Поняття і види зайнятості населення

 

Зайнятість — одна з найскладніших і найважливіших економіч­них категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності люд­ського суспільства, а з іншого — відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайня­тість — надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належ­ного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб пра­цівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення — це діяльність, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних ви­плат і т. ін.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукуп­ність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечу­ють можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Залежно від тривалості й режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб’єкта ринку праці повна зайня­тість — це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід у нормальних для даного регіону розмірах.На рівні держави під повною зайнятістю розумі­ють стан найбільшого залучення працездатного населення в суспільне виробництво. Тобто, зайнятість вважається повною, якщо фак­тичне безробіття дорівнює природному його рівню. Виділяється також поняття глобальної зайнятості — зайнятості, яка враховує всі види корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто зайнятість веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість.

Неповна зайнятість на рівні країни визначається ситуацією, ко­ли до суспільного виробництва залучено тільки частину працездат­ного населення. Під кутом зору окремого працівника неповна зайня­тість — це зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня, або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути примусовою та добровільною. Примусова неповна зайнятість обумовлена економічними причинами (скоро­ченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства).

Добровільна неповна зайнятість пов’язана з соціальними фак­торами — вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім’ї, суміщенням роботи і навчання. Добровільна неповна зайнятість називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки-домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Крім перелічених видів зайнятості, виділяють іще приховану, сезонну, маятникову зайнятість.

Прихована зайнятість — це зайнятість поза офіційним обліком, наприклад, зайнятість працівників, які перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках, безробітних, пенсіонерів торгівлею, на­данням різних послуг населенню.

Сезонна зайнятість характеризується сезонним залученням працездатного населення у суспільне виробництво.

Тимчасова зайнятість — зайнятість, пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також разовими епізодичними ро­ботами.

Маятникова зайнятість — вид зайнятості, який має постійний характер, але пов’язаний з періодичними переміщеннями праців­ників під час трудової діяльності.

Залежно від сфери прикладання праці виділяють основну і до­даткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вто­ринною.

Основна, або первинна зайнятість, — це діяльність у межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова, або вторинна зайнятість, — це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочо­го часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. Гнучкими формами зайнятості вважають:

— зайнятість, пов’язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомогаючі члени сім'ї тощо);

— зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);

— зайнятість за нестандартними організаційними формами (не­стандартний робочий день, строкові контракти).

— Нестандартна зайнятість представлена в основному самозайнятими і членами сім’ї, які їм допомагають. Самозайняті — це особи, які самостійно організовують свою роботу власним коштом, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за ви­роблену продукцію. Члени сім'ї, які допомагають самозайнятим, — це особи, які працюють без прямої оплати на підприємствах роди­чів. Вони не отримують заробітної плати, але отримують зиск від збільшення загальних доходів своєї сім’ї. Самозайнятість зосередже­на в основному у дрібному виробництві та сфері послуг (магазини, кав’ярні, ресторани, перукарні тощо). Позитивними рисами само-зайнятості є те, що вона допомагає частині населення вийти зі скрутного стану безробіття і забезпечити собі певний рівень жит­тя. Проте, не слід забувати, що самозайнятість часто не забезпечує сталих робочих місць і нормальних умов праці.

За критерієм реєстрації трудової діяльності зайнятість поділяє­ться на:

· зареєстровану зайнятість (наймана праця, підприємництво, самозайнятість);

· неформальну зайнятість — діяльність, реєстрації якої не пе­редбачено чинним законодавством (дрібне виробництво, надання послуг пенсіонерами, особами, які перебувають у неоплачуваних відпустках тощо);

· тіньову зайнятість — діяльність, дозволену законом, реєст­рацію якої передбачено чинним законодавством, але яка з різних причин не здійснюється;

· кримінальну зайнятість — діяльність, заборонену чинним законодавством (торгівля й виробництво наркотичних речовин, зброї тощо).

У спеціальній економічній літературі нерідко може використо­вуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, ра­ціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і зростання доходів населення.

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забез­печує гідний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспіль­ної продуктивності праці.

Прагнення до найповнішої та ефективної зайнятості всього еко­номічно активного населення країни — мета розвитку будь-якої економічної системи.

З поняттям зайнятості пов’язані поняття економічно активного та економічно неактивного населення, зайнятого населення та без­робітних. Необхідно зупинитися на визна­ченнях зайнятого та безробітного населення, які визначаються Законом України „Про зайнятість населення”.

Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають гро­мадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність при­йнятної роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, справді шукають роботу і здатні до неї приступити.

До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

а) працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності й господарювання;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (під­приємці, фермери, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяль­ністю, особи творчої праці, та ін.);

в) вибрані, призначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

г) громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутріш­ніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

д) особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

е) працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні та виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяль­ності посольств і місій.

Кількісно зайнятість характеризується її рівнем, визначуваним як відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності на­селення, або як відношення зайнятого населення до економічно активного.

; ,

де Ч₃ — чисельність зайнятого населення,

Ч_н — загальна чисельність населення,

Ч_б — чисельність безробітного населення.