Зміст та структурні компоненти формування екологічної спрямованості особистості

Формування екологічної спрямованості особистості є складним процесом, оскільки вимагає уточнення змісту самого поняття, розробки різних методів її діагностики, використання психодидактичних принципів екологічної освіти й екологічних освітніх технологій.

Формування екологічної спрямованості – це управління процесом засвоєння людиною цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь, необхідних для усвідомлення й оцінювання взаємозв'язків між людьми, їх культурою і навколишнім середовищем. Це спосіб формування особистості у сфері соціокультурних відносин. Ефективність формування екологічної спрямованості залежить від внутрішніх спонукань до самовиховання, самоосвіти і потреби в активному формуванні екологічної культури.

Знання змісту і структури спрямованості людини дає уявлення про переважну орієнтацію її думок і прагнень, дає змогу правильно оцінювати і, що дуже важливо, прогнозувати вчинки, поведінку людини в певних ситуаціях, запобігати відхиленням від загальноприйнятих правил, ефективно здійснювати на неї виховні впливи. При формуванні цілей і перспектив необхідно домагатися гармонійного співвідношення у людини громадських та особистих прагнень, переважання далеких цілей та широких перспектив, що надає різнобічного характеру її діяльності.

Установка як внутрішня готовність особистості до певної діяльності додає цілісності ій істотно впливає на її ефективність. Діяльність людини збуджується не однією, а безліччю установок, що перебувають між собою в складній залежності і взаємозумовленості.

Структура спрямованості особистості може бути простою і складною, але головне в ній – це стійке домінування якоїсь потреби, інтересу, внаслідок чого людина"… наполегливо шукає ресурси збуджувати в собі потрібні їй переживання якомога частіше і сильніше" [163, с. 78]. Цілі, потреби, мотиви, установки, інтереси, навички, звички тощо – різні елементи спрямованості особистості.

Діяльність особистості неможлива без її спрямованості. Оскільки діяльність особистості є складним соціально-психічним явищем, яке включає різні аспекти взаємодії із зовнішнім світом і здійснюється різними способами, прийомами, засобами, спрямованість особистості визначає психічну мотивацію цієї діяльності або її мотиваційні психічні фактори.

Мотиваційні психічні фактори діяльності (мотивація) – система спонукань особистості, зумовлена її потребами, які викликають її активну спрямованість на досягнення мети.

Розрізняють два рівні мотиваційних факторів особистості: 1) фактори активно-динамічного порядку (мета, потреба, мотив, інтерес) – психічні властивості особистості, які характеризуються рухливістю, схильні до змін, можуть бути вичерпані, тобто постійно перебувають у динаміці і передбачають активність особистості; 2) чинники стабільного порядку (установки, вміння, навички, звички, переконання) – психічні властивості особистості, які відрізняються стійкістю, постійністю, ґрунтуються на ціннісних орієнтаціях (принципах) особистості та її досвіді.

Отже, як бачимо, спрямованість особистості переважно розглядається як ієрархія домінуючих мотивів, або ціннісних орієнтацій, або системи ідеалів, переконань, світогляду.

Пропоновані при цьому класифікації типів спрямованості є або надто узагальненими, (колективістична, егоїстична, трудова), або ситуативними, довільними та ідеологізованими. Водночас загальновизнаним є те, що спрямованість особистості є цілісною характеристикою, що, як вектор, задає та визначає напрям усього психічного розвитку людини, простір особистісних змістів, зумовлює й пояснює своєрідність проявів окремих якостей, рис особистості в цілому.

Основні поняття

Особистість – це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучі, кожна особистість це людина, але не кожна людина є особистістю.

Особистість людини – інтегрована цілісність біогенних, соціогенних і психогенних елементів.

Спрямованість особистості – це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.

Спрямованість особистості – це складна особистісна властивість, що являє собою систему її орієнтацій і є домінуючим компонентом її мотиваційного стану. Вона включає систему стимулів людини, що визначає її активність, вибірковість відносин.

Екологічна спрямованісь – це база на екологічних знань, які трансформуються у відносини й реалізуються в екопродуктивній діяльності.

Формування екологічної спрямованості – це управління процесом засвоєння людиною цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь, необхідних для усвідомлення й оцінювання взаємозв'язків між людьми, їх культурою і навколишнім середовищем. Це спосіб формування особистості у сфері соціокультурних відносин.

Питання для самостійного опрацювання та обговорення:

Наукове розуміння сутності поняття „спрямованість особистості”. Структура спрямованості особистості. Етапи формування екологічної спрямованості

Рекомендована література:

1. Дерябо С.Д. Экологическая психология: диагностика экологического сознания / С.Д. Дерябо. – М.: Московский психолого-социальный ин-т, 1999. – 36 с.
2. Скребець В.А. Экологическая психология / В.А. Скребець. – К., 1998. – 144 с.
3. Скребець В.О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи: монографія / В.О. Скребець. – К.: Слово, 2004. – 439 с.
4. Словарь-справочник по экологии / [сост.: К.М. Сытник, А.В. Брайон, А.В. Гордецкий и др.]. – К.: Наукова думка, 1994.
5. Медведев В.И. Экологическое сознание: учеб. пособ. / В.И. Медведев, А.А. Алдашева. – [2-е изд., доп.]. – М.: Логос, 2001. – 384 с.
6. Соболєва С.М. Формування екологічної свідомості студентів фінансово-економічних спеціальностей у процесі екологічної підготовки / С.М. Соболєва // Вісник Запорізького національного університету. – 2009. – № 2. – С. 188.

Форми контролю: опитування, аналіз результатів діяльності.