Содержание книги
Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
Формування феодальної держави на території теперішньої Росії має багатовічну історію, яка сягає часів Київської Русі. У XII ст. виникли Владимиро-Суздальське князівство та Новгородська феодальна республіка. У XIII ст. землі майбутньої Росії зазнали нападів шведів і німців (Невська битва 1240 р. та Льодове побоїще 1242 p.), а також монголо-татар. З XIV ст. почалися ліквідація феодальної роздробленості та об'єднання земель під егідою Московського князівства. З другої половини XV ст. Москва — визнаний центр єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, головним аспектом яких були претензії на місце й роль Московської держави серед інших держав, а також піднесення, возвеличення Москви. Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філофея (XVI ст.), відоме з часів правління московського князя Василя ІП (1479— 1533) як концепція "Москва — третій Рим". У ній, зокрема, зазначалося, що основа історичного процесу — божественне провидіння і віра в єдиного Бога. Рим, який був центром християнської релігії, втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на християнську церкву західного обряду; Константинополь, що був центром християнської релігії східного обряду, загарбали турки 1453 р. Наступним центром усього православного світу мала стати Москва, а очолити цей світ — великий московський князь. Московській державі, за вченням Філофея, належало стати світовою столицею і здійснювати духовний (ідеологічний) вплив на інші православні країни. Згодом означена концепція знаходила підтримку в творах багатьох представників російської "політико-правової ідеології. Водночас централізація Російської держави супроводжувалася процесами, що були характерними для феодалізму. В середньовічному російському суспільстві виборювали зверхність два соціальні інститути: держава і церква. Для послаблення духовної влади в суспільстві держава намірялася позбавити церкву економічної самостійності, права володіння населеними землями. Проблема скасування права церковної влади на зламі XV—XVI ст. викликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії. Представники першої течії — "нестяжателі", засновником якої був монах Ніл Сорський (у миру Микола Майков, 1433—1508), пропонували задля відновлення авторитету церкви в суспільстві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, заселеними землями, самостійно вести господарство для свого утримання. Ідеї "нестяжателів" про співвідношення світської та духовної влади з 1508 р. підтримував Вассіан Патрикеев (?—1545), але рішуче висловлювався проти підкорення церкви державі. Прихильники другої ідейної течії, йосифляни, засновником якої був Иосиф Волоцький (у миру Іван Санін, 1439 чи 1440—1515), робили спроби обстояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а цар є слугою Бога і мусить коритися церкві. Великий князь московський Іван III (1440—1505) не був зацікавлений у з'ясуванні відносин із церквою, оскільки переймався приєднанням земель (Ярославль — 1463 p.; Новгород — 1478 р.; Твер — 1485 р. та ін.)» створенням центрального державного апарату, законодавчої бази (Судебник 1497 р.) і потребував підтримки з боку церкви. Тому проблему скасування права церкви на володіння населеними землями було знято, а церква, завдячуючи Іванові III, почала ідеологічно забезпечувати процес об'єднання земель і докладати зусиль для припинення міжусобних суперечок між князями. Ідея централізації влади знову стала визначальною в політико-правових поглядах тогочасного суспільства. Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Семенович Пе-ресвєтов. У 1549 р. він передав першому російському цареві Івану IV (Грозному, 1530—1584) свої послання "Малу чолобитну" та "Велику чолобитну", в яких виклав власну концепцію державних реформ. Князівське правління та боярство він уважав такими, що віджили, застаріли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі надії в питанні державотворення він покладав на новий соціальний прошарок суспільства — дворянство та надзаконну владу царя. Задача єдиноуправителя, на думку І. Пересвєтова, полягала в установленні в державі "великої правди" та "обов'язку", коли всі піддані муситимуть докладати зусиль для покріплення держави та сприяти підвищенню авторитету царя. Монархічна держава мала б здійснити військову реформу, оскільки своєю силою військо здобуває славу цареві. А оскільки підневільна людина, кріпак не може бути хоробрим воїном, то І. Пересвєтов пропонував звільнити холопів. Під час цих соціальних стресів у російському політичному житті виникло нове явище — самозванство, поширенню якого сприяла криза династичного правління. Відтак спалахнула громадянська війна, що супроводжувалася польсько-шведською інтервенцією. Російське суспільство взяло участь у політичному житті: формуванні ополчення, а також виборах його органів влади і правління, що сприяло формуванню нових політичних поглядів на державність. Але згодом, до середини XVII ст. династія Рома-нових закріпила своє становище і почала обмежувати участь людей у політичному житті. Вплив земельних соборів на формування політичної та правової свідомості суспільства різко зменшився. У тому ж XVII ст. досягла розквіту, а потім занепала станово-представницька монархія — її заступила монархія абсолютна. У перехідний період між ними з'явилася політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605—1680). Він пропагував ідею "освіченої" монархії, яка, на його думку, є єдиною формою правління, здатною забезпечити "загальне благо" для всіх людей. Призначення монарха полягає в керівництві економічними й політичними реформами, головними аспектами яких є надання самостійності місцевим торгово-промисловим центрам.Зокрема, запропонований Ордіним-Нащокіним проект Новоторгового статуту передбачав правила, що регулюють зовнішню торгівлю. Міста наділялися "свободою" на ведення торгових операцій, а російські купці — такими ж юридичними правами, як і іноземні. У ХVІІІ ст. в Росії формується ідеологія освіченого абсолютизму (Феофан Прокопович, В.Татищев). Започатковуються традиції державно-правової школи та створюються перші проекти конституційного устрою Росії (С.Десницький, Д.Фонвізін). Згодом О.Радищев висуває ідею республіки, яку відстоювали також деякі декабристи (П.Пестель). Слід зазначити, що політичним поглядам декабристів властиві певні протиріччя – поряд з вимогами захисту прав особистої свободи та законності суду в “Руській правді” Пестеля відкидається право створювати недержавні політичні об’єднання (хоча проект Конституції Н.Муравйова передбачає таке право, але він виступав за конституційну монархію); відкидається також навіть думка про можливість федеративного устрою Росії. У ХІХ ст. виникають та набувають розвитку різні ідейно-політичні течії: теорія “офіційної народності” (“самодержавие, православие, народность” – С.Уваров), західництво (Т.Грановський, В.Белінський) та слов’янофільство (О.Хомяков, І.Киреєвський), утопічний соціалізм (О.Герцен, М.Чернишевський, П.Лавров) та анархізм (М.Бакунін, П.Кропоткін), нарешті – марксизм та більшовизм (Г.Плєханов, В.Ленін). Більшість ідей Леніна (про партію “нового типу”, про імперіалізм як вищу і останню стадію капіталізму та про його “слабку ланку”, про революційну ситуацію, про диктатуру пролетаріату та Ради як форму державного устрою та ін.) були фактично спробою пристосувати марксизм до російських умов і носили виразно ідеологізований характер. Розвиток наукової політичної думки в Росії кінця XІX – початку XX ст. відбувався у двох головних напрямках. Представники політико-правової школи руського ліберального конституціоналізму (Б.Чичерін, П.Новгородцев, Б.Кістяківський) розвивали ідеї пріоритету прав людини, поділу влади, інші підстави правової держави. Політичні концепції російських релігійних філософів (Вол.Соловйов, М.Бердяєв, С.Франк, І.Ільїн та ін.) відрізняються твердженням про нерозривність етики та політики; поєднанням цінностей лібералізму з цінностями консерватизму (свобода, солідарність та служіння – служіння державі у поєднанні зі служінням Богу); визначенням сутності держави як правової організації та принципів взаємин держави та суспільства, держави та особистості на підставі принципів природного права. Філософи стверджували самоцінність особистості та її свободу як основу світогляду, закликали до ненасильства й терпимості у політичних стосунках.На жаль, після Жовтневої революції 1917 р. процес розвитку політичної науки був порушений. Визначні мислителі були у 1922 р. за наказом Леніна вислані з країни. Встановлення однопартійної системи, загальна ідеологізація суспільного життя деформували політичну науку. Лише останнім часом в Росії відбувається процес становлення та розвитку політології як науки.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 236; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.48.18 (0.007 с.) |