Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державотворчі процеси у незалежній Україні.

Поиск

Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.
Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання і, перш за все:
— будівництво власної суверенної держави;
— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;
— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;
— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;
— встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами.
Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання загалом на теперішній день реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Однак чимало з прийнятих парламентом XII (І) (1990-1994 pp.) і XIII (II) (1994-1998 pp.), XIV (III) (1998-2002 pp.), XV(IV) (2002-2006 pp.) скликань законів і постанов не діє через відсутність чи недосконалість конкретного механізму реалізації, контролю за виконанням або через їх популістський характер, невідповідність можливостям держави. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 р. парламентської пропрезидентської більшості, котра, однак, виявилась ситуативною і нестабільною.
Чергові вибори до Верховної Ради України відбудуться у березні 2006 р.
Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі.

Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Важливим доказом зміцнення демократичного принципу поділу влади стала роль законодавчої (ВРУ) і судової (ВСУ) під час політичної кризи 2004 р.

Главою держави є Президент України. Перший Президент незалежної України— Л. М. Кравчук (1991-1994 pp.), Л. Д. Кучма (1994-2005 рр), теперішнім Президентом України є В.Ющенко.

Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978 р. 28 червня 1996 р. — V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем'єр-міністр (Кабінет міністрів) — Верховна Рада. Всі спроби внести зміни і доповнення у 2000-2004 pp. не мали успіху. Лише 8 грудня 2004 р. під час "пакетного" голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які вступають в силу з вересня 2005 р або січня 2006 р.

Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999 p.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України.Сьогодні продовжується реформування ЗС у напрямку їх відповідності стандартам НАТО.

Особливостями державного будівництва в Україні є:
— становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно з завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;
— тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.

Перші перемоги демократичних сил в Україні в кінці 1980-х років. Формування багатопартійної системи.

Становлення багатопартiйної системи в Українi в час «перебудови» має кілька етапів:

I етап — «зародження багатопартійності» виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, виникнення партії — Української національної партії.

II етап —поява парламентської опозиції.

ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше —Декларація про державний суверенітет України;

збільшення кількості політичних партій

III етап — «становлення багатопартійності»

розширення спектра багатопартійності,посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично належать до трьох класичних політичних напрямів — лівого, правого та центристського. Ліві: Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. Праві: НРУ, УНР, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України, Українська національна асамблея, Демократична партія України.

Радянізація Зх України

(1939-1941 рр.).

Радянізація-це система заходів,спрямованих на установлення рад.влади,побудову соціалістичного сусп. за екон.та пол. Моделлю СРСР у західноукр.землях.

Основні заходи радянізації:

-поширення рад.законодавства;-репресії щодо місцевого населення,депортація у сх.райони;-утиски церкви;

-українізація освіти,преси;-уніфікація адмін.-тер.устрою;-направлення переважно російськомовних кадрів;

-націоналізація пром.підприємств;-поч.примусової колективізації;запорона всіх пол..партій та ін.організацій,

дозволено діяльність лише КП(б)У,комсомолу,рад.профспілок;

-уведення безкоштовного навч.,мед.обслуговування;командно-адмін.методи впровадження рад.політики.

Результатом радянізації з одного боку, стало покращення рівня життя найбідніших прошарків нас.,розвиток екон.краю,а з ін.-зростання незадоволення репресивними методами влади,підтримка серед населення ідеї ств.сам.Укр.держави,вступ до загонів оунівців.

70. Перебудова і розпад СРСР. Україна і СНД.


Смерть Л. Брежнєва 1982 р. поклала край його «ері», але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов, що помер у лютому 1984 р. Ю. Андропова змінив К. Черненко, також тяжко хворий, який помер у березні 1985 р.
На зміну цим людям прийшов тоді ще молодий і енергійнийМ. Горбачов. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов почав кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки, темпи зростання якої дедалі знижувалися. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, тут сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. Величезна радіоактивна хмара, незмінно більша, ніж хіросимська, покрила багато районів України, Росії, Білорусії, а згодом поширилася на землі Польщі та Скандинавії. У властивий для себе спосіб радянські власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи.
В Україні, як і в цілому у Радянському Союзі, сталося багато змін: у галузі економіки — розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності і кооперативного руху, зменшення кількості міністерств і відомств. Але ці реформи мали непослідовний характер, що у свою чергу призвело до катастрофічного зниження темпів виробництва, а отже, й рівня життя населення, що насамперед виявилось у тотальному дефіциті товарів першої необхідності та впровадженні карткової системи.
У політичній галузі було взято курс на побудову «соціалістичної і правової держави», або «соціалізму з людським обличчям». Під гаслом «гласності» відбувалась лібералізація суспільно-політичного життя. 1986 р. із тюрем було випущено близько 300 політичних в'язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук'яненко та ін. Із Кримінального кодексу УРСР були виключені статті переслідування за ідейні переконання. Новим явищем стала політика «соціалістичного плюралізму», яка поступово переросла у свободу слова. Одною із значних подій того періоду стала свобода історичної науки. Вийшли друком численні публікації художніх, філософських творів, що тривалий час були недоступні: секретні протоколи радянсько-німецького пакту 1939 р., документи про голодомор 1932—1933 рр., про Українську національно-демократичну революцію 1917—1921 рр., діячів Центральної Ради і Директорії, про події Громадянської війни в Україні, про сталінські репресії, діяльність ОУН—УПА в роки Другої світової війни.

Розпад СРСР

Прийняття Верховною Радою УРСР _Декларації про державний суверенітет України

Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економі­чної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилю­вали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет Украї­ни». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єди­ні в розумінні необхідності такого кроку, Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому доку­менті вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Деклара­ції було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема сталя. Вказу­валось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зно­синах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаб-локового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї.

Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України.

Консерватори в союзних структурах активно протидіяли зростанню су­веренності й самостійності національних республік, у тому числі й України. Прийнятий 1989 р. закон про їх вихід зі складу СРСР містив такі правила й процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будів­ництва в безпосереднє відання республік. В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що бу­ли в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР.

Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Со­юзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію го­лови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання:

«Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше запитання позитивну відповідь дали 70,2%, а на друге - 83,5% гро­мадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 824; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.86.105 (0.008 с.)