Відлига» в українській культурі 60-х років 20 ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відлига» в українській культурі 60-х років 20 ст.



Відлига — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

60-ті pp. XX століття в СРСР були роками так званої хрущовської «відлиги». Це був період засудження «культу особи» Сталіна й деякої лібералізації радянського суспільства в 1956-1964 pp. Хрущовська «відлига» і спроби демократизації суспільства породжували в душах людей сподівання на українське відродження зразка 1920-х pp., коли в національному письменстві бурхливо створювалися мистецькі школи, напрями, угрупування, а на сторінках періодичних видань не вщухали пристрасні літературні дискусії.

Треба підкреслити початок процесу реабілітації жертв сталінських репресій. На кінець 50-их рр. Органами КДБ було переглянуто справи 5,5 млн. чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку було знято (фактично реабілітовано) 58% справ. Це одночасно свідчить про жахливі масштаби репресій та про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза законом залишились більшість жертв репресій 20 - початку 30-х рр., діячі ОУН-УПА та ін. Можна простежити в цьому закономірність: з реабілітаційного процесу викреслювався той, хто був звинувачений у "націоналізмі".

Політична „відлига" привела до нової хвилі „українізації". Знову було відкрито поставлено питання прозбереження української мови та розширення сфери її вживання. На захист української мови виступили М.Рильський, Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. Письменник М.Шумило, військовий кореспондент під час війни, у журналі „Смена" за липень 1956 р. писав: „На жаль, ще є люди, які нехтують мовою українського народу. Декому з них здається, що українська мова недовговічна. Мине, мовляв, небагато часу, і українська мова зникне, а її замінить мова російська. Це нащадки великодержавних націоналістів типу Суворіна, що видавав газету „Новое время", і Шульгіна- видавця такої ж реакційної назети „Киевлянин". Це абсолютно ворожі нам, радянським людям, думки. Ніяка мова не повинна витискувати іншу мову. В тому суть і рівноправності націй. Із зникненням мови зникає, гине і нація".

Період „відлиги" був характерний і певним відновленням історичної справедливості - поверненням українській культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини. Вони, зокрема, опрацювали твори В.Чумака, В.Еллана-Блакитного, а також репресованих сталінщиною письменників - Б.Бобинського, О.Досвітнього, Г.Косинки, М.Ірчана, М.Куліша та багатьох інших. Ряд письменників було поновлено у правах членів Спілки українських письменників. Серед них: Н. Забіла, Г.Епік, Б.Коваленко, В.Поліщук, Г.Овчаров, Г.Хоткевич, Е.Шехтман, О.Сорока, В.Гжицький. Того ж 1956 р. були реабілітовані Б.Антоненко-Давидович, А.Костенко, П.Кононенко, П.Колесник, А.Петрусь-Карпатський, Ю.Шкрумеляк. Після довгих репресій повернулися в 1957 р. до літератури М.Андрущенко, М. Годованець, М.Гаско, М.Доленго, О. Журлива, М.Марфієвич.

За часів «відлиги» було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Ця проблема залишила по собі найбільшу кількість відгуків, вона викликала більше змін у навчальному процесі, ніж будь-яка інша інновація уряду. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року.

З метою наблизити навчання до виробництва 1958 року розпочато реформу середньої школи. Термін навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах.

Кіно-, театральна та музична творчість

Нові художні висоти долає український кінематограф. На екранах України - фільми "Камінний хрест" і "Захар Беркут" Л. Осики. Феноменальний успіх вдома і за кордоном очікував кінострічку С. Параджанова "Тіні забутих предків". Фільм С. Параджанова - видатне мистецьке явище, у творенні якого задіяно могутній потенціал культури: талант самого режисера, що формувався у стихії вірменських, грузинських і українських культурних впливів, міцнів і збагачувався у художній студії О. Довженка.

На театральній сцені України розкрились великі й різнобічні мистецькі обдарування.

Вражають уяву досягнення українського музичного мистецтва. Це опери С. Людкевича, В. Жуковського.

Досягнення у монументальному та образотворчому мистецтві

Певний поступ відбувся у монументальному мистецтві. Створено ошатний архітектурний ансамбль Хрещатика і забудов Майдану Незалежності, художньо оздоблено перші станції Київського метрополітену, реставрацію Трапезної Михайлівського монастиря. У Києві постають імпозантні пам'ятники Г. Сковороді та Лесі Українці скульпторів І. Кавалерідзе й Г. Кальченко.

Мистецьки цікаві й самобутні праці багатьох скульпторів і архітекторів: І. Гончара - барельєфні портрети О. Богомольця, М. Кропивницького, І. Микитенка, вченого-ботаніка П. Погребняка; І. Кавалерідзе - меморіальні дошки Г. Сковороді, М. Врубелю, актрисі М. Гаккебуш; Г. Кальченко - барельєфні портрети О. Петрусенко, М. Вовчок, А. Тарасової, Г. Косинки; В. Шевченко - меморіальні дошки М. Леонтовичу, К. Стеценку, Т. Козицькому, П. Ніщинському; М. Дерегуса - портрети Л. Руденко, М. Пирогова.

Відроджують давню традицію українського народного живопису Т. Яблонська та В. Зарецький. Вони стали фундаторами фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивається в наступні десятиріччя.

Високу оцінку дістали картини "Ранок Сибіру" В. Чеканюка, "Незабутнє. 1943 рік" А. Пламеницького, "Урожай" А. Сафаргаліна, "Вистояли" В. Пузиркова, "Неходженими стежками" О. Хмельницького, скульптурні твори М. Рябініна, А. Білостоцького, В. Бородая, графічні аркуші Г. Якутовича, О. Пащенка, В. Мироненка, А. Базилевича, І. Селіванова.

Встановлено пам'ятники.

Література 60-х років

Помітним явищем культурного життя став вихід у світ низки фундаментальних праць: багатотомної "Української радянської енциклопедії", шеститомної "Історії українського мистецтва", "Шевченківського словника", "Словника української мови" Б. Грінченка.

Борис Тен збагатив українську культуру перекладом гомерівських поем "Іліади" та "Одіссеї", М. Лукаш здійснив майстерний переклад українською мовою "Фауста" й "Декамерона" знайомили українського читача з класичними й сучасними творами європейської і світової літератури.

„Відлига" породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади,до України потрапляли твори Е.Хемінгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюпері, Ф.Кафки та ін.

Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація". З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму" автор розглядав проблему права націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації" позитивний зміст.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури.

При цьому відкидалися ідеї співпраці з системою, яка заперечувала елементарні національні та людські права. «Шістдесятників» представляли письменники Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Є. Гуцало, літературні критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публіцисти В. Мороз, В. Чорновіл, М. Осадчий, митці П. Заливаха, A. Горська та багато інших. Після їхнього короткого дебюту почалося цькування з боку влади.

„Відлига" дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги" для України припав на кінець 50 - початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії.

Зростання національної самосвідомості неросійських народів під час десталінізації налякало центральну владу в Москві, було взято політичний курс на злиття націй і посилену русифікацію.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.005 с.)