З закритими радіонуклідними джерелами і пристроями,

що генерують іонізуюче випромінювання:

· пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним та стійким до дії механічних, хімічних та температурних чинників;

· забороняється використовувати закриті джерела у випадку порушення їх герметичності або по закінченню терміну експлуатації;

· у неробочому положенні всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись у спеціальних захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання знеструмлені;

· для взяття радіонуклідного джерела з контейнера необхідно користуватись дистанційним інструментом або спеціальними пристроями;

· забороняється доторкатись до радіонуклідного джерела руками;

· при роботі з радіонуклідними джерелами, які вийняті з захисного контейнеру необхідно користуватись відповідними захисними екранами і маніпуляторами;

· радіонуклідні джерела, непридатні для подальшого використання розглядаються, як радіоактивні відходи і своєчасно списуються.

Відкриті джерела іонізуючого випромінювання – це рідкі, газоподібні або у вигляді порошків чи суспензій радіоактивні речовини, при використанні яких можливе забруднення оточуючого середовища, потрапляння на одяг хворих та персоналу, на шкіру та в організм. До цієї групи передусім відносяться радіофармацевтичні препарати (РФП) – діагностичні та терапевтичні препарати, які містять радіоактивні радіонукліди.

Правила роботи

з відкритими радіонуклідними джерелами:

· комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, шкіри та спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища;

· кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально необхідною для роботи і не перевищувати встановлених значень сумарної активності радіонуклідів відповідного класу;

· для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;

· кількість робочих операцій, під час виконання яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, сублімація тощо) необхідно зводити до мінімуму;

· роботи слід проводити на лотках і піддонах, зроблених зі слабкосорбуючих матеріалів;

· необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;

· у фасувальній та процедурній, де проводиться робота з високоактивними препаратами, поверх спецодягу персонал одягає пластикові напівхалати, гумові рукавички, бахіли та маски;

· працюють з радіоактивними препаратами на кюветах, покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;

· до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.

 

Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.

Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.

 

 

4. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації рентгенологічного відділення лікарні. Санітарно–дозиметричний контроль. Методика визначення необхідного протирадіаційного захисту.

Рентгенологічне відділення

Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються в медичних установах, найбільш розповсюдженими являються рентгенівські діагностичні апарати. Рентгенівське випромінювання, що генерується цими апаратами, характеризується значною проникаючою здатністю, у зв’язку з чим може являти певну небезпеку для персоналу рентгенологічних підрозділів, пацієнтів, яким проводяться рентгенологічні процедури, осіб, які перебувають в суміжних приміщеннях і на прилеглій території.

Вимоги до розміщення, планування, опорядження, санітарно-технічного обладнання рентгенологічних підрозділів медичних установ, протирадіаційного захисту їх персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів викладені в “Будівельних нормах і правилах”, “Санітарних правилах і нормах – Рентгенологічні відділення (кабінети)”(ДСанПіН 42-129-11-4090-86), “Санітарних правилах роботи при проведенні медичних рентгенологічних досліджень” (№ 2780-80).

Основні санітарно-гігієнічні вимоги до рентгенологічних відділень (кабінетів):

· мають розташовуватись у спеціально збудованих або реконструйованих для них приміщень (санітарне законодавство не дозволяє розміщення рентгенологічних кабінетів в житлових будинках і дитячих установах);

· перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель;

· повинні мати приміщення, перелік і площі яких наведені у таблиці 3;

· для фарбування стін застосовується баритобетон;

· двері повинні бути покриті листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою;

· обладнання вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняття підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги;

· світловий коефіцієнт у кабінеті повинен знаходитися у межах не менше 1: 10;

· після спорудження відділення стаціонарне захисне обладнання перевіряють за допомогою дозиметричної апаратури;

· у процесі експлуатації кабінету контроль повинен здійснюватися не менше 1 разу на 2 роки;

· повітря рентгенівського кабінету внаслідок дії іонізуючого випромінювання забруднюється озоном і оксидами озону, тому приміщення повинні обладнуватись припливно-витяжною вентиляцією, норми повітрообміну наведені у таблиці 4;

· штучне освітлення повинно бути загальне і локальне (робоче), вимоги до освітлення наведені у таблиці 5;

· у кабінетах рентгеноскопії передбачається затемнення і адаптаційне освітлення, у рентгеноопераційних – аварійне освітлення;

· розрахункові граничнодопустимі рівні випромінювання (РГДР) мають відповідати нормам наведеним у таблиці 6;

· граничнодопустимі рівні опромінення під час експлуатації кабінетів не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 7;

· основними видами стаціонарного захисту є стіни, перекриття, перегородки, захисні двері та оглядове скло із свинцю;

· індивідуальний захист: мала захисна ширма, що захищає тулуб лікаря-рентгено-лога; гумовий килимок, що захищає ноги; фартух з просвинцьованої гуми; рукавички;

· персонал повинен суворо дотримуватись вимог спеціальних правил стосовно місця розташування під час процедур, часу перебування на робочому місці, використання засобів індивідуального захисту тощо;

· під час проведення діагностичних (терапевтичних) процедур персонал зобов’язаний забезпечити пацієнта відповідними засобами індивідуального захисту ділянок тіла, які не опромінюються.

Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.

Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.

 

5. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації радіологічного відділення лікарні. Санітарно–дозиметричний контроль. Гігієнічна оцінка ефективності протирадіаційного захисту.

Радіологічне відділення, як правило, поділяють на відділення для дистанційної променевої терапії та відділення для застосування закритих і відкритих радіофармацевтичних препаратів.

Відділення для дистанційної терапії (телегамматерапії). Відділення оснащено установкою «Агат—1». Радіоактивний кобальт знаходиться у контейнері, розташованому в самому апараті. В зв’язку з тим, що g—випромінювання має велику проникаючу здатність, указаний контейнер не забезпечує повного поглинання g—випромінення. Тому g—апарат в робочому стані являє собою певну небезпеку для осіб, які знаходяться у приміщенні процедурної кімнати. Потужність дози, яку створює g—апарат при закритому затворі, не повинна перевищувати 3 мР/год на відстані 1 м від кожуха апарату. Під час перезарядки приладу та ряду інших обставин потужність дози може досягти значно більш високих величин. Тому хворого попередньо навчають, як він повинен лягати, обкреслюють колом ділянку, яка підлягає опроміненню з таким розрахунком, щоб укладка хворого не займала більше 2 хвилин. На період здійснення опромінення хворого випромінювач автоматично висувається з контейнера і радіаційна небезпека, звичайно, збільшується.

Для забезпечення радіаційної безпеки головним є улаштування стаціонарного захисту та оптимальний вибір місця розміщення радіологічного відділення і, насамперед, приміщень процедурних. Проектування стаціонарних захисних пристроїв здійснюється виходячи з розрахункових гранично допустимих рівнів випромінювання, які встановлені для зовнішньої поверхні радіаційного захисту або для фактичних робочих місць

Дозиметр ДРГЗ-04, що являє собою широкодіапазонний цифровий дозиметр потужності експозиційної дози хвильового випромінювання та призначений для вимірювання потужності експозиційної дози на робочих місцях у суміжних приміщеннях, а також на території підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання. Крім того, прилад можна використовувати і для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних установок та протягом періоду ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

 

6. Знешкодження та знезараження стічних вод лікарні та здоров’я населення (основні принципи знешкодження та знезараження стічних вод при наявності та при відсутності централізованих каналізаційних систем, локальні очисні споруди сільських лікарень та оздоровчих закладів, що окремо розміщені).

ПОЛIПШЕHHЯ ЯКОСТI ВОДИ (КОHДИЦIОHУВАHHЯ ВОДИ) — це комплекс технологiчних заходiв, що спрямованi на змiну складу та властивостей води з метою iх приведення у вiдповiднiсть вимогам ДЕСТу на питну воду.

Але завжди в процесі кондиціонування води можна видiлити 4 основних процеса полiпшення ii якостi:

1. Очитска

2. Знезаражування

3. Дезактивацiя

4. Знешкодження

О Ч И С Т К А — комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення органолептичних, фiзичних та хiмiчних властивостей води, а також ii пiдiгрiв або охолодження.

До основних засобiв очистки вiдносяться:

1. ОСВIТЛЕHHЯ — являе собою процес виведення або усунення змулених частинок iз складу води (практичн це засiб боротьби з каламутнiстю)

Hайбiльш розповсюдженими засобами освiтлення являються:

а) ВIДСТОЮВАHHЯ (у вертикальних або горизонтальних вiдстiйниках)

Г о р i з о н т а л ь н и й в i д с т i й н и к являе собою прямокутник, який витягнутий в напрямi руху води. Резервуар забезпечений пристроем для надання водi ламiнарноi течii.

Дно горизонтального вiдстiйника мае нахил в бiк вхiдноi частини, де знаходиться приймальник для зiбрання мулу.

Вода для освiтлення поступае через водозливний лоток i долi через дiчрчату перегородку з однiеi iз торцевих сторiн вiдстiйника, а виходить з другоi через таку ж дiрчату перегородку.

Як правило, вiдстiйник розбивають на ряд паралельно працюючих корiдорiв, шириною не бiлдьше 6 метрiв.

В е р т i к а л ь н и й в i д с т о й н и к — це резервуар конiчноi або пiрамiдальноi форми. В його центрi розмiщена залiзна труба, в верхню частину якоi поступае вода, що потребуе освiтлення.

Потiм вода поступае у зону осадження, яку проходить по перетину знизу вверх с невеликою швидкiсттю.

б) КОАГУЛЯЦIЯ. Коашгуляцiю називаеться процес укрупнення, збiльшення i агрегацii колоiдних сумiшiв води, що проходить внаслiдок iх взаемного злипання пiд дiею сил молекулярного притягання.

Коагуляцiя завершуеться утворенням видимих неозброеним оком агрегантiв—пластiвцiв.

Видiляють 2 види коагуляцii:

а) к о а г у л я ц i ю в в i л ь н о м у о б ‘ е м i, що проходить у камерах пластоутворення (камерах реакцii);

б) к о н т а к т н у к о а г у л я ц i ю, що проходить в масi завислого мулу.

Коагуляцiя проходить пiд впливом хiмiчних реагентiв — коагулянтiв, в якостi яких використовують солi Al або Fe.

В вiтчизнянiй практицi як коагулянт найчастiше використовуеться неочищений глинозем / хiмiчна формула Al2 (SO4)3*H2O/, який вмiщуе 33% безводного сульфату Al.

Як коагулянт також застосовують:

— алюмокислий галун [Al2(OH)] CL*6H2O;

— алюмiнат натрiю NaAlO2;

— залiзний купорос FeSO4*7H2O;

— хлорiд залiза FeCl3.

в) ФЛОКУЛЯЦIЯ використовуеться для прискорення процесу коагуляції та iнтенсифiкацii роботи очисних споруд шляхом застосування в якостi коагулянтiв—флокуоянтiв високомолекулярних синтетичних сполук. (таких як полiакриламiд, К—4, К—6, ВА—2, активiзована кремнiева кислота та iн.)

г) ФIЛЬТРАЦIЯ (через фiльтри з зернистою загрузкою)

Фiльтри класiфiкують:

1) за швидкiстю фiльтрування:

— повiльнi (0,1 — 0,3 м/ч);

— прискоренi (швидкi) (5 — 10 м/ч).

2) за числом фiльтруючих шпрiв:

— одношаровi;

— двохшаровi.

Практично завжди фiльтр з зернiстою загрузкою являе собою бетонний резервуар, що заповнений фiльтруючим матерiалом в 2 шари.

Верхнiй ф i л ь т р у ю ч и й шар виготовляють з вiдсортированого матерiалу, що володiе великою фiльтруючою здiбностю та достатньою механiчною щiльнiстю (кварцевий пiсок, антрацiтова крихта, керамзiт та iн.).

Hижнiй п i д т р и м у ю ч и й шар служить для того, щоб мiлкий фiльтруючий матерiал не зносився разом з фiльтруючою водою через отрори розподiльноi системи.

Фiльтрацiя води здiйснюеться двома принципово рiзними методиками: пливковою та об’емною.

П л и в к о в а фiльтрацiя передбачае утворення плiвки з ранiше задержаних домiшок води в верхньому фiльтруючому шарi води. Така методика досить характерна для роботи так званих ПОВIЛЬHИХ фiльтрiв.

_____________________________________________iнеральних та органiчних речовин осадку (вiн мае ще назву бiологiчна плiвка).

Саме повiльнi фiльтри, якi вiдрiзняються простотою будови та експлуатацii, були першими очисними спорудами мiських водомереж на початку ХIХ сторiччя.

В подальшому, в зв’язку з збiльшенням водоспоживання i потужностi вододжерел, вони звiльнили мiсце швидким фiльтрам, перевагою яких е бiльша продуктивнiсть i менша площа, що дуже важливо в умовах сучасного мiста.

В основi роботи ШВИДКИХ фiльтрiв лежить так зване о б ‘ е м н а фiльтрацiя. За своею суттевiстю воно являе собою фiзико—хiмiчний процес.

При об’емнiй фiльтрацii механiчнi домiшки води пронiкають в товщу фiльтруючоi загрузки i адсорбируються пiд дiею сил молекулярного тяжiння на поверхнi ii зернин та ранiше адсорбированих частинок.

2. ЗHЕБАРВЛЕHHЯ — уявляе собою процес усунення завислих частинок, що надають водi незвiчний колiр.

Це можуть бути:

— найдрiбнiшi частинки глини, якi надають водi молокоподiбний колiр;

— рослиннi колоiднi речовини (наприклад, гумiновi кислоти, що утворюються в болотянiй водi) — жовтууватий колiр;

— розчиненi хiмiчнi речовини (наприклад, колоiднi сполуки Fe) зеленуватий колiр;

— речовини, що утворюються внаслiдок життедiяльностi водних органiзмiв (наприклад, масовий розвиток синьо—зелених водоростiв) зеленуватий колiр;

— стiчнi води — жовтувате забарвлення.

До основних засобiв знебарвлення вiдносять ВIДСТОЮВАHHЯ та ФIЛЬТРАЦIЮ.

3. ДЕЗОДОРАЦIЯ — усунення неприемного запаху води.

Розпiзнають запахи природнього та штучного походження.

П р и р о д н i й запах пов’язаний з розвитком в водоймищах водоростiв i актиномiцетiв;

Ш т у ч н и й запах обумовлений забрудненням води промисловими стiчними водами.

Hайбiльш розповсюдженими методиками дезодорацii являються:

— фiльтрацiя води активованим вуглем;

— аерування;

— оброблення окислювачами (KMnO4, Cl2O7 та iн.);

— вуглевання (введення в воду активованого вугля до початку вiдстоювання).

4. ПОМ’ЯКШАHHЯ — зниження жорсткостi води.

В нормi жорсткiсть води 7 мг/екв (> 10 мг/екв — жостка вода).

Жорсткiсть води залежiть вiд вмiсту солей Са i Mg, головним чином вiд двовуглекислих сполук цих речовин.

В практичному аспектi розрiзняють 3 види жосткостi:

— загальну — жорсткiсть сироi води обумовлена сполуками Ca та Mg;

— усувну — жорсткiсть води, яку можна усунути при кип2ятiннi вгаслiдок розпаду бiкарбонатiв Ca, Mg, а iнодi i Fe;

— постiйну — жорсткiсть води, що не усуваеться пiсля годинного кип’ятiннi, внаслiдок наявностi сернокислих, хлористих та азотнокислих солей.

Для усунення високоi жорсткостi води використовують:

1) р е а г е н т н и й (хiмiчний) спосiб, заснований на взаемодii води з вапновмiщуючими розчинами — внаслiдок чого утворюються нерозчиннi сольовi розчини CaCO3_ та MgSO3_;

2) б е з р е а г е н т н и й (фiзичний) спосiб — кип’ятiння;

3) ф i з и к о — х i м i ч н и й спосiб з використанням iонообмiнних смол (анiонiтiв та катiонiтiв).

5. ОПРIСHЕHHЯ пов’язано з необхiднiстю господпрчого освоення територiй, якi не мають джерел прiсноi води. Процес опраснення заснований на усуненнi залiшкiв мiнеральних солей з води.

Hайбiльш розповсюдженими засобами опрiснення води е:

а) д и с т и л я ц i я, що заснована на випарюваннi води з наступною конденсацiею.

Великi дистiляцiйнi установки працюють в мм. Баку, Червоноводськ, Шевченко.

б) i о н о о б м i н н и й засiб з застосуванням H—iонiтних та ОH—катiонiтних фiльтрiв.

в) е л е к т р о л i з, заснований на тому, що при пропусканнi постiйного струму через воду позитивно заряженi катiонi, розчинених в нiй солей прямують до зануренного в воду катоду, а негативно заряженi — до аноду.

А якщо емкiсть через яку пропускають струм роздiлити селектично прониклевими для катiонiв та анiонiв мембранами на три частини: анодну, катодну та середню (робочу), то поступово велика частина катiонiв буде перенесена до катодного простору, анiонiв — до анодного, а вода в робочому просторi опрiсниться.

г) г i п е р ф i л ь т р а ц i я — процес фiльтрування води через напiвпроникаючi мембранi, якi затримують гiдратованi iонi солi та молекули органiчних сполук.

д) в и п а р у в а н н я п i д в а к у у м о м;

е) д i а л i з;

ж) е к с т р а к ц i я;

з) в и м о р о ж у в а н н я.

6. ЗHЕЗАЛIЗЮВАHHЯ — усунення з води органiчних та неорганiчних солей Fe

Засоби:

— ф i з и ч н и й (безреагентний) — аерування в градинях та контактних резервуарах;

— х i м i ч н и й (реагентний) — з викоритсанням Al, вапна i Сl.

7. ФТОРУВАHHЯ i ДЕФТОРУВАHHЯ _____________________________________________стки води.

Для фторування використовуються такi сполуки, як фторид Na, кремнефторiста кислота i ii натрiева сiль, фторид—бiфторид амонiю.

Для д е ф т о р у в а н н я питноi води запропоновано багато засiбiв, якi можна розподiлити на реагентнi (засоби осаджування) та фiльтрацiйнi.

Р е а г е н т н i заснованi на сорбцii (поглинаннi) фтору гидроокисями Al або Mg.

Ф i л ь т р а ц i я проводиться через шар активованоi акисi Al.

З H Е З А Р А Ж У В А H H Я — це комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення мiкробного складу води i знищення патогенних мiкроорганiзмiв.

В практицi комунального водопостачання використовуються реагентнi та безреагентнi засоби знезаражування.

До числа б е з р е а г е н т н и х (фiзичних) заходiв вiдносяться:

1. Використання УЛЬТРАФIОЛЕТОВОГО ВИПРОМIHЮВАHHЯ.

Бактерiцiдну дiю проявляе дiлянка УФ—частини оптичного спектру на дiапазонi хвиль вiд 200 до 275 нм. Максимум бактерiцiдноi дii приходиться на променi з довжиною 260 нм.

Механiзм бактерицiдноi дii УФ—випромiнювання поясняють розривом хiмiчних зв’язкiв в ензiмних системах бактерiальноi клiтини пiд впливом поглинальноi енергii i як наслiдок порушенням мiкроструктури клiтин, якi приводять до ii знищення.

Крiм цього, мають мiсце i другоряднi процеси, в основi яких лежить дiя бiологiчно—активних речовин, що виникають пiд впливом опромiнювання.

Як джерела бактерiцiдного випромiнювання використовуються:

— ртутно—кварцевi лампи високого тиску, потужнiстю до 2500 Вт;

— ртурно—аргоновi лампи.

2. Обробка води УЛЬТРАЗВУКОМ.

3. Використання ШВИДКИХ ЕЛЕКТРОHIВ.

4. Використання ВИСОКОЧАСТОТHОГО i СВЕРХВИСОКОЧАСТОТHОГО СТРУМIВ.

5. Застосування ВИСОКОВОЛЬТHИХ IМПУЛЬСHИХ СТРУМIВ.

6. Обробка води ГАММА—ВИПРОМIHЮВАHHЯМ.

Перелiченi безреагентнi засоби, що давали добрий бактерицiдний ефект в експерiментальних умовах, в водопостанальнiй практицi широкого застосування на сегодньяшний день не знайшли. Головна причина технiко—економiчна.

I, наприкiнцi, ще про один безреагентний засiб зназаражування води:

7. КИП’ЯТIHHЯ.

Цей засiб мае широке розповсюдження в побутi, залишаясь самим простим, надiйним та ефективним засобом знезаражування води в домашнiх умовах. В той же час, в водомережнiй практицi не застосовуеться, хоча i мае досить суттеве право на iснування — всi патогеннi мiкроорганiзми при кип’ятiннi погибають на протязi 10—15 хвилин.

До числа р е а г е н т н и х (хiмiчних) засобiв знезаражування вiдносять слiдуючi:

1. Обробка води П Р Е П А Р А Т А М И Х Л О Р У (ХЛОРУВАHHЯ).

Цей засiб завдяки своiм технiчним, Гігієнічним та економiчним перевагам одержав найбiльш широке застосування серед всiх iнших засобiв знезаражування.

Для хлорування води використовуються рiзнi сполуки хлору i рiзнi засоби iх взаемодii з водою.

Hайбiльше розповсюдження одержали:

а) р i д к i й та г а з о п о д i б н и й Cl, що надходить на водопостачальнi станцii в цистернах або балонах пiд високим тиском. Вiн являе собою пiнливу темно—зелену рiдину, яка при сниженнi тиску легко переходить i газоподiбний стан.

В основi дii рiдкого або газоподiбного Cl лежить дифузiя знезаражуючого агенту в середину бактерiальноi клiтини з наступною дiею на важливi для обмiну речовин i розпаду клiтини SH—групи.

Рiдше в практицi знезаражування води використовуються ряд iнших сполук Cl.

б) г i п о х л о р i т и Ca i Na, що являють собою солi хлорноватистоi кислоти. В основi дii гiпохлорiтiв — розпад кислоти з утворенням гiпохлорiтного пеку та кисню;

в) х л о р н е в а п н о — комплексна сполука, в якiй iон Ca, зв’язаний з анiонами хлорноватистоi та хлористоводневоi кислот;

г) д в о о к и с ь х л о р у (ClO2) — газ жовтувато—зеленого кольору, що легко розчиняеться у водi;

д) х л о р а м i н.

Перед тiм як перецти до детального розглядання основних методiв хлорування, зупинимось на деяких спецiфiчних термiнах:

ХЛОРПОГЛИHАЛЬHIСТЬ — це кiлькiсть Cl, що взаемодiе з органiчними, колоiдними та легко окислювальними неорганiчними речовинами.

ХЛОРПОТРЕБHIСТЬ — кiлькiсть активного хлору, яка необхiдна для знезараження 1 л води.

ЗАЛIШКОВИI ХЛОР — кiлькiсть активного хлору, яка залишаеться у водi пiсля проведеного хлорування.

Фактично: Хлорпотребнiсть = хлорпоглинальнiсть + залишковий Сl

ОСHОВHI ЗАСОБИ ХЛОРУВАHHЯ:

1.Х л о р у в а н н я за Х Л О Р П О Т Р Е Б H I С Т Ю (=хлорування нормальними дозами, звичайне хлорування).

Доза залишкового хлору в даному випадку знаходиться в межах 0,3—0,5 мг/л. _____________________________________________ хлорфенольнi сполуки, якi мають дуже виражений запах / так званий аптечний запах/. _________________________________________________одi не утворюеться.

3. П О Д В I Й H Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування, яке проводиться в ходi технологiчного процесу покращення якостi води два рази — на початку /до вiдстоювання/ i в його кiнцi /пiсля вiдстоювання/.

4. П Е Р Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування надлишковими дозами Cl.

Доза залишкового Сl2 — в границях 10—30 мг/л.

Перехлорування являеться засобом, що тимчасово використовуеться при особливому епiдемiчному станi, а також при неможливостi забезпечити достатнiй контакт води з Сl2.

В даний час частiше всього використовуються два засоби перехлорування:

— с у п е р х л о р у в а н н я, яке передбачае використовування великих доз хлору i в зв’язку з цим необхiднiсть усунення надмiрного залишкового Cl2 (дехлорування) перед подачею води споживачам, що досягаеться:

а) збiльшенням подачi гiпосульфiту, або

б) сорбцiею Cl2 на активованному вугiллi, або

в) аерацiею.

— х л о р у в а н н я п i с л я п е р е л о м н и м и дозами. Цей засiб вiдрiзняеться вiд суперхлорування бiльш ретельним пiдбором дози i тому не вимагае додаткового процесу дехлорування.

2. О З О H У В А H H Я ______________________________________________ являються сильними

окислювачами, тому обумовлюють бактерiциднi властивостi озону.

Озонування являеться одним з перспективних засобiв знезараження.

Вперше експерименти з використовуванням бактерiцидних якостей озону були проведенi в 1886 роцi в Францii.

Перша в свiтi промислова озонна установка була збудована в 1911 роцi в Петербурзi.

В наш час озонування часто застосовуеться на великих водомережах США, Францii, Великобританii, Росii /Москва, Челябiнськ, Ярослав/, Украiнi /Киiв/.

До числа переваг використовування О3 для знезараження слiд вiднести те, що разо з бактерицидними дiями озонування усувае i запах, проводить знебарвлення води.

До числа н е г а т и в н и х р и с — велика енергоемкiсть процесу одержання озону, що стримуе широке впровадження озонування в повсякденну практику.

3.Використовування ПЕРЕКИСHИХ СПОЛУК /H2О2, Nа2О2, КМnО4/.

4.Використовування ПРЕПАРАТIВ СРIБЛА / срiблення води,Ag+/.

Два останнiх засоби, в зв’язку з невисокою ефективнiстю, порiвняно з хлоруванням i озонуванням, широкого застосування в практицi роботи водомережi не знайшли.

Д Е З А К Т И В А Ц I Я — доведення кiлькостi радiоактивних речовин до ГДК i ГДР.

Hайбiльш розповсюдженними засобами дезактивацii являеться:

— к о а г у л я ц i я

— в i д с т о ю в а н н я

— ф i л ь т р а ц i я через спецiальну шихту

— х л о р у в а н н я

З H Е Ш К О Д Ж Е H H Я — усунення з води токсичних хiмiчних речовин.

Hайбiльш доцiльно з цiею метою застосовувати перехлорування води, особливо суперхлорування.

В деяких випадках ефективним засобом дезактивацii являеться кип’ятiння води.

ДЖЕРЕЛА МIСЦЕВОГО ВОДОПОСТАЧАHHЯ

А/ Ш а х т н и й к о л о д я з ь

Hайбiльш розповсюдженою формою являються копанi колодязi.Останнiм часом для копання часто використовують бурiння.Шахтний колодязь являе собою вертикальну квадратну або круглу шахту з площею пересiку бiля 1 м кв.

До осносних Гігієнічних вимог, якi повиннi бути виконанi при обладнанi шахтного колодязя слiд вiднести слiдуючi:

— шахта криницi повинна досягати 2—го водоносного шару;

— зруб колодязя повинен бути збудований з водопроникного матерiалу /дерево, залiзобетоннi кiльця/ i виступати над поверхнею грунту не менше як на 80 см;

— невiд’емним елементом будь—якого колодязя повинен бути глиняний замок /шар добре утрамбованоi глини, навкруг криницi/.Його оптимальнi розмiри:

глибана — 1,5—2 м

радiус — 1,5 м;

— колодязь повинен бути розмiщеним на вiддалi не менше як 25 м вiд забруднюючих об’ектiв, в тому разi коли вони знаходяться нижче за рельефом — вiддаль повинна збiльшитись до 100 м;

— обов’язковим являеться присутнiсть кришки /ляди/, навiсу, загальногромадського вiдра;

б/ А б i с i н с ь к и й к о л о д я з ь

Свою назву ‘абiсiнський’ цi криницi одержали тому, що вони вперше були застосованi англiйцями в перiод походу до Абiсiнii.Криницi такого типу мають ще одну назву — н о р т о н о в с ь к и х, по iменi iх винахiдника.

Iх обладнання складаеться з залiзноi труби невеликого дiаметра /25—75 мм/ з отвором на ii поверхнi /8—12 мм/.Загальна глибина абiсiнського колодязя 10 м.Вода витягуеться за допомогою насосiв.

Спорудження абiсiнського колодязя нескладне, проводиться швидко, без особливих затруднень.В той же час такi колодязi мають i ряд суттевих недолiкiв:

— малий запас води;

— перiодичне засмiчевання отвору в трубi грунтом, пiском та iн.;

— ненадiйнiсть в Гігієні\чному вiдношенi, тому що в основному використовуються запаси грунтових вод.

Однак, саме абiсiнськi колодязi стали прообразом м е х а н iз о в а н н о г о ш н е к о в о г о колодязя та д р i б н о т р у б ч а т о г о колодязя /МШК, МТК/, що використовуються в вiйськовiй практицi.

Бiльш досконалими в цьому вiдношенi являються г л и б о к о тр у б ч а т i колодязi, наприклад, бруклiнський колодязь, названий так, в зв’язку з тим, що вперше був застосований с м.Брукоiнi /США/.

Б р у к л i н с ь к и й колодязь — це буровий колодязь, з звiнчуваних мiж собою залiзних, чавунних або мiдних труб дiаметром 100—500 мм.Глибина колодязя як правило 20—50 м.

Використовуються в основному мiжпластовi пiдземнi води.

А р т е з i а н с ь к и й к о л о д я з ь — являе собою бурову свердловину /цилiндричний вертикальний канал/ який проходить через товщину до намiченого до експлуатацii водоносного горизонту.

Основними способами бурiння свердловин для видобутку води являеться ударний /колонковий/ i обертальний /ретоний/.

Головною умовою роботи артезiанського колодязя — досягнення шару мiжпластовой напорноi пiдземноi води.

В артезiанських колодязях вода або сама виливаеться, або самостiйно пiднiмаеться до поверхнi землi.

Важливою умовою рацiонального використання джерел мiсцевого водопостачання являеться сваечасна с а н а ц i я криниць.

САHАЦIЯ бувае:

— п л а н о в а /проводиться кожну весну пiсля перiоду таяння снiгiв/;

— п о з а п л а н о в а /здiйснюеться за епiдемiологiчними показниками/.

ОСHОВHI ЕТАПИ САHАЦII:

1. Оздоровлення територii, яка прилягае до колодязя.

2. Покращення технiчного стану криницi.

3. Знезаражування води /переважно препаратами СL, головним чином хлорним вапном/.

Контроль якостi знезаражування