Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози

Раціональний підхід до проблем права, суспільства і держави одержав свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа і політичного мислителя Бенедикта (Баруха) Спінози.Політико-правове вчення Спінози пов´язане з його філософією природи, місця в ній людини, суспільства, держави. Оскільки людина — це частка природи, пише він у розділі «Про природне право» Таким чином, людина діє за законами і правилами природи, тобто за природним правом, властивим людському роду. Людина слідує йому незалежно від того, чи керується вона розумом чи одним тільки бажанням, тому що природне право забороняє тільки те, чого ніхто не бажає і чого ніхто не може. Отже, як і Гроций, Спіноза визнає, що люди «не можуть жити поза яким-небудь загальним правом», але на відміну від нього природне право виводить не з розумної природи людини, а з законів і правил природи, яким людина слідує, щоб зберегти себе

Таким чином, з утворенням держави, обумовленим природним правом і необхідністю його забезпечення, у людей з´являється загальне для всіх право (закон), загальний гарант і захисник безпеки Відмінна ознака громадянського стану — наявність верховної влади, сукупне тіло якої, за Спінозою, називається державою. Під верховною владою по суті мається на увазі суверенітет держави. У віданні верховної влади знаходяться видання, тлумачення і скасування законів, питання правосуддя, обрання посадових осіб, право війни і миру та інші державні справи, а також право вирішувати, що справедливо і несправедливо, що є добро і що зло тощо.

Якби держава не була підлегла ніяким законам чи правилам, зауважує мислитель, то держава не була б державою і на неї варто було б дивитися не як на природну річ, а як на химеру. При цьому закони, яких зобов´язана дотримуватись держава, вважає Спіноза, відносяться до права природного.

Межі права держави обумовлені природою самих підданих, що лише в тій мірі визнають це право держави, в якій вони бояться її погроз чи люблять громадянський стан. Межі влади держави в даному випадку ставляться умовами суспільного договору, які вона не вправі порушувати і, отже, громадською думкою, повагою до верховної влади.

Б. Спіноза в принципі відкидав право підданих на спротив владі, зміни, тлумачення чи порушення установчого договору і законів. Однак їх порушення владою веде до того, що загальний страх більшості громадян перетворюється в обурення проти влади. Тоді руйнується держава і припиняється договір. Отже, фі­лософ визнає природне право за громадянами на повстання у випадку порушення державною владою умов договору.

У вченні Спінози велика увага приділена формам держави як різних форм верховної влади, ступеню забезпечення в них миру, безпеки, справедливості. «Якщо цей обов´язок лежить на зборах, що складаються з усього народу, то форма верховної влади називається демократією, якщо на зборах, до яких входять лише обрані, аристократією, і, якщо, нарешті, турбота про справи правління і, отже, верховна влада покладена на одну особу, — монархією». Мислитель відкидає всяку іншу форму верховної влади, тим більше встановлену шляхом завоювання і поневолення народу.

Яка ж форма верховної влади найкраща?Б. Спіноза вважав: вона легко пізнається з мети громадянського стану — миру і безпеки життя. Тому та верховна влада найкраща, при якій люди проводять життя в злагоді і коли їх права дотримуються нерушимо. Адже безсумнівно, що повстання, війни, презирство чи порушення законів слід приписувати не злостивості підданих, скільки дурному стану верховної влади. Люди не народжуються громадянами, але стають.Голландський мислитель засуджував абсолютну монархію: при абсолютній владі піддані — раби, вона ворожа загальному благу, монарх боїться своїх підданих більше, ніж ворогів. Аристократична форма верховної влади з числа обраних осіб (патриціїв) переважає монархію: вона в більшій мері володіє абсолютним правом держави, більше пристосована до збереження свободи.Але тільки демократія названа в «Політичному трактаті» як «цілком абсолютна форма верховної влади». Які її переваги й особливості? Демократична форма бачиться Спінозі найкращою, бо вона у найбільшій мері забезпечує мир і безпеку життя, що відповідає цілям демократіїВ аристократії ж патриції завжди вважають кращими багатих або своїх найближчих родичів чи друзів. Розумність законів у демократії обумовлена тим, що при її створенні люди «домовилися, щоб силу рішення мало те, що одержало більшість голосів». Закони тут приймаються численними зборами, де взаємно погашаються пристрасті. Тому створення законів не може бути довірено монархам, сановникам і взагалі окремим особам, примхи й афекти яких неминуче візьмуть верх над розумом. «У демократичній державі менш повинно боятися нісенітниць, адже майже неможливо, щоб більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлося на одній нісенітниці».Такі переваги, особливості і відмінність від інших форм демократичної форми верховної влади, за Спінозою. Він запропонував шлях подолання політичного відчуження людини від держави: треба, щоб і громадянами, і державою керував розум. Ця задача досягається демократичним режимом держави, при якому вона фактично зливається

Загальна характеристика політико-правової думки у Росії другої половини ХІХ сторіччя (реформаторська течія; російський соціалізм; анархізм; ліберальне і революційне народництво; лібералізм; консерватизм).

Реформи 60-х pp. XIX ст., що розпочались у Росії, мали непослідовний, половинчастий характер і незабаром змі­нилися контрреформами, реакцією, що призвело до ідейного протиборства консерваторів, лібералів і радикалів.

Консервативний напрямок російської політико-правової думки продовжував відстоювати непорушність самодержавства, самобутність розвитку Росії. Вчений-правознавець, обер-прокурор Синоду К.Победоносцев (1827—1907) називав «великою неправдою нашого часу» ідеї народовладдя і парламентаризму. Пряме народовладдя внаслідок історичного розвитку суспільства, росту чисельності народу і державної території неможливе.Обер-прокурор справедливо і влучно критикує недосконалість сучасної йому парламентської системи, недоліки її механізму, виборного процесу («вибори — справа мистецтва»). Однак пороки представництва вважає непереборними, владу парламенту протиставляє монархії — «єдності розумної волі».Письменник-слов´янофіл К. Леонтьев (1831—1891) вважав, що для Росії однаково далекі як європейські ліберальні політичні і правові цінності, так і ідеї соціалізму і комунізму. Самобутність Росії Леонтьев бачив у візантизмі. Політичним консерватизмом вирізнялися і погляди іншого російського державника, журналіста і публіциста М. Каткова (1818—1887). Після польського повстання 1863 р. і особливо в 70-і pp. він підтримав курс на контрреформи, критикував діяльність пореформених судів, земських установ тощо, протиставляв російську державність конституційним державам, доводив її переваги у законодавстві, визначенні прав, свобод і обов´язків громадян.

Ліберальна думка в Росії зароджувалася і розвивалася в постійному протиборстві і подоланні традицій самодержавної і кріпосницької сваволі, бюрократичної безвідповідальності Більшість ліберально налаштованих мислителів обґрунтовували перспективу створення в Росії конституційної монархії, громадянського суспільства, поваги до права.З позицій консервативного лібералізму аналізував розвиток державного законодавства в Росії і Європі Олександр Градо-вський (1841-1889). Монархія як правильна державна форма, вважав Градовський, із усіма правами і перевагами імператорської влади, відповідає і конституційним принципам поділу влади, свободи і захисту громадян законами. Проте принцип поділу влади, «необхідний у всякій формі правління», на його думку, не припускає утворення трьох чи двох суверенних органів влади з особливими функціями. Такою повнотою верховної, насамперед законодавчої влади, в Росії володіє влада імператора, що робить інші влади підзаконними.Позитивний зміст охоронного лібералізму найбільше повно Борис Чичерін (1828— 1904).Вперше в російському державознавстві Чичерін проаналізував достоїнства і недоліки представницьких органів правління Суть народного представництва ним бачилася в пануванні загального блага над приватними цілями, участі громадян у державних справах, вира­женні їх думки. «Це — орган більшості, вираження свободи й орган влади». Його перевага в тому, що в ньому «права й інтереси громадян знаходять тут вище забезпеченняГарантії прав і свобод повинні доповнювати незалежний суд, місцеве самоврядування. Народне представництво, пише далі автор роботи, приносить державі значні вигоди, забезпечуючи тверді гарантії права, До невигод представницького правління Чичерін відносить низький рівень політичного знання в народі, труднощі з´єднання розрізнених воль, адже «управління державою вимагає єдиної волі і єдиної влади», боротьбу партій за своє панування, що таїть «найбільшу небезпеку (для) політичної свободи.Влада, за Чичеріним, завжди потребує моральної підтримки народу, а вона неможлива без свободи особи. Що таке право? За Чичеріним, його варто розуміти у двоякому значенні: суб´єктивному й об´єктивному. Суб´єктивне право ним визначається як моральна можливість чи законна свобода що-небудь робити або вимагати. Об´єктивне право є самий закон, що визначає свободу. Першим явищем свободи учений називає власність. Громадянське суспільство, пише Чичерін, є сукупність приватних відносин між особами, керованих громадянським чи приватним правом.Через призму прав і свобод особи Чичерін аналізував різні форми правління — монархію, аристократію, демократію і змішану. Ідеалом вважав змішане правління, вищою стадією розвитку ідеї держави — конституційну монархію, де досягається ідеальна єдність. Демократія, на думку Чичеріна, ніколи не може бути ідеалом людського співжиття: вона дає перевагу найменш освіченій частині суспільства.

Друга половина XIX ст. ознаменувалася появою і небувалим розмахом у Росії народництва, очолюваного різночинною інтелігенцією. Народництво з самого початку було неоднорідним рухом. Вже в 1860-х роках у ньому намітилося дві основні тенденції, теж ділилися на окремі лини: революційна і ліберальна. У народництві з'єднувалися ідеї утопічного соціалізму з радикальною програмою буржуазно-демократичного перетворення: виступали проти пережитків кріпосництва, проти буржуазного розвитку країни. Головне в ідеях народників - це теорія некапіталістичного розвитку Россі і тісно пов'язане з нею можливість переходу до соціалізму в Росії, минаючи капіталізм через трансформацію селянської громади, в якій вони бачили зародок соціалізму в силу розвиненого колективістського початку. Серед характерних ознак народництва особливо важливі такі:

1) визнання капіталізму в Росії занепадом, регресом, оскільки він веде до розшарування селянства і його пролетаризації;

2) визнання самобутності російського економічного ладу взагалі і селянства з його общиною, артіллю і т.п. зокрема [вони вважали, що розвиток цих підвалин «російського життя» врятує країну від капіталізму і відкриє їй можливість безпосереднього переходу до соціалізму].

3) інтелігенція - носій прогресу

Значний внесок у народницький рух, теорію «російського соціалізму» внесли їх теоретики О.І. Герцен і М.Г. Че-рнишевський, хто справив великий вплив на кілька поколінь революційної молоді. Пріоритет у розробці теорії общинного (народницького, селянського) соціалізму належить Олександру Герцену (1812—1870).

По-перше, Герцен вважав сільську общину основою, фундаментом майбутнього «російського соціалізму». По-друге, способи здійснення соціальної революції Герценові бачилися як мирні, так і насильницькі. Але головне — Герцен вперше в російській соціалістичній літературі висловив ідею скликання всенародного без-сословного Земського собору — Установчих зборів для законної боротьби проти самодержавства. Ця ідея буде підхоплена першими російськими політичними партіями лівого напрямку.По-третє, у теорії «російського соціалізму» Герцена проблеми держави, права, політики розглядаються як підлеглі соціальним і економічним проблемам, як віджилі інститути громадянського життя..По-четверте, найкращою з форм організації людського гуртожитку він вважав соціальну республіку. Майбутнє суспільство мислилося йому як «федерально-комунальне життя» самоврядних комун. Ідеал суспільства — колективна власність і солідарність, братерство і любов до всіх. Інший теоретик і пропагандист «російського соціалізму» — Микола Чернишевський закликав під час реформи 1861 р. до селянського бунту.,обґрунтовував неможливість для сучасної Росії шляху реформ «зверху». Самодержавство з його бюрократичним апаратом він визначав як «дурне управління», «самодурство», «азіатство», яке породило кріпосництво, а тепер намагається змінити лише його формуУ майбутнім суспільстві, за Чернишевський, відпаде потреба в державі. Після тривалого перехідного періоду (не менш 25— ЗО років), коли соціалістичний лад виникне на Заході, нове суспільство в Росії складеться у федерацію заснованих на самоврядуванні союзів землеробських общин, промислово-землеробських об´єднань, фабрик і заводів, які перейдуть у власність працівників..

Політичні погляди пропагандистів російського анархізму Найвідомішими пропагандистами російського анархізму були М. О. Бакунін та П. О. КропоткінЦентральним положенням політичної теорії Бакуніна, як і всякого анархізму, була ідея негайного знищення держави, яка втілилася згодом у гаслі «скасування держави з сьогодні на завтра». Виникнення ж самої держави Бакунін пов´язував із природними прагненнями людини, з одного боку, і суспільною свідомістю - з іншого. Деякі конкретні держави, на його думку, виникли в результаті завоюванняЕкономічна нерівність і відносини панування й підкорення виступали у Бакуніна, врешті-решт, як наслідок існування держави. Так само і право уявлялося ним як причина появи конкретних суспільних відносин.Бакунін твердив, що держава створила капітал, що капіталіст володіє своїм капіталом із ласки держави. Отже, держава є основним злом, і насамперед необхідно знищити державу, а тоді капітал упаде сам по собі.Розглядаючи державу як абсолютне зло, мислитель мав на увазі будь-яку політичну владу - і реакційну, і революційну, заявляючи, що для анархістів байдуже, «чи називається ця влада церквою, монархією, конституційною державою, буржуазною республікою чи навіть революційною диктатурою». Саме марксистське вчення про диктатуру пролетаріату викликало найбільше заперечення з боку анархізму. Майбутнє суспільство Бакунін, зокрема, називав федеральною організацією промислових і хліборобських асоціацій, побудованою знизу вгору на основі автономії цих асоціацій і суб´єктивно-вольового об´єднання їх у ширші союзи. Федеральна організація знизу вгору, твердив він, робітничих асоціацій, груп, громад і, зрештою, областей і народів - це єдина умова справжньої, а не фіктивної, свободи. Цей вільний союз народних асоціацій стане суспільною організацією, яка узгоджується з потребами та інстинктами народу.З цього, отже, випливає, що теорія Бакуніна не знищувала повністю примусу, бо передбачала створення асоціацій та об´єднань, а звідси - й підкорення їм індивідів. Подібно до Штірнера і Прудона, він вводив у свій ідеал елементи державності. Пропонувалося, наприклад, піддавати покаранню і навіть позбавленню людських прав тих, хто «не соціальний», тобто не бажає однаково з усіма працювати, скоює злочини. Але головними у федералізмі Бакуніна було те, що він заперечував централізований авторитет: вимагав повної автономії вільних економічних союзівЗагальне негативне ставлення до держави Бакунін поширив і на право. «Всі закони,- міркував він,- є зовнішньо накинутими, а тому деспотичними установами. Політичне законодавство вороже свободі і суперечить природним законам.

Що ж протиставляв Бакунін офіційному політичному праву тогочасних держав? Відповідь на це питання була в нього досить загальною, неконкретною. Він виступав насамперед проти будь-якого утискування особистої свободи і називав це раціоналістичним, природним або просто людським правом. Негативне ставлення до держави, права і влади взагалі, невиразне уявлення про рушійні сили історії найчіткіше проявились у Бакуніна в його теорії політичної боротьби. Він визнавав необхідність насильницької революції, що відрізняло його від інших видів анархізмуОстаннім із плеяди російських пропагандистів анархізму був Петро Олександрович Кропоткін (1842-1921). Виникнення держави Кропоткін пов´язував із виникненням земельної власності. Існуючій державі Кропоткін протиставляв суспільство у формі асоціацій вільно об´єднаних комун і виробничих громад, у яких відсутній будь-який зовнішній примус щодо конкретного індивіда. Таке суспільство може бути побудоване тільки внаслідок революції, завданням якої є: повалити стару владу, ліквідувати державний апарат, провести загальну експропріацію суспільних багатств. Відразу після революції мав запровадитися принцип «анархічного комунізму» - кожному за потребами.