Джерела формування державної кадрової політики

Слід виділити: основний зміст політики держави в різних сферах її діяльності, законодавчу і нормативну базу держави, діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, політичних партій і громадянських організацій, трудових колективів, наукові розробки, висновки вчених.

Якщо говорити про законодавчо-нормативну базу державної кадрової політики, то саме вона, по суті, становить наукові засади її формування, оскільки в основу законодавчої діяльності покладені фундаментальні наукові напрацювання вчених у галузі не лише держави і права, а й інших наукових напрямів. Таким чином, можна дійти певного висновку: на формування державної кадрової політи­ки впливають і Президент України, і кожен народний депутат України, і цент­ральні й місцеві органи влади та місцевого самоврядування, політичні партії, пред­ставлені в парламенті, вчені певної галузі знань.

Виходячи із всенародного характеру обрання Президента України, депутатів Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування, - суб'єктом державної кадрової політики є народ України. Більшість народу, його працездатна части­на є й об'єктом державної кадрової політики.

На формування державної кадрової політики впливає і низка об'єктивних факторів, а саме: політичних, соціальних, морально-етичних; політика відносно до державної кадрової політики виступає як визначальний фактор.

Україні нині як ніколи потрібна науково-обґрунтована державна кадрова політика, чітка, продумана система роботи з кадрами: створення необхідного потенціалу для висунення на посади, формування персоналу управління, його еліти, підготовка державних службовців-професіоналів, постійне підвищення їхньої кваліфікації.

Аналіз свідчить, що державна кадрова політика має будуватися на основі по­стійного аналізу стану роботи з кадрами та реальних перспектив розвитку цього процесу, спиратися на необхідне організаційне та фінансове забезпечення.

Суттєвим поштовхом у цьому напрямку стало створення в 2000 р. Ради з питань державної служби при Президентові України та затвердження Президентом України "Стратегії реформування системи державної служби в Україні".

Це дало змогу загострити увагу на питаннях роботи з державними службов­цями хоч, на нашу думку, Рада по роботі з кадрами при Президентові України, яка функціонувала раніше, Положення про неї давали можливість вивчати, контролювати спектр питань роботи з кадрами не лише державної служби, а й керівників державних підприємств, установ і організацій.

Науковий підхід до роботи з кадрами – обов'язкова умова її високої ефективності. Саме принципи здійснення кадрової політики містять в собі основні теоретичні положення, перевірені вітчизняною і світовою практикою як стосовно особистих якостей кадрів, так і організації роботи з ними.

Основними принципами добору, розстановки та виховання кадрів, їх керівними науковими положеннями є:

• добір за діловими, політичними і морально-етичними якостями;

• демократична основа в роботі з кадрами;

• постійна увага до розвитку кадрів, їхнього професійного навчання та перспективи;

• піклування про функціонування ефективної системи резерву кадрів;

• наступність у роботі - співпраця досвідчених і молодих перспективних працівників;

• оцінка їхньої діяльності не лише за досягнутими результатами і методами роботи;

• постійне вивчення кадрів на практичній роботі.

Спинимось на змісті, основних вимогах принципів.

Ділові якості характеризуються рівнем фахової, професійно-ділової підготовки. Ділові якості дають можливість оцінювати професійну придатність працівника. Такі якості виражають знання об'єкта управління працівником, володіння ним науковими основами управління, уміння акумулювати досвід у галузі управління, наявність адміністративних здібностей, характеризують стиль керівництва.

Політичні якості Про них останнім часом згадують досить рідко, вважаючи їх не науковим, суто компартійним підходом до оцінки керівних кадрів, які слід було добирати на основі відданості "справі соціалізму, глибоких теоретичних знан­нях марксизму".

На нашу думку, сучасні наукові вимоги до політичних якостей виходять з того, що ділові якості працівника-управлінця повинні підкріплюватися знанням, розумін­ням державної політики, переконаною державницькою позицією, суспільно-політичною спрямованістю при вирішенні будь-яких питань. Невід'ємною складовою політичних якостей державного службовця має бути його висока політична культура.

Морально-етичні якості При оцінюванні кадрів, їх якостей важливе значен­ня мають не лише політичні та професійно-ділові якості. Завжди не останню роль відігравало моральне обличчя працівників. Зрозуміло, що тут йдеться насамперед про загальнолюдські моральні цінності і ціннісні орієнтації та їх дотримання.

З точки зору соціально-етичного підходу важливими вимогами до якостей працівників управління є порядність, вимогливість до себе, скромність і самокри­тичність, почуття відповідальності за доручену справу, висока етична культура, турбота передусім про державні, громадські інтереси. Це набуває особливого зна­чення сьогодні, в умовах формування ринкових відносин в економіці, коли керівні працівники і спеціалісти одержали більше самостійності при вирішенні різнома­нітних питань. Це викликано і тим, що процес трансформації політичної системи держави триває, створюються нові структури, йде формування апарату відповідно до його нових функцій та завдань. І ця робота ведеться в умовах багатопартійності, відсутності етичних стандартів та цінностей, які в остаточному підсумку повинні визначати і етичну, і загальну культуру народу.

Демократизм у роботі з кадрами. Ця основоположна вимога до організації роботи з кадрами містить досить широкий спектр питань, починаючи з підходів до формування кадрового потенціалу держави, його резерву, добору працівників і завершуючи призначенням (виборами) керівних працівників, їх переміщенням і вивільненням.

Демократизм у роботі з кадрами передбачає об'єктивний підхід, рівність при висуненні працівників, дотримання принципу колегіальності при їх доборі і затвердженні, врахування думок низових ланок, можливість їх контролю за діяльністю керівників, задоволення насущних запитів і потреб працівників тощо. Демократична основа роботи з кадрами, незважаючи на централізований, досить вимогливий підхід до формування й організації роботи корпусу державних службовців, пронизує увесь Закон "Про державну службу". Так, у ст. 3 і 4 йдеться про основні принципи державної служби та право на державну службу. Державна служба в Україні ґрунтується на принципі демократизму і законності; право на державну службу має кожен громадянин України, який одержав освіту і професій­ну підготовку та пройшов в установленому порядку конкурсний відбір. Поряд з обов'язками державні службовців мають і права: їм надається можливість просування по службі, створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації тощо.

Постійна увага до розвитку кадрів, їхнього професійного навчання та перспективи в роботі. Розвиток кадрів охоплює всі навчально-освітні заходи щодо підвищення професійної компетентності працівників. Тому в ст. 29 Закону України "Про державну службу" закріплено положення: "Державні службовців підвищують свою кваліфікацію постійно..." Саме це в поєднанні з кращими результатами в роботі та ініціативністю дає можливість успішно просуватися по службі.

Вимоги одного з важливих принципів реалізації державної кадрової політики – піклування про функціонування ефективної системи роботи з резервом кадрів - охоплюють всі складові кадрової роботи, всі її ланки і напрями. До складу резерву входять як кадрові, діючі держслужбовці (і вони є безпосереднім резервом на висунення), так і працівники, наприклад, господарської чи гуманітарної сфери, які готуються до переходу на державну службу. В обох випадках ця робота містить, на нашу думку, три складові елементи: 1) формування резерву, плануван­ня й організацію роботи з ним; 2) постійний аналіз ефективності цієї роботи; 3) дієвість резерву. Останнє має особливе значення, оскільки у визначенні дієвості кадрового резерву залишається чимало формалізму.

На жаль, добір кандидатів та створення кадрового резерву проводиться без достатнього урахування вимог відповідного Положення про формування кадро­вого резерву для державної служби.

Наступність у роботі з кадрами – співпраця досвідчених і молодих перспек тивних працівників. Дотримання вимог цього принципу дає можливість, по-перше, домогтися наступності, спадкоємності в керівництві колективом, регіоном, пев­ною галуззю діяльності. А, по-друге, це створює умови для поєднання зусиль стар­ших, досвідчених працівників і молодих, особливо тих, які мають реальну перспекти­ву для висунення на більш складну і відповідальну роботу. Наявність у колективі досвідчених кадрів дає можливість використати їхню професійну майстерність і життєвий досвід як для ефективної роботи колективу, так і для виховання молодих праців­ників. Постійний приплив до складу спеціалістів і керівників молоді дає можливість поєднати її енергію, ініціативу і наполегливість із досвідом представників старшого покоління. На жаль, внаслідок існуючих нині як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин повною мірою вимоги цього важливого принципу не реалізуються.

Оцінка за досягнутими результатами і методами роботи. Вимоги цього принципу насамперед стосуються керівників.

Чому існує потреба в дії цього докорінного положення, вимог до роботи кадрів? Тому що результати, наприклад, статистичні дані виконання виробничих, фінансових інших показників, можуть бути високими, і оцінка діяльності керів­ників могла б характеризуватись позитивно. Однак фактична сторона їхньої діяль­ності виявляється іноді негативною.

При цьому може йтися і про різні порушення законодавства, фінансових вимог, про відсутність відповідних умов для працюючих, про невміння працюва­ти з колективом, про нестерпний морально-психологічний клімат у ньому тощо. Тому оцінка діяльності колективів, їх керівників завжди має бути тісно пов'язана: зіставлятися досягнуті результати і методи роботи, що застосовувалися.

Виявити дію вимоги принципу оцінки діяльності працівника можливо лише за умови постійного вивчення кадрів на практичній роботі, передусім крізь призму атестації державних службовців.

Квінтесенцією всіх принципів здійснення державної кадрової політики можна вважати поєднання довіри до кадрів з високою вимогливістю до них і конструктивною підтримкою.

Наявність навіть всебічно продуманої, науково обґрунтованої державної кадрової політики, виявлення принципів роботи з кадрами як таких ще не дають можливості її реалізувати.

Для цього, по-перше, потрібні чітка система організації роботи з керівними кадрами, всім персоналом управління як на державному рівні, так і в колективах, застосування правових та організаційних механізмів втілення головної лінії держави щодо добору, висунення та виховання кадрів, які покликані керувати людьми.

По-друге, ця система повинна будуватися і діяти на основі відпрацьованих технологій реалізації кадрової політики та на застосуванні інноваційних різнома­нітних прийомів, форм і методів роботи.

Слід акцентувати увагу ще на одному важливому висновку: всі проблеми в роботі з кадрами, як правило, виникають на основі постійних суперечностей, проти­річ між принциповими науковими положеннями, вимогами до роботи з кадрами та практичною їх реалізацією. Ці протиріччя виникають як на об'єктивній, так і на суб'єктивній основі; останнє трапляється значно частіше.

В останні роки намітились певні позитивні зрушення в питаннях добору та розстановки кадрів, підвищення їх відповідальності за доручену справу. Проте кадрова ситуація в країні ще не відповідає потребам держави, суспільства, громадян.

Сучасна ефективна кадрова політика має визначатися з урахуванням суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в державі. У суспільстві, яке докорінно реформується, необхідні безперервні корективи такої політики.

Практика, життя, постійний науковий пошук дають можливість знаходити шляхи розв'язання існуючих проблем, і тих, що виникають.