Українські землі у складі Румунії 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українські землі у складі Румунії



Ще гіршим, ніж у Польщі, було становище українського населення в Румунії. Румунський уряд, активно дотримуючись політики денацифікації українців, закрив до 1927 р. всі українські школи і навіть відмовився визнати українців нацією, їх називали «громадянами румунського походження, які забули рідну мову». До 1927 р. всі залишки колишніх прав Буковини, якою вона користувалася під владою Австро-Угорщини (представництво в Парламенті, широке місцеве самоврядування, система українського шкільництва тощо), були ліквідовані.
Не в кращому стані знаходилась і економіка українських земель у складі Румунії. Буковина, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії залишалися відсталими окраїнами Румунії. Буковинська промисловість була напівкустарною. Аграрна реформа, проведена в Румунії, не вирішила проблеми малоземелля українських селян, оскільки мала відкритий шовіністичний характер. Так, близько 5 тис. га землі, вилученої у поміщиків, було в Буковині відведено в колонізаційний фонд. Ці землі отримали румунські переселенці.
На тлі досить активного політичного життя Галичини на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності політичних партій та громадських організацій. 1918—1928 рр. в Румунії діяв військовий стан і легальна політична діяльність була заборонена. У підпіллі працювали нечисленні комуністичні групи, що входили до складу румунської комуністичної партії.
Антирумунське Татарбунарське повстання 1924 р. змусило уряд дещо послабити адміністративний тиск. 1928—1938 рр. в Румунії був період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій.
Політичні кола, зорієнтовані на відстоювання національних інтересів, у 1927 р. організували Українську Національну партію (УНП), яку очолив В. Зазолецький. Це було ліберальне об'єднання, члени якого були схильні до компромісу з владою і виключно легальної діяльності. Під керівництвом В. Забачинського, П. Григоровича і Д. Квітковського у середині 1930-х рр. почала формуватись таємна радикальна націоналістична організація, схожа за своїми принципами на ОУН. Вона мала великий вплив на молодіжні і спортивні товариства. Коли 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, діяльність політичних партій була заборонена. Але якщо УНП та інші легальні українські об'єднання припинили своє існування, то добре законспіровані націоналісти витримали урядові репресії і зберегли свою організацію.

 

Сталінська індустріалізація в Україні: хід, особливості, наслідки Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в т. ч. й Україна, залишалися аграрно-індустріальними, їх економіка вимагала технічної і технологічної модернізації. У 20-их роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія И. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Перша п'ятирічка 1928-1933 рр. зі слів И. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів за рік, реальні темпи росту становили біля 16%.Вже перший п'ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж уповільненим темпом мали розвиватися ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. 61,6 млрд. крб., призначених згідно з планом першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. крб., тобто 18,3%), що менше від будь-якого показника її питомої ваги, тоді як Росії призначалося 68%, набагато більше, ніж належало б.З виділеної Україні суми на промисловість припадало 4,2 млрд., крб., з них на нове будівництво лише 1,2 млрд. крб. Найгіршим було те, що з суми 1,2 млрд. крб. 78% призначалось на Донецько-Криворізький район (6,5 млн. чол. населення), отже - для задоволення потреб Росії у вугіллі і металі. На решту території України (22,5 млн. чоловік) припадало лише 22% асигнувань на нове промислове будівництво.Отже, розвиток промисловості в Україні повинен був і надалі йти у старому напрямі, що сформувався ще у царські часи. І тоді, і тепер роль України зводилась до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні п'ятирічки не внесли суттєвих змін - в другій п'ятирічці Україні припало ще менше коштів, лише 16,7% від загальної суми по Союзу, а в передвоєнні роки - 14,5%. Частка ж Росії зросла до 71%.Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.На відміну від розвинених країн світу, індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й споживачем її продукції: в основному зброї та засобів виробництва. Фінансові ж засоби для цього черпалися з бюджету, тобто шляхом визиску людей, який був можливий лише в тоталітарній державі.Важливим джерелом індустріалізації був колоніальний визиск поневолених народів, в т. ч. й українського. Визиск здійснювався шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і вивіз продукції, особливо сільськогосподарської. Так, за центнер м'яса Україні платили 2,4 крб., тоді як на світовому ринку (Лондон) ціна становила 8,8 крб. Найдешевше коштував хліб, що вивозився з України за кордон. Курс на індустріалізацію був слабо підготовлений. Катастрофічне бракувало коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів і багато іншого. Тим не менше, завдяки ентузіазму простих людей, їх віри у краще майбутнє, з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. В цілому за 30-і роки в Україні створено потужну індустріальну базу, що ввела республіку в коло економічно розвинутих країн світу. Колективізація сільського господарства та її наслідки в Україні Колективізація сільського господарства служила одним із джерел індустріалізації. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП (б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи. Переходу до колективізації сприяла криза хлібозаготівель 1927-1928 рр. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. У січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП (б) прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства.Суцільна колективізація почала здійснюватись вже у 1929 р.. названому "роком великого перелому". Було визнано, що Україна мала все необхідне, щоб попереду інших республік здійснити колективізацію. Комісія, очолена наркомом землеробства СРСР Я. Яковлевим, встановила терміни суцільної колективізації в основних зернових районах. Постанова ЦК ВКП (б) від 5 січня 1930 р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" віднесла Україну до групи районів, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Партійно-державний апарат України виступив з рядом власнихініціатив щодо прискорення темпів колективізації. У маси кинуто гасло "шалених темпів колективізації". 24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, в якій ставилося завдання: "Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну — до осені 1930 р." Таким чином, українські партійні вожді зменшили терміни колективізації на 1-1,5 року. Початок колективізації показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності і передавати її у колгоспи. Адже усуспільнювали не тільки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни відповіли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру, які жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928-1932 рр. в Україні було винищено майже половину поголів'я худоби, на відновлення якого потрібні були десятиліття.Події набували загрозливих масштабів. На початку березня 1930 р. газета "Правда" надрукувала статтю Й. Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій засуджувалися "перегини" у колгоспному будівництві. Головну відповідальність за "викривлення партлінії" Сталін перекладав на місцеве керівництво. Таким був маневр Сталіна та його оточення, які, в першу чергу, були винними у скоєному.У ході колективізації, яка у наступні роки дещо меншими темпами продовжувалася, сталінізм скоїв ще один злочин. Розпочався активний наступ проти заможних селян, т. зв. куркулів. Спочатку цей наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску - встановлювався високий податок, заборонялася оренда землі тощо.З грудня 1929 р. влада перейшла до політики відкритого терору проти заможних селян. На перше червня 1930 р. було "розкуркулено" 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їх загальної кількості. Конфісковано й передано в колгоспи худоби, реманенту, будівель на суму 90-95 млн. крб. Під "розкуркулення" потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, що не хотіли йти в колгоспи. Компанія "ліквідації куркульства як класу" була формою репресій щодо всього селянства. У 1931 р. репресії продовжувались. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійовано майже 200 тис. селянських господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн. осіб. Біля 800 тис. з них заслали на Північ і Сибір, де українці масово вмирали або жили і працювали у нелюдських умовах. На їх кістках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима... Найжорстокішим злочином сталінського режиму проти українського народу був організований ним голод 1932-1933 рр. Упродовж 1931 р. у селян вилучали все зерно, в т. ч. посівний фонд. Весняна посівна компанія 1932 р. не була ефективно проведена, ускладнювала ситуацію колгоспна безгосподарність. Влітку 1932 р. розпочався голод. Про цю катастрофу написано чимало. Вражають нашу уяву випадки людоїдства... Неймовірними видаються загальні втрати, що обчислюються у 5-7 млн. чоловік. Уряд і партія злочинно замовчували факт голоду, від допомоги з-за кордону відмовлялися.Голод 1932-1933 рр. був наслідком злочинної антинародної політики більшовицької партії. Примусова колективізація, репресії щодо кращої частини селянства, штучний голодомор призвели до глибокої деградації сільськогосподарського виробництва, яка дорого обійшлася українському народові. Економічний розвиток західноукраїнських земель у 20-30-их роках Після розпаду Австро-Угорської імперії і поразки національно-визвольної боротьби західноукраїнські землі були розділені між Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Ці країни значно відставали від промислове розвинених держав Західної Європи. Західноукраїнський регіон залишався аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили іноземних країн. Польський уряд поділив свою країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські. У Польщі "А" зосереджувалось 80% металообробної, електротехнічної текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна й цукру. Уряд свідомо гальмував промислове будівництво у Польщі "Б".Про колоніальну відсталість галицьких земель свідчив стан їх промисловості. 85% підприємств були дрібними, на кожному з них працювало в середньому 20 чол. Продуктивні сили у краї розвивалися відповідно до інтересів польської економіки. Тут переважали ті галузі, що давали високі прибутки без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова та деякі інші. Зберігалося ремесло. Понад 80% населення краю займалося сільськогосподарським виробництвом. Західні українці зуміли організувати економічну самооборону проти іноземної експлуатації. Вже у перші повоєнні роки було створено широку мережу споживчих, закупівельно-збутових, кредитних, виробничих кооперативів. Вони були об'єднані у повітові і крайові товариства, серед яких виділялися "Народна торгівля", "Центросоюз", "Центробанк", "Маслосоюз". Очолював українську кооперацію в Польщі Ревізійний союз українських кооперативів. Закупівельно-збутові кооперативи змогли організувати заготівлю сільськогосподарських продуктів серед своїх членів, забезпечення їх реманентом, насінням. Селянські кооперативні об'єднання налагодили експорт окремих видів продуктів за кордон. Виробнича кооперація займалася переробкою сільськогосподарської та іншої продукції. Особливі успіхи мала молочарська кооперація, яка змогла вийти на європейський ринок. Кредитні кооперативи займалися мобілізацією заощаджень, надавали вигідні кредити. При "Центробанку" був створений "Фонд господарської розбудови", який сприяв будівництву нових виробництв. Кооперація являла собою чітко налагоджену систему, організувала основні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.На становищі відсталих окраїн Румунії були Буковина і деякі повіти Бессарабії. Буковинська промисловість залишалася напівкустарною. Найбільшу питому вагу в економіці краю становила харчова промисловість.Слабо розвивалася промисловість Закарпаття, в якому у 1926 р. налічувалось всього 92 підприємства, які до того ж були напівкустарними, дрібними.В умовах іноземного панування гальмувався також і розвиток сільського господарства. Українські селяни страждали від малоземелля. Аграрні реформи, які проводилися, не могли задовольнити потреби українського села. Мав місце масовий селянський рух, масова еміграція за кордон. Економіку західноукраїнських земель періодично потрясали кризи.

У березні 1921 була прийнята Нова економічна політика (неп) X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами. Була скасована заборона на використання найманих робітників. Бурхливо розвивалася кооперація всіх форм і видів промисловості. Відродилася кредитна система. Промисловий розвиток СРСР досяг у середині 1920-х років показників довоєнного розвитку, однак все ще відставав від Зх. країн. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку, через що з’їзд ВКП(б) у грудні 1925р. проголосив курс на індустріалізацію. Цілі:

1) Забезпечення економічної самостійності СРСР. 2) Ліквідація техніко-економічної відсталості країни. 3) Створення технічнох бази для розвитку с\г. 4) Розвиток нових галузей промисловості. 5) Зміцнення обороноздатності країни. 6) Підвищення продуктивності праці та зростання матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Наслідки: в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість. Але, на жаль, економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

 

Колективізація

На 15 з’їзді ВКП(б) – курс на колективізаціюю с/г (1927-1931)

Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %.

Причини:

- Принципи марксизму заперечували існування приватної власності

- Хлібна криза 1927 показала, що селяни не хочуть виконувати план хлібозаготівлі у країні. Це призвело до зменшення експорту, через щозменшувалися капіталовкладення у розв. промисловості.

У села направлялися комітети (робочі, солдати, студенти) для створення колгоспів. Заможних селян назив. куркулями і у випадку супротиву виселяли у Сибір.

У січ-бер. 1930 розкуркулено 62 тис. сімей

Для тих,хто залишився у селі введ. «внутр. паспорт» => не можна переїхати у місто => прив’яз. селян до землі => щоб вступали до колгоспів.

Наслідки суспіль. колектив-ії:

- Дизорганіз-я сіль. госп-ва

- Зниження виробництва сіль. госп-ва

- Фізичне винищ-ня кваліфік. частини сел-ва

- Скорочення худоби, вал збору зерн. культ

- Здійснено індустр. стрибок, але дуже великими жертвами

В період колективізації в Україні відбулися 7382 бунти селян і акти масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти Радянської влади. У 20-30х роках була справжня селянська війна.

 

«Культурна революція», її зміст та шляхи реалізації в Україні.

Політика радянського керівницва в галузі культури називалася «культурною революцією»:

- ліквідація неписемності - створ. Надзвичайна комісія з не писемності. Це вдалося (стало 85% писемних).

- створ. сист. народ. освіти. - Введено обов’язкової програми навчання, підручники. Школа: початкова, середня, вища. Зросла кількість учнів.

- Університети ліквідовані, а замість них-інститути народ. освіти. Процес формуванняня нової інтелігенції супроводжувався репресіями інтелектуальної, творчо активної частини укр. нас., щоб створити умови для тотальітарного контролю суспільної думки.

- перетворити мистецтво, гуманітар. науки на інструмент ідеологічного впливу.

- використання наук, досягнень для соціалістичного будівництва.

Літературара

З'являється стиль символізм (Вороний, Олесь, Чупринка), неокласицизм (Зеров, Драй-Хмара, Клен, Рильський)

Літ. об’єднання: Гарт, ВАПЛІТЕ, ВУСПП,Плуг, Нова генерація, Аспис, Ланка, МАРС.

Кіно

Одеська кінофабрика. Київська кінофабрика. Довженко –«Звенигора», «Арсенал», «Земля»

Архітектура

Домін. стиль – конструктивізм, якому притаманні доцільність, економічність, лаконізм, функціональність.

Музика

Будувалася на взаємодії фольклору, спадщини муз. школи Лисенка та нової європ. музики (Вагнер, Гріг, Равель)

Наука

Укр. академія наук – генератор ідей. відкриття у: нелінійній механіці, теорії космічних польотів, автоматичному зварюванні металу, генерації і селекції рослин.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 376; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.83.14 (0.035 с.)