Механізм упровадження державної політики

Механізм упровадження політики має циклічний вигляд (рис. 2.1). Схема­тично "політичний цикл" у функціональному вимірі виглядає таким чином:

 

 

Рисунок 2.1 – Механізм упровадження політики

 

Це – загальна схема розробки та реалізації державної політики, яка в кожному окремому випадку корелюється під впливом різних соціально-економічних та суб'єктивних чинників. Визначення, врахування та нейтралізація (уразі деструк­тивного впливу) таких чинників є обов'язковою умовою якісного розроблення політики та її ефективного впровадження.

Ключовими проблемами, що супроводжують розробку та впровадження дер­жавної політики є:

1.Хто і як визначає цілі й розробляє державну політику?

2.Як здійснюється і хто оцінює результати державної політики?

3.Якою має бути політика держави в окремих сферах: соціальній, економічній, військовій, екологічній та ін.?

4.Які відносини складаються між різними учасниками процесу розробки
державної політики і яке ставлення населення до офіційної державної стратегії і політичного курсу?

Проаналізуємо основні ймовірні перешкоди, що можуть виникнути на шляху розробки якісної політики.

До суб'єктів розробки державної політики належать: законодавчі (представ­ницькі) органи влади; 2) органи виконавчої влади; 3) суб'єкти політичного проце­су (партії, громадські об'єднання), групи інтересів та лобістські структури впливу.

У цьому трикутнику кожен елемент відіграє певну роль і справляє певний вплив на кожен з етапів розробки та впровадження державної політики. Залежно від спе­цифіки проблем, вирішення яких потребує втручання держави, зазначені суб'єкти можуть співпрацювати в досягненні загальної мети або перебувати в стані "конфлікту інтересів", коли кожна сторона прагне відстояти свої корпоративні інтереси.

В умовах сучасного українського суспільства саме конфлікт інтересів є найбільш актуальною проблемою у справі якісної розробки та ефективної реалі­зації політики.

На жаль, механізм взаємодії суспільства і влади в процесі прийняття державних рішень сьогодні є непрозорим, а подекуди й корумпованим. Комунікаційні канали впливу на органи державної влади монополізовані найсильнішими група­ми тиску, а громадські інститути часто не в змозі донести свої інтереси до влади.

В Україні з її нерозвиненою політико-правовою системою і недосконалою ви­конавчою владою домінування корпоративних інтересів у розробленні державної полі­тики стає однією з основних проблем підвищення якості державного управління.

Відстоюючи свої корпоративні інтереси, суб'єкти соціально-економічного процесу (фінансово-промислові та політичні групи) використовують різні комунікаційні канали для вираження своїх вимог, переводячи їх у сферу політичної бо­ротьби та прийняття державних рішень. Аналіз вад державного управління показує, що їх причини лежать у площині недосконалості механізму виявлення й узгодження соціальних інтересів у процесі розробки державної політики.

У цьому плані особливу увагу слід приділити вивчення ролі лобізму в роз­робці та здійсненні державної політики.

Можна визначити два способи репрезентації інтересів соціальних груп у системі державного управління. Перший це – партійно-політичне представницт­во, яке реалізується через виборний процес і формування законодавчих органів влади. Другий – реалізація інтересів суб'єктів соціально-економічної діяльності через вплив на прийняття рішень органами виконавчої влади. Таким чином, можна визначити лобізм у виконавчих органах влади й партійно-політичний (парламентський) лобізм.

Специфіка партійно-політичного лобізму полягає в проникненні зацікавле­них груп у представницькі органи влади з метою їх використання для реалізації своїх корпоративних цілей. Практика роботи Верховної Ради України показує, що діяльність фракцій і, зокрема, профільних парламентських комітетів зазнає впли­ву лобістів. На відміну від країн зі сталою парламентською традицією, де парла­ментарії здебільшого обговорюють, приймають чи відхиляють урядові законопро­екти, в Україні більше половини з них ініціюється самими законодавцями. Одним із наслідків такого перекосу стало перетворення комітетів Верховної Ради в об'єкт впливу могутніх лобістів, засилля корпоративних інтересів у законотворчому про­цесі. Звідси виникають серйозні труднощі в розробці державної політики, яка по­кликана виражати загальнонаціональні інтереси.

Аналогічна ситуація часто спостерігається й у системі виконавчої влади, зокрема у прийнятті урядових рішень.

Виходячи із специфіки українського суспільства доводиться констатувати, що зацікавлені фінансово-політичні групи ще тривалий час справлятимуть відчут­ний вплив на формування державної політики як у виконавчій владі, так і в партійно-політичній сфері. У цьому плані одним із пріоритетних завдань підвищення якості розробки державної політики має стати завдання законодавчої регламен­тації діяльності груп інтересів, зокрема, і практики лобізму загалом.

Мета унормування впливу лобістських груп на процес розробки державної політики повинна полягати в адаптації вітчизняної системи державного управлін­ня до загальноприйнятих цінностей, що притаманні демократичним суспільствам. А сама державна політика має відповідати критеріям прозорості, підзвітності, ефективності. Для забезпечення розробки якісних моделей державної політики ці принципи мають бути покладені в основу діяльності державних інститутів.