Нормативні документи, які регламентують механізми розроблення державної політики

На сьогодні можна визначити лише кілька нормативних документів, які регламентують механізми розроблення державної політики. Одним з них є Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Проаналізуємо деякі його змістовні складові. Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" має на меті досягнення ефективності, стабільності, передбачуваності та збалансованості нор­мативно-правової бази, що регулює господарську діяльність в Україні, а також забезпечення прозорості в діях влади та її відповідальності за результати прийня­тих рішень. За умови повного впровадження закону стають неможливими прий­няття швидких та одноосібних рішень, управління економікою в режимі ручного управління, прихована зміна "правил гри" на користь окремих суб'єктів ринку.

Так, ст. 4 цього закону визначає принципи державної регуляторної політи­ки. Серед них: доцільність – обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення наявної проблеми; адекватність – відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні наявної проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність – забезпечення досягнення в результаті дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість – забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність – послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки – відкритість для фізичних і юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднан­нями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Як бачимо, наведені принципи майже повністю відповідають усталеним стандартам упровадження державної політики в країнах розвиненої демократії.

Важливим документом, який регламентує процес розробки державної політики, є розділ V - "Порядок розроблення концептуальних засад реалізації урядо­вої політики" – Тим часового регламенту Кабінету Міністрів України.

Згідно з Тимчасовим регламентом концепція реалізації урядової політики повинна мати чітку структуру, а саме: визначати проблему, яка має бути врегульо­вана, з поясненнями, чому це питання є пріоритетним для вирішення Кабінетом Міністрів. Концепція повинна містити статистичні та аналітичні дані, які викори­стовуються під час прийняття рішення, а також аналітичний виклад імовірних альтернатив вирішення проблеми й аргументацію на користь оптимального варіанта, який рекомендується прийняти Кабінету Міністрів. Змістовною складовою є визна­чення можливих протилежних точок зору та розбіжностей у позиціях зацікавлених органів виконавчої влади, що виникли в ході консультацій та узгодження запропоно­ваного варіанта рішення. Концепція також має містити визначення шляхів упровад­ження рекомендованого рішення (перелік нормативно-правових актів, які потрібно прийняти, адміністративних заходів, питання кадрового забезпечення тощо).

Вагомим кроком у впровадженні нових форм та процедур розробки держав­ної політики став проект постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечен­ня участі громадськості у процесі формування та реалізації державної політики центральними та місцевими органами виконавчої влади".

Проект передбачав утворення при центральних та місцевих органах вико­навчої влади громадських рад (колегій), що виконують функцію дорадчих органів. До їх складу мають увійти в однаковому співвідношенні представники від об'єднань громадян, ЗМІ та органів виконавчої влади. У зв'язку з цим цікавим є висловлене під час обговорення застереження про необхідність створення тако­го порядку формування громадських рад, який унеможливлював би кулуарні до­мовленості між представниками виконавчої влади й громадських організацій. Цей механізм буде детально опрацьований і закладений у Положення про громадські ради (колегії), що має бути розроблене після прийняття відповідної постанови. Водночас сказане можна вважати лише першими кроками в налагодженні процесу ефективної розробки державної політики в Україні. Чинна практика пла­нування та впровадження державної політики викликає чимало критичних заува­жень як з боку українських політиків, так і зарубіжних експертів.

У цьому плані доречно навести деякі висновки, що були отримані експертами Міжнародного центру перспективних досліджень під час створення стратегії ви­роблення Державної програми економічного та соціального розвитку України. Якзазначають експерти, нинішня система планування державної політики в Україні є результатом спонтанного процесу поєднання суто ідеологічних держав­них планів радянського часу і не пов'язаних з фінансуванням документів нового типу. Серед недоліків системи планування нинішньої державної політики було названо, зокрема, те, що відсутнє чітке розмежування політичних документів, які готують політичні партії та президент і які мають визначати стратегію розвитку держави, та професійних урядових програмних документів на виконання цієї стратегії. Зазначено, що система документів політики не є продуманою, стратегічні документи та програми погано узгоджуються з політичним циклом. Документи, що їх затвердили в минулі роки представники різних гілок законодавчої та виконавчої влади, часто не відповідають пріоритетам Програми діяльності уряду. Крім того, вироблення документів державної політики ніяк не пов'язано з бюджетним плану­ванням, що порушує принцип цілісності, якого належить дотримуватися шляхом складання взаємоузгоджених програмних документів та прогнозів економічного й соціального розвитку України, окремих секторів економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко-, середньо- та довгострокові періоди.

Аналогічні оцінки лунають і від українських експертів. У цьому плані доцільно згадати оцінку президента Центру економічного розвитку О.Пасхавера, який, узагальнюючи досвід діяльності українських урядів, писав: "Процес модер­нізації в 90-ті роки, за необхідності, відбувався стихійно. Нормативні документи стратегічної спрямованості створювалися всіма урядами і складами парламенту. Але вони не працювали. Дійсність і стратегічні плани кардинально різнилися. Складалося враження, що ніхто з творців цих документів серйозно не розрахову­вав на їх виконання. Досі наша держава не створила дієвих структур стратегічного планування й управління. Вочевидь, потреби в них поки немає.

Висновки. З метою підвищення якості процесу розробки державної політики та ефективності впровадження державних програм, на нашу думку, необхідно вжити таких заходів.

1.Нагальною є проблема унормування діяльності органів влади у сфері розробки державної політики. В цьому плані актуальною є розробка загальних методичних рекомендацій, які б визначали уніфіковану технологію розробки таких програм з метою унеможливлення розбіжностей у документах. Також необхідно визначити загальні вимоги до експертизи проектів політики, що розробляються, зокрема передбачити заходи, які б обмежували вплив "тіньового" лобізму на остаточні проекти політики. Такий механізм, незважаючи на те, що може певним чином уповільнити прийняття рішень, сприятиме зменшенню впливу корпоративних та особистих інтересів на механізм розробки державної політики.

2.Потрібно налагодити механізм узгодження тих програм, які розробляються. Це можна зробити через упровадження практики системних консультацій із комітетами Верховної Ради, суб'єктами політичного процесу, між міністерствами та регіональними органами влади, експертною спільнотою. Технологія проведення таких консультацій має бути належним чином регламентована.

3. Вважається доцільним створення окремих структурних підрозділів у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних органах виконавчої влади та місцевих державних адміністраціях, до компетенції яких належали б питання розробки коротко-, середньо- та довготермінових проектів політики. При цьому на відповідні підрозділи Секретаріату КМУ лягли б функції загальної координації розробки державної політики.

Питання для самостійної роботи

1. Визначте функціональні особливості механізмів розробки державної політики.

2. Як і в якій формі проявляється проектування політики.

3. Як розробити дієву форму державної політики.

4. Визначте критерії ефективності державної політики.

5. Проаналізуйте механізми упровадження державної політики.

6. Як перешкоди можуть виникнути на шляху розробки якісної політики?

7. Визначте проблеми, що заважають ефективності державної політики.

8. Проаналізуйте роль лобізму у визначенні державної політики.

9. Дайте аналіз мегарівню, мезарівню і мікрорівню державної політики.

10. Специфіка просторових та часових «параметрів» реалізації політики.