Фактори і резерви росту продуктивності праці

 

Закономірний характер підвищення продуктивності праці не означає, що потрібний для народного господарства ріст продуктивності праці може бути досягнутий, зокрема, розвиток приватної власності, упровадження повного госпрозрахунку і самофінансування, оренди й орендних відносин, важливо знати, які фактори впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують його, які наявні шляхи і резерви росту. Тому при вивченні питань продуктивності праці необхідно розглянути всю сукупність факторів, шляхів і резервів росту продуктивності праці.

Фактори росту продуктивності праці — це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.

Природні умови характеризуються багатством і особливостями залягання природних копалин, родючістю ґрунту, кліматичними особливостями районів тощо.

Суспільні — визначаються соціальним ладом, характером виробничих відносин, розвитком господарського механізму.

Екологічні — характеризуються природоохоронною діяльністю, умовами праці на всіх рівнях.

Матеріальні умови знаходять вираження в ступені розвитку продуктивних сил суспільства, рівня життя населення.

Фактори росту продуктивності праці можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні фактори, що залежать від рівня розвитку і ступеня використання засобів виробництва, у першу чергу знарядь праці, від їхньої якості (науково-технічний прогрес);

· організаційно-економічні й управлінські фактори, що залежать від ступеня розвитку форм організації суспільного виробництва;

· соціально-психологічні фактори, пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві.

Означена загальнотеоретична значимість класифікації полягає в тім, що вона дозволяє розкрити природу продуктивності праці, визначити потенційні співвідношення між факторами, що впливають на зміну її показників, виявити специфічні особливості в дії окремих факторів

Водночас, класифікація факторів важлива ще тому, що вона дозволяє перейти від простої реєстрації змін у рівні продуктивності праці до активного виявлення причин, які обумовили ці зміни, а отже, до виявлення невикористаних резервів. Дослідження факторів необхідно також для більш точної оцінки успіхів в галузі підвищення продуктивності праці. Не знаючи, з чого складається загальний приріст продуктивності праці, таку оцінку дати важко, тому що фактори, що впливають на продуктивність праці, далеко не рівноцінні та не однозначні. Одні дають стійкий приріст, а вплив інших є змінним. Нарешті, різні фактори вимагають неоднакових зусиль і витрат для приведення їх у дію. Тому досить важливо знати, за рахунок чого відбудеться приріст продуктивності праці.

Класифікація факторів продуктивності праці повинна припускати не тільки їхнє теоретичне обґрунтування, але і розробку такої системи, що охоплювала б усі зміни, що відбуваються у визначеній ланці виробничого процесу, і в той же час забезпечувала б можливість проведення розрахунків щодо визначення кількісного значення цих факторів у підвищенні продуктивності праці в досліджуваному періоді.

Досліджуючи та аналізуючи весь комплекс факторів росту продуктивності праці, їхню функціональну взаємозалежність, необхідно виділити усередині цього комплексу провідну ланку. Такою ланкою є науково-технічний прогрес.

Зокрема, науково-технічний прогрес — це поступальний, органічно взаємопов'язаний у конкретному періоді розвиток науки і техніки, що зумовлює (стимулює) еволюційні та революційні зміни у межах наявного технологічного способу виробництва, а опосередковано — зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин та господарського механізму), всієї сукупності суспільних відносин (політичних, соціальних, правових тощо).

Водночас, для прискорення науково-технічного прогресу в Україні потрібна корінна зміна структурної й інвестиційної політики, спрямовуючи її в першу чергу на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, упровадження прогресивної технології і новітньої техніки, підвищення частки витрат на активну частину основних виробничих фондів — машини й обладнання. Це дозволить також суттєво скоротити частку ручної праці і тим самим прискорити ріст продуктивності праці.

Всі інші фактори підвищення продуктивності праці діють слідом за змінами в техніці і технології або одночасно з ними.

Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно-економічні й управлінські фактори.

До цієї групи факторів відносяться:

— удосконалювання форм організації суспільного виробництва (поглиблення спеціалізації і концентрації);

— удосконалювання організації праці (поглиблення і розвиток поділу і кооперації праці;

— застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення нормування праці;

— упровадження нових форм оплати і стимулювання праці;

— широке застосування сімейного, колективного й орендного підряду й ін.);

— удосконалювання керування виробництвом і розвиток господарського механізму (удосконалювання організаційних структур у виробництві і керуванні, планування і ціноутворення;

— широке впровадження повного госпрозрахунку і самофінансування; перетворення державних підприємств в орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу тощо).

У сучасних умовах особливо зростає роль соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці, що відбивають безпосередні зв’язки людини з технікою. До цієї групи факторів відносяться: підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення умов праці, підйом рівня життя, розвиток сфери обслуговування, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, розвиток методів мотивації і психологічного впливу, ріст творчого характеру в праці, підвищення трудової і суспільної активності шляхом розвитку самоврядування в трудових колективах, раціональне використання вільного часу тощо. Означене сприяє активізації діяльності, створює комплекс умов для оптимального використання трудового потенціалу, усунення обмежень у реалізації здібностей і розвитку ініціативи працюючих, забезпечуючи цим нарощування продуктивності економіки території, а з нею й її прибутковості.

Зокрема, продуктивність економіки території —це її здатність формувати і виробляти суспільно необхідний продукт та економіко-фінансова політика і механізми щодо забезпечення ефективного функціонування підприємницького потенціалу в інтересах розвитку території.

Продуктивність економіки території — це інтегральний результат діяльності суб'єктів господарювання, який відображається через системний ряд кількісних, а в окремих випадках і якісних показників. До категорії визначальних макроекономічних показників продуктивності економіки території відноситься валовий внутрішній продукт (валовий регіональний продукт) та інвестиції в розрахунку на душу населення.