Порівняйте представлення повсякденності в романах монтеск’є «персидські листи», лакло «небезпечні зв’язки»

З "Персидських листів" Ш.Л.Монтеск’є читач дізнаєтеся про палацові інтриги, що царюють в східних імперіях і в Парижі. Перси, що подорожують по "вaрвaрських землях" Європи, описують побут європейського життя: всі мають коханців і коханок, грають колись взяті нa себе ролі, зaглядають в клуби, метушаться, інтригують. Узбек та його друг Ріка у своїх листах на батьківщину коментують різні аспекти західного суспільства, особливо французьку політику і звичаї, виділяють для себе їхні переваги та недоліки. Більше того, автор спеціально створює своїх героїв представниками східної культури, щоб вони могли оцінити всю сутність Західного світу «свіжим оком».

До Монтеск'є, що скромно видає себе в передмові за " перекладача ", перси, що мандрують "варварськими землями" Європи, ставляться як до "людини іншого світу ", якого можна не соромитися. І ось, завдяки тій неуважності, яку знатні персони нерідко виявляють у присутності слуг, що залишаються для них поряд з меблями - не більше ніж неживої частиною інтер'єру, "Перські листи", що містять довірчі думки чужинців, стають надбанням гласності. З цих листів європейці дізнаються про інтриги східних імперій, про порядки, що панують в сералях, а мимохідь, що не менш важливо, і про самих себе, про власні таємниці, які, по суті, такими вже й не є: всіх зрівнює стереотипного побуту.

Листи маркізи де Мертей, записки віконта де Вальмона, які стали героями роману "Небезпечні зв'язки" показали звичаї та побут великосвітського суспільства Франції того часу, таємні історії інтриг і боїв між любов'ю і боргом, самолюбством і забобонами.

Найдорожче люди розплачуються за те, що нехтують банальними істинами. Одна з них свідчить - за все в житті треба платити. Цю істину називають по- різному: божа справедливість,закон карми, закон світобудови, але на підсвідомому рівні розуміють її всі люди - не випадково очманілі, виграні в казино гроші " палять кишеню " - від них хочеться позбутися пошвидше, як від незаслужених, незаконних. Але при " зверненні до побуту " з цією істиною можливі й варіанти. Коли людина її спочатку розуміє, вона заздалегідь готується платити і може якось мінімізувати для себе наслідки цієї " оплати " - налаштовується на відмову від усіх інших жінок, йдучи до вівтаря з одногю, налаштовується на роботу без вихідних, погоджуючись на пропозицію стати великим начальником або відкрити свій бізнес і т.д.

Якщо ж людина, отримуючи гефешт, вважає, що все і так нормально і природно - часто отримує від життя обухом по голові. Так сталося і з героями єдиного роману французького генерала Шодерло де Лакло "Небезпечні зв'язки".

Всі персонажі роману де Лакло протиставлені ідеальним в своїй логічній послідовності героям Руссо, внутрішній світ яких принципово незалежний від повсякденних умов їх існування. Недосконалі або навіть збочені герої де Лакло існують в конкретних умовах, що минаючого світоустрою, яке одночасно сформувало їх і сформовано ними.

В цьому просторовому рівні виявляється процес письма. Узбек описує здивування від побаченого ним у Франції, адже устрій його країни, традиції зовсім інші. Особливо вражає ставлення до жінок, в його країни вони ходять у чадрі, покриті, адже бережуть красу для чоловіків. Тому одяг француженок його дивує, це для нього є недопустимим. Але отримавши листа з рідної країни, дізнається про зраду дружини. Тобто пізнання іншої країни відкриває йому мінуси, негативні сторони власного дому. Він дізнається про розпусту та хаос, що створився під час його від’їзду.

Приватний рівень Лакло «Небезпечні зв’язки» виявляється у листування між пані де Мертей та Вальмоном. Вона просить Вальмона помститись Жеркуру – спокусити його майбутню дружину Сесілію Воланж, що був її коханцем і кинув її. На рахунку пані де Мертей багато відносин з різними чоловіками, але у світі про неї ходять чутки, як про недоторканну, скромну. Вона вміло приховує це від очей суспільства. Пан де Преван намагався підкорити гординю жінки, під покровом ночі вони домовились про зустріч, як тільки всі розійдуться. Так і сталось, але пані почала кликати слуг, за що де Превана було звільнено з роботи, осоромлено у суспільстві. Цим вона ще сильніше підкріпила свою репутацію. Але в кінці твору всі карти спокусниці було відкрито, її осоромлено і освистано під час театрального дійства. Це є ілюстрацією того, що повсякденність загальна, тому принцип «своє-чуже» не діє. Побутове - своє всюди; єдність приватного і колективного. Незважаючи на те, що була повсякденність пані де Мертей(зваблювати чоловіків і ретельно все приховувати), все ж відбулось розкриття справжної, природної сутності зухвалої жінки.

 

40. В творі «Страждання молодого Вертера» знаходить яскраве вираження предметно- культурний рівень повсякденності. З усіх героїв-просвітників лише Вертер надає великого значення речам, тому і спонукає розмову про предметно-культурний рівень повсякденності. Ставлення героя Ґете до деяких предметів обумовлено його почуттями, що винесені в назву роману під словом «страждання», тому предметно-культурний рівень повсякденності в цьому тексті виявляється тісно переплетеним з мотивом пристрасті. Вже на початку розгляду історії закоханого героя Ґете Барт зазначає, що до зустрічі з Лоттою Вертер веде «нікчемне життя: жодних світських зобов’язань, багато дозвілля, читання винятково Гомера, присипляючи-порожня, прозаїчна буденність». При розгляді плану повсякденного життя не можна безапеляційно прийняти думку про «нікчемність» повсякденності героя до зустрічі з Лоттою. Остання сцена побутового характеру, що має повноцінне значення в творі, це якраз нарізання Шарлоттою хлібини для дітей. Як зазначає Р.Барт, Вертеразачаровує, захоплює образ тіла у ситуації, збуджує силует людини у праці, яка не звертає на спостерігача уваги. Дійсно, робоча поза гарантує невинність образу. І хоча на включенні Шарлотти в господарські справи далі все більше наголошується, герой-оповідач більше на виокремлює мить повсякденного життя, варту, на його думку, стати картиною.У ставленні до сфери побутовості Вертер як герой виявляється опозицією Юлії та Сен-Пре: те, що вони зуміли відкрити та засвоїти завдяки конструктивним практикам організації повсякденного життя, Вертер не помітив, розвинувши протилежну лінію. Сен-Пре знаходить порятунок від нереалізованого кохання у подорожі(тікає), а Юлія - занурюється в побутове, що є значно кращим для того, щоб пережити складний етап у житті. Вона займається своїм будинком, садом, дітьми та слугами. Дієвість, активність, фізична праця охоплює її повністю, тим самим підтверджуючи, що побут є порятунком від нереалізованого кохання. Коли Сен Пре оглядає будинок Юлії, він дивиться на нього ніби екскурсовод – історик, економіст та художник. В саду Юлія відтворювала мандри коханого Сен Пре. Сад виступає місцем, з якого походить життя, говорити про сад – означає бачити, як просвітник бачить сутність життя. Огорожа саду є «захистом» від навколишнього світу. В пер. «сад» - «найміцніша частина чогось», він виступає фундаментом для самопізнання. Головна героїня знаходиться в колі побуту, де все повторюється, вона сама не змінюється.

Побутовість – це інтерсубєктивний світ, який «я» поділяє з іншими людьми, постійна взаємодія. Причому людина залишається природною, без «маски». Повсякденне знання – це знання, яке герой розділяє з іншими. Побут – теперішнє, це чуттєвість.

Сен-Пре через побут бачить Юлію по-новому як матір, ідеальну дружину, архітектора саду. Побут протиставляється модним салонам Франції, де бував Сен-Пре. Юлія в свою чергу шукає порятунку від свого почуття саме в побуті. Вийшовши заміж, вона пригнічує почуття свого палкого кохання до Сен-Пре у повсякденному сімейному житті

В «Черниці» описується побут монастирів, повсякденне життя монахинь. Сюзанна перебуває у трьох монастирях, дає детальний опис устрою кожного з них. Тема повсякденного життя направлена на критику та засудження монастирської реальності 18 ст. Залишаючись в середовищі постійних змов, жорстокості та несправедливості, Сюзання тим не менше не уподібнюється іншим монашкам, вона продовжує вірити в перемогу справедливості, її душа залишається доброю.

Гулівер. Хоча постійні подорожі Гулівера не є проявом повсякденного життя, але у казкових країнах він описує побут мешканців островів. Саме акцентуючи увагу на деталях повсякденного життя, досягається відчуття, що Гулівер відвідує реальні країни. Побутовість не впливає на внутрішній світ, розвиток, самопізнання та самоаналіз героя, який виступає просто посередником між твором та читачем.

До побуту відноситься природа, яка оточує героїв. Для Робінзона це острів, на якому він знаходиться. Острів передає самотність героя, його внутрішню пустоту. Проте Робінзон заповнює цю пустоту повсякденною дрібною роботою. Він не почуває себе самотнім. Завдяки цій усамітненості герой задумується над власним життям, над його незаповненістю.

Вертер почуває себе одним цілим з природо, його улюблене заняття – ходити в гори, звідки відкривається вид на мальовничу долину, і читати Гомера. Природа відповідає стану душі героя. Осінь Вертера - метафора єдності природи і переживань героя. Осінь – це повнота, багатий період. Збирання врожаю корелює з осмисленням. Злива, під яку потрапив Вертер незадовго до смерті, корелює з очищенням, полегшенням. Герой нарешті заспокоївся, він знає, що робити.

В Дідро та Гете ми зустрічаємо о браз криниці. Криниця як символ істини, самозаглиблення. Вода у криниці як дзеркало внутрішнього світу героя. Для Вертера це острівець спокою. Криниця Черниці відбиває на своїй поверхні важкі похмурі хмари, що рухаються по небу, вона ж може стати кінцем всіх страждань – Сюзанна думала втопитись в цій криниці.

Сад виступає означником внутрішнього світу героя-просвітника. В ставленні героя-просв. до простору саду прочитується єдність внутрішнього світу індивіда з навколишньою природою. Сад акумулює в собі моральні настанови буття людини, реалізуючи які герої структурують свої бажання, впорядковують свій внутрішній світ і у такий спосіб отримують фундамент для самопізнання та самоствердження.

Вертер сидить тривалий час в медитативному стані посеред саду. Він ототожнює себе з природою, знаходить в саду відображення власного «я», в цьому просторі він знаходить гармонію. До того ж це сад створений коханою Лоттою, тому він ще рідніший і ще прекрасніший. Сад наче відображення чистої та ніжної душі Лотти. Любов Вертера до саду на одному з пагорбів, «що розкидані тут у чудесному безладді і утворюють розкішні долини», означає: сад виступає означником внутрішнього світу героя-просв.

Для Кандіда сад - це рятівний засіб від суму та навіть смерті, сад поєднує в собі фізичне та духовне. Він говорить про те, що потрібно створити свій сад. Для цього потрібно працювати, адже людина народжена не для спокою. Мартін говорить про те що праця – це єдине що робить наше життя прийнятним. Обійшовши пів світу, перетерпівши чимало на своєму шляху, Кандід та його друзі нарешті знаходь спокій біля землі, плекаючи свій сад. Вони повернулись до природних витоків людини. Герої приходять до висновку, що всі події нерозривно пов*язані. Для кожного з героїв роману Просвітництва (Вертер, Руссо, Кандід працювати в саду – означає будувати світ в собі.

Руссо. Сад в маєтку Вальмарів діє на уяву та на почуття, і в той же час місце це зовсім дике. Для Сен-Пре це найрідніше місце, це сад Юлії. Він закликає поважати його, адже рука доброчинності насадила в ньому дерева. Простір саду в просвітництві поєднує в собі антонімічні характеристики - природність та штучність, працю та відпочинок, фізичне й духовне. В Руссо можна аналізувати категорію штучного та природного. Сад Юлії в кожному куточку промовляє недоторканністю, справжністю природи. Вона намагалась зробити його якомога диким, на відміну від садів в міста, де всі дерева та квіти ростуть за семетричними лініями.

В «Кульгавому дияволі» сад виступає в ролі притулок для коханців та шахраїв, особливо під покровом ночі.

 

 

.