Що означає бути просвітником? Головні риси, що відрізняють світогляд людини епохи Просвітництва.

Що означає бути просвітником? Головні риси, що відрізняють світогляд людини епохи Просвітництва.

І. Кант присвятив Просвітництву спеціальну статтю «Що таке Просвітництво?» і назвав його «виходом людини зі стану неповноліття «. Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Просвітник хоче зрозуміти себе, своє внутр. «Я». внутрішній світ не існує без зовнішнього. Зовнішнє: видиме, матеріальне,загалне, статичне, світло, об*активне, реальне. Внутрішнє: невидиме, нематеріальне, індивідуальне, затемнене, пітьма, необ*активне, нереальне. Лише поєднавши ці дві категорії, просвітник зможе дати відповідь на запитання: «хто я?».

Розвивався концепт природ. людини. Віра у «всемогутність» людського розуму.Просвітительський розум-моральний розум. Людина-моральна. Мораль зображується як доброчинність. Почуття людини не відкидаються у просвітництві. Пізнати себе-пізнати свої почуття. Якщо хочеш зрозуміти себе, треба жити почуттями, а розуміння прийде згодом. Проголошення цінності людини незалежно від її походження, утвердження рівності всіх людей.

У Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка: філософ стверджував, що людина народжується «чистим аркушем «, на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні «відомості», важливо лише керуватися при цьому розумом. «Вік розуму» — такою є поширена назва XVIII ст.

Світовідчуття епохи Просвітництва включає в себе розуміння того, що розум обмежений досвідом, відчуттям, почуттям. Саме цим пояснюється те, що протягом цієї епохи однаково часто зустрічаються і «чуттєві душі», й «освічені розуми». Вони співіснують у гармонії, доповнюючи одне одного. «Чем разум человека становится просвещённее, тем сердце его — чувствительнее», — стверджують французькі енциклопедисти.

Людина епохи Просвітництва, чим би вона не займалася у житті, була ще й філософом у широкому розумінні цього слова: вона наполегливо й постійно прагнула до роздумів, спиралася у своїх судженнях не на авторитет або віру, а на власне критичне мислення. Критичні настрої посилюють світський характер літератури, її інтерес до актуальних проблем сучасного суспільства, а не до піднесено — містичних, ідеальних питань. У це «філософське», як його справедливо називають, століття філософія має розбіжності із релігією.

Що означає бути просвітником? Головні риси, що вирізняють світогляд людини епохи Просвітництва.

Ідеалом просвітництва є розум. Просвітник дотримується законів, перш за все моральних. Але залежність від моральних норм для героя-просвітника не є обмеженою. Він вільний, оскільки він приймає обов’язок, в рамках і обмеженнях він бачить конструктивне начало. Просвітники показали, що людина володіє розумом. Ідея рівності всіх людей перед законом, людством є характерною ознакою епохи. Людина в Просвітництві – цілісна, вірить в те, що робить, не вагається. Вона є «філософом в дії». Так, наприклад, Вертер – філософ у дії, оскільки страждання – це філософія дії, кохання виступає для нього прецедентом для роздумів.

Просвітник думає не тільки про себе, а й про інших, про своє місце в суспільстві. Але розум є загальним для всіх, тому все сприймається як своє, власне. Бути просвітником значить реалізувати себе, закладене «природнє». Зрозуміти себе – це означає поєднати раціональне і чуттєве, спроектувати зовнішній світ на внутрішній. Так, наприклад, кохання Юлії до Сен-Пре як вияв чуттєвого «підживлює» розум, раціональне начало, завдяки чому Юлія може пізнати та зрозуміти себе.

Просвітницьке потрактування уяви; узгодження оніричних картин з раціональним мисленням в історіях героїв-просвітників.

Уява може бути представлена через сон і мрію. І сон і мрія – антонім, а в Просвітництві вони на службі пізнання.

Уява і почуття не є структурованими, вони – хаос. Уява героя представлена менше на початку епохи і найбільше в німецьких творах (Фауст). В картинах уяви він виступає просвітником. Уява представлена через сон і мрії.

Оніричні картини спостерігаємо у творах Просвітництва. Оніричне – те,що відійшло від реальності. Робінзону сон снився не вночі, а на світанку. Картина сну виростає зі своїм семантичним значенням. Картина подає кару з небес і має обрамлення, рамками якого є світло дня. Сон, що сниться- початок нового життя. Проснувшись Робінзон аналізує своє існування. Другий сон Робінзона виконує функцію передбачення. Цей сон має обрамлення – мотив використання розуму.

В драмі Шиллера «Розбійники» ніч є вираженням безвихідності ситуації. Метафора ночі – між братами, пов’язані між собою зовнішня маска,внутрішня – суть. Шиллер «Розбійники » Сон батька про те, що Карл фон Моор стане розбійником, про вбивства.

Онейрологія-наука, що вивчає сновидіння. Образ може набувати найрізноманітніших форм, він деформується найпарадоксальнішим чином під час потреб героя в стані сну. Це втеча реальної людини від свідомості в оніричний простір підсвідомого, де людина спроможна зняти окови реального світу, тягар існуючих проблем, допомагає глибше дослідити внутрішній світ людини.

Сни Робінзона. Робінзон пропонує дійсність сприймати несерйозно. Онірична сцена виконує функцію пояснення. Обрамлення сну-використання влансого розуму. Йому приснилось лише 2 сни. 1сон-на острові в перший місяць йго перебування. Сон бачить не вночі. Ніч-це хаос в душі Робінзона, коли він прокинувся світило сонце-розум, пізнання. Відбувається повернення героя на стежку просвітництва, це відбувається ранком. Робінзон молиться всю ніч –повернення до Бога. Йому сниться картина його кари, тому що він не розкаявся перед Богом. Сниться про його минуле. Це оніричне було нагадуванням Робінзону про його службу перед Богом.

2сон. Обрамлення сну-використання власного розуму у Просвітництві. Сон про кару дикуна. У сні Р. також постійно думає, він каже: «я прокинувся з думкою про…».

Після повернення до Бога Робінзон каже, що душа його розкаялась у своїх гріхах і в гріхах його попереднього життя(до того як він потрапив на острів).

Просвітницьке потрактування уяви; узгодження оніричних картин з раціональним мисленням в історіях героїв-просвітників.

Просвітники звільняють автора від нормативної поетики, звільняють його творчу уяву, він сам собі хазяїн. Бебіт в роботі «Руссо і романтизм» заначає що існують 2 типи уяви: класицистична, яка пов’язана з реальністю, та романтична, що представляє свавілля. Доба Просвітництва вбирає обидві ці характеристики. Гете зазначав «Уява – перша в переліку внутрішніх ворогів людини».(за умови, якщо судження базується не на досвіді, а на уяві) Уява доповнює чуттєве у формі пам’яті, досвіду, дає розуміння світу. Уява = фікційність, фікція формує емпіричний досвід людини. В добу Просвітництва автор ретельно працює над творами, вони не є простим польотом фантазії. Просвітництво визначає письменника як професію.

Якщо взяти прояв оніричних картин в «Робінзоні Крузо», Робінзону сняться 3 сни. Прояви оніричного призводять до саморефлексії Робінзона, виступають «замінником» пам’яті, сприяють формуванню емпіричного досвіду.

В «Кульгавому бісі» Лесажа протагоніст дон Клеофас не може відрізнити сон від реальності, оніричний розвиток подій відрізняється від реального,що свідчить також про «заміну пам’яті». Клеофас під впливом оніричного здобуває емпіричний досвід, необхідний для рефлексії і пізнання реального світу.

Новий ідеал людини 18 ст.

Людина у філософії XVIII століття з'являється, з одного боку, як окремий, ізольований індивід, діючий відповідно до своїх приватних інтересів. З іншого боку, відміняючи колишні, добуржуазные форми спільності, філософи XVIII століття пропонують замість них нову - юридичну загальність, перед лицем якої усі індивіди рівні. В ім'я цієї нової загальності просвітники вимагають звільнення від професійних, національних і станових меж. В цьому відношенні характерна творчість німецьких просвітників, зокрема Лессинга.

Розсудливість, чесність, працьовитість і великодушність - ось основні достоїнства позитивного героя просвітницької драми і роману. Головна колізія, яку намагається дозволити філософія XVIII століття, полягає в несумісності " приватної людини ", тобто індивіда, який керується тільки власними інтересами, егоїзмом і корыстием; і " людини взагалі " - носія розуму і справедливості.

Чи маємо справу з необхідністю як неминучою закономірністю природного процесу або з необхідністю як урочистістю розуму і справедливості, в обох випадках вона виступає по той бік випадковості, як би в іншому вимірі. Разведенность випадкового і необхідного, індивідуального і загального - характерна риса мислення XVIII століття; розум тут виступає як абстрактно-загальний початок, як формальний закон. Так, французький матеріалізм вітав необхідність природи як єдину силу, що управляє світом людьми і що становить загальний початок в хаосі і випадковості індивідуальних вчинків і незліченних прагнень. Німецькі просвітники схильні були ототожнювати цю необхідність з панонистически трактуючим світовим розумом, який в людській свідомості з'являється, передусім, як моральний закон, а в громадському житті - як право. Ці два роди необхідності - сліпа природна і осмислено-розумна - розрізняються між собою.

Характерна еволюція просвітницького світобачення, що виразилася у відношенні до людини. У полеміці з християнським догматом про первинну гріховність людської природи, згідно з яким саме людина є джерело зла у світі, французькі матеріалісти стверджують, що людина за своєю природою добра. Оскільки немає нічого поганої в прагненні людини до самозбереження, вважали вони, то не можна засуджувати і все ті чуттєві схильності, які суть вираження цього прагнення,: любити задоволення і уникати страждання - така природна суть людини, а усе природне за визначенням - добре. Така світоглядна підоснова сенсуалізму просвітників.

У XVIII столітті, таким чином, знову відроджується та тенденція у вирішенні проблеми індивідуального і загального, природного і соціального, яка була характерна ще для античних софістів. Останні розрізняли те, що існує "за природою", від того, що зобов'язано своїм буттям людським "встановленням". Не випадково софістів називають античними просвітниками: так само, як і французькі матеріалісти, вони виходили з того, що людина є істота природна, а тому саме чуттєві схильності розглядаються як основне визначення людської істоти. Звідси сенсуалізм в теорії пізнання просвітників XVIII століття. Особливістю французького матеріалізму була орієнтація на природознавство XVIII століття, передусім - на механіку. Саме механістична картина світу лягла в основу представлень Гольбаха, Гельвеция, Ламетри про світ, людину і пізнання. Дідро в "Племіннику Рамо" розкрив діалектику просвітницької свідомості, поставивши під питання улюблену тезу XVIII століття про доброту людської природи самої по собі, в її індивідуально-чуттєвому прояві. Самокритику просвітницької свідомості ми знаходимо також у Дж. Свифта, Руссо і, нарешті, у Канта, який в такій же мірі є носієм ідей Освіти, як і їх критиком.

16.

Герой-просвітник йде у подорож для того, щоб зрозуміти своє власне я, структурувати свої почуття та переживання. Сен-Пре йде у гори Вале, щоб здійснити маршрут пізнання і лише повернення додому (міфологема Одіссея) означатиме, що герой самопізнав себе, побачив себе збоку. Герой може здійснювати як зовнішню так і внутрішню подорож. Сен-Пре здійснює внутрішню подорож через зовнішню. Він несе свою домівку за спиною, а метою його є повернення.

Робінзон Крузо, маючи тягу до морських подорожей та суто через мету матеріальну – розбагатіти, здійснює зовнішню подорож, яка потім призводить до внутрішньої зміни героя (маршрут самопізнання). Це можна спостерегти, наприклад, через його щоденник (щоденник – символ осмислення).

Гулівер єдиний герой в Просвітництві, який здійснює лише зовнішню подорож. Він пливе від реального місця, а потрапляє у вигадане. Цей герой не проходить стадії самопізнання, він лише описує свої пригоди.

17,23.Однією з невід’ємних рис епохи Просвітництва була подорож. Мандрівка є базовою метефорою літератури і всі твори Просвітництва покликані розгорнути цю тему. Оскільки герої всіх творів прагнуть пізнати своє Я, вони впевнено крокують дорогою життя, мандрують.Але мандрівка ця відбувається не тільки у зовнішньому просторі (наприклад переїзд Сюзанни з одного монастиря до іншого), а й у внутрішньому, що для просвітника є набагато важливішою, беручи до уваги його ціль.Зовнішня мандрівка є засобом для внутрішньої. Пишучи про свої подорожі у листах, їх автор здійснює внутрішню мандрівку своєю пам’яттю. Внутрішня мандрівка слугує для виховання почуттів та самопізнання, адже внутрішній світ затемнений і для того, щоб його освітити світлом (зрозуміти себе) потрібно використати розум. Наприклад у Гуллівера зовнішньої подорожі не було, адже він зовсім не описував її. А от Йорик дійснює зовнішню мандрівку лише заради внутрішньої і обидві мандрівки (зовн. І внутр.)відбуваються одночасно, бо він пише в дорозі, на ходу.

Важливим для подорожі є засіб пересування героя. Наприклад Філдінг садовить свого героя до карети. З одного боку герой присутній на загальній дорозі, де зустрічає інших, може з ними поспілкуватися (частина загального суспільства), а з іншого боку карета- це все ж таки закритий простір, у якому ти відділений від усіх інших мандрівників, це твоя особиста мушля. Отже, він одночасно і присутній і відмежований приватним простором, який відображає аналітичну позицію, тобто погляд з боку. У Йорика ж інша карета – дизобліжанс, що виражає закритий простір. Закриваючись від зовнішнього, він поринає у внутрішній світ, створюючи неначе майданчик для самопізнання.

Головною характеристикою подорожі є епістолярій – процес виписування подорожі. Лист також відправляється у подорож, адже його потрібно довезти і тому кучер часто виступає листоношею. Для того, щоб досягти бажаного, потрібно не просто здійснити мандрівку, треба про неї написати. Писати про подорож – здійснювати ще раз її, але вже мандруючи по своїй пам’яттю, що дає змогу подивитися на себе і пройдений шлях зі сторони. Лише відмежувавшись герой може тверезо оцінити свою мандрівку, проаналізувати її і нарешті пізнати себе – стати щасливим.

У літературі Просвітництва майже повністю відсутній опис місць, подій, зовнішності. Це говорить про те, що автори всю увагу читача хочуть сфокусувати на внутрішніх процесах самопізнання героїв. Йорик не описує архітектуру Версалю, він розказує про свої почуття, те, як ці місця на нього діють, своє враження від побаченого. Опис пейзажів повністю замінюється розповіддю(Жак Фаталіст подорожує до тих пір, поки будуть історії, які він обдумує і створює свою точку зору, чужий досвід робить чужим).

Вертер.

Внутрішня динаміка Вертера виявляється в еволюції пейзажу в сентиментальному романі Гете. Настроєм спокою й умиротворення, радісною гармонією з природою - вічним ідеалом і вищою мудрістю - пройняті перші пейзажні замальовки в «Вертера». Замкнутий простір: сад, долина, темний ліс, висока трава, улюблений куточок - «близька» природа; також «близький ракурс»: «пригорнувшись до землі»; світ у його об'єктивної даності: «полуденний сонце», «швидкий струмок». Примітно, що всі статично або спостерігається ледь намітилася динаміка: «піднімається пара», «промінь прослизає». А ось і опис місця, приємного Вертеру, гармонією пронизане все:

«<...> А що найприємніше - дві липи своїми розлогими гілками цілком вкривають невелику церковну площу, оточену з усіх боків селянськими домішками, стодола і дворами. Затишніше, затишне я рідко зустрічав містечко; мені виносять столик і стілець з харчевні, і я сидів там, попиваю каву і читаю Гомера».

Вертер сидить тривалий час в медитативному стані посеред саду. Він ототожнює себе з природою, знаходить в саду відображення власного «я», в цому він знаходить гармонію. До того ж це сад створений коханою Лоттою, тому він ще рідніший, ще прекрасніший. Він наче відображення чистої та ніжної душі Лотти. Любов Вертера до саду на одному з пагорбів, «що розкидані тут у чудесному безладді і утворюють розкішні долини», означає: сад виступає позначником внутрішнього світу героя-просв.

Кандід.

Для Кандіда сад – це рятівний засіб від суму і навіть смерті, він поєднує в собі фізичне і духовне. Він говорить про те, що потрібно створити свій сад. Для цього потрібно працювати, адже людина народжена не для спокою. Мартін говорить по те, що робить наше життя прийнятним. Обійшовши пів світу, перетерпівши чимало на своєму шляху, Кандід та його друзі нарешті знаходять спокій біля землі, плекаючи свій сад вони повернулись до природних витоків людини. Герої приходять до висновку, що всі події нерозривно пов’язані.

Для кожного з героїв роману Пр. працювати в саду - означає будувати світ в собі.

Що означає бути просвітником? Головні риси, що відрізняють світогляд людини епохи Просвітництва.

І. Кант присвятив Просвітництву спеціальну статтю «Що таке Просвітництво?» і назвав його «виходом людини зі стану неповноліття «. Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Просвітник хоче зрозуміти себе, своє внутр. «Я». внутрішній світ не існує без зовнішнього. Зовнішнє: видиме, матеріальне,загалне, статичне, світло, об*активне, реальне. Внутрішнє: невидиме, нематеріальне, індивідуальне, затемнене, пітьма, необ*активне, нереальне. Лише поєднавши ці дві категорії, просвітник зможе дати відповідь на запитання: «хто я?».

Розвивався концепт природ. людини. Віра у «всемогутність» людського розуму.Просвітительський розум-моральний розум. Людина-моральна. Мораль зображується як доброчинність. Почуття людини не відкидаються у просвітництві. Пізнати себе-пізнати свої почуття. Якщо хочеш зрозуміти себе, треба жити почуттями, а розуміння прийде згодом. Проголошення цінності людини незалежно від її походження, утвердження рівності всіх людей.

У Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка: філософ стверджував, що людина народжується «чистим аркушем «, на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні «відомості», важливо лише керуватися при цьому розумом. «Вік розуму» — такою є поширена назва XVIII ст.

Світовідчуття епохи Просвітництва включає в себе розуміння того, що розум обмежений досвідом, відчуттям, почуттям. Саме цим пояснюється те, що протягом цієї епохи однаково часто зустрічаються і «чуттєві душі», й «освічені розуми». Вони співіснують у гармонії, доповнюючи одне одного. «Чем разум человека становится просвещённее, тем сердце его — чувствительнее», — стверджують французькі енциклопедисти.

Людина епохи Просвітництва, чим би вона не займалася у житті, була ще й філософом у широкому розумінні цього слова: вона наполегливо й постійно прагнула до роздумів, спиралася у своїх судженнях не на авторитет або віру, а на власне критичне мислення. Критичні настрої посилюють світський характер літератури, її інтерес до актуальних проблем сучасного суспільства, а не до піднесено — містичних, ідеальних питань. У це «філософське», як його справедливо називають, століття філософія має розбіжності із релігією.