Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Живопис, скульптура, графіка у 60-80 рр.
Початок 1960-х років характеризується новими ідейно-творчими тенденціями. Ці тенденції розвивали і стверджували художники, які вперше виступили на 1950-60-х роках. Основний пафос мистецтва цього мистецтва в переломний період - прагнення звільнитися від штампів у підході до сучасності, бажання покінчити з парадністю, помпезним зображенням дійсності, показати безпосередній контакт з реальністю замість умоглядної ілюстрування. Художники бажали активно переживати мистецтво, а не створювати розповідь про подію. Ці автори переживали "звичайне", "повсякденне" в романтичному аспекті, створювали узагальнений і піднесений образ повсякденності. Їм була властива пряма, публіцистична, "ораторська" зверненість до глядача, якого закликали разом з художником оцінювати явища і події життя "відповідально і громадянськи" [42]. Новим принципів художнього та цивільного світосприйняття відповідали і нові професійні пошуки. Кожен з видів мистецтва шукав метод поглибленої розробки специфіки виразності, властивої даному жанру. Автори намагалися збільшити пластичну активність форми заради емоційно-смислової ідейно-образної наповненості, динамічності та лапідарності художньої мови. Національні школи мали спільні громадянські і творчі устремління. "У творчості художників всіх республік новий рух стверджувало принцип образної інтерпретації дійсності: безкомпромісність, сувора безсторонні, підкреслений драматизм в підході до життєвих явищ" [43] - що пізніше отримає найменування суворий стиль. У радянській живопису крім суворого стилю були й інші напрямки. Багато художників молодого покоління воліли дотримуватися іншим традиціям, тяжіючи до мальовничому імпресіонізму і безпосередньому сприйняттю натури. Українська художниця Тетяна Яблонська, раніше прихильна імпресіонізму, звернулася до народних традицій - лубка, іграшці, вивісці. Її картина "Літо" (1967) пройнятий наївним подивом красою світу. Ці ж тенденції монументалізації образу, які простежуються в живописі цих двадцяти років, втілюються і в монументального живопису. Даний жанр в цей період широко розповсюдився - завдяки розвитку будівництва та можливостям самої монументального живопису. Художники відроджували всі можливі варіанти монументального живопису, а також вводили в ужиток нові можливості. Їм було цікаво поєднати живопис з архітектурою, виявляючи сутність будівель. Скульптура в післявоєнний час розвивалася в рамках теми героїзму воїнів і жертв ВВВ. Центральне місце зайняв пам'ятник-ансамбль, меморіал. Саме комплексний архітектурно-скульптурний тип пам'ятника найкраще підходив до вираження теми перемоги над смертю, гуманізму. Крім того, чим більше поколінь проходить, тим більш важливим стає образний характер пам'ятника [49]. Пам'ятники ставилися по всьому світу. Меморіальні комплекси створювалися в колишніх таборах (Освенцимі, Бухенвальді, Заксенхаузені, Майданеку,Маутхаузене, Равенсбрюці), місцях битв. Комплекси ставилися в СРСР і за кордоном. У скульптурі 1960-70-х років майстра станкової скульптури відігравали важливу роль. Для їх нового покоління, як і для живописців, головним завданням було звільнитися від образних штампів і стереотипів, парадно-помпезного ілюстрування. Темою стало життя в драматичних колізіях. Розвиток нових світоглядних тенденцій супроводжувалося новими пошуками виразного мови [51]. Взагалі, скульпторів, які виступили в кінці 1950-початку 1960-х роках, протягом усього їхнього життя характеризувало "наполегливе прагнення формулювати в образах мистецтва глибокі духовно-естетичні цінності, відповідні багатим духовним життя сучасної людини" [51].
У 1960-і роки графіка знову вийшла на перший план через свою мобільність сюжетів і тиражування. Широко поширився естамп - за смаковими міркувань і через ускладнення потреб [52]. У графічному мистецтві з'явилася нова якість - унікальний образ, особистісне начало. Воно було викликане прагненням до всеосяжної глибині аналізу духовних процесів у житті сучасної людини. Ця обставина викликала спад інтересу до естампи, зниження його популярності. Художники йдуть від естампа до малюнка, акварелі, темпера. Розвиток авторських технік - свідоцтво ускладнення образного ладу в творчості того чи іншого художника [52]. У 2-й пол. 1960-х років графіка, як і все радянське мистецтво того часу, проявляє інтерес до метафоричної багатошаровості образу. Успішно розвивається книжкова ілюстрація - зусиллями художників всіх поколінь. оступово все більший інтерес графіки проявляють не просто до ілюстрації, але і до проблем оформлення книги в цілому. З'явилися художники, цілеспрямовано займаються цим комплексом, що наближаються до професії дизайнерів, майстрів-оформлювачів, поліграфістів. Це викликано посиленням промислової естетики, індустріального дизайну [52]. Ліна Костенко Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1]. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України[2]. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії. На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів». 1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві». 1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. 1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.[3] Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.[4] 2010 року вийшов перший роман Л.Костенко — «Записки українського самашедшого».[5],[6]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях.[7] У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 171; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.255.67 (0.009 с.) |