Розрахунок потреби підприємства в робочій силі

 

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення оптимальної чисельності працівників, необхідних для виконання виробничої програми. Вихідними даними для визна­чення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудоміст­кість виробничої програми; організаційно-технічні заходи зі зниження трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного праців­ника і деякі інші.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона визначається множенням середньої кіль­кості явочних днів працівника протягом планового періоду на се­редню тривалість робочого дня одного працівника.

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для вико­нання планового обсягу робіт, здійснюється на підприємстві на основі планової трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої програми визначається за плановим нормативом трудових затрат на одиницю продукції, помноженим на плановий випуск продукції.

Інший спосіб визначення трудомісткості виробничої програми — звітну трудомісткість коректують за допомоги коефіцієнтів, у яких враховано заходи плану підвищення ефективності вироб­ництва, які зменшують трудові затрати на виготовлення про­дукції.

Планову чисельність працівників визначають діленням трудо­місткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу.

,

де Р_пл — планова чисельність робітників-відрядників;

t_пл — планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

Ф_пл — плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

К_вн — плановий коефіцієнт виконання норм.

Планова чисельність працівників-відрядників розраховується на основі технологічної трудомісткості. На багатьох підприємствах широко використовується показник виробничої трудомісткості, яка враховує затрати праці робітників усіх підрозділів підприємст­ва і визначається за формулою

^,

де Т_в — виробнича трудомісткість;

Т_т — технологічна трудомісткість (враховує затрати праці пра­цівників, які беруть участь в технологічному процесі);

Т_обс.т. — трудомісткість обслуговування технологічного процесу (враховує затрати праці працівників, які забезпечують прохо­дження предметів праці через різні стадії технологічного процесу, починаючи від надходження сировини, матеріалів і покупних на­півфабрикатів і закінчуючи відвантаженням готової продукції).

Чисельність працівників на основі планової виробничої трудо­місткості можна визначити за формулою:

,

де t_пл — планова виробнича трудомісткість, людино-годин.

Чисельність працівників, необхідних для виконання заданого обсягу робіт у натуральному вираженні, визначають за нормами виробітку. Для цього спершу визначається необхідний фонд ре­сурсів праці виходячи з норм виробітку.

,

де Т_в — робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q_i — обсяг і-х робіт у прийнятих одиницях виміру;

q_i — планова норма виробітку і-тої продукції в одиницю часу (у прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою.

,

де Р — чисельність працівників.

Чисельність працівників, необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів, машин і т. ін., визначається за відповідними норматива­ми за формулою:

,

де А — кількість робочих агрегатів;

Р — кількість робітників, необхідна для обслуговування одного агрегата протягом зміни (норма обслуговування);

S — кількість змін на добу;

Т_е — кількість діб роботи агрегата у плановому періоді;

Ф_дн — кількість днів роботи за плановим балансом робочого часу.

Планування чисельності працівників за явочним часом.

У ряді випадків планову чисельність працівників можна визначити по явочному складу і запланованим фондом робочого часу. Для цього необхідно розрахувати кількість робітників за зміну, за добу і на підміну працівників, які відсутні з поважних причин.

Явочне число працівників у зміну — нормативна чисельність ро­бітників для виконання виробничого змінного завдання з випуску продукції. Вона визначається за формулою:

_,

де Р_яв — необхідна чисельність робітників у зміні;

Q — виробниче завдання (обсяг робіт) у зміну в прийнятих оди­ницях виміру;

Н_вр — норма часу на одиницю виробу, операцію чи одиницю ро­боти;

Т змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої зміни).

В умовах дрібносерійного та індивідуального виробництва, ко­ли протягом планового періоду (місяця, кварталу, року) міняються номенклатура і календарний розподіл виробів, що випускаються, визначити змінну явочну чисельність робітників. У таких випадках явочну чисельність робітників у зміну розраховують за плановим обсягам робіт і фондом робочого часу в плановому періоді за фор­мулою:

,

де — сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт на плановий період, нормо-годин;

С — кількість діб роботи виробництва за плановий період.

Явочну чисельність працівників розраховують також виходячи з норм виробітку за формулою:

,

де V — плановий середній виробіток працівників певної спеціаль­ності в прийнятих одиницях виміру;

,

де Н_в — змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

Для точнішого розрахунку планової чисельності працівників необхідно доводити показники трудомісткості та її зменшення до цехів, дільниць і окремих виробничих бригад.

На роботах, виконуваних окремими працівниками за допомо­гою індивідуальних знарядь праці, явочна чисельність робітників у зміну визначається за формулою:

,

де Фд — кількість діб роботи дільниці у плановому періоді.

На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну чисе­льність працівників-відрядників визначають за операціями вироб­ничого процесу діленням виробничого завдання за кожною опера­цією на планову норму виробітку.

,

де З — змінне завдання (при широкому асортименті виражається в умовних одиницях);

Н_пв — планова норма виробітку за зміну.

Явочна чисельність працівників на робочих місцях в апаратур­них (машинних) виробництвах визначається на основі штатного нормативу обслуговування агрегатів (норм обслуговування).

Для неперервно діючих виробництв, крім явочного штату, ви­значають кількість робітників для роботи у вихідні дні. Загальна кількість робітників, необхідних для такого виробництва і графіка роботи, складає розрахований штат робітників.

Для розрахунку необхідної кількості працівників застосовують два основні методи: за коефіцієнтом середньоспискового складу і за плановим відсотком невиходів на роботу. Методом розрахунку за коефіцієнтом середньоспискового складу кількість працівників визначається за формулою:

,

де К_сп — коефіцієнт середньоспискового складу, визначуваний ді­ленням номінального фонду робочого часу на планову кількість робочих днів:

,

де Ф_дн — запланована кількість робочих днів.

Середньоспискова чисельність працівників за відсотком неви­ходів (сума відсотків невиходів із поважних причин) визначається за формулою:

де Н — загальна кількість невиходів на роботу, %.

Планування чисельності працівників за кількістю робочих місць і нормами обслуговування.

Планування чисельності працівників, котрі виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явоч­на чисельність працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування.

,

де Q — кількість об'єктів обслуговування;

Н_обс — норма обслуговування, тобто кількість одиниць облад­нання, розмір виробничих площ, які обслуговуються одним або групою працівників.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується у плануван­ні чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встанов­лені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування. Робота їх викону­ється на певних робочих місцях і пов’язана з обслуговуванням конкретного об’єкта.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю робочих місць полягає у складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них. У цьому розрахунку можна засто­сувати формулу:

,

Для визначення чисельності адміністративно-управлінського персоналу може застосовуватися формула Розенкранца. Її суть полягає в тому, що для визначення чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів, трудомісткість одиниці роботи, коефіці­єнти розподілу часу і т. ін. Формула Розенкранца слугує для пере­вірки відповідності фактичної чисельності необхідній, яка задаєть­ся завантаженням підрозділу або підприємства в цілому.

Формула Розенкранца має вигляд:

,

де Ч — чисельність адміністративно-управлінського персоналу пев­ної професії тощо;

n — кількість видів організаційно-управлінських робіт, які ви­значають завантаження певної категорії спеціалістів;

m_i— середня кількість дій (розрахунків, оброблення замовлень, переговорів тощо) в межах і-го виду робіт за встановлений період часу (наприклад, за рік);

t_i — час, необхідний для виконання одиниці в межах і-го виду робіт;

Т — робочий час спеціаліста згідно з трудовим договором (конт­ракту) за відповідний період календарного часу, прийнятий у розрахунках;

К_нрч — коефіцієнт необхідного розподілу часу;

К_фрч — коефіцієнт фактичного розподілу часу;

t_p— час на різні роботи, що їх неможливо врахувати в поперед­ніх планових розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (К_нрч) розраховують за формулою:

,

де К_др — коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові робо­ти, заздалегідь не враховані в часі, необхідному для визначення процесу ; звичайно знаходиться в межах 1,2—1,4;

К_в — коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпочинок спів­робітників протягом робочого дня; здебільшого дорівнює 1,12;

К_п — коефіцієнт перерахунку явочної чисельності у спискову.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (К_фрочн) визначається відношенням загального фонду робочого часу підрозділу до часу, розрахованим як .

Планування продуктивності праці на підприємстві

 

Основною метою планування продуктивності праці на підпри­ємстві є пошук резервів, використання яких дозволило б досягти економії витрат на робочу силу і цим забезпечити собі конкурентноздатність. Планування продуктивності праці відбувається на осно­ві розрахунку впливу факторів на його величину. Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання продуктивності праці розраховують економію робочої сили. Вихідна чисельність пра­цівників (Чв) на певний обсяг робіт може бути визначена таким чином:

1) за незмінної структури виробництва

,

де Ч_6аз — чисельність працівників базисного періоду;

2) за наявності структурних зрушень

,

де Ч_і —чисельність працівників і-го структурного підрозділу;

ІОП_і — ріст обсягу виробництва і-го структурного підрозділу.

Економію чисельності робочої сили (ЕЧ_Р) за рахунок модерні­зації або впровадження нового обладнання розраховують за фор­мулою:

,

де М — загальна кількість одиниць обладнання;

М_с — кількість не модернізованого обладнання;

М_м — кількість нового і модернізованого обладнання;

П_п — ріст продуктивності праці за експлуатації нового чи модер­нізованого обладнання, %;

Т_д — кількість місяців дії нового чи модернізованого обладнання;

Т_к — календарна кількість місяців у розрахунковому періоді.

Економія чисельності працюючих (ЕЧ_ПВП) визначається за фор­мулою:

,

де Ч_пвпв — вихідна чисельність працюючих для виробництва плано­вого обсягу продукції виходячи з виробітку базисного періоду;

У_з — частка працівників, зайнятих обслуговуванням обладнання, в чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Е_р — відносна економія чисельності працівників, %:

.

Зростання продуктивності праці за рахунок „підтягування” працівників, які не виконують норм виробітку, визначається двома способами:

1) обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок „підтягування” тих, хто не виконує норм, до стовідсотко­вого або середнього процента виробітку колективу:

,

де Чр₁, Чр₂ — чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання норм виробітку нижче 100%;

X₁, Х₂ — середнє виконання норм відповідно по групах;

Д — питома вага працівників, які не виконують норм загальної чисельності працівників;

2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок за­ходів із виконання норм виробітку працюючим:

,

,

де П_рн — планове підвищення рівня виконання норм виробітку гру­пою працівників, які не виконують норм виробітку, %;

ПВ_рн — питома вага групи працівників, які не виконують норм виробітку, в загальній чисельності працюючих, %;

У — питома вага працівників-відрядників, які не виконують норм виробітку, в загальній чисельності робітників, %;

0,5 — коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання норм протягом усього планового періоду.

Економія робочої сили за рахунок спеціалізації виробництва розраховується за формулою:

,

де ПВ_пл, ПВ_баз — питома вага кооперованих поставок відповідно у плановому та базисному періодах, %;

ОВ_пл — обсяг виробництва у плановому періоді, грн.;

В_баз — виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн.,

а також за формулою:

^,

Економія робочої сили за рахунок кращого використання робочого часу:

,

де ПВ_р — питома вага працівників у чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

П_баз і П_пл — втрати робочого часу відповідно в базисному і пла­новому періодах, %.

Скорочення невиходів на роботу веде до економії чисельності, яку можна обчислити за формулою:

,

де Фпл, Фбаз — кількість робочих днів, що їх відпрацьовує один працівник відповідно у плановому та базисному періодах.

Скорочення браку продукції сприяє економії робочої сили працівників-відрядників, яку можна обчислити за формулою:

,

де Б_баз, Б_пл — втрати від браку в процентах до собівартості продукції відповідно в базисному і плановому періодах;

Ч_рбазс — чисельність працівників-відрядників у базисному періоді.

Економія чисельності від зрушень у складі (асортименті) про­дукції розраховується за формулою:

,

де Т_баз і Т_пл — питома трудомісткість продукції відповідно в базисному і плановому періодах, нормо-годин;

Q_пл — обсяг продукції у плановому періоді;

К_вн — коефіцієнт виконання норм виробітку у плановому році;

Ф_пл — фонд корисного часу роботи одного працівника у плано­вому році, годин.

Вплив кожного фактора на зростання продуктивності праці (ПТ_і) обчислюють за формулою:

,

де ЕЧ_рі — економія робочої сили за і-м фактором, працівників.

ЕЧ_рі — економія робочої сили, обчислена за всіма факторами, працівників.

Приріст продуктивності праці за всіма факторами визначається сумуванням його приросту за кожним фактором.