Музикотерапія та всі сторони її впливу на людину. Основні етапи становлення та розвитку музикотерапії

Стародавній світ

Застосування музики з терапевтичною метою бере свій початок з доісторичної доби, адже музика була частиною "магічних", релігійних та цілительських ритуалів. Однак першими письмовими пам'ятками, де згадується про вплив музики на людське тіло, є єгипетські папіруси, знайдені англійським археологом Пітрі у 1889р. Ці папіруси датуються 1500-м р. до н.е. Музика в них описана як засіб, здатний зцілювати тіло, заспокоювати розум та очищувати душу; так, зокрема, вона наділяється властивістю сприятливо впливати на жіночу фертильність. Єврейський народ також послуговувався музикою при лікуванні фізичних і психічних захворювань. Саме цими часами датуються перші повідомлення про застосування музикотерапії. Наукові підвалини музикотерапії було закладено в античній Греції.

Основні представники:

Піфагор: вважав, що існує музика світил, що виникає під час їхнього руху й відображає математичні співвідношення між ними. Математичні поняття було опрацьовано для пояснення гармонії, що існує в музиці, уВсесвіті та в душі людини; тож психічні захворювання було визначено як результат гармонічного чи музичного порушення в останній, а музика — наділена здатністю відновлювати втрачену гармонію. Платон: вірив у божествене походження музики й у те, що вона може тішити богів і тамувати їхній гнів. У своїй праці “Республіка” зазначав важливість музики для освіти молоді й обґрунтовував, чому слід виконувати одні мелодії та відкидати інші.

Аристотель: йому належить перша теорія про значний вплив музики на людське буття. Ця теорія — теорія Етосу — зокрема, твердить, що музика створює різні стани душі.

Перша половина XX століття Проте стародавні традиції і досвід згодом були загублені. Лише з XIX століття починається відродження музикотерапевтичної практики. У 1899р. невропатолог Джеймс Л.Корнінг провів вперше дослідження з використанням музики для лікування пацієнтів. Перші наукові праці, що досліджують механізм впливу музики на людину, з'явилися в кінці дев'ятнадцятого поч. XX століття. У роботах
В.М. Бехтерева, І.М. Догеля, І.Р. Тарханова та інших з'являються дані про сприятливий вплив музики на центральну нервову систему, дихання, кровообіг, газообмін. На зміну емпіричному етапу використання музики прийшов етап експериментально-фізіологічних досліджень. Під керівництвом В.М. Бехтерева в 1913р. в Росії було засновано «Товариство для визначення лікувально-виховного значення музики і гігієни».

Перша згадка про застосування музичної терапії в журналі Американської музичної асоціації датована роком 1914. В медицині музикотерапію почав застосовувати французький психіатр Еськіроль. В 30-х роках музикотерапію використовували німецькі терапевти при лікуванні виразки шлунка, швейцарські - при лікуванні легких формтуберкульозу. Австрійські акушери за допомогою музики знеболювали пологи. Використання музики і звуку яканестезуючого засобу стало застосовуватися і в стоматологічній і хірургічній практиці. Вся ця практика стала основою розвитку музикотерапії після другої світової війни. Як навчальна дисципліна, музикотерапія вперше з'явилася в 1918 році у Колумбійському університеті (США), її розробником стала Маргарет Андерсен, музикант з Великобританії. Поступово була усвідомлена необхідність розробки академічних програм підготовки професійних музикотерапевтів і в інших навчальних закладах, а 1975 в Лондоні був заснований Центр музичної терапії.

Друга половина XX століття. У другій половині XX століття інтерес до музичної терапії і механізму її впливу істотно зріс. Зрослий технічні можливості в дослідженні фізіологічних реакцій, що виникають в організмі в процесі музичного сприйняття. Було показано, що музика активно впливає на функції всіх життєво важливих фізіологічних систем, інтенсивність різних фізіологічних процесів дихання та серцево-судинну систему кровообіг, призводить навіть до певних гормональним табіохімічним змінам.

У багатьох країнах Західної Європи і США виникли і набули великої популярності музико-психотерапевтичні центри: у Швеції та Австрії — Osterreichisch Gesellschaft zur Forderung der Musiktherapie, Швейцарии - Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччині - Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie.

Дотепер музична терапія набула поширення в усьому світі і з середини XX століття розвивається як окрема індустрія. Швидкому поширенню музичної терапії сприяє системна криза медичної допомоги, загальний негативний соціальний фон. Експерименти ведуться у кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів на живі організми, вплив музики великих геніїв людства, індивідуальне вплив окремих творів композиторів, вплив на організм людини традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків, перинатальна музикотерапія.

Музикотерапія - це психотерапевтичний метод, що використовує музику в якості лікувального засобу. Існує два основних напрямки музикотерапії: активна і пасивна (рецептивна). Активна - це власне виконання музичного твору чи імпровізація за допомогою голосу або музичних інструментів. Пасивна музикотерапія розглядається як процес сприйняття музики з терапевтичною метою. Це може бути колективне прослуховування музичних композицій, націлене на розвиток довіри і взаєморозуміння аудиторії, індивідуальне прослуховування з метою досягнення катарсису (духовного очищення через мистецтво) або зняття стресу.

Музикотерапія (музична терапія) - це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу - фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну - з метою покращення чи збереження здоров'я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія сприяє розвиткові потенційних якостей особи чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищого ступеня внутришньої чи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя.

Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування. Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни, як клінічна терапія, біомузикологія, музична акустика, теорія музики,психоакустика, прикладне музикознавство, музична естетика і порівняльне музикознавство. Клієнт може бути скерований на курс музикотерапії своїм лікуючим лікарем, психологом, психотерапевтом, лікарем медпункту за місцем роботи чи навчання, однак наявність лікарського скерування для проходження такого курсу не є обов'язковою.

Нині музикотерапія як оздоровча дисципліна поширена в усьому світі. Освіту за цією спеціальністю можна здобути у країнах Європи (Австрія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Фінляндія, Франція), Азії та Океанії (Австралія, Ізраїль, Корея, Таїланд) й американського континенту (Сполучені Штати Америки, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Колумбія, Куба, Мексика, Перу, Пуерто-Рико, Уругвай, Чилі).

Термін «музикотерапія» має греко-латинське походження і в перекладі означає «лікування музикою». Існує багато визначень поняття музикотерапії. Наприклад, Німецьке товариство музикотерапії визначає її як "практично зорієнтовану наукову дисципліну", тісно пов'язану з медициною, суспільними науками, психологією, музикознавствомта педагогікою. Значна частина вчених вважають музикотерапію допоміжним засобом психотерапії, засобом специфічної підготовки пацієнтів до застосування складних терапевтичних методів. Інші автори визначають музикотерапію як: Контрольоване застосування музики у лікуванні, реабілітації, освіті і вихованні дітей і дорослих, що страждають на соматичні і психічні захворювання.

Системне застосування музики для лікування фізіологічних і психосоціальних аспектів хвороби чи розладу Музикотерапія в цілому розвивається як інтегративна дисципліна, суміжна із нейрофізіологією, психологією,

рефлексологією, музичною психологією, музикознавством та іншими науками. Вона все більше стверджується у статусі універсальної виховної системи, здатної оптимізувати процес особистісного розвитку людини у складних умовах сучасного суспільного життя.

На привеликий жаль, в Україні, де музікотерапія мала б значний дієвіший результат, ніж у багатьох других країнах, з огляду на вродженіть ментальнсті музікальної нації, вона використовується лише виключно за особистою ініціативою деяких прогресивних лікарів та дослідніків, та поки ще взагалі не видно перспективи її цілеспрямованого і системного застосування в практиці. В нашій державі немає жодного факультету чи відділу ВНЗ, де б готувалися відповідні фахівці; музікотерапія відсутня в фаховому класіфікаторі та у переліку спеціальностей ВАК, внаслідок чого є неможливими наукова праця та проведення експериментів у цьому напрямку.