Особливості християнського світогляду.

Важливим аспектом християнського світогляду в Київській Русі було його відношення до язичництва та двовір'я, згадування яких можна зустріти в багатьох пам'ятках духовної літератури Київської Русі. Цілком природньо, що в умовах християнсько-язичницького синкретизму ця проблема гостро поставала перед найбільш ортодоксально настроєною частиною представників києворуського християнства. У християнському світорозумінні епохи, що аналізується, спостерігається дуже важливе протиріччя – роздвоєння християнського світорозуміння. З одного боку, це роздвоєння представлено поглядами, в основі яких лежить принцип єдності. Згідно християнського віровчення, існує єдине начало, витвором якого є світ. Начало це – Бог, творець всього "видимого і невидимого". З моменту акту творіння все суще, все, що створено, перебуває під владою божественного промислу. Цей принцип егоцентризму і лежить в основі всього православно-християнського світогляду. З другого боку, існує деяка антиномічність християнського світосприйняття епохи. Все, що представлено в цьому світосприйнятті, має свою протилежність: творець – витвір, світ небесний – світ земний, вічність – світський час, монастир – світ за межами монастиря, рай – пекло, святість – гріховність і, нарешті, добро – зло. Християнському світоглядові та віровченню повсякчас загрожує принцип дуалізму. Установлення присутності роздвоєння в світорозумінні християн дозволяє розпочати аналіз їх поглядів на язичництво та двовір'я, попередньо змалювавши основні києворуські джерела з цього питання. Такими, поряд з літописами Київської Русі, були викривальні ("облічительні") Слова-повчання. Відомо більш як двадцять таких повчань, котрі, як правило, хоча й були перекладними, але суттєво доповнювалися києворуськими вставками. "Серед усіх давніх Слів, що збереглися до нашого часу, найважливіші два: "Слово нікоєго Христолюбця" та "Слово святаго Григорья, како погани кланялися ідолом", – вони цім направлені проти поганства та двовір'я, тоді як інші написані на іншу тему, але при перерахуванні гріхів мають вставки проти нашого поганства", – відзначив Митрополит Іларіон.
Зміст християнського світогляду

Характеризуючи поняття християнського світогляду, необхідно розрізняти його суб'єктивні та об'єктивні сенси. У першому випадку мова йде про погляди на світ однієї людини або окремої соціальної групи. Тут домінують традиція, особистий вибір, життєвий досвід, переживання і т.п. Розуміємий таким чином світогляд має динамічний, в деякій мірі нераціональний характер. Більш цікавим є християнський світогляд, трактуемий в об'єктивному сенсі як звід правил і незмінних істин. Воно є набором тверджень щодо природи і сутності людини, а також світу, що дозволяє зрозуміти визнання людини і сформулювати обов'язкові для цього етичні принципи. Світогляд обумовлено бажанням пізнати себе в цілісній дійсності: пізнати визнання, призначення і сенс свого існування. Різні положення християнського світогляду мають різне походження: одні грунтуються на філософській рефлексії, інші - результат Божественного Одкровення, треті обумовлені гуманітарними, природними науками або соціальним досвідом і т.п. Богословські і філософські істини, незважаючи на їх відмінності, постійні, в той час як інші елементи можуть еволюціонувати. Тому можна говорити як про сталість, так і про динаміку християнських переконань.

Християнство, як світогляд має особистнісний характер, оскільки якісно розрізняє світ речей і світ людей. Таке розуміння світу відрізняється від усіх форм матеріалізму або біологізму, які зводить існування людини до прояву матерії. До основних положень християнського світогляду слід віднести визнання реальності Бога - теиім, а також визнання людини, як розумної та вільної особистості - персоналізм. У Бога і людини - загальні духовні цінності, тому будь-яке зіткнення інтересів тут виключено. Бог у християнській інтерпретації - першопричина всього сущого. Він - Творець, Бог, згідно Священного Писання, входить у світ людський в особі Христа. Бог, таким чином, є захисником людини, його Спасителем, духовним засновником і одним. Християнство, вбачаючи в Бозі причину всього сущого, в той же час підкреслює виняткову роль людини в історії світу. Людина - це не мислячих матерія, приручений звір або продукт соціального життя, а особистість - свідомий суб'єкт своїх прав і обов'язків, створення, здатний до духовного саморозвитку. Людина є не чим-то (предметом, машиною), а кем-то - розумним і вільним, не будучи, однак, істотою, що стояв вище світу. Людина в той же час у дорозі: за допомогою розуму, грунтуючись на Божественному Одкровенні, вона усвідомлює своє життєве покликання, а через волю, підкріплену любов'ю, вона його реалізує. Наведена інтерпретація природи та сутності людської особистості, розуміємої у відношенні до особистісного Богу, визначає моральні та соціальні зразки, моделі поведінки, ідеали та цінності. Саме таким чином теоретична частина християнського світогляду з

находить обов'язкове доповнення як у громадському, так і в особистнісному етносі, в моральних нормах, викладених в Десятислів'ї. Християнство, звертаючи особливу увагу на особистнісний аспект Бога і людини, визнає основними цінностями життя добро, істину і святість. Натуралістичні світогляди першопричину людської історії бачать в економічних цінностях, в «силі» або війні, в той час як християнство проповідує євангельську істину про любов до ближнього свого.
Християнські цінності
Християнський світогляд має різні функції, в тому числі пізнавальні. Зокрема, воно говорить про людину і Бога в їх взаєминах. Сутність християнства полягає, однак, не в передачі інформації, а в переживанні особистнісних цінностей. Серед них особливе місце займають наступні три: істина - Logos, благо - ethos, і святість - sakrum. Остання цінність не суперечить першим двом, а складає їх основу. Зазначені цінності взаємообусловлені. Без істини не може бути релігійної або моральної праведності. Благо обов'язково має бути присутнім в пошуках істини, утворюючи в той же час основу релігійного життя. Нарешті, sakrum надає двом цінностям абсолютний, універсальний вимір, а без нього вони б, безсумнівно, зійшли нанівець в основах релятівізму.
Істина фундаментальна основи християнського світогляду. Філософія та християнська догматика - це не звід кодифікованих істин, витягнутий з життя. Вони, власне, з неї зростають і одночасно прагнуть її формувати. Істина, укладена в християнстві, - багатовимірна: це істина буття; істина, отримана в результаті пізнавальних зусиль людини; істина слова і, нарешті, істина Божественного Одкровення. Людина, пізнаючи «архітектуру» і механізм Всесвіту, відкриває укладену в ній істину - lоgos. Така істина буття передбачає існування прототипу й автора; християнство ж бачить його в Бозі. Істина - це сенс кожної науки та філософії, її пошуки обумовлені допитливістю кожного чергового покоління людей. Без правди життя людина втрачає будь-який сенс, тому вірність істини і в словах, і в поступках - припис совісті. Істина буття, людського пізнання і людського слова доповнюється істиною Божого слова. Одкровення вказує, як на саму повну, істину про світ, людину і Бога. Справжнє християнство є не одним лише проголошенням істини, воно є життя у відповідності з цією істиною. Христос не тільки знав істину, Він сам був Істина. Другою з найважливіших цінностей християнського світогляду є благо в його різних проявах. Справжнє благо можливе лише на основі свободи вибору блага. Християнська думка розрізняє три форми свободи: свободу волі, свободу духовної зрілості, а також право на свободу. Людині дана свобода, тому вона може вибирати ту чи іншу цінність. Свобода в нас закладена, оскільки внутрішня моральна свобода реалізується тільки в наших вчинках і самоконтролем. Якщо людина здатна діяти на основі свого вибору, то вона має право на свободу в різних сферах суспільного життя. Тільки на основі свободи формуються моральні цінності: совісні праведність, жертовність, доброта, громадська справедливість, солідарність, дружба, любов. Таких цінностей у «нелюдському» світі, де панує необхідність, немає. В даний час ідея суспільно-економічної справедливості незвичайно популярна, однак часто спроби її реалізації суперечать принципу всезагальної любові. У християнській інтерпретації обидві зазначені цінності взаємно доповнюють одна одну, тому їх поділ помилковий. Про цю істину нагадав Папа Іван Павло II, сказавши, що сама справедливість «може призвести до заперечення і знищення самої себе: якщо не буде формувати людське життя в різних її вимірах з глибокою силою, якою є любов». Третьою цінністю вираженою в християнському світогляді, є sakrum. Релігійне життя це не емоційний або інтелектуальний продукт діяльності людини, а реальний досвід духовних та сутнісних зв'язків з особистісним Богом. Релігія не відчужує людину від повсякденного життя, його обов'язків і завдань, а надає їм більш глибокий, закінчений зміст. В абсолютному sakrum, святому Богові, людина знаходить точку опори для свого життя, і пов'язаних з нею цінностей. Релігійні цінності не знищують природних цінностей, а вводять віруючу людини в новий круг зверхпріродньої і божественної реальності. Правильне розуміння християнського світогляду не дозволяє бачити в ньому збори формул або відомостей про світ. Світогляд - це входження віруючої людини в захоплюючий світ істини, добра, любові та святості, втілених в особистісному Богові. Християнство - це зустріч двох особистостей - людини і Бога, пов'язаних цілим світом цінностей.