Важливим фактором української ментальної етнокультури стали природничого походження народні традиції, норми поведінки, цінності, ідеї, а також звичаї, обряди, ритуали.

Оскільки природа, відчуття і розуміння її, свідомо вплинули і впливають на специфіку української ментальності, то основними природно детермінованими її характеристиками стали: господарський індивідуалізм, загострене почуття власності, інтроверсія, прагнення урізноманітнити подвір'я, працьовитість, доброзичливість, чуйність, м'якість, розвинену уяву, сентиментальність. Українська душа перебуває в чуттєвій площині настрою і знаходить собі вираз у ліричній пісні. Поетичний пісенний ліризм в українському народі споконвіку живе, знову і знову народжується, росте, розцвітає або сумує, плаче і страждає.

Разом з тим дослідники рис національного характеру відзначають в українцях надійність і спокійну зосередженість, спостережливість. Але як помічено, знову-таки в спеціальних дослідженнях, сила емоційного мрійництва може знижувати в українському характері роль раціонально - вольових компонентів, що створює передумови для нерішучості, труднощів з вибором, іноді невизначеності. У геопсіхіческом контексті чуттєвого сприйняття м'якості лісостепу і великих просторів полів вбачається споглядальність українців. Відчування степового простору породжує "ерос" - дотик любові до нескінченного, абсолютного, великого.

Український національний характер, як і характер кожного народу, діалектично суперечливий.

У літературі, де розглядається український національний характер, нерідко твердиться, що українці емоційні, тому вони славляться піснею, а італійці, що не емоційні? А іспанці або мексиканці? Очевидно, емоційність не є сутнісною ознакою національного характеру. Її слід шукати передусім у сфері темпераменту, а не національного характеру.

Аналізуючи російський національний характер, Бердяєв зазначає, що жіноче начало визначає його сутність та особливісті. Подібні твердження можна знайти i щодо українського національного характеру. «Важко, аможе, й неможливо роз'яснити українцеві те поняття мужчини, яке сформувалось в світовій культурі. Слабкість духу, душевність, названа суперцінністю, те, чого треба соромитися мужчині, - оспівується. Мити ноги коханій, нести її на руках («Я ж тебе, рибонько, аж до хатиноньки сам на руках однесу»), цілувати її сліди - усе це, явно жіноче, а в очах українця настільки високо підноситься, що зазіхання на нього сприймається ним, як зазіхання на святість».

Не можна погодитись з такими оцінками українського національного характеру. Більше того, всупереч аргументам Бердяєва, слід сказати, що такі риси українського національного характеру, як велика пошана до жінки, ліризм у звеличенні її найбільш адекватно виражають одну з суттєвих загальнолюдських рис: шанувати жінку як символ продовження i безсмертя людського роду, як найвищій взірець людської краси. Саме закріпленню цієї цінності віддає всі свої зусилля нині могутній на заході феміністський рух. Так що, стосовно вказаної риси українського національного характеру, треба відверто сказати: вона повчальна для багатьох націй i народів світу.

Матеріальна i духовна культура українського народу в своєму розвитку відбиває багатогранні сторони національного буття, суперечливі риси життєдіяльності народних мам, драматичні, а часом i трагичні сторінки історії нашого народу.

Загальновизнано, що українські народні пісні характеризуються ліризмом, задушевністю, теплотою. В них набули відобра - ження кращі риси національного характеру українця. В багатьох українських піснях звучить печаль. Різні причини її:. це i розлука з коханою, i туга за рідною Україною, i печаль, викликана поневоленням Батьківщини іноземними загарбниками. пісні несуть у собі величезний емоційний заряд. Проте на основі лише однієї частки фольклору уявляти образ українця як сентиментального лірика, емоційно збудженого, було б неправильним. Однак образ такий: емоційність, сентиментальність, примат почуттів над розумом склався в літературі i нав'язується масовій свідомості. Де вже тут місце для філософських роздумів i наукових пошуків? Звідси беруть початок джерела міфа про специфіку української духовності, відміну від духовності інших народів. Автори цього міфа досі твердять про слабкість духу українців, про нездатність українського народу до розвитку теоретичного знання. І xi6a не свідчать про великі теоретичні звершення синів українського народу хоча б такі прізвища, як Вернадський, Грушевський, Патон, Люлька та ін.?

Несправедливість цих міфів підтверджується змістом i ха­рактером культури українського народу. Досить згадати творчість Шевченка та Франка, де поряд з ліричними творами є тво­ри, в яких відображено героїчне минуле українського народу («Гайдамаки» Шевченка, «Захар Беркут» Франка). Подібних прикладів можна навести безліч.

Доброта, щедрість, задушевність, гумор, працьовитість - все це риси українського національного характеру, але водночас це i загальнолюдські цінності, просякнутi національним буттям українського народу i відображені в його літературі, мистецтві, усній народній творчості.

Історія українського народу, його перемоги і драматичні поразки, культура, що увібрала в себе як матеріальні, так і духовні цінності, побут, традиції, звичаї, вироблені протягом століть ціннісні настанови, формували зміст українського національного характеру.

 

Основні поняття

Спосіб життя – сукупність всіх проявів людського життя і діяльності, то культура розглядає діяльність людей як реалізацію і самореалізацію, втілення творчого потенціалу людей і людства в усіх різноманітних формах.

Культура – це історично визначений рівень розвитку суспільного життя, творчих сил і здібностей людини, а також створюваних ним матеріальних і духовних цінностей.

Свідомість – вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом,самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

Менталітет – (від лат. Mental – розум, розумовий) – система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Український національний менталітет – це підсумок відображення специфіки взаємодії українців з історично склавшимися природними та геокліматичними умовами існування і співіснування з іншими народами.

Духовність – це ідеал, до якого прагнула й прагне людина у її власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності, а також це є прояв зрілості психіки особистості діяльністю сигнальної системи.

Нація – духовно-психологічна спільність, заснована на територіаль­но-економічній та історико-культурній єдності.

Психічний склад нації – це стійкі риси психіки людей, що склалися на основі тривалої історії розвитку народу, які проявляються у звичках, смаках, звичаях, традиціях, емоційному сприйманні людиною навко­лишнього середовища та темпераменті.

Національний характер – це відносно стійка сукупність рис характеру, які властиві переважній більшості представників певної нації та залежать від конкретних історичних і соціально-економічних умов існування певної спільноти.

 

Питання для самостійного опрацювання та обговорення: Загальні ознаки культури, духовності та свідомості. Природнодетерміновані характеристики української ментальності. Явище натуралізації в українському менталітеті.

 

Рекомендована література:

1. Скребець В. О. Екологічна свідомість: Історичний розвиток, сучасний стан, психологічна діагностика: Наук.-метод. посібник.— Чернігів, 1997.— 66 с.

2. Скребец В. А. Екологическая психология: Учеб. пос.— К.: МАУП, 1998.—
144 с.

3. Абрамова Ю.Г. Психология среды: источники и направления развития // Вопр. психологии.— 1995.— № 2.— С. 130—136.

4. Голубець М.К. Формування екологічної культури учнів та студентів: зб. наук. пр. / М.К. Голубець; Ін-т філософії НАН України. – К.: Міжнародний Фонд Відродження, 1997. – 239 с.

Форми контролю: опитування, аналіз результатів діяльності.