Таким чином, який вибір буде зроблений в юності, рішення піти у той чи інший конкретний внз залежить від спрямованості особистості, домінуючих мотивів, основних ціннісних орієнтацій. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Таким чином, який вибір буде зроблений в юності, рішення піти у той чи інший конкретний внз залежить від спрямованості особистості, домінуючих мотивів, основних ціннісних орієнтацій.



Більшість психологів вважає, що людина особистістю не народжується, а стає. Правильніше, мабуть, вважати, що особистість не просто результати біологічного дозрівання або матриця специфічних умов життя, але суб'єкт активної взаємодії з середовищем, в процесі якого індивід поступово набуває (або не набуває) особистісні риси. У тих властивостях, які були придбані, а не закладені з народження (темперамент, задатки), особистість менш стійка, що дозволяє їй адаптуватися до різних життєвих обставин, до мінливих соціальних умов. У молодості ймовірність відповідності психологічного віку хронологічним вельми велика. Якщо соціально значуща мета не досягнута (освіта, одруження), психологічний вік може відставати від хронологічного. У зрілості психологічний вік в набагато більшою мірою залежить від індивідуальних особливостей людини, від спрямованості її особистості, специфіки життєвих цілей та їх реалізації.

Спрямованість особистості виділяється як її провідна характеристика у всіх підходах, незважаючи на розбіжності трактувань особистості, що існують у вітчизняній психології.

Спрямованість розглядається як «…домінуюче ставлення; підструктура особистості, яка відноситься до вищих соціально-психологічних рівнів і виступає одним із ведучих регуляторів поведінки» [130, с. 74]. Термін «спрямованість» у 1940 р. був уперше введений в науковий обіг С. Рубінштейном.

У різних концепціях ця характеристика розкривається по-різному: як «динамічна тенденція» (С. Рубінштейн), смислоутворювальний мотив (О. Леонтьєв), «домінуюче ставлення» (В. Мясищев), «складова характеру» (М. Левітов), «узагальнене ставлення особистості або стійко домінуючий мотив» (Н. Кузьміна), «загальний центр духовного розвитку особистості, який включає ціннісні орієнтації, життєву спрямованість, мотивацію поведінки, систему ставлень, взаємопроникнення сенсу і значення, динаміку установки, моральну позицію особистості» (Б. Ананьєв), «динамічна організація сутнісних сил людини» (А. Прангішвілі), «сукупність стійких домінуючих мотивів, які орієнтують діяльність особистості і є відносно незалежними від наявних ситуацій. Спрямованість особистості характеризується інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виражається світогляд людини» (А. Петровський).

Розуміння спрямованості особистості певною мірою відображено і в зарубіжних теоріях, зокрема у З. Фрейда головну роль виконує забезпечення особистісної сили “Я”, в індивідуальній психології А. Адлера – незадоволене прагнення переваги, в аналітичній психології К. Юнга – формування трансцендентної функції в несвідомому. В екзистенціальній психології, зокрема у В. Франкла, – це усвідомлення цінностей людського існування і пошук сенсу індивідуального життя, у структурному психоаналізі Ж. Лакана – стан людини, що передує кризі уявлюваної ідентичності “Я”, у філософсько-психологічній концепції Е. Фромма – усвідомлення корінних суперечностей між модусами особистісного буття, у А. Маслоу – тенденція самоактуалізації.

Спрямованість так чи інакше виявляється у вивченні всієї системи психічних властивостей і станів особистості: потреб, інтересів, схильностей, мотиваційної сфери, ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань тощо і виступає як системоутворювальна властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаній з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. Спрямованість завжди соціально зумовлена, формується в онтогенезі в процесі навчання й виховання і виявляється в особливостях інтересів особистості, цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях та установках, які реалізуються в потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах тощо.

Спрямованість реалізується шляхом внутрішньої суб’єктної активності, в ході якої вибірково виділяється смислова єдність ініціативної, індивідуально-типової поведінки особистості, що протистоїть випадковим обставинам.

Спрямованість включає два тісно пов’язаних між собою моменти: предметний зміст, оскільки спрямованість – це завжди спрямованість на щось, на якийсь більшою або меншою мірою визначений предмет, і напруження, яка при цьому виникає. Кожна динамічна тенденція, яка виражає спрямованість людини, завжди містить у собі більш чи менш усвідомлений зв’язок індивіда з чимось, що знаходиться поза ним, взаємовідношення зовнішнього і внутрішнього. Проте в одних випадках, як це буває при потягах, на перший план виступає лінія, яка йде зсередини, від внутрішнього до зовнішнього; в інших, навпаки, ця двостороння залежність, або співвідношення, встановлюється, спрямовуючись спочатку ззовні всередину [135]. Так відбувається, коли суспільно значущі цілі і завдання, які ставляться перед індивідом і ним приймаються, перетворюються в особистісно значущі для нього. Суспільно значуще, закріплюючись у тих нормах права й моралі, які регулюють суспільне життя, стає особистісно значущим і породжує в людині динамічні тенденції іноді більшої сили, тенденції обов’язку, повинності, які відрізняються від початкових тенденцій потягів за своїм джерелом і змістом, але аналогічні з ними за їх динамічним ефектом [135].

Спрямованість – «дзеркало» особистості людини. Будучи центральною психічною властивістю особистості, спрямованість є узагальненою характеристикою людини з погляду того, до чого вона прагне, що вона цінує в житті і як сприймає зовнішні впливи. Потреби спонукають людину до активності, певним чином впливають на її переживання, мислення і волю. Завдяки вольовому зусиллю, наполегливості людина долає труднощі на шляхах до мети і практично вирішує поставлене завдання, так чи інакше пов'язане із задоволенням потреби.

Отже, спрямованість особистості – це складна особистісна властивість, що являє собою систему її орієнтацій і є домінуючим компонентом її мотиваційного стану. Вона включає систему стимулів людини, що визначає її активність, вибірковість відносин.

Зміст поняття «екологічна спрямованість особистості» ґрунтується на основних засадах розуміння базового поняття психології особистості – спрямованості особистості.

Екологічна спрямованість особистості реалізується в еконормативній поведінці й тісно переплітається з таким поняттям, як «екологічна свідомість», яке часто розглядається як синонімічне поняттю екологічної спрямованості або як базовий структурний елемент останньої.

Невідклaдною пpοблемою cοціaльнοгο, пοлітичнοгο та екοнοмічнοгο хapaктеpу в ХХІ ст. з οcοбливοю гοcтpοтою виступає екοлοгічнa спрямованість людини. Антропогенна діяльніcть як οcнοвнa пpиpοдοпеpетвοpювальнa cилa виявилacя нaйпοтужнішим чинникοм екологічного впливу, який οcтaннім чacοм нaбув глοбaльнοгο хapaктеpу і дaлі вже не мοже бути неконтрольованим.

Питання взаємодії суспільства і природи досліджувалися ще античними мислителями – Гіпократом, Платоном, Геродотом, Арістотелем, Ксенофонтом. У працях представників російської філософської думки XIX–XX ст. М. Бердяєва і B. Соловйова закладені основи раціонального природокористування та показані шляхи його реалізації на основі духовності.

Необхідність кардинальних змін у ставленні людини до проблем екології отримує наукове обґрунтування у вченні В. Вернадського про ноосферу, згідно з яким нові відносини з природою можливі лише на основі посилення гуманно-біологічного сенсу освіти і виховання Різні аспекти філософського розуміння взаємодії людини і природи знайшли своє відображення в розробках російських і зарубіжних вчених – В. Вернадського, М. Моїсеєва, М. Федорова, JI. Гумільова, Ф. Рамада, Ю. Одума та інших.

Екопсихологічна парадигма осмислення взаємовідносин у діадах «людина і світ», «людина і природа» розкривається в дослідженнях екологічного світогляду, екологічної свідомості, екологічного мислення, екологічної етики тощо (С. Дерябо, В. Левін,
М. Моїсеєв, В. Скребець, В. Ясвін та ін.).

Аналіз зазначених досліджень дає змогу зробити висновок про те, що виділені науковцями поняття є складовими ширшого й узагальнюючого поняття екологічної спрямованості особистості, формування якої слід розглядати в контексті системного підходу до виховання особистості і в нерозривному зв'язку з розвитком позитивних, соціально значущих мотивів і потреб, що становлять ядро особистості і визначають її природоціннісну орієнтацію.

Екологічна спрямованість базується на екологічних знаннях, трансформується у відносини й реалізується в екопродуктивній діяльності. В основі високого рівня екологічної спрямованості лежить цілісний світогляд, який передбачає функціонування системи життєвих цінностей, екологічної етики й розвитку екологічної грамотності.

Екологічна спрямованість особистості визначається рівнем екологічних знань; рівнями сформованості екологічної свідомості та екологічного мислення; рівнями культури почуттів та емоцій; культурою екологічно доцільної поведінки, при яких екологічні знання, мислення, почуття та емоції перетворяться у звичні норми екологічної поведінки, екологічні принципи й екологічні моральні переконання.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 131; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.93.162.26 (0.006 с.)