Содержание книги

  1. Українська культура як частина світової культури.
  2. Предслов’янське населення на території україни та його культура.
  3. Запровадження християнства і його роль у подальшому розвитку україської культури.
  4. Особливості християнського світогляду.
  5. Берестейська церковна унія та її історико-культурні наслідки.
  6. Києво-Могилянська академія у 13 ст. Утворення колегіумів. Вихованці.
  7. Іконопис та монументальний живопис 17-18 ст.
  8. Слобожанщина на початку 19 ст. і проблеми духовного Відродження.
  9. Внесок М. І. Костомарова у вивчення та популяризацію укр. культури
  10. Досягнення і втрати української культури 30-х років.
  11. М. Хвильовий в українській культурі 20-х років.
  12. Українська культура періоду Другої Світової війни.
  13. Відлига» в українській культурі 60-х років 20 ст.
  14. Мовна політика в Україні у 70-80-х роках хх століття
  15. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі.


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предслов’янське населення на території україни та його культура.



Кожна національна культура - культура суспільна, тобто культура точно означеної людської спільноти; це гру­пова культура, проте водночас індивідуальна в тому розу­мінні, що відрізняється у своїй конкретності від інших національних культур.

На формування української культури вплинуло дві групи культуротворчих елементів.

Першу з них творять ті етнічні складники, злиття яких дало основу нашій культурі, а ними були: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські народності.

Другу групу становлять античні, давньогерманські, візантійські і західноєвропейські складники. Ці чотири ланки утворюють культурні епохи, що їх пережила українська культура у своєму розвитку.

Сліди перебування людини на цих землях збереглися ще з часів старокам'яної доби - палеоліту, коли людство, в тому числі і жителі України, користувалося, в основному каменем і кременем. Найдавніші відомості про початки культури знаходимо в добі палео­літу (100 тис. років до н.е.). Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще, мабуть, не воло­діла розчленованою мовою і не вміла приручати свійських тварин. До цієї ж доби належить найбільше відкриття, що зробило людство, - вміння видобувати вогонь.

Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної люди­ни на території України відносяться до доби пізнього па­леоліту. Так, розкопки біля с. Мізинь над р. Десною (Чернігівська обл.), с. Добраничівка (Чер­каська обл.) та в с. Гінці (Полтавська обл.) відкрили нам життя стародавніх мисливців, їхні житла, подібні до на­метів, були споруджені із дерева й кісток мамонта. Тут знайдено крем'яні знаряддя, що відзначалися різноманіт­ністю і доволі майстерною обробкою.

Серед творів мистецтва найбільшої уваги заслуговують стародавні скульптури у вигляді невеликих статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і збері­гались у так званих родових святилищах. Особливістю мізинських статуеток є відсутність окресленої голови або ж обличчя. Крім жіночих статуеток, зустрічаються фігури тварин і людиноподібних зображень з кістки і ка­меню.

Серед мізинських знахідок трапляються прикраси зі слонової кістки з геометричним орнаментом.

Знахідки мізинської культури, котра стала початком чи попередником відомої в центральній та західній Європі так званої мадленської культури, трапляються і в інших регіо­нах України (на Київщині, Полтавщині), в Західній Україні (міста Теребовля, Золочів, Чортків), і вони доводять, що палеолітична людина, хоч расовo і невизначена, мала свою типову мистецьку культуру.

Доба неоліту в Україні представлена трипільською куль­турою, назва якої походить від знахідок, зроблених у XIX ст. київським археологом В. Хвойкою під час розкопок біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура, датована V-III тис. до н. е., була поширена на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За своїми ознаками і зразками ця культура споріднена з археологічними куль­турами Дунайського басейну, Балкан, островів східного Середземномор'я та Малої Азії. Отже, вона поєднала Україну з могутніми культурами тодішнього світу. Трипільці були хліборобами і скотарями, а їхня культура - типовою для осілого місцевого населення, яке етнічно можна б визначи­ти як протослов'яни (М. Семчишин). Залишки трипільсь­кої культури відкрито в 38 селах Київщини, 25 Поділля і в 20 селах Західної України. Джерелами їхнього прожитку було хліборобство, скотарство, мисливство, рибальство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-го­родні культури, відомі нині в Україні. Розвивалися ремес­ла: шліфували камінь, виготовляли глиняний посуд, з дере­ва човни, знали мідь. Трипільська культура існувала протя­гом 2 тис. літ, охоплюючи енеоліт, бронзову і залізну доби. Дослідження виявили, що трипільці мали вищі форми гро­мадського життя, жили великими родовими скупченнями, об'єднані жінкою-матір'ю, бо діти через відсутність шлюбів не знали батька. Отже, трипільці правоподібно практикували матріархат. Вони мали свої вірування та ритуали поховань (трупоспалень). У багатьох житлах трипільських поселень знайдено добре збережені жертовники у формі рівнораменного хреста, помальовані брунатно-жовтою фарбою (вох­рою) і прикрашені концентричними колами. Вони звичай­но знаходилися на підвищенні, а біля них антропоморфічні (людиноподібні) чи інші фігурки. Ці хрестоподібні підви­щення служили жертовними місцями роду, тобто біля них трипільський люд приносив жертви.

Велика увага приділялася прикрасам у вигляді розма­льовування - розмальовували печі, стіни всередені та зовні. Фарби використовували здебільшого червоного й білого кольорів, а також жовтого й брунатного тонів. V мистецтві Трипілля панував культ сонця, торжества світла і древа життя, яскравих кольорів-символів.

Трипільці вели астрологічні спостереження, мали свій календар, буквенно-звукове письмо.

Найбільш прикметною знахідкою у трипільців була ор­наментальна кераміка. Так, її виріб, як і стиль прикрас, знаходилися на дуже високому рівні. Орнамент накладався відповідно двома способами: розмальовуванням і заглибле­ним рисунком, розпис вони робили чорним або червоним, білим і червоно-брунатним кольорами. На малюнках були овали й півовали із зображенням сонця, води. Збереглися також фігурки свійських тварин. Окрему групу створюють жіночі фігурки, пов'язані з культом родючості і шануван­ням духів предкіv.

Приблизно в III тис. до н. е. на всій Україні, де розпо­чалася трипільська культура, з'явилися нові поселенці. Вони підкорили трипільське населення, принесли з собою вміння обробляти мідь. Згодом до міді почали додавати олово, одержавши у такий спосіб брон­зу - металевий сплав, міцніший за мідь.

Пам'ятками перебування цих наступних племен зали­шилися розкидані по українській землі могили-кургани, в них археологи знайшли численні воєнної потреби речі з бронзи та міді, надзвичайно тонкої роботи (булави, спи­си, сокири тощо). Деякі з них оздоблювалися золотом і різними орнаментами. У цю епоху змінюється також харак­тер кераміки: поряд із шнуровим орнаментом з'являються трикутники, кола, зигзаги, якими розписувався посуд.

Так, на зламі II-І тис. до н.е. сюди прибуло плем'я кімерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кімерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.

Дуже важливу роль відігра­ли три іранські племенні групи, а саме: скіфи, сармати і алани (роксолани), які теж культурно впливали на слов'­янські племена.

З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII - II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в південній Україні вали великих городищ; скіфських царів ховали під величезни­ми курганами, а навколо них робили величезні вали і рови

Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена, що згодом витіснили скіфів з південних степів України. Сарматське мистецтво характеризується поліхро­мією та оздобленням зброї, інших ужиткових речей. Про­довжується мистецька традиція "звіриного" стилю, в яко­му створюються композиції міфологічного змісту.
В історії культури, зокрема мистецтва, українських зе­мель дослов'янського періоду визначну роль відіграли ан­тичні традиції, прямим джерелом яких були грецькі колонії-міста на узбережжі Чорного та Азовського морів. Вони почали виникати в VI ст. до н.е. До колоній належали: Ольвія, Херсонес, Пантикапей, Фанагорія, Тира та інші.

Вплив грецьких колоній на місцеве населення позначив­ся, передусім, на виробництві посуду, ювелірних прикрас, предметів домашнього вжитку. Пам'ятки мистецтва колоній дійшли до нас у вигляді скульптур, фрескових розписів, юве­лірних виробів, надгробкових рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів.

З середини І тис. до н.е. з заходу в Північне Причорно­мор'я почали проникати племена кельтські, германські, а зі сходу в IV ст. н.е. визначився наступальний рух народів Азії: гунів, аварів, хозар, угрів, булгар, і закінчився в X ст. приходом печенігів. Це, ясна річ, негативно відбилося на формуванні культури місцевого населення, але, на думку визначного історика Н.Полонської-Василенко, "... хоч яка велика була навала, вона не винищувала всього населен­ня. Не було миті, коли б поривався зв'язок між... носіями старої й нової культур... від неолітичної трипільської куль­тури до Української держави".



Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 563; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.48.18 (0.011 с.)