Харарктеристика організаційних форм підприємств в Україні.

Харарктеристика організаційних форм підприємств в Україні.

Згідно з ЗУ “Про власність” та ЗУ “Про підприємства в Україні” виділяють такі види підприємств в Україні: Індивідуальне підприємство – підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. Сімейне підприємство – це підприємство засноване на власності та праці громадян україни – членів однієї сім’ї, які проживають разом. Приватне підприємство – підприємство засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили. Колективне підприємство – п-во засноване на власності трудового колективу п-ва, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. Державне комунальне п-во – п-во засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць. Спільне п-во – п-во засноване на базі об’єднаня майна різних власників. У числі засновників можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Іноземне п-во – п-во засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Господарські товариства – це п-ва, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. (АТ, ТзОВ, Т-во з додатковою відпов., Повне т-во, Командитне т-во, Довірче т-во.)

 

 

Міжнародна класифікація підприємств

Класифікаційні ознаки Види підприємств

Мета діяльності Комерційні; некомерційні

Правове становище Одноосібне володіння – фірма, що належить 1 особі;

Товариство – узаконено добровільне об’єднання 2 або більше осіб, які виступають як співвласники фірми та здійснюють управління нею з метою отримання прибутку

Об’єднання підприємств – здійснюється на добровільних засадах та передбачає об’єднання виробничої, комерційної або іншої діяльності

Належність капітал і контроль Національні –капітал належить підприємцям своєї країни

Іноземні – капітал належить іноземним підприємцям

Спільні (змішані) – участь іноземного контрагента

Багатонаціональні – капітал належить п-цям з кількох країн

Сфера діяльності Міжнародні - фірма, сфера виробничої та комерційної діяльності якої розповсюджується на зарубіжні країни

Транснаціональна –зареєстрована та здійснює бізнес у декількох країнах, має зарубіжні філії і дочірні п-ства, розповсюджує акції на різних фондових біржах світу.

Офшорна – іноземне п-ство, що зареєстроване у зоні тз пільговою системою оподаткування.

Вид та характер господарської діяльності Промислові, торговельні, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, страхові, фінансово-кредитні, туристичні, консалтингові тощо

Технологічна цілісність і ступінь підпорядкування Головні - п-ство, що контролює інші фірми, забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних господарюючих суб’єктів.

Дочірні – юридичне самостійне організаційне утворення, що виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок, має тісні виробничі, комерційні або фінансові зв’язки з материнським п-ством.

Філії - територіально відокремлене утворення, яке не має юридичної та господарської самостійності.

 

 

7. Класифікація організаційних форм п-ства залежно від сфери діяльності та технологічної цілісності і ступеня підпорядкування

залежно від сфери діяльності:

• Міжнародна фірма – фірма, сфера виробничої та комерційної діяльності якої розповсюджується на зарубіжні країни. Особливості: здійснює бізнес у міжнародному масштабі (експорт, імпорт, розміщення капіталу за кордоном тощо), наявність дочірніх п-ств, філій в інших країнах, використання технологічного кооперування та спеціалізації підконтрольних п-ств, координація їх діяльності з єдиного центру

• Транснаціональна компанія – компанія, яка зареєстрована та здійснює бізнес у декількох країнах, має зарубіжні філії і дочірні п-ства, розповсюджує акції на різних фондових біржах світу.

• Офшорна компанія – іноземне п-ство, що зареєстроване у зоні тз пільговою системою оподаткування. Особливості: здійснює бізнес на офшорній території, відсутність сплати податку на прибуток або незначний його розмір, невеликі витрати на створення фірми

Залежно від технологічної цілісності і ступеня підпорядкування

• Материнське (головне)підприємство – п-ство, що контролює інші фірми, забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних господарюючих суб’єктів.

• Дочірнє підприємство – юридичне самостійне організаційне утворення, що виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок, має тісні виробничі, комерційні або фінансові зв’язки з материнським п-ством. Здійснює угоди, складає баланс, контролюється материнським п-ством.

• Філія – територіально відокремлене утворення, яке не має юридичної та господарської самостійності. Не має власного балансу, статуту, діє від імені і за дорученням материнського п-ства.

 

 

Документи: Статут, засновницький договір (при необхідності)

5_й етап. Підготовка додаткових документів (при необхідності)- 1. Якщо одним із засновників є юридична особа, то необхідно нотаріально засвідчити копію свідоцтва про його державну реєстрацію. 2. Якщо створюється підприємство державної форми власності, то готується наказ про його створення органом, уповноваженим управляти цим державним майном.

4. Підготовка договору про оренду.

6_й етап. Нотаріус -1. Нотаріально засвідчити в Статуті та засновницькому договорі (3 прим.)

підписи фізичних осіб-засновників у присутності нотаріуса. Підпис представника юридичної особи

стверджується її печаткою. 2. Сплатити державний збір за нотаріальні засвідчення документів і підписів. Квитанція надається нотаріусу. Документ: квитанція про сплату державного збору

7_й етап. Банківська установа (при необхідності)- 1. Формування 30% статутного фонду

товариства з обмеженою відповідальністю на тимчасовому розрахунковому рахунку банківської установи. Документ: довідка банківської установи Державна реєстрація підприємства

Підприємство одержує право юридичної особи з дня його державної реєстрації, Державна реєстрація підприємства проводиться у районній державній адміністрації за місцезнаходженням його постійно діючого керівного органу.

8_й етап. Для державної реєстрації підприємства власник (заявник) особисто подає такі документи: 1. Установчі документи: 1.1. Рішення власника майна про створення

підприємства. 1.2. Установчий договір. 1.3. Статут. 2. Реєстраційну картку, яка є одночасно

заявою про державну реєстрацію. 3. Документ про сплату реєстраційного збору. 4. Документ, що засвідчує сплату власниками внеску до статутного фонду підприємства. 5. Рішення антимонопольного комітету про згоду на створення.

9_й етап. Податкова адміністрація повинна -1. Одержати відмітку про реєстрацію.

Вона необхідна для банківської установи.2. Подати відомості (листи по обліку кадрів) на головного бухгалтера і керівника підприємства.

10_й етап. Реєстрація у фондах- 1. Зареєструвати своє підприємство у:а) Пенсійному фонді;

б) Фонді зайнятості; в) Фонді Чорнобиля;

11_й етап. Банківська установа (відкриття рахунку) -1. Подати заяву у банк про відкриття розрахункового рахунку. 2. Подати нотаріально засвідчені копії Статуту і Установчого договору. 3. Подати два примірника банківських карток зі зразками підписів відповідальних

осіб (керівник і головний бухгалтер) завірені у нотаріуса. 4. Надати копію свідоцтва про державну

реєстрацію підприємства з відмітками податкової адміністрації і, як правило, Пенсійного фонду.

5. Оформити перепустку у банк для осіб, які оформляють фінансові документи.

12_й етап. Районний відділ внутрішніх справ -1. Для оформлення дозволу на виготовлення печатки і штампів необхідно надати такі документи: а) заяву; б) витяг статуту про право мати банківський рахунок і печатку; в) зразки (ескізи) печатки і бланків у 2-х примірниках;

г) довідку банку про відкриття рахунку; д) копію свідоцтва про державну реєстрацію.

13_й етап. Підприємство, яке виготовляє печатки і штампи -1. Подати лист-прохання про виготовлення печатки і штампів.

14_й етап. Ліцензування (при необхідності)- 1. Оформити ліцензію на необхідні види

підприємницької діяльності (надати ліцензійному органу необхідні документи).

Посередницька діяльність

ПОСЕРЕДНИКИ – це особи (юридичні або фізичні), які представляють на ринку інтереси виробників чи споживачів, а самі не є такими.

Мета посередництва – сполучення (інтегрування) економічних інтересів виробників і споживачів, з'єднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Види посередників: • брокери • комісіонери • агенти • комівояжери • дистриб'ютори • аукціоністи • дилери • інші посередники • консигнатори.

БРОКЕР – це посередник при укладанні угод, спеціалізується з певних видів товарів або послуг, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержує від них винагороду. Діяльність брокерів пов'язана з організацією брокерських контор, бірж.

Брокерська контора – це юридична особа, яка займається посередництвом на біржі.

Біржа – це постійно функціонуючий організований ринок, на якому здійснюється оптова торгівля. Види бірж: • товарна• фондова• валютна• інші види бірж.

Основні функції брокера товарної біржі

• посередництво при укладанні угод шляхом прийняття доручень клієнтів біржі і пошук відповідних контрагентів;

• представництво інтересів клієнтів при виконанні біржових операцій, укладанні угод від свого імені за їх рахунок;

• консультування осіб, які торгують з питань, пов'язаних з укладанням біржових угод, у тому числі з питань якості та властивостей товару, що подається;

• інші функції

АГЕНТ – це особа, яка діє від імені та в інтересах виробника або покупця (споживача).

Агенти не беруть на себе право власності на товари. Головна функція – сприяння процесу купівлі-продажу.

Принципал – це особа, від імені і на користь якої діє агент. Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір (угода), укладений між принципалом і агентом.

Агент зобов'язується від імені принципала продати (або купити) товар з визначенням ціни, розміру агентської винагороди та інших умов, які передбачаються у договорі.

ДИСТРИБ’ЮТОР – це незалежний оптовий посередник, який торгує від свого імені, має право власності на товар. Спеціалізується на придбанні товарів у виробників за свій рахунок

та самостійно реалізує їх покупцям. Функції дистриб’ютора: • вивчення ринку; •самостійне визначення цін на товари; • формування клієнтури; • збут товарів;інші функції.

ДИЛЕР – це незалежний дрібний підприємець, який купує у генерального агента транспортні засоби за свій рахунок, зберігаючи марку фірми, та продає товари окремим покупцям. Функції дилера: • укладання договору з генеральним агентом;

• торгівля транспортними засобами, які вироблені однією фірмою,іноді й технікою конкурентів;• організація реклами; • надання інформації про ринок, ціни тощо.

КОНСИГНАТОР – це посередник, який продає товар зі свого складу на підставі договору доручення консигнанта (консигнаційної угоди).

Консигнант – це юридична або фізична особа, яка дає доручення щодо реалізації продукції зі складських приміщень консигнатора.

КОНСИГНАТОР – це посередник, який продає товар зі свого складу на підставі договору доручення консигнанта (консигнаційної угоди).

Консигнант – це юридична або фізична особа, яка дає доручення щодо реалізації продукції зі складських приміщень консигнатора.

Комітент – сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на здійснення за винагороду однієї або декількох угод від імені комісіонера за свій рахунок.

КОМІВОЯЖЕР – це збутовий посередник, який за дорученням підприємства не тільки продає, а й доставляє товар покупцю.

АУКЦІОНІСТ – це посередник, який організовує та проводить аукціонну торгівлю.

Аукціонна торгівля – це спосіб продажу товарів, які мають індивідуальні властивості публічного торгу у заздалегідь встановлений час та визначеному місці.

Суб'єкти аукціонної торгівлі: • аукціоніст• аукціонатор• аукціонери.

Аукціонатор – це особа, яка передає товар аукціоністу за договором для його подальшої реалізації на аукціоні згідно з умовами договору та правилами аукціону.

Аукціонери – це потенційні покупці, які беруть участь в аукці

Процес створення АТ.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій; 2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; 3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів; 5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства; 7) оплата засновниками повної вартості акцій;8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом; 9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації; 10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; 11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; 12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій; 13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

 

Установчі збори АТ.

Установчі збори АТ мають бути проведені протягом 3 місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Кількість голосів засновника на установчих зборах АТ визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником.

На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються питання про: заснування товариства; затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства; затвердження статуту товариства; утворення органів товариства; уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства; обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора); затвердження результатів розміщення акцій; обрання лічильної комісії; вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

Рішення з питань, зазначених у пунктах 1-3 вважаються прийнятими, якщо за них проголосували всі засновники АТ. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів засновників, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

У разі заснування АТ однією особою рішення приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про заснування товариства. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про заснування підлягає нотаріальному засвідченню.

Незатвердження установчими зборами статуту АТ вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними в рахунок оплати акцій. Повернення внесків здійснюється протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийнято рішення про затвердження статуту АТ.

Ревізійна комісія АТ

У системі корпоративного управління функції зі здійснення

наступного контролю за фінансово-господарською діяльністю правління покладено на ревізійну комісію, підзвітну вищому органу управління АТ –загальним зборам акціонерів, які обирають до її складу виключно акціонерів, що не можна вважати позитивним моментом. Ревізійні комісії можуть діяти як колегіальний орган, або як одноособовий - ревізор.Ревізійна комісія є органом внутрішнього фінансового контролю, на відміну від зовнішнього, який здійснюється державними органами. Ревізійна комісія покликана виявити або попередити фінансові порушення з боку виконавчого органу АТ,оскільки такі порушення можуть потягнути настання санкцій для підприємства у цілому. У свою чергу, виявлення ревізійною комісією певного порушення для винної посадової особи тягтиме настання, як правило, тільки дисциплінарної відповідальності, тоді як виявлення цього порушення органами зовнішнього контролю - як мінімум адміністративної.Чинне законодавство містить ряд обмежень щодо членства у ревізійній

комісії. Так, голова ревізійної комісії є посадовою особою АТ, у зв’язку з чим на нього поширюються вимоги щодо не сумісництва посади з виконанням обов’язків народного депутата України, члена Кабінету Міністрів України, керівника центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовця, посадовця органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної

влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями,що належать державі, тапредставляють інтереси держави у ревізійній комісії АТ. Не можуть входити тдо складу ревізійної комісії члени правління, наглядової ради, інші посадові особи АТ.Ревізійна комісія може проводити перевірки: за дорученням загальних зборів чи наглядової ради АТ, власною ініціативою або за вимогою акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% акцій. Неповною є також вимога про заборону затверджувати річну звітність

Методи оцінки персоналу

Пере-важну більшість методів можна поділити на дві великі групи:•Методи, в основі яких лежать формалізовані підходи; •Методи, основані на використанні неформалізованих підходів до вивчення працівників В обох групах методів використовується цифрові або графічні ви-рази результатів оцінки.І. Метод заданого вибору – оснований на використанні вимуше-ного вибору і полягає в тому, що особа, яка проводить оцінку праців-ника, повинна вибрати для нього попередньо сформульовані якості із набору описувань від високих до низьких оцінок.. Метод вимушеного вибору може використовуватись керівництвом, колегами і підлеглими при визначенні результативності праці персоналу.Оцінка здійснюється за шкалою важливості виконання роботи, що зменшується у балах від 1 до 4. Оцінку 1 одержує найбільш характерна риса працівника, а оцінка 4 – найменша характерна риса.ІІ. Описувальний метод оцінки. Сутність цього методу полягає у тому, що контролеру пропонується описати переваги і не-доліки поведінки працівника. У деяких організаціях цей метод ком-бінують з іншими – наприклад, з графічною шкалою рейтингу..Кількість та склад параметрів, за якими проводиться оцінка, мо-жуть бути різними.Оцінка може проставлятися в одній із пустих клітинок по кожній якості. Виведений таким чином рейтинг "відмінно" може відповідати оцінці 4, а рейтинг "незадовільно" – оцінці 0. Осіб, які проводять оцін-ку, запрошують прокоментувати і якість, обгрунтувати її.ІІІ. Метод оцінки по вирішальній ситуації. Сутність цього мето-ду полягає в тому, що спеціалісти по управлінню персоналом готують перелік описувань "правильної" і "неправильної" поведінки праців-ників у окремих ситуаціях, які називають "вирішальними ситуація-ми". Цей ме-тод оцінки по вирішальній ситуації частіше всього використовується в оцінках керівництва, а не колег і підлеглих.IV. Метод шкали поведінських настанов. Цей метод розробили Сміт і Кендал. Він оснований на використанні вирішальних ситуацій, які є основними позиціями на "шкалі поведінки, що очікується".Анкета рейтингу має від 6 до 10 спеціально визначених характери-стик результативності роботи. Кожна із них виводиться із 5 – 6 вирі-шальних ситуацій.на шкалі відповідно до кваліфікації того, хто оцінюється. Шкала включає такі пункти:1.Визначаються від 6 до 10 характеристик узгоджених оцінника-ми з тими, хто оцінюється.2. Характеристики визначаються позитивними і негативними ви-рішальними ситуаціями.3. За ими характеристиками здійснюється оцінка продуктивності праці персоналу. 4. Тим, хто оцінюється, повідомляється їх рейтинг і використову-ються описування в анкеті. Перевагою цього методу є те, що результати оцінки результатив-ності праці повідомляються тим, хто оцінюється у формі вирішальних ситуацій добре їм зрозумілій.

 

Управління товариством з обмеженою відповідальністю (ТзОВ)

 

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, непередбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах не внесеної частини вкладу.

Учаснику товариства, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Вищим органом управління ТОВ є збори учасників товариства або призначених ними представників.

Збори учасників вважаються правоздатними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60% голосів, а з питань, що потребують одностайності – 100%.

Члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства беруть участь у зборах з правом дорадчого голосу.

Всі учасники зборів реєструються з зазначенням кількості голосів, яку вони мають. Цей перелік підписується головою і секретарем зборів.

Збори учасників ТОВ скликаються не рідше як 2 рази на рік.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчийорган:

• колегіальний (дирекція), або

• одноосібний (директор).

Дирекцію очолює генеральний директор. Членами дирекції можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників.Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Вона діє від імені товариства в межах, встановлених установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) ТзОВ здійснюється ревізійною комісією. Ревізійна комісія утворюється зборами учасників товариства в кількості не менше трьох осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй необхідних матеріалів, бухгалтерських та інших документів, а також особистих пояснень. Результати проведених перевірок ревізійна комісія доповідає вищому органу управління товариства. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами. Без висновку ревізійної комісії збори учасників не мають права затверджувати

баланс товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може бути виключений із його складу в разі:

• добровільного виходу;

• за систематичне невиконання, або неналежним чином виконання обов'язків;

• перешкоджування своїми діями досягненню цілей товариства;

• у зв'язку із смертю учасника товариства.

Виключення з товариства здійснюється на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При чому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. При виключенні учасника товариства, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді.

41. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

Важливість особистого елемента учасників в повному товаристві обумовлює загальне правило управління його діяльністю - за спільною згодою всіх учасників. Але у випадках, передбачених засновницьким договором, рішення можуть прийматися більшістю голосів учасників. Управління справами товариства необхідно відрізняти від ведення справ товариства. За загальним правилом кількість голосів визначається по кількості учасників незалежно від розміру та форми внеску: кожен учасник повного товариства має один голос. Проте засновницьким договором може бути передбачено, що кількість голосів визначається в залежності від кількісного і якісного складу внеску учасника. В цьому випадку правила підрахування голосів будуть інші. Ст. 121 ЦК України не визначає, в якому порядку повинні прийматися рішення учасниками повного товариства (в порядку скликання всіх учасників, письмовим повідомленням, опитуванням, шляхом видачі бюлетенів тощо) і як вони повинні бути оформлені. Тому доцільно було б цей порядок передбачати в засновницькому договорі повного товариства. Відповідно до засновницького договору ведення справ товариства може бути доручено окремим

 

учасникам (ст. 122 ЦК України). Але такий порядок не позбавляє права інших учасників бути ознайомленими з угодами, укладеними товариством, звітністю тощо. Тому ні для кого з учасників не може бути комерційною таємницею діяльність товариства. Порядок звернення за наданням такої інформації, сам порядок надання, наслідки порушення цього права ЦК України не передбачає. Тому доцільно було визначити такий порядок в засновницькому договорі товариства. Відмова від права на отримання вказаної інформації чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною

 

42. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Управління діяльністю командитного товариства та ведення його справ є виключним правом повних учасників та здійснюється у відповідності з правилами щодо повного товариства. Отже, під управлінням діяльністю товариства розуміється в широкому розумінні участь повного учасника в прийнятті рішень з приводу підприємницької діяльності товариства (визначення загальних та пріоритетних напрямків діяльності, доцільність укладання конкретних угод з діловими партнерами, розподіл прибутку, вирішення кадрових питань тощо), водночас ведення справ означає представництво товариства в цивільному обороті, тобто здійснення від його імені юридично значимих дій. Учасник, що володіє правом на ведення справ, має загальне повноваження здійснювати такі дії без довіреності. Допускається для вкладників можливість виступати від імені товариства за наявності довіреності, оскільки це не означає наділення їх правом на ведення справ. Однак із змісту коментованої статті випливає, що навіть якщо повноваження вкладника будуть визначені в такій довіреності достатньо широко або не зовсім конкретно, то він повинен діяти виключно у відповідності з вказівками повних товаришів, уповноважених вести справи товариства, не приймаючи ніяких самостійних рішень. В іншому випадку його положення як вкладника може бути поставлено під сумнів, оскільки із визначення командитного товариства випливає, що вкладни

 

ки не беруть участь у підприємницькій діяльності товариства. Положення про те, що вкладники не вправі заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства, означає, що вкладники не можуть втручатись в процес прийняття комерційних та організаційних рішень і у відношенні товариства з третіми особами. Вони також не мають право оскаржувати дії повних товаришів, але це стосується тільки дій, які направлені на управління та ведення справ. Стосовно дій повних товаришів, які порушують засновницький договір і не відповідають закону, то вони є предметом оскарження для вкладників. Так, якщо з вини повних учасників, що наділені правом вести справи, товариство зазнає збитків, вкладники, як і інші засновники (учасники) юридичної особи, вправі пред'явити до них вимогу про відшкодування збитків товариству.

 

43. Реорганізація АТ здійснюється на підставі положення закону про АТ і відповідно до Цивільного кодексу України. Рішення про реорганізацію товариства приймають загальні збори акціонерів трьома чвертями голосів акціонерів — власників голосуючих акцій. У випадках, передбачених законодавством, таке рішення може бути прийнято уповноваженим державним органом чи судом.

Реорганізація АТ може бути проведена у таких формах: злиття, приєднання, поділ, виокремлення і перетворення організаційно-правової форми товариства.

Злиття і приєднання АТ проходить шляхом об'єднання їх капіталів, консолідації балансів, об'єднання контрольних пакетів акцій з наступною їх конвертацією, тобто заміною акціями й іншими цінними паперами знову створеного товариства.

Злиття товариств відбувається на підставі ув'язненого між ними договору. У договорі відбиваються порядок обміну акцій й інших цінних паперів, їх номінальна вартість і категорії, особливі права окремих акціонерів й інші умови.

Проект договору про злиття, схвалений радами директорів усіх товариств і антимонопольним органом, повинен бути прийнятий на загальних зборах акціонерів кожного товариства окремо. На спільних загальних зборах акціонерів товариств, що беруть участь у злитті, затверджується статут і вибирається рада директорів знову утвореного товариства. У такому ж порядку відбувається оформлення приєднання одного чи кількох товариств до іншого товариства. Якщо при злитті товариств усі права й обов'язки кожного з них переходять до новоутвореного товариства, то при приєднанні правонаступником буде те товариство, до якого приєднується інше товариство.

Повідомлення про припинення діяльності товариств, що зливаються чи приєднуються, надходить в органи, що реєструють, з додатком договору і копії свідоцтва про державну реєстрацію товариств. Товариства, що припинили свою діяльність, виключаються органами, що реєструють, з державного реєстру з дня реєстрації новоство-реного АТ.

Створення на основі одного товариства нових самостійних товариств здійснюється шляхом поділу балансу і капіталу. Реорганізоване товариство ліквідується, а його права й обов'язки переходять до но-востворених товариств. При виділенні з існуючого АТ підрозділів і утворенні нового товариства зі своїм балансом і капіталом колишнє товариство продовжує свою діяльність з відповідними змінами в активах і пасивах.

Загальні збори акціонерів, що ухвалили рішення про поділ чи виділення товариств, визначають порядок обміну старих акцій й інших цінних паперів на нові, визначають також співвідношення категорій і номінальних вартостей. При цьому права акціонерів на володіння акціями однієї категорії повинні бути однаковими. Не допускається применшенням обмеження прав акціонерів товариства, що реорганізується при обміні старих акцій на нові.

Якщо поділ чи виокремлення товариств відбувається на підставі рішення антимонопольного органу, будь-який акціонер товариства, що реорганізується, зобов'язаний обміняти всі приналежні йому акції на акції одного із новостворюваних товариств.

При поділі товариства усі права й обов'язки переходять до новостворюваних товариств. При цьому можуть переходити не тільки майнові, але й немайнові права (права на фірмове найменування, на користування товарним знаком тощо).

При відокремлені новоствореному товариству передаються не всі, а частина прав і обов'язків товариства, що реорганізується і продовжує функціонувати як юридична особа.

Новостворювані шляхом поділу чи видокремлення товариства підлягають державній реєстрації.

Перетворення АТ відбувається шляхом зміни організаційно-правової форми. Акціонерне товариство може бути перетворене в товариство з обмеженою відповідальністю чи виробничий кооператив. Таке перетворення здійснюється за рішенням загальних зборів акціонерів і жодним чином не впливає на розмір часток статутного капіталу, що належать кожному акціонеру. Права окремих акціонерів реформованого товариства, зафіксовані в установчих документах, не можуть бути применшені чи обмежені без їхньої згоди.

 

На національному рівні

 

наймані працівники однієї		власники, об'єднання влас-
або декількох галузей (про-		ників або уповноважені ни-
фесій), або профспілки, або	КОНФЛІКТ^ми органи (представники)
їх об'єднання чи інші упов-		на території більшості ад-
новажені найманими праців-		міністративно-територі-
никами органи		альних одиниць України

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).

 

Харарктеристика організаційних форм підприємств в Україні.

Згідно з ЗУ “Про власність” та ЗУ “Про підприємства в Україні” виділяють такі види підприємств в Україні: Індивідуальне підприємство – підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. Сімейне підприємство – це підприємство засноване на власності та праці громадян україни – членів однієї сім’ї, які проживають разом. Приватне підприємство – підприємство засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили. Колективне підприємство – п-во засноване на власності трудового колективу п-ва, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. Державне комунальне п-во – п-во засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць. Спільне п-во – п-во