Політична програма Володимира Мономаха



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична програма Володимира Мономаха



Політична програма Мономаха сформульована в його творах: «Повчання дітям», «Послання Олегу Чернігівському» та автобіогра-фії, в яких відбито велике коло питань обсяг повноважень великого князя, взаємовідносини церкви і держави, принципи відправлення правосуддя в країні. Політичний зміст його поглядів найбільш чітко представлено у «Повченні дітям». В ньому Мономах намагався викласти свою про-граму державної політики для своїх синів. Занепокоєний ростом народних повстань, Володимир рекомендує дітям обережну політи-ку, котра здатна була б піднести авторитет князівської влади. «Більш всього убогих не забувайте, — повчає він дітей, — скільки можете, по силі годуйте і подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, а не дозволяйте сильним губити чоловіка». Попереджає він своїх дітей і від жорстокостей в судових справах і від неправосудних наказів.

З метою усунення князівських міжусобиць, Мономах закликає дітей суворо дотримуватись вірності князівському слову і присяги: «Якщо ж будете цілувати хрест братії або когось іншого, то, переві-ривши серце своє, на чому можете утриматись, на тому цілуйте». Військову справу він вважав основним заняттям князя і описанню воєнних походів привертає увагу «Повчання велике місце». На війну виходячи, — радить він дітям, — не лінись, не покладайся на воєвод, ні питтю, ні харчуванню не потворствуй, ні сну, сторожову охорону самі наряжайте». Він рекомендує вести спостереження за дружинни-ками-отроками і не допускати насилля над населенням.

При вирішенні питань про взаємовідносини світської і духовної властей Мономах відводить церкві почесне, але явно підлегле місце. «Він шанував чернечий та попівський чини», проте віддавав перева-гу мирським людям, котрі «малою доброю справою» намагаються допомогти своїй країні і народу.

В цілому «Повчання» пронизане турботою про велич і славу своєї держави. В автобіографічній частині «Повчання» Мономах змалював ідеал руського князя — політика, державного діяча, мо-нарха. А в листі до Олега Святославовича — ворога, який зазнав поразки та убив свого хрещеного сина Ізяслава, Мономах закликає до примирення і прощення взаємних кривд, подолання ненависті, злоби й уособиць заради єдності землі Руської. Мономах пише: «Я не є тобі ворог, ні месник». Водночас він був стурбований тим, що незгоди, уособиці, ворожнеча можуть призвести до того, що зем-лю Руську розділять, розтягнуть «добрі» сусіди і все піде марно.Весь сенс твору Мономаха полягає в ідеї єднання: «Тому що не хочу я лиха, а добра хочу братам і Руській землі».

Історична школа права

Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У центрі уваги його представників знаходилося питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права був Густав. Основна його праця — "Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто — приватного права". Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савіньї, головні праці якого — "Право володіння" та "Система сучасного римського права". Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму був Георг-Фрідріх Пухта (1798—1846). Основні його праці — "Звичаєве право" та "Курс інституцій". Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права народ — це єдність окремих осіб, що базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає з традиції та формується упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах.

Основою концепції представників історичної ніколи права було твердження про зумовленість позитивного права низкою об'єктивних чинників. Позитивне право не є якоюсь виключно теоретичною конструкцією, що твориться у процесі правотворчої діяльності законодавчих органів.. Право, як публічне, так і приватне, складається само по собі, воно витворюється суспільним розвитком, як мова та звичаї.

Гуго, порівнюючи право з мовою, підкреслював, що воно, так само як і мова, не встановлюється договором,… Народний дух, свідомість народу є тими чинниками, які визначають розвиток права. Ці норми адекватні обставинам життя народу. Позитивне право є похідним від звичаєвого права, яке зумовлюється, витворюється національним духом, народною свідомістю. Гуго зазначав, що юридичні норми та інститути витворюються І розвиваються у процесі розвитку суспільства в цілому. Цей розвиток сам по собі приводить до змін, що відповідають потребам часу, зміні суспільно-політичної ситуації. Вчений підкреслював: те, що приписує закон, не завжди збігається з тим, що відбувається на практиці, і такий стан він уважав нормальним, оскільки багато хто не читав і не знає змісту закону, проте фактичний стан речей добре знайомий кожному. З огляду на це Гуго схвалював будь-який стан речей, що фактично існує. Власне, його позицію можна охарактеризувати, перефразовуючи слова Гегеля, так: "Усе, що існує, законне, оскільки воно існує".

Інший представник історичної школи права — Ф.-К. фон Савіньї підкреслював, що право — це витвір народного духу, невід'ємний елемент цілісної культури народу; як і культуру, його не можна встановлювати свавільними бажаннями окремих індивідів або груп осіб. Право формується у процесі спільного життя всіх людей, які становлять народ. Єднальним чинником, що творить із певної кількості індивідів народ, є спільна правосвідомість і громадська за сутністю діяльність. Право розвивається і змінюється разом із рухом, розвитком національного духу. Савіньї водночас не заперечував ролі та значення юристів у розробленні права. Він поділяв історичний розвиток права на два етапи, або на дві головні стадії: стадію природного права та стадію вченого права. На першій стадії право витворюється безпосередньо у свідомості народу і виявляється як звичаєве право. На другій стадії воно витворюється вченими-юристами, які виступають як представники народу, виразники народної правосвідомості. На цій стадії право існує у двох аспектах: з одного боку, як частина життя народу, з іншого — як особлива наука, яку витворюють юристи, тобто у праві виявляється юридично-технічний елемент. Наступним етапом у розвитку права Савіньї вважав кодифікацію,, Але на всіх етапах розвитку право не втрачає зв'язку зі своєю основою — загальним духом народу.

Г. Пухта підкреслював необґрунтованість спроб накинути суспільству не пов'язані з життям народу, з його історією правові моделі, які тому й не мають шансів бути сприйнятими суспільством. Пухта писав: "Цією органічною властивістю право наділене також і у своєму поступальному розвитку; органічною є і спадковість правових інститутів. Виразити це можна однією фразою: право має історію".

Представники історичної школи права вважали, що призначенням діючих у суспільстві юридичних інститутів є закріплення без змін реально існуючого порядку. Позитивні закони не можуть боротися зі злом, яке трапляється в житті. У кращому разі вони можуть сприяти впорядкуванню звичаєвого права і політичної структури, які формуються природно та історично під впливом тих перетворень, що відбуваються з народним духом. Законодавець, отже, повинен прагнути максимально точно виразити "загальне переконання нації", закріпити його у правових нормах. Пухта підкреслював, що право — це продукт народного духу і своєрідність, специфічні особливості того чи того права, зумовлені особливостями народу. Більше того, він уважав, що воля окремої людини не відіграє у праві жодної ролі. Право складається за волею історичної необхідності, або, іншими словами, за волею історії. Право — це результат тих обставин, які історично склались у суспільстві. "Право, — писав учений, — це вираз загальної волі всіх учасників правового спілкування". Водночас він зазначав, що свобода є основним поняттям права. Хоча для історичної школи в цілому характерний антиіндивідуалізм. Зокрема, Пухта зазначав, що у праві, поряд із національними, існують певні "загальні" засади, які дають змогу одному народові впливати на інший і запозичувати чуже право як основу для розвитку власного. Цим пояснюється рецепція римського права у країнах Західної Європи.

Подібно до права, представниками історичної школи розглядалася також держава. Держава створена тією ж силою, що й право, її основою також є народний дух. "Дух народу творить державу, як і право", — писав Пухта. Розвиток держави відбувається так само органічно, як і розвиток права. Містика народного духу, яку пропонували в юриспруденції представники історичної школи права, знайшла мало прихильників. Проте у філософсько-юридичній концепції історичної школи права важливе теоретичне значення мала критика її представниками метафізичності раціоналізму природничо-правових доктрин із притаманним їм принципом вічних, нерухомих і незмінних прав. На наступних етапах розвитку правових учень значну роль відіграла ідея історичної школи, що полягає у трактуванні правових інститутів як особливих соціальних явищ, котрі історично закономірно виникають, функціонують і розвиваються в єдиному процесі життя народу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.009 с.)