Отже, тільки свобода, твердив Локк, створює суспільство



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Отже, тільки свобода, твердив Локк, створює суспільство



Суспільний договір Локк не розглядав як такий, що укладається раз і назавжди, без зміни, права контролю з боку народу, певного корегування його умов. Договірні відносини людей з державою - процес, що постійно поновлюється і відбувається на основі принципу згоди.

Суспільний договір, який засновує уряд, зобов´язує, на думку філософа, тільки тих, що брали в ньому участь: син мусить підтвердити угоду, укладену давніше його батьками. Людина, вважав мислитель, не народжується підданою того чи іншого уряду країни. Тільки сягнувши повноліття, вона як вільна людина вибирає, під якою владою якого уряду вона хоче перебувати і членом якої держави вона хоче стати. Тільки згода вільних людей, які народилися під владою будь-якого уряду, робить їх членами цієї держави.

У вченні Локка про суспільний договір, отже, йшлося не тільки про договірне походження держави, а й про договірну форму встановлення громадянства стосовно до кожної окремої людини.

Держава, яка утворилася внаслідок укладення суспільного договору, являє собою, за вченням Локка, сукупність людей, які з´єдналися в одне ціле під егідою ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену вирішувати конфлікти між ними й карати злочинців, які порушують природні права.

Реалістичність політичного мислення Локка виявилася не тільки у визначенні перед державою такої основної і великої мети, яка цілком відповідала покликові часу, а й у виборі засобів, покликаних сприяти здійсненню цієї мети. Це, зокрема, законність, поділ влади і право народу на повстання у випадку зловживання владою.

На закон і законність Локк покладав великі надії. Закони, що видаються верховною владою в державі, повинні, на його думку, відповідати велінням природного права, передбаченим ним невідчужуваним правам людини. А відповідність або невідповідність позитивного закону природному виступає як критерій його справедливості або несправедливості. Закони природи постають перед усіма людьми як закони вічні, однаково і перед законодавцями, і перед людьми. Вони передують заснуванню громадянського суспільства, і це надає їм особливої міцності, божественного характеру, оскільки природні закони є виразом божественної волі, як про це казав сам Локк. Громадянське суспільство не може скасовувати природних законів. Навпаки, громадянське суспільство з його законодавчою владою покликано здійснити природний закон, усією силою свого авторитету зміцнити, закріпити все те, що людиною привнесено з природного стану: свободу і власність.

Основний задум Локка полягав у досягненні того, щоб громадянський закон втілив у собі вимоги природного закону, надав їм необхідного визначення і забезпечив їх публічно-владним захистом. Мислитель, отже, прагнув забезпечити дію закону природи і невідчужуваних прав і свобод людини опосередковано - саме через громадянські закони.

Державу утворено, за вченням Локка, для загального блага. Індивід може коритися лише тим законам, на які він дав свою згоду, інакше це означало б порушення свободи. Оскільки закон виражає волю всього суспільства, він є загальнообов´язковим для всіх, зокрема і для державних властей. У державі абсолютно ніхто, ніякий орган не може бути вилучений із підпорядкування його законам цього суспільства. При цьому Локк застерігав, що будь-яке вилучення поставило б ту чи іншу приватну особу, а тим паче носія державної влади в природний стан, у стан війни проти народу, тоді як усі інші й надалі керуються правилами громадянського стану.

Далі Локк пояснював, що закон повинен бути однаковим як для багатих, так і для бідних, мати метою загальне благо. Закон у справжнім розумінні слова, зауважив філософ,- не будь-який припис, що виходить від громадянського суспільства в цілому або від установленого людьми законодавчого органу. Титул закону має лише той акт, який вказує розумній істоті поведінку, яка відповідає її власним інтересам і служить загальному благу. Якщо такої норми-вказівки припис не містить, він не може вважатися законом.

 

Як виразник класового компромісу, Локк різко критикував абсолютизм. Він виступав на захист тієї конституційної монархії, яка утвердилася в Англії після перевороту 1688 р. Державу, засновану на засадах абсолютизму, не можна навіть визнати за державу.

У своєму обґрунтуванні конституційної монархії Локк до міркувань про природне право приєднав вчення про поділ влади, яке він запропонував одним із перших у політико-правовій літературі XVII ст. Пояснюючи принцип поділу влади, мислитель писав, що треба розрізняти три гілки влади - законодавчу, виконавчу і союзну, або федеративну. Законодавча влада здійснює право видавати закони. Вона вручається представницькому органу всієї нації -парламенту. Виконавча влада проводить закони в життя і вручається монархові або кабінету міністрів. Союзна влада відає справами зовнішньої політики, зносинами з іншими державами, вирішує питання війни і миру та ін. Здійснювати ці повноваження може також монарх або кабінет міністрів.

Судову владу Локк окремо не вирізняв, вона поглиналась у нього виконавчою. Зате законодавча і виконавча гілки влади не повинні бути в одних руках, вважав він, у противному разі носії влади можуть приймати найвигідніші для себе закони і застосовувати їх, робити для себе виняток із загальних законів та іншими способами використовувати політичні привілеї у своїх приватних інтересах.

Щоб не сталось узурпації якою-небудь гілкою всієї повноти державної влади, відвернути можливість деспотичного використання цієї влади, філософ визначив принципи зв´язку і взаємодії окремих її частин. Законодавча влада - верховна влада у країні, вона мусить повелівати іншими гілками влади, стоїть на чолі всієї держави, але все ж вона - не абсолютна. Власність - природне право громадянина, і навіть парламент не може відняти цього права.

Водночас Локк застерігав, що виконавча і союзна гілки влади не є пасивними придатками законодавчої влади, а активно впливають на неї.

Але поділ не відкидав єдності влади, яка досягається, на думку мислителя, тим, що всі гілки влади походять від законодавчої та підпорядковуються їй. У монархічних формах монарх сприяє єдності державної влади тим, що бере участь у всіх трьох названих гілках. Крім того, монархові належить прерогатива, під якою Локк розумів деякі суттєві права виконавчої влади, належні до здійснення законодавства, а саме: право скликання і розпуску парламенту, право законодавчої ініціативи, право затверджувати законопроекти і, зрештою, право діяти всупереч закону, пом´якшувати силу закону, який визнається таким, що діє на шкоду народові.

Теорія поділу влади в її класичному вигляді, сформульована Локком, розглядалася ним як неодмінна умова вилучення й запобігання тиранії, забезпечення прав і свобод людини. Вона складалася в умовах гострої політичної боротьби, активними учасниками якої виступали три сили: королівська влада, дворянство і новонароджена, міцніюча буржуазія.

Теорія поділу влади є виразом прагнення буржуазії до компромісу з дворянством. Згідно з нею, дворянство повинно одержати виконавчу владу, буржуазія ж претендує на те, щоб розділити з дворянством владу законодавчу.

Ідея поділу влади була, отже, спробою теоретичного виправдання блоку двох класів - дворянства та буржуазії, їхнього компромісу, який став результатом перевороту 1688 р. в Англії. Водночас необхідно відзначити, що в теорію поділу влади від самого початку було закладено великий гуманний потенціал. У працях Лок-ка, його послідовників теорія поділу влади тісно пов´язувалася з ідеями вільного розвитку людини, усунення всього того, що обмежувало, порушувало її природні права.

 

Верховна влада, за вченням Локка, виражена конкретно у владі законодавчій, має своїм джерелом народ. Вона є владою, делегованою народом. Тільки народ має право визначати, встановлювати форму правління та передавати владу тому, кому він вважає за потрібне. Оскільки законодавча влада є делегованою владою для певної мети, то в руках народу залишається завжди верховна влада, якій належить право усунення або зміни законодавчої влади.

Судить – народ , за локком.

Вчення Дж. Локка про державу і право, як бачимо, виражає основні положення юридичного світогляду нової епохи. Воно увібрало чимало досягнень попередньої політичної думки і передової наукової думки XVII ст. Необхідно відзначити, що ні один філософ не зробив більшого впливу на розвиток політико-правової думки XVII ст., ніж Локк, зокрема на французьких просвітителів і діячів американської революції. Його політико-правове вчення відіграло і продовжує відігравати суттєву роль у розвитку і реалізації ідей правової держави, поділу влади, невід´ємних прав і свобод людини.

41. Політико-правова доктрина солідаризму /Леон Дюгі (Франція)/

Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктрині О.Конта про суспільство як єдність цілого, набули значного поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб´єктивних прав як роз´єднуючих членів суспільства, що додають йому атомарного характеру. На відміну від соціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежними і рівно необхідними для суспільного виробництва. Набуває розвитку соціально-позитивістське правознавство.

Висунуте засновником соціології Контом поняття «солідарність» одержало розвиток у книзі французького соціолога-пози-тивіста Еміля Дюркгейма (1858—1917) «Про поділ суспільної праці» (1893 p.). її автор доводив, що класова структура суспільства обумовлена поділом праці і тотожна йому, а отже класи, у т.ч. буржуазія і пролетаріат, повинні спільно і солідарно трудитися в системі суспільного виробництва. Право є не що інше, як «безпосередній результат соціальних чинників».

З обґрунтуванням класової солідарності виступив на початку XX ст. теоретик конституціоналізму, професор з Бордо Леон Дюгі (1859—1928). У книгах «Держава, об´єктивне право і позитивний закон» (1901 p.), «Суспільство, особистість і держава» (1908 р.) та інших він обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи,кожний з який виконує соціально необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. «Злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав Дюгі, — і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».

Відкидаючи революційний синдикалізм, який закликав робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів, Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, організацій «з визначеною юридичною структурою, складених з людей, вже об´єднаних спільністю соціальної роботи і професійних інтересів». Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Органічною формою цієї сили спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Майбутнє суспільство, висловлював впевненість Дюгі, складається із синдикалістських груп, сильно інтегрованих, які ввійдуть у федерації за професіями, наділених політичним представництвом, що забезпечить обмеження влади уряду. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв´язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.

Іншим перетворенням стане, писав Дюгі, знищення права власності. Воно «поступиться місцем поняттю власності, як соціальної функції». Власність, залишаючись приватною, розглядається ним слідом за Контом не як суб´єктивне право індивіда, а як його обов´язок вільно, повно і досконало виконувати соціальну функцію власника. Таким чином, французький юрист пропонував замінити поняття суб´єктивного права поняттям соціальної функції й обов´язком.

На віміну від Конта, який вважав право пережитком, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві, прав і договорів синдикатів. Усвідомлений факт солідарності породжує соціальну норму, дисциплінуючу суспільство. Вона стоїть вище держави і позитивних законів, що лише служать її здійсненню. «Норма права покладає на всіх обов´язки не робити нічого, що суперечить суспільній солідарності, і робити все для розвитку цієї солідарності». Соціальна норма стане «органічним законом громадянського життя».

Отже, держава в її колишній формі, за Дюгі, зникне. її місце починає займати новий лад, «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів. В його основі два моменти: децентралізація, федералізм класів, організованих у синдикати; соціальна норма, заснована на факті взаємної залежності і солідарності. Те й інше буде обмежувати діяльність правлячих і зобов´язувати державу до позитивних дій. Сама держава стане системою публічних служб, що існують у суспільстві й обслуговують її.

Концепція «Корпоративної» держави Дюгі включала вимогу ліквідації парламентаризму, загального виборчого права і заміни його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах державної влади всіх професійних груп населення. Його ідеями скористалися італійські та німецькі фашисти, що значною мірою зумовило падіння авторитету дюгізма після другої світової війни.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.58.220 (0.009 с.)