Слобожанщина на початку 19 ст. і проблеми духовного Відродження. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Слобожанщина на початку 19 ст. і проблеми духовного Відродження.



Початок XIX сторіччя в українській історії нагадував період так званого "сумерку" кінця XIV-початку XVI століть — Україна нібито й існувала — існувала земля, міста і села, народжувались і вмирали люди — і не існувала, оскільки про її державно-політичну самостійність, окремішність, в тогочасних умовах, на думку багатьох, не могло бути й мови. Втративши національну політичну еліту і залишки державності, розділена між двох континентальних імперій — Російської і Австрійської — вона, здавалося, була приречена. Це виглядало тоді як доконаний історичний факт. Після довгих років Руїни національно-державне відродження України не могло відбутися швидко. Кінець XVIII — початок XIX ст. на Наддніпрянській Україні були позначені майже цілковитим припиненням національного життя. Проте саме тут, на Лівобережній та Слобідській Україні, які територіально ближче знаходилися до Росії, продовжувала жити народна пам’ять про колишню славу козацьку, про Хмельниччину, про народну вольницю — Запорозьку Січ.

Варто зазначити, що процеси національного відродження кінця XVIII-початку XIX сторіч не стали явищем загальнонаціонального масштабу. І не лише тому, що вони, як зазначалось вище, охоплювали переважно територію колишньої Гетьманщини та концентровано виражали інтереси козацької старшини і її нащадків, але й тому, що не охопили в повній мірі навіть весь цей соціальний стан. Окрім козацько-старшинської державницької традиції та літературного процесу на демократичній етнічній основі, значний вплив на формування української політичної думки першої половини XIX сторіччя мала діяльність в Україні таємних товариств, не пов’язаних безпосередньо з українською справою, у першу чергу декабристів і масонів. Україна, поряд з Санкт-Петербургом, стала одним з основних центрів Руху декабристів: тут виникли і діяли дві досить потужні таємні організації — "Південне товариство" і товариство "Об’єднаних слов’ян", які напередодні повстання злилися.

Поняття "українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця 19 - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVUI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії упосліджувальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців.Втративши будь-яку надію на державне опертя і підтримку в процесах культурного розвитку, діячі української культури були поставлені в умови постійного доведення чинності національної культури в її суто етнічному розумінні. Етнографізм за цих обставин мусив стати і став визначальною рисою формування нової української культури. Пізніше це мало свої негативні наслідки у галузі виховання національної еліти і в справі політичної реалізації національних прав українців, однак прийнятної альтернативи етнографізму протягом довгого часу просто не було.

Особливо дошкульним було катастрофічне послаблення не так давно перед тим сильної національної еліти, передусім інтелігенції, яка об'єктивно повинна відігравати роль лідера у процесах національного відродження, а натомість зазнала русифікації та полонізації. Наприкінці XVIII ст. етно-історичну територію України було розподілено між Російською та Австрійською імперіями. Характер колонізаційної політики цих імперій помітною мірою впливав на форми і сутність українського життя. Політична система царської Росії характеризувалась деспотизмом та посиленням уніфікації в усіх сферах суспільного життя. Австрія (з 1867 р. - Австро-Угорщина), навпаки, з часом розпочала еволюцію в бік сприйняття конституційних та загальнодемократичних цінностей, що позитивно впливало на життя провінцій. Але повністю демократичною, не в останню чергу задяки тупцюванню у вирішенні національного питання, Австро-Угорщина так і не стала до самого розпаду в 1918 р. Українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підґрунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Виходячи з цього, стартові умови для відродження були кращими у Наддніпрянщині, оскільки тут ще збереглися традиції недавнього державно-автономного устрою, політичних прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося закріпачення, та козацького суду, а найголовніше - тут хоча б частково збереглася власна провідна верства - колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство. Національне відродження України, попри регіональні особливості, характеризувало всеукраїнські перетворення. Процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють на три етапи: період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII -40-і pp. XIX ст.); українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. -кінець XIX ст.); політичний етап (з кінця XIX ст.). Перебіг усіх трьох етапів характеризується невпинною боротьбою діячів національної культури за право вільного розвитку великого творчого потенціалу свого народу, якому є чим пишатися, є що розвивати і є що сказати світові.

Ще під час початків колонізації Слобожанщини українські переселенці утворили кілька слобідських полків. На початку 80-х рр. ситуація стабілізувалась, і надалі їх було п'ять: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський, Острогозький. Упродовж тривалих реформ козацький устрій на Слобожанщині 1765 р. було знищено. Козаків перевели в стан «військових обивателів». Колишні козацькі старшини були прирівняні до російських дворян. Слобідські автономії були слабкими й доволі подібними до устрою гетьманських полків, хоча з більшим російським впливом і слабшими соціальними процесами. Цікаво, що саме відсутність притаманного Гетьманщині «автономістичного» баласту й потреб відродити залежну від Росії козацьку державність і вивела Слобожанщину свого часу на провідні позиції в українському національному русі.

Затишок, родюча земля, гостинні поміщики, заможні Церкви та монастирі - це приваблювало мандрованого філософа Григорія Сковороду, який значну частину свого життя провів саме на Слобідській Україні, написав тут основні твори, тут помер і похований. «Утеча від світу» щонайкраще відчувалася на слободах і далеких хуторах - осередках мудрості та простоти.

На початку XIX ст. царський уряд, проводячи освітню реформу, завдяки старанням й авантюрності місцевого дворянина Василя Каразіна вирішив заснувати в центрі Слобожанщини Харкові університет, який пізніше став головним осередком українського романтизму. Романтик, захоплюючись бродом, знаходив перли народної творчості в околицях університету, по численних харківських передмістях, де квітувала традиційна українська культура. Віддалений від оборони «прав і вольностей» колишньої Гетьманщини, місцевий інтелектуал шукав мудрість і джерела подальшого історичного розвитку серед простого народу.

Завдяки університетові Харків став центром журналістики. В університетській друкарні побачила світ перша на-друкована в Україні книжка народною мовою «Байки» Петра Гулака-Артемовського (1818) (найперший твір українською народною мовою, «Енеїда» Івана Котляревського, вийшов друком 1798 р. в російській столиці Петербурзі).

Історична пам'ять і прив'язаність до старовини були вагомим чинником у середовищі місцевого шляхетства. Саме в Харкові почалася проза народною українською мовою, близькою до сучасної, тут перші твори написав нащадок давнього слобідського роду Григорій Квітка-Основ'яненко. Спробував у Харкові вправлятися з народним словом і студент Харківського університету Микола Костомаров, звідси бере початок і Драма народною українською мовою.

До 40-х років XIX ст. Харків був основним центром українського національного руху. Слобожанщина поставала краєм, де починалися подальші великі зміни в українському суспільстві, шлях українців до національної держави. І ті процеси закорінені в далекому XVII ст. - часі залюднення й освоєння значних територій, великого діалогу між «своїм» і «чужим», «старим» і «новим».



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 1066; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 162.158.78.205 (0.008 с.)