Вчення Г.В.Ф. Гегеля про державу і право



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вчення Г.В.Ф. Гегеля про державу і право



Філософія Гегеля становить собою заключний ланцюг в системі поглядів німецького ідеалізму. Гегель на відміну від Канта і Фіхте не тільки відходить від школи природного права, але й прямо виступає проти неї. В цьому відно-шенні Гегеля до школи природного права особливо різко виражена аристократична реакція проти французького матеріалізму і францу-зької буржуазної революції. При цьому слід враховувати, що вчення Гегеля формувалося в той час, коли буржуазна революція у Франції була завершена і в ній встановилася буржуазна диктатура, котра здійснювалася урядом Наполеона, який задушив революцію і зберіг лише ті досягнення, що були вигідні крупній буржуазії.

Теоретична спадщина Гегеля становить 18 томів. Гегель вва-жав, що справжньою дійсністю є природа і людина. Цим, по суті, й зумовлено торжество матеріалізму в межах ідеалістичної системи Гегеля. Основна ідея його діалектики зводиться до визнання того положення, що все у природі, історії і людському мисленні розвива-ється шляхом протилежностей і протиріч. У світі немає нічого гото-вого, завершеного, нічого незмінного і застиглого. Трьома основни-ми ступенями духу, що діалектично розвивається, є: суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія); об’єктивний дух (право, мораль, моральність) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Закону діалектичного розвитку Гегель підпорядкував на-віть свого Бога. Суспільство, держава і право, по вченню Гегеля, становлять собою форми вияву так званого об’єктивного духу. Пер-ший твір, в якому Гегель виклав в систематизованому вигляді свої погляди на державу і право, з’явився ще в 1802 році в «Критично-му журналі філософії» під назвою «Про способи наукової розроб-ки природного права, про місце його в практичній філософії і про позитивне право». В цій статті Гегель піддав критиці теорію природного права, а також вчення Канта і Фіхте про право і державу. Гегель відкидає договірну теорію утво-рення держави, вважаючи, що не можна велич держави принижува-ти поняттям звичайного договору. При цьому він висловив думку, що «моральний організм» повинен ділитися на стани, подібно тим, котрі викладені у Платона.

Гегель виправдовує війну, котра оголошується цілющим засо-бом, що запобігає народи від застою та загнивання і виступає проти кантовської ідеї вічності світу. Пояснення процесу походження дер-жави і права Гегель дає у «Феноменології духу», що вийшла в 1807 році. В ній Гегель вказує, що люди від природи нерівні. Зрівня-ти людей, стверджує він, перекручуючи саму ідею рівності, це зна-чить відрізати їм голови, оскільки в них ховаються нерівності дару-вань, знань, образів думок, настроїв і т. п. Проблеми держави і права знайшли висвітлення в працях, написаних в берлінський період його діяльності, з 1818 року, а саме: у «Філософії права», «Філософії історії», «Англійський білл про реформу 1831 року» та інші.

Однією з основних його праць є «Філософія права» — частина гегелівської системи, де показано ступені розвитку так званого об’єк-тивного духу, тобто «світу свободи», незалежного від індивідуумів і від їх свавілля. Завданням філософії права, по Гегелю, є наукове пізнання держави і права. Воно має розвивати ідею, що становить собою зміст предмету. Своє розуміння сутності держави Гегель будує на тезі: «що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне. Право, за визначенням Гегеля, полягає в тому, що наявне буття взагалі є на-явністю буття вільної волі, діалектика якої співпадає з філософським конструюванням системи права як царства реалізованої свободи.

 

Школа «реального права» / Джером Френк, К. Ллевеллін (США) та концепція соціального права» Г. Гурвича.

Реалістична школа права виникла в 20-і рр.. XX в. і мала популярність між двома світовими виття нами. Її поява пов'язана з розширенням суддівського ус-

розсуд і з уявленням про те, що закон - це не біль ше як матеріал, наданий у розпорядження суддів. Очевидним був також факт логічної невизначеності прецедентів, що дозволяло суддям знаходити обгрунтування для протилежних рішень.

Зміст правової теорії «реалістів». Школа правового реалізму - це теоретична опозиція школі юридичного позитивізму.

Представникам школи юридичного позитивізму при суще розуміти право як законодавство, яке состо іт із загальних правил, а судові рішення як передбачуваний мі результати застосування законодавства в суді.

Представники школи правового реалізму скептично ставляться до «нормам на папері». Право для них складається не з правил (закон і прецедент - це завжди правила), а являє собою:

-> Діяльність осіб по вирішенню конфліктів;

-> Рішення суддів та інших адміністраторів по конк ретного справах.

Логічне підгрунтя правового вчення. «Реалістів» цікавить бихевиористский (поведінковий) підхід до права. Тому вони переносять центр правових досліджень ний на вивчення поведінки суддів та інших посадових осіб адміністративного апарату. Згідно теорії біхеві орізма поведінку людини є сукупність реакцій організму на подразники зовнішнього середовища. Вони розмірковуючи ють за аналогією: «Що таке медицина?» Це діяльність лікаря, який лікує хворого. Аналогічним чином пра во, якщо воно претендує на соціальний ефект, має розглядатися як діяльність осіб, яка направле на на вирішення конфліктів ».Розрізняють два варіанти правового реалізму:помірний реалізм (Карл Ллевелін);крайній реалізм (Джером Френк).Ллевелін Карл Нікерсон (1893-1962) - Амеріканс кий правознавець, випробував на собі вплив ідей Роско Паунда. Був керівником проекту по створенню Єдиного торгового кодексу США. Автор робіт по соціології права, а також з організації адвокатури та професійної відповідальності адвокатів. Основні роботи: «Юриспруденція: реалізм в теорії і на практиці», «Трохи реалізму про реалізм».

Зміст політико-правового вчення. Ллевелін визнає наявність норм права («паперових норм», утримуючи дяться в законах і прецедентах), але вважає, що суд може брати їх до уваги або ігнорувати. Впевненості норма права не дає.

Ллевелін зводив розуміння права до правозастосовної діяльності та її результатів: «Дії, які відносять ся до сфери суперечок, є сферою права. І люди, кото риє здійснюють цю дію, наприклад судді, шерифи, клерки, тюремники або адвокати, є офіційні мі виразниками права. Те, що ці офіційні особи ре шают щодо спорів, і є, на мою думку, саме право ».

Френк Джером (1889-1957) - американський юрист, з 1940 р. був суддею Апеляційного суду США другого ок руга.

Логічне підгрунтя правового вчення: сплав психо логії, філософії прагматизму і соціології, - через призму суддівського досвіду.

Основна робота: «Право і сучасне свідомість».

Зміст правового вчення. Свою концепцію ха рактерізовал як «конструктивний скептицизм». Для Френка характерний «скепсис по відношенню до фактів», які буде враховувати суддя при розгляді справи: «доказами служать усні і суперечливі поки зания, що і відбувається в більшості судових процес сов». Френк має на увазі свідчення свідків. Свідки, як і всі люди, схильні помилятися: «часто помиляються щодо того, що вони бачили і чули, або у своїх спогадах про побачене, або в переказі своїх вос поминань на суді».

Психологічні портрети судді і присяжних. Суддя, як і присяжний, можуть мати упереджені думки, зачас тую несвідомі, не відомі їм самим.

Ці упереджені думки можуть бути відносно адво ката або відносно однієї зі сторін процесу.

Вони можуть носити характер расової чи релігійної неприйняття.

У присяжних і суддів можуть бути несвідомі сим патіі і антипатії по відношенню:

-> До жінок (незаміжніх, рудим або брюнеткам);

-> Чоловікам з низьким голосом;

-> Тим, хто в окулярах з товстими скельцями;

-> Тим, у кого нервовий тик.

Суддя вирішує конкретну справу не на основі правових норм або інших логічних доказів, а на основі Інтуїт ції, симпатії чи антипатії, ірраціональних імпульсів, тобто факторів «глибинної психології». Посилання на норму - це лише данина міфологічним пе режіткам про право як стабільної нормативної системі і робиться вона вже після того, як рішення фактично зі зріло у свідомості судді. Тому:

-> Право може варіюватися залежно від личнос ти судді, якому випала нагода вирішувати справу;

-> Право завжди носить відтінок невизначеності.

Ідеал Френка: «абсолютно дорослий юрист», який не потребує авторитеті і культивує конструктивне сумнів, що допомагає йому розвивати право у відповідності з вимогами розвивається цивілізації. Класифікація права. Френк розрізняє:

дійсне право, під яким розуміється состо явшееся судове рішення;

ймовірне право, тобто передбачуване судове рішення.

«Реалісти» показали, що судовий процес часто є ється суб'єктивним і непередбачуваним, і підкреслили ог раніченность правових норм в якості засобів, однозначний вим чином визначають судове рішення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.009 с.)