Іконопис та монументальний живопис 17-18 ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Іконопис та монументальний живопис 17-18 ст.



Наприкінці XVІІ — у першій половині XVІІІ ст. український монументальний живопис переживав період високого піднесення.

Головним центром Києва та Лівобережжя були малярні Києво-Печерської лаври.

Лавра відігравала важливу ідеологічну роль у боротьбі українського народу за звільнення Правобережної та Західної України з-під влади католицької Польщі. Активно борючись за зміцнення свого впливу на українське населення, Лавра не відкидала традицій народної творчості та здобутків західного мистецтва для своїх майстрів.

У київських барокових розписах відбувається ускладнення сюжетного задуму, з’являються нові тематичні й іконографічні рішення.

Суттєву роль починають відігравати образи-алегорії й образи-символи, джерелом яких була не тільки Біблія, а й антична міфологія.

Монументальне малярство лаврської майстерні першої половини XVIII ст. остаточно не пориває з візантійською традицією. Нові тенденції й традиція співіснують у національному варіанті бароко в складному поєднанні. Однак кінцевий результат, що виникнув унаслідок такого поєднання, дозволяє говорити про розписи київської школи даної доби як про цілком оригінальне явище в історії європейського монументального живопису.

Київська школа монументального живопису уславилась прогресивним ставленням до вдосконалення техніки живопису і розробки нових, більш реалістичних способів вирішення образу.

Майстри школи поєднують традиції українського мистецтва (монументально-репрезентативне трактування образів, локальний живопис, декоративний пафос) і засвоюють західноєвропейські традиції мистецтва. Класична пам’ятка Київської школи — розписи Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври.

В добу бароко мистецтво іконопису переживає період розквіту на Сході та Заході України.

Особливості українського іконопису другої половини XVІІ-XVІІІ ст.:

1. Крім темперної, в іконописі застосовують і олійну техніку;

2. Художники оволоділи реалістичними засобами зображення людини (об’ємність постаті, точно визначені пропорції, форма тіла, життєві риси обличчя), перспективою, краєвидом;

3. Надзвичайна насиченість кольорів та використання соковитих барокових орнаментів;

4. Обов’язкова приналежність барокової ікони — гравіроване, позолочене або посріблене тло (рослинна орнаментика);

Іконопис Києва та Лівобережжя в період бароко переживає надзвичайний розквіт. У зв’язку з розвитком портретного жанру в іконах Лівобережжя з’являються численні постаті замовників та виникає своєрідний піджанр „іконопортрет”.

Характерні риси козацьких «Покров»:

1. багатоперсонажність;

2. введення постатей некорпорованих персонажів (групові портрети замовників, які не передбачені традиційною іконографією);

3. зближення «святих» і «не святих»;

4. формальні риси барокових ікон (рух, напруження, контраст).

Зріле бароко в іконописі Лівобережжя представлене пам’ятниками Київської школи (іконостаси Преображенської церкви у Великих Сорочинцах, Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Вознесенської церкви в Березні).

26.   Усна народна творчість другої половини 17 ст.

На цей період випав розквіт українського епосу - історичних пісень, дум, балад. На нові умови свого історичного розвитку відгукувався український народ цими творами. Але не лише історичні події спонукали до творчості. Українці і на родинні радощі й негаразди, на буденні клопоти відгукувалися піснею. Тож почали розвиватися жанри жартівливої, родинно-побутової, ліричної пісні. Імпровізація набувала великого значення .

Фольклор і література другої половини XVI — першої половини XVII ст. розвивалися в процесі дальшого розвитку української нації, в умовах зростання боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького й національного гніту.

Так, словесно-музична творчість супроводжувала людину протягом усього її життя. Праця в усі пори року, відносини між людьми, ставлення до інших суспільних верств, до сусідніх народів, оточуючої природи тощо — все це відобразила народна творчість під кутом зору неписаного звичаєвого кодексу народу даної доби. Морально-дидактична сила, закладена у звичаях та усній творчості, певною мірою сприяла згуртуванню трудових мас, зокрема у їх боротьбі проти покатоличення та насильницької асиміляції (полонізації, мадяризації) і відіграла важливу роль у виробленні й становленні психічного складу українського народу.

Тому не тільки традиційна поезія громадських, родинних та інших звичаїв і обрядів яскраво позначена моральною спрямованістю. Народнопоетичні твори оспівують працьовитість, волелюбність, справедливість, чесність, повагу до старших, любов до рідного краю, життєвий оптимізм; вони сповнені ненависті до гнобителів, засуджують будь-які порушення узвичаєних норм побуту та етики народних мас. Тут проявляються ті риси характеру народу, які стають визначальними для його психічного складу, хоч останній в ході історичного розвитку і зазнає значних змін.

Важлива ідейна роль у XVI—XVII ст. належала народному епосу, розвиток якого пов'язаний з історичною обстановкою на Україні в той період. Думи, наприклад, несли в собі важливе ідеологічне навантаження, формуючи кодекс моралі, виховуючи почуття патріотизму. Тому в творах цього жанру, складених у XVI ст., велику питому вагу мав моральний елемент.

Під свіжими враженнями воєнних подій виникали думи та історичні пісні, співані кобзарями козацькому війську та на масових громадських зібраннях, ярмарках, базарах, храмових святах і т. п. Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот, захисник рідної землі, мужній, незламний лицар. Змальований з епічним розмахом, таким він виступає і в бою, і в далеких морських чи степових походах, і в турецькій неволі, на галерах. Глибоким ліризмом пройняті картини прощання козака з родиною, його смерть у стену. Зміст дум цього періоду не можна зв'язувати з якимись певними історичними подіями чи особами, історичні особи в них згадуються зовсім випадково.

Суспільно-побутова творчість народу цієї доби відобразила соціальні зміни в суспільстві; в піснях, переказах, прислів'ях та окремих казках з'являються нові персонажі. Поряд із воїнами-козаками в цілому циклі пісень виступають чумаки — суспільна верства, породжена розвитком торгівлі.

Закріпачення селян у другій половині XVI ст. теж відобразилося в пісенності новими темами й персонажами.

У народній творчості зустрічається й відгомін інших історичних подій та соціальних змін, що відбувалися в XVI — першій половині XVII ст. Фольклор доніс до наших днів погляди і настрої мас, сучасників та учасників соціального і політичного життя тієї доби, загальну оцінку тогочасної дійсності. В цьому — виняткове історично-пізнавальне значення народної творчості.

Письмових свідчень про фольклорний процес того періоду збереглося дуже мало. Але й вони дають підстави говорити про багатство жанрів і тематики тодішньої творчості, про її важливу духовну функцію в житті трудового народу і навіть про вплив на художню літературу.

27. Музично-хорове та театральне мистецтво України 18 ст. (партесний концерт, вертеп, шкільна драма).

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики».

1. У цей період класичних вершин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських композиторів: М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського.

2. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-романсу.

3. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід'ємними складовими тогочасної театральної культури - шкільної драми і вертепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. – класицизм

4. Епічні пісні,які український на­род складав упродовж тривалої бо­ротьби за національне й соціальне виз­волення, за козацько-гетьманської до­би досягли вершин свого розвитку.

5. Найпоширенішим жанром україн­ської музичної епіки були історичні пісні.їх тематика охоплює дві основ­ні сфери: боротьбу козацтва проти чу­жоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання.

6. З-поміж кращих зразків історичних пісень особливої популярності набула «Ой на горі та женці жнуть», «Засвіт встали козаченьки».

Родинно-побутові пісніє віддзеркаленням морально-етичних ідеа­лів українського народу. В них усебіч­но відображено родинні взаємини, під­невільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, на шляху якого постали різні перепони (передусім соціальна нерівність). Розквіт пісенної лірики припадає на XVII—XVIII ст.

Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. Можна сказа­ти, що народнопісенна лірика - це істо­рія людських сердець, людської душі - чистої і красивої.

Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специ­фічною символікою, яскравими порів­няннями (наприклад, жінки із зозу­лею). Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів укра­їнської ментальності - оптимізму сві­тосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі, шкільна драма.

Партесний концерт – жанр української і російської багатоголосної церковної музики, що з’явився в Україні у першій половині ХVІІ століття; найвище досягнення української професійної музики доби бароко. Походить від концертуючого стилю католицької духовної музики. Українські композитори композиторську техніку “латинського” духовного концерту адаптували до національного ґрунту, створивши у ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. зразки хорових творів a caрpella високої художньої цінності.

Театр

На XVII-XVHI ст. припадає період розвитку українського шкільного те­атру. Він зародився у навчальних зак­ладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах.

У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - уч­нів навчали складати декламації, вір­шовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя.

Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу висо­коповажних гостей тощо.

Декламації та діалоги - безпосеред­нє джерело виникнення шкільної дра­ми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Філософсько-естетичне обґрунту­вання принципів шкільної драми -трагедії, комедії, трагікомедії - здій­снив реформатор українського бароко­вого театру Феофан Прокопович.

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Барокові риси шкільної драми вия­вились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між акта­ми серйозної шкільної драми, яку гра­ли «книжною» мовою, з розважаль­ною метою виконували веселі й жар­тівливі інтермедії, написані доступ­ною народною мовою. Сюжети інтер­медій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту.

Вертеп Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм.

Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині. Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями - релігійною і народною.

На верхньому, «небесному», поверсі розігрувалася християнська драма-містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали «троїсті музики». На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею демократичного театру. Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751).

Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.007 с.)