Чим відрізняється реалізація теми подорожі в романі Свіфта «Пригоди Гуллівера» від типового вираження цієї теми і латературі Просвітництва?

Подорож в літературі Просвітництва формує оптику себе – по пунктам власних пересувань більш правильно вибудовується графік життя героя і він себе більш розуміє. Тобто в подорожі відбувається заглиблення в себе, відкривання нових рис, дослідження почуттів.

Таку теорію яскраво ілюструють такі герої як Робінзон, Йорик, Сен-Пре тощо. Проте цього не можна сказати про Гуллівера. Адже острова, які відвідує герой виступають множенням точок зору не на самого мандрівника, а на його кра\ну. Гуллівер під час всіх своїх численних подорожей залишається незмінним, його внутрішній світ не змінюється. Він не є «чутливим» мандрівником. Його навіть можна назвати мандрівником умовно, адже він, подорожуючи, описує не свій стан, а соціальний устрій країн (більше того, сам від майже не подорожує, а залишається на місці в тих країнах, куди він прибув. Йому про інші землі та народи розповідають місцеві мешканці). Він не вкладає в опис, розповідь дорогу. Саме тому, йому слід відмовити в анадізі теми самопізнання.

Це і відрізняє його від інших мандрівників в Просвітництві.

Реалізація теми подорожі в романі відрізняється від типового вираження цієї теми в літературі Просвітництва тим, що Гулівер не здійснює дискурс подорожі, адже дискурс подорожі – це говорити словами про зовнішнє і йти до внутрішнього. А Гулівер не здійснює внутрішню подорож і не йде до самопізнання. Гулівер виконує службову функцію, тому не можна говорити про самопізнання. Гулівер здійснює лише зовнішню подорож – розповідає про відвідані ним диковинні держави: знайомлячись з їхнім норовом, способом життя, життєвим укладом, законами і традиціями він, все це порівнюючи, розповідає про Англію того часу. А натомість якщо цей твір порівняти з «Робінзоном Крузо», то ми засвідчимо, що Робінзон, потрапляючи на острів кардинально змінюється – починає читати Біблію, пише щоденник, усвідомлює те, що його батьки мали рацію, коли не відпускали його у подорож тощо. Тобто з внутрішньою подорожжю повинно відбуватись піднесення духу, виховання почуттів, самоутвердження, самопізнання, чого не відбувається у Гулівера.

 

Своєрідність художнього втілення міфологеми Одіссея в літературі Просвітництва.

Одіссей – це перший подорожуючий, який описується в літературі. В метафоричній формі сюжет про мандри Одіссея передає тему самопізнання..

Герої епохи Просвітництва виступають Одіссеями: наскрізною темою Просвітництва є повернення до Себе (як реалізація теми самопізнання), що стає можливим через випробування, зустріч з Іншим. Це ми знаходимо і в поемі «Одіссея».

Тема самопізнання розкривається в усіх творах Просвітництва, не зважаючи на мотивацію подорожування (Йорик подорожує, щоб пізнати почуття, Узбек з цікавості залишив батьківщину та відправився на пошуки мудрості тощо). В будь якому випадку подорож є маршрутом духовного зростання.

Говорячи про Одіссея, слід згадати і про відчуття ностальгії, що переслідує героя-просвітника під час подорожі. Таке ж відчуття було притаманне і Одіссею, проте як Одіссей, так і герої-просвітники, повернувшись додому не відчувають якогось явного полегшення, вони вже не ті, якими вони були, коли вирушили в мандри. Робінзон повернувшись в Англію згодом знову вирушає в мандрівку (бо не зраджує ідеалам Просвітництва – знаходиться в пошуку себе). Одіссей, в свою чергу, повернувшись на Ітаку, прагне моря і постійно дивиться в його бік.

Також можна згадати про семантику островів в Одіссеї та дорогу суходолом по островах в подорожі героя-просвітника: зупинка на суходолі потрібна як умова зустрічі з іншим та початок нової історії. Острів – це те, за допомогою чого досліджують нюанси зовнішнього життя.

У літературі Просвітництва під метафорою Одіссея розуміють пошук власного “Я”. Нам відомо, що Одісей відправляється у подорож з єдиною метою – знайти себе. Так і герой-просвітник, відправляється для того, щоб осмислити своє “Я”, проаналізувати себе. Наступним кроком Одісея є повернення на свою батьківщину, до свого власного дому. Повернутися – засіб самопізнання, здатність побачити себе збоку. Подорож – рух без фінальної точки, при якому кінець руху стає початком нового маршруту. Так і герой-просвітник прагне до повернення додому: Робінзон Крузо, Кандід. Зрозумівши та пізнавши себе, Робінзон Крузо прагне повернутися додому, у цивілізацію. Виконавши свою місію (тобто врятувавши свою кохану Кунігунду), Кандід також прагне повернутися додому, однак його замок знищено і тому домом для нього є те місце, де він може осісти та влаштуватися із Кунігундою. Метафора Одіссея присутня майже у всіх творах Просвітництва: Сен-Пре їде у гори Вале з єдиною метою – пошуку себе та втамування свого нестримного кохання, однак прагне лише одного і душею і тілом – повернутися до Юлії. Повернення героя додому – це самопізнання, що є однією із найважливіших ознак Просвітництва. Розум – гармонізація внутрішнього і зовнішнього. Пізнавши себе внутрішньо, герой-просвітник пізнає і зовнішньо та навпаки.

Як подорож героя-просвітника стає прокладанням маршруту пізнання?

XVIII ст. увійшло в історію як доба Просвітництва - епоха змін і оновлення. Вони зачіпали не якусь одну, а різні боки життя - релігію і політику, освіту й виховання, культуру й мистецтво, науку і техніку. Віра в силу знань, у досягнення науки й техніки дала поштовх для виникнення ідеї прогресу - неухильного просування людства вперед. В межах нової культури змінювалася і мотивація подорожей, а також їх географія. Центрами “прочанства” людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії,культури та архітектури. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов’язують появу нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Після Лоренса Стерна з’являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своєрідні путівники. Закономірним результатом розвитку гуманістичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших народів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знайомлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур.

16.

Герой-просвітник йде у подорож для того, щоб зрозуміти своє власне я, структурувати свої почуття та переживання. Сен-Пре йде у гори Вале, щоб здійснити маршрут пізнання і лише повернення додому (міфологема Одіссея) означатиме, що герой самопізнав себе, побачив себе збоку. Герой може здійснювати як зовнішню так і внутрішню подорож. Сен-Пре здійснює внутрішню подорож через зовнішню. Він несе свою домівку за спиною, а метою його є повернення.

Робінзон Крузо, маючи тягу до морських подорожей та суто через мету матеріальну – розбагатіти, здійснює зовнішню подорож, яка потім призводить до внутрішньої зміни героя (маршрут самопізнання). Це можна спостерегти, наприклад, через його щоденник (щоденник – символ осмислення).

Гулівер єдиний герой в Просвітництві, який здійснює лише зовнішню подорож. Він пливе від реального місця, а потрапляє у вигадане. Цей герой не проходить стадії самопізнання, він лише описує свої пригоди.

17,23.Однією з невід’ємних рис епохи Просвітництва була подорож. Мандрівка є базовою метефорою літератури і всі твори Просвітництва покликані розгорнути цю тему. Оскільки герої всіх творів прагнуть пізнати своє Я, вони впевнено крокують дорогою життя, мандрують.Але мандрівка ця відбувається не тільки у зовнішньому просторі (наприклад переїзд Сюзанни з одного монастиря до іншого), а й у внутрішньому, що для просвітника є набагато важливішою, беручи до уваги його ціль.Зовнішня мандрівка є засобом для внутрішньої. Пишучи про свої подорожі у листах, їх автор здійснює внутрішню мандрівку своєю пам’яттю. Внутрішня мандрівка слугує для виховання почуттів та самопізнання, адже внутрішній світ затемнений і для того, щоб його освітити світлом (зрозуміти себе) потрібно використати розум. Наприклад у Гуллівера зовнішньої подорожі не було, адже він зовсім не описував її. А от Йорик дійснює зовнішню мандрівку лише заради внутрішньої і обидві мандрівки (зовн. І внутр.)відбуваються одночасно, бо він пише в дорозі, на ходу.

Важливим для подорожі є засіб пересування героя. Наприклад Філдінг садовить свого героя до карети. З одного боку герой присутній на загальній дорозі, де зустрічає інших, може з ними поспілкуватися (частина загального суспільства), а з іншого боку карета- це все ж таки закритий простір, у якому ти відділений від усіх інших мандрівників, це твоя особиста мушля. Отже, він одночасно і присутній і відмежований приватним простором, який відображає аналітичну позицію, тобто погляд з боку. У Йорика ж інша карета – дизобліжанс, що виражає закритий простір. Закриваючись від зовнішнього, він поринає у внутрішній світ, створюючи неначе майданчик для самопізнання.

Головною характеристикою подорожі є епістолярій – процес виписування подорожі. Лист також відправляється у подорож, адже його потрібно довезти і тому кучер часто виступає листоношею. Для того, щоб досягти бажаного, потрібно не просто здійснити мандрівку, треба про неї написати. Писати про подорож – здійснювати ще раз її, але вже мандруючи по своїй пам’яттю, що дає змогу подивитися на себе і пройдений шлях зі сторони. Лише відмежувавшись герой може тверезо оцінити свою мандрівку, проаналізувати її і нарешті пізнати себе – стати щасливим.

У літературі Просвітництва майже повністю відсутній опис місць, подій, зовнішності. Це говорить про те, що автори всю увагу читача хочуть сфокусувати на внутрішніх процесах самопізнання героїв. Йорик не описує архітектуру Версалю, він розказує про свої почуття, те, як ці місця на нього діють, своє враження від побаченого. Опис пейзажів повністю замінюється розповіддю(Жак Фаталіст подорожує до тих пір, поки будуть історії, які він обдумує і створює свою точку зору, чужий досвід робить чужим).