Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи просвітництва /кінець XVII - XVIII cт. /.

Розвиток державно-правових учень в епоху буржуазних революцій і Просвітництва визначався участю дослідників у різних сферах суспільного життя, зокрема економічній. У XVI—XVII ст. в економіці країн Західної Європи швидкими темпами розвивався капіталістичний уклад. Буржуазія виступала проти феодального устрою, її представники вимагали забезпечення свободи, безпеки особи і приватної власності, створення для цього необхідних політичних і юридичних гарантій.

У 40-ві — 50-ті роки XVIII ст. в Нідерландах і Англії відбулися перші буржуазні революції, які визначили соціальний і політичний зміст нової епохи. Поступово зникали феодальні відносини, утверджувався новий суспільно-політичний устрій. Революції створили умови для бурхливого розвитку виробничих сил, сутнісних змін у державному і правовому розвитку. Криза феодального устрою супроводжувалась становленням юридичного світогляду, який ішов на зміну теологічному світорозумінню. Поступово формувався світський характер життя; місце догми, божественного права зайняли права людини, місце церкви — держава. Утверджувалася також юридична рівність усіх громадян у сфері приватно-правових відносин.

Таким кардинальним змінам передувала революція в ідеології. З´явились нові філософські, юридичні, політи-ко-правові, економічні ідеї, які обґрунтовували необхідність становлення нового суспільства, його майбутні державно-правові принципи. Спочатку багато ідей поставало у релігійних формах, оскільки вони ґрунтувалися на теоретичних ученнях періоду феодалізму з притаманним йому релігійним світобаченням. Однак уже в XVII ст. антифеодальна ідеологія набула виразного світського характеру. Французькі мислителі Вольтер, Ш.-Л. Монтеск´є, Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій та інші розвивали ідеї англійських і нідерландських учених, які спиралися на досвід ранніх буржуазних революцій та античних демократій. До того ж вони доповнили цей досвід спостереженнями за передреволюційною ситуацією всередині французького суспільства.

Нова ідеологія ознаменувала важливий щабель суспільного прогресу, в т. ч. у розвитку загальнолюдських цінностей, таких як демократія, права людини, законність тощо. Особливе місце відводилося правам людини. Держава не дарувала цих прав. її завдання полягало в тому, щоб їх захищати. Отже, поступово окреслювалася концепція правової держави. Водночас представники державно-правової думки цієї епохи необхідним принципом функціонування держави вважали поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які мають функціонувати організаційно незалежно, взаємоврегульовано.

Хоча процес становлення буржуазної держави і права залежав від конкретно-історичних особливостей різних країн, він відбувався різними шляхами і темпами, але спільною методологічною основою був раціоналізм, який послугував підвалиною нових юридичного світогляду і політико-правових доктрин. Мислителі епохи буржуазних революцій і Просвітництва характеризували суспільство як сукупність юридично рівних індивідів, об´єднаних складними договірними відносинами, врегульованими і гарантованими нормами права.

Особливістю державно-правових учень цієї епохи є те, що право, закон часто ототожнювали з державою. Державу, в свою чергу, вчені розглядали як гарант права, оскільки для розвитку буржуазії вкрай важливими були не політичні права, а правопорядок, заснований на формальній рівності суб´єктів права, гарантіях свободи підприємництва, приватних ініціативі і конкуренції, непорушності їх власності та договорів. Ще однією особливістю політико-правових вчень цих часів було те, що вони формувалися переважно як теорія держави і права, оскільки буржуазія в політичній боротьбі за право володіння владою саме ці вчення вважала своєю ідеологією, фундаментом утвердження рівності перед законом незалежно від соціального статусу.

Класичним втіленням юридичного світогляду була теорія природного права, яка набула поширення у XVIII ст. її ідейні витоки містяться у спробах вибудувати політико-правову теорію на основі дослідження природи людини. Теорія природного права ґрунтувалася на визнанні всіх людей рівними, наділеними природою розумом і позитивними прагненнями. Закони природи визначають основи природного права, якому має відповідати позитивне (волевстановлене) право. Принцип природної рівності людей був визнаний як обов´язковий у позитивному праві.

Політико-правовим ученням епохи буржуазних революцій і Просвітництва властиве обґрунтування переваги республіканської форми над монархічною. Це було зумовлено тим, що республіканська форма правління не приживалася одразу і повсюдно. Здебільшого встановлювались цензові виборчі системи, а державний механізм зберігав феодальні принципи функціонування. У деяких країнах авторитарні режими завуальовувались конституційними реформами. Там, де демократія перемагала, вона поступово теж набувала елітарного характеру.

Першим теоретиком політико-правових учень вважають нідерландського вченого Г. Гроція. Саме Нідерланди в XVII ст. були найрозвинутішою країною, яка внаслідок революційної боротьби стала республікою. Відповідно, політико-правова доктрина Г. Гроція стала основою державно-правової думки епохи ранньобуржуазних революцій. Вона ґрунтувалася на визнанні природного права, договірної теорії держави, міжнародно-правових положень.

У процесі подолання теологічного світогляду поступово руйнувалися догми середньовічної схоластики. Натомість утверджувалася віра у всемогутність розуму, його здатність формулювати закони для управління суспільством. Раціоналістично розв´язувались проблеми співвідношення особи, держави і права, обговорювались питання про походження, функції держави, їх роль у суспільному житті.

Мислителі епохи буржуазних революцій і Просвітництва порушили питання політичного відчуження. В його основу було покладено концепцію Гроція, який обґрунтував погляд на право як право людини, природне право. Англійський філософ Дж. Локк вбачав шлях подолання політичного відчуження в заміні традиційної суверенної влади держави над суспільством і народом суверенітетом права. Необхідність забезпечення верховенства закону, заснованого на природних правах людини, на думку мислителя, ґрунтувалась на послабленні самої держави через механізм поділу влади. Отже, право стало стабільною основою суспільства рівних перед законом і вільних власників.

В Англії в державно-правових вченнях переважала тенденція революційно-демократичного розвитку держави і права на основі інститутів англосаксонського самоуправління і парламентаризму. Англійська буржуазна революція прискорила процес заміни теологічного світогляду юридичним. Розроблена Дж. Локком теорія поділу влади помітно вплинула на подальший розвиток буржуазної політико-правової ідеології, яка обґрунтувала правові гарантії непорушної приватної власності, свободу приватної ініціативи, соціальну рівність. На основі цих положень сформувалася теорія буржуазного лібералізму, що відігравала прогресивну роль, оскільки в ній були сформульовані основні принципи нового суспільного устрою, який прийшов на зміну феодалізму. Прибічники теорії вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу і допущення вихідців з народу до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства.

Філософія Просвітництва утверджувала впевненість у всемогутній силі закону, закликала до боротьби проти теології, релігійної догматики і духовного диктату церкви. З огляду на це суттєвим аспектом державно-правових концепцій стали критика з позицій раціоналізму і гуманізму середньовічних релігійно-схоластичних догм, боротьба проти теологічних уявлень про природу, людину, державу і право. Концепції і принципи державно-правових учень епохи буржуазних революцій містили теоретичне пояснення нових раціоналістичних ідей, які відображали потреби перехідної епохи і окреслювали перспективу прогресивного розвитку та вдосконалення соціальних і політико-правових форм людського життя.

Просвітництво характеризують не тільки його соціальні й моральні ідеали, а й їх практичне втілення. Просвітителі прагнули утвердити «царство розуму», в якому люди будуть досконалими, де існуватиме гармонія інтересів вільного індивіда і справедливого суспільства, а гуманізм стане вищою нормою соціального життя. Важливу роль у працях ідеологів цієї епохи відведено процесу політичного, морального і естетичного виховання індивіда, набуття ним якостей людини-громадянина. Відображаючи національні і суспільно-історичні особливості держав у взаємодії з ідеологічними факторами, Просвітництво і створена ним атмосфера ідейної моральності спричинили вплив на зміст, способи і напрями розвитку науки про державу і право.

Важливим досягненням державно-правових учень просвітителів є універсалізація застосування природно-правової теорії. Просвітницькі ідеї постали як абстрактні теоретичні побудови, які пристосовували до існуючого політичного устрою. Загалом соціально-економічні основи Просвітництва зумовили критичне ставлення до соціальної і політичної організації суспільства, а також до її легітимації. Просвітителі критикували феодальний лад, абсолютистську монархію, рішуче виступали проти кріпосництва, обґрунтовували необхідність встановлення нових суспільних порядків, які б сприяли поліпшенню життєвих умов. Вони вірили в людину як головну цінність, в її розум, високе покликання, продовжуючи гуманістичні традиції епохи Відродження.

Характерноюособливістю епохи Просвітництва було те, що визначальну роль у розвитку суспільства відводили свідомості людей, всі вади суспільства пояснювали неосвіченістю, неуцтвом, нерозумінням людьми власної природи. Найважливішим засобом соціального поступу вважали освіту і пропаганду наукових знань.

У Франції ідеологія Просвітництва досягла розквіту у XVIII ст. Представниками французького Просвітництва були Вольтер, Ш.-Л. Монтеск´є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій. Спільною ознакою їх політико-правових учень була критика монархії і втручання церкви в політичне життя. Ці філософи розробляли питання про походження держави, її функції, типи державного правління, шляхи демократизації суспільства, поділ влади тощо. їх ідеї сприяли утвердженню в суспільстві принципів буржуазної демократії. Пізніше у французькому Просвітництві переважали радикальні суспільно-політичні вимоги, гостра критика абсолютистської влади поєднувалась з ідеями буржуазної демократії і громадянських свобод.

На розвиток державно-правової думки справили вплив два нормативні акти — Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р. Разом з Великою хартією вольностей 1215 р. вони стали першою в світі юридичною конституцією держави і донині є частинами сучасної неписаної Конституції Великої Британії.

Просвітницький рух у Німеччині в галузі державно-правової теорії не був однорідним: поряд з поміркованим крилом (С. Пуфендорф, X. Томазій, X. Вольф) діяло радикальніше ліве крило (Т. Лоу, Г.-Е. Лессінг). Представники обох течій розвінчували феодальний деспотизм, станові привілеї феодалів, доводили, що всі люди рівні від народження, перед законом і мають право на вільний розвиток.

 

На початку XVIII ст. тривалий соціальний застій в Італії, спричинений перетворенням її на провінцію іспанської корони і посиленням абсолютистських порядків, поступився активізації економічної діяльності і суспільного життя. Використавши невдоволення народних мас феодальним укладом, ідеологи прагнули створити умови для розвитку капіталістичного виробництва. Однак італійська буржуазія була неконсолідована і часто йшла на компроміси з феодально-клерикальними колами. Цю подвійну політичну позицію поділяли також італійські просвітники, зокрема Дж. Віко і Ч. Беккаріа. Вони захищали такі універсальні цінності, як свобода людини, суспільний порядок, що забезпечуються справедливими законами, самодисципліною і високою самосвідомістю індивідів.

В Україні ідеї раннього Просвітництва виникли на початку XVIII ст. у творах М. Козачинського та діячів Києво-Могилянської академії. Одним із просвітителів був Григорій Сковорода, твори якого містили гостру критику культури і моралі тогочасного феодалізму. Саме ідеал суспільства на засадах соціальної рівності став віссю, на якій тримався розвиток державно-правових учень епохи Просвітництва в Україні.