Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Берестейська церковна унія та її історико-культурні наслідки.

Поиск

Берестейська унія – це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство – отримати місце в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви.Ініціатива переговорів з Римом про унію вийшла від львівського владики Гедеона Балабана. Його підтримали луцький єпископКирило Терлецький, холмський – Діонісій Збируйський, туровський – Леонтій Пелчицький, які в 1590 році з’їхались у Белз на приватну нараду, де вперше були висловлені думки про необхідність унії. Згодом до унійного руху підключилися володимирський єпископ Іпатій Потій, перемиський – Михайло Копистенський, а останнім ідею унії підтримав митрополит київський Михайло Рогоза. Всі переговори унійного характеру велися таємно. Коли остаточні положення унії були подані польському королеві і підписані майже всіма українськими владиками (крім Г. Балабана й М. Копистенського), в грудні 1594 р. Потій і Терлецький поїхали до Риму і подали їх римському папі Климентію VIII. 23 грудня 1594 р. в урочистих умовах Папа римський прийняв українську православну церкву під свою зверхність. В процесі унійного руху в Україні сформувалася опозиція проти прийняття унії (серед православного духовенства), яку очоливкнязь К. Острозький. Він стояв на позиції згоди всіх християн і виступив з різким осудом ініціаторів унії, передусім за їхні потаємні дії. Протести опозиції змусили короля наприкінці 1596 р. скликати собор. Прихильники і противники унії готувались до нього як до вирішальної битви. 8–10 жовтня 1596 р. в Бересті відбувалися два собори. Православним керував князь К. Острозький. Обидва зібрання навіть нехотіли порозумітися між собою. Уніатський собор проголосив з’єднання з римо-католицькою церквою під проводом папи, а православний засудив унію. Основна ідея Берестейської унії – рівноправне об’єднання двох християнських церков, збереження православних обрядів,національної мови, зрівняння прав католиків і православних. Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковувалась могутньому і авторитетному Риму, відкривала шлях до цивілізованої Європи, частково рятувала українське право-слав’я від повного окатоличення в Речі Посполитій, а в ХІХ-ХХ ст. рятувала і зберігала українство від повної полонізації і русифікації. Проте не все духовенство згодилось на унію. Простий люд, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова, Києва та інших міст. В Придніпров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво. На Прикарпатті головним осередком православ’я був Скит Манявський. Берестейська унія та опозиція проти неї розкололи суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко-католицьку), розділили пізніше українські землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного окатоличення українців, посилення феодального, національного гніту. Це не могло не привести до великих кривавих повстань, до визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Приклад Берестейської унії свідчить, що зберегти свою політичну, економічну, духовну самостійність можна тільки в рівноправному союзі /федерації/ держав, але як показує наша давня і сучасна історія він /союз, федерація/ завжди нерівноправний - сильніший поглинає слабшого. Відступництво, компроміс, комплекс нашої меншовартості привели до втрати попереднього потенціалу історії, тому вибір в народу та його еліти залишався один – боротьба.
Основні причини укладення унії
а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;
б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;
в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;
г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу.
а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;
б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.
в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

20. Братський рух та його роль у розвитку української культури.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів. Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України: в Галичі, Стрию, Миколаєві, Любліні, Бересті, Києві (1615 р.), Вінниці, Кам’янці-Подільському, Луцьку (1620 р.), Володимирі-Волинському, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах. Найважливішими серед них були Львівська і Київська. Спочатку школи мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 958; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.122.20 (0.008 с.)