Основні напрямки діяльності МОП.

Нормотворча діяльність МОП полягає в розробці та прийнятті міжнародних трудових норм (конвенцій і рекомендацій). За пе­ріод своєї діяльності МОП розробила і прийняла більше 180 кон­венцій та більше 180 рекомендацій із широкого спектра соціально-трудових питань у всіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Прийняті МОП норми утворюють Міжнародний тру­довий кодекс, якими керуються держави в розробці та проведенні національних трудових законодавств. Конвенція, ратифікована країною, є для неї пріоритетною в розробці національного законо­давства.

Для перевірки застосування конвенцій у національному законо­давстві й на практиці МОП створила механізм контролю, заснова­ний на вивченні комітетом незалежних експертів національного законодавства і практики, а також розслідування конкретних ви­падків порушення конвенції тристоронніми органами МОП.

Особливий механізм контролю встановлено за виконанням кон­венцій про свободу об’єднань. Тристоронній комітет Адміністра­тивної ради зі свободи об’єднань розглядає скарги, що подаються міжнародними або національними профспілковими організаціями.

Факти порушення конвенцій доповідаються Адміністративній раді, яка звертає увагу уряду на його зобов’язання.

У деяких випадках уряди просять направити до їхньої країни комісію з розгляду і примиренню, які складаються з незалежних спеціалістів. У результаті втручання МОП було знайдено вихід із багатьох конфліктних ситуацій,

Кожна країна — член МОП зобов’язується регулярно надавати в МБП доповіді про заходи із застосування ратифікованих конвен­цій у законодавстві та на практиці, що вивчаються спеціальним комітетом експертів, який складається з 20 незалежних авторитет­них експертів із різних регіонів світу. Підготовлена комітетом екс­пертів доповідь затверджується генеральною конференцією МОП. Будь-який представник уряду, підприємців і трудящих має пра­во на подання скарги на державу — члена МОП, яка не дотримуєть­ся конвенції. У такому випадку Адміністративна рада створює комісію з трьох висококваліфікованих експертів-юристів для роз­гляду скарги, які розробляють рекомендації щодо виправлення виявлених хиб. Рекомендації цієї комісії затверджуються Адміні­стративною радою та є обов’язковими для виконання. У випадку, коли країна не погоджується з цими рекомендаціями, вона має право передати справу до міжнародного суду.

Якщо країна — член МОП не виконала в установлений термін рекомендацій комісії або міжнародного суду, то Адміністративна рада може рекомендувати конференції такі дії, які вона вважає за доцільні для виконання цих рекомендацій.

Процедури контролю за застосуванням норм є дуже важливими, оскільки сприяють утіленню в життя принципів, проголошених МОП. Рекомендації МОП ратифікації не підлягають, тому вони не мають юридичної сили конвенцій, їхня мета — доповнювати і роз­вивати конвенції. Мета нормотворчої діяльності МОП полягає в постійному пошуку згоди між органами державної влади та основ­ними зацікавленими сторонами — підприємцями і трудящими, у прагненні покращення стану трудящих.

Другим, не менш важливим, напрямком роботи МОП є технічна співпраця. Остання має на меті надати своїм членам, як урядам, так і організаціям підприємців і трудящих, сприяння в розробленні національного трудового законодавства, підготовці національних кадрів у соціально-економічній сфері, проведенні різноманітних семінарів і колоквіумів. Слід зазначити, що цей напрямок сформувався після 1960 р., коли до МОП вступила велика кількість країн, що розвиваються, передусім африканських. Технічна співпраця орієнтувалася в основному саме на ці країни. Фінансується цей напрямок із фондів ПРООН (Програма ООН із розвитку) і частко­во з поточного бюджету МОП.

Політика активного партнерства потребувала посилення ролі урядів і відділень МОП у країнах-членах. Для початку планувалося розроблення цільової програми МОП для кожної країни й регіону. Саме з цією метою було створено 14 багатодисциплінарних кон­сультативних груп: п’ять в Африці, чотири в Америці, три в Азії й Тихоокеанському регіоні, одну для арабських країн та одну для країн Центральної та Східної Європи.

МОП регламентує широкий спектр питань у сфері соціально-трудових відносин. Основними програмними пріоритетами є: сприяння зайнятості населення; структурна перебудова і соціальна справедливість; рівноправність жінок; соціальний захист інвалідів; вдосконалення управління і розвитку підприємств; покращення умов праці та виробничого середовища; усунення дитячої праці; соціальне партнерство і соціальне забезпечення; галузева діяльність; багатонаціональні підприємства; трудящі мігранти; видавнича діяльність і публікації.

Міжнародне бюро праці — найбільший у світі інформаційно-аналітичний центр із питань праці. МБП діє і як міжнародний видавничий центр. Його публікації — це дослідження з найважли­віших міжнародних трудових і соціальних проблем, нормативно-довідкові видання, збірники з охорони та гігієни праці, матеріали з освіти працівників тощо.

У Міжнародному бюро праці також діє комп’ютерна система інформації з соціально-трудових питань, яка забезпечує доступ до бібліотеки МБП.

Конвенції МОП

 

Важлива роль у роботі МОП належить конвенціям і рекоменда­ціям, спрямованим на захист працівника.

Конвенція № 29 „Про примусову чи обов ’ язкову працю” (1930 р.) передбачає, що кожний член МОП, який її ратифіку­вав, зобов’язується відмовитися від застосування примусової чи обов’язкової праці в усіх формах у найкоротший строк.

Конвенція № 42 „Про відшкодування трудящим у випадку про­фесійного захворювання” (1934 р.) передбачає, що кожний член МОП, який ратифікував її, зобов’язується забезпечувати особам, що зазнали професійного захворювання або у випадках їх смерті від таких захворювань, та особам, які перебувають на їхнім утри­манні, відшкодування, що здійснюються на загальних принципах його національного законодавства.

Конвенція № 52 „Про щорічні оплачувані відпустки” (1936 р.). Згідно з нею кожна особа, до якої застосовується конвенція, має право після неперервної роботи протягом 1 року на щорічну опла­чувану відпустку — 6 робочих днів, для осіб віком молодше 16 ро­ків — не менше 12 робочих днів. До щорічної відпустки не долуча­ються: офіційні й традиційні свята, перерви в роботі в результаті хвороби. Працівник, який йде у відпустку, отримує або свою звичайну винагороду, або винагороду, визначену в колективному договорі.

Конвенція № 87 „Про свободу асоціацій і захист права на організацію” (1948 р). У ній зазначається, що трудящі та підпри­ємці мають право створювати на свій вибір організації та вступа­ти до них. Організації трудящих і підприємців мають право ви­робляти свої статути, формувати свою програму дій, вони підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку.

Конвенція№ 95 „Про охорону заробітної плати” (1949р.).

Конвенція № 98 „Про застосування принципів права на органі­зацію і на ведення колективних переговорів” (1951 р.). Трудящі користуються належним захистом проти будь-яких дискриміна­ційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднань у сфері праці, захистом від відмови у прийнятті на роботу або звільненні, через членство у профспілці тощо.

Конвенція № 100 „Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності” (1951 р.). Згідно з нею, кожний член МОП, який ратифікував цю конвенцію, зобов'язується застосовувати щодо всіх працівників принцип рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Цей принцип може застосовува­тися шляхом національного законодавства, колективних договорів між підприємцями і працівниками тощо.

Конвенція № 102 „Про мінімальні норми соціального забезпе­чення” (1952 р.) передбачає гарантії соціального забезпечення у випадках безробіття, хвороби, старості, трудового каліцтва чи професійного захворювання, вагітності й пологів, втрати году­вальника тощо.

Конвенція №111 „Про дискримінацію в галузі праці й зайнято­сті” (1958р.).

Конвенція № 122 „Про політику в області зайнятості” (1964р.) містить такі положення:

1) З метою стимулювання економічного зростання, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації без­робіття кожний член МОП проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній та вільнообраній зайнятості.

2) Ця політика має на меті: забезпечення роботою всіх, хто го­товий приступити до роботи і шукає її; якомога більшу продуктив­ність такої роботи; забезпечення свободи вибору зайнятості й можливість отримати підготовку.

Конвенція № 135 „Про захист прав представників трудящих на підприємстві та можливості, що їм надаються” (1971 р.).

Конвенція № 150 „Про регулювання питань праці: роль функції та організація” (1978 р.) передбачає можливість передачі певної сфери діяльності в галузі регулювання питань праці неурядовим організаціям (організаціям підприємців і трудящих або представ­никам підприємців і трудящих).

Конвенція № 155 „ Про безпеку і гігієну праці та виробниче се­редовище” (1981 р.) містить принципи національної політики, за­ходи на національному рівні та на рівні підприємства, спрямовані на гарантування безпеки і гігієни праці.

Конвенція № 159 „Про професійну підготовку і трудову зайня­тість інвалідів” (1983р.).

Конвенція № 160 „Про статистику праці” (1985 р.). У ній ви­значено завдання статистичної науки у сфері ринку праці. Відзна­чається, що держава зобов’язується регулярно збирати, аналізува­ти й публікувати дані щодо чисельності економічно активного населення, зайнятості, безробіття, структури й розподілу економіч­но активного населення, вартості робочої сили.

Конвенція №168 „Про сприяння зайнятості й захисту від без­робіття” (1988 р.). У ній визначаються положення щодо виплати допомоги з безробіття. Конвенція містить шість розділів.

 

Контрольні запитання

 

1. Назвіть причини виникнення МОП.

2. Охарактеризуйте основні принципи МОП.

3. Сформулюйте основні завдання та цілі МОП.

4. Якою є структура МОП?

5. Розкрийте зміст основних напрямків діяльності МОП.

6. У чому виражається важлива роль конвенцій МОП?

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Кодекс законів про працю.

3. Закон України „Про зайнятість населення” від 01.03.1991р. №803-ХІ зі змінами та доповненнями.

4. Закон України „Про колективні договори і угоди” від 01.07.1993 р. зі змінами та доповненнями.

5. Закон України „Про оплату праці” від 24.03.1995р. №108/95-ВР зі змінами та доповненнями.

6. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р. №2017-ІІІ.

7. Закон України „Про державну статистику” від 13.07.2000р. №1922-ІІІ.

8. Буряк П. Ю., Карпінський Б. А., Григор’єва М. І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 440 с.

9. В. М. Лукашевич. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. вид. 2-ге, стереотипн. – Львів: „Новий Світ-2000”, 2006. – 248 с.

10. Є. В. Мних. Економічний аналіз: Підручник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 412с.

11. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2005. – 304 с.

Для нотаток

Для нотаток

Навчальне видання

 

 

ОГОРОДНИК Мирон Михайлович

ПАДЮКА Марія Володимирівна

 

 

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ