Соціально – економічне районування та регіональна політика

Регіональна політика (РП) є важливою складовою стратегії соціально-економічного розвитку України. Ця політика спрямована на активізацію всього соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіонів держави як основи зростання їх конкурентноздатності.

Метою регіональної політики є забезпе­чення реалізації соціальне орієнтованої, інноваційної та екологічно збалансованої моделі розвитку національної економіки. Для цього повинні бути створені умови для формування в кожному регіоні держави системи ефективного виробництва економічних благ.

Водночас фундаментом регіональної політики має стати еконо­мічна свобода регіонів щодо визначення цілей розвитку.

Таким чином, регіональна політика в системі розвитку націо­нальної економіки має такі завдання:

^ формування ефективної структури господарства регіонів, що повинна бути адекватною до їхнього природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалу,

^ підтримку депресивних територій України (гірських районів тощо);

^ через об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів влади та місцевого самоврядування вирішення проблем міжрегіо­нального розвитку в національної економіки;

^ систему державного стратегічного, поточного та локального програмування регіонального розвитку;

^ розмежування функцій та повноважень центральних та міс­цевих органів виконавчої влади, а також: органів місцевого самоврядування щодо прийняття ефективних для розвитку національної економіки рішень;

У$ відповідність національного законодавства, що стосується проведення регіональної політики до нормативів і стандартів правового середовища ЄС.

Для України повинен бути характерним диференційований підхід до розвитку відкритої економіки та ринкових реформ на рівні Центру, Західної, Східної та Південної України, адміністративних областей, великих міст та історичних областей (територій) [1].

Для України характерний постачальницько-збутовий та посередницько-торговий тип зовнішньоекономічних зв'язків. Необхідно сприяти розвитку науково-технологічній, інвестиційній, виробничій співпраці, що дозволить перейти до виробничо-інвестиційної моделі зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим необхідна розробка концепції такої регіональної політики, яка б сприяла адаптації не тільки країни в цілому, але й її регіонів до загальних вимог світової економічної системи, які визначаються процесами глобалізації.

Поряд із загальнодержавними, для кожного регіону необхідно розробити зовнішньоекономічну модель розвитку, а також стратегію регіонального розвитку; концепцію державної регіо­нальної політики; програші регіонального розвитку (наприклад, "Програма допомоги депресивним регіонам"}.

Постає проблема нового соціально-еконо­мічного районування нашої держави, як засобу ефективного вико­ристання можливостей спеціалізації, кооперування і комбінуванні виробничо-технологічних циклів.

Районування - це процес членування території на відносно цілісні частини, які обумовлюють можливості спільних підходів до визначення шляхів і напрямків соціально-економічного розвитку, пошуку місця районів у регіональному, європейському і світовому розвитку.

 

Україні потрібно перенести частину відповідальності за регіо­нальний науково-технічний розвиток у самі регіони. Посилення технологічного регіоналізму спричинить формування нових моделей науково-технічної політики, що враховують місцеву, регіональну і глобальну складові. Але без відповідних глобальних доходів технологічний розрив між економічно розвиненими і слабкими регіонами навряд чи буде усунутий.

У цьому відношенні необхідним є формування засад і впро­вадження в життя основ регіональної науково-технічної політики.

Глобальною детермінантою регіональної соціальної політики є система соціальних стандартів відтворення демографічного та трудового потенціалів населення: мінімальних для держави та раціональних чи середніх для регіонів.

Завдання, що стоять сьогодні в Україні на шляху вдоско­налення регіональної політики:

Перше. Необхідно виробити цілісну та всесторонньо обґрунтовану стратегію державної регіональної політики, яка не повинна замикатись винятково на економічних проблемах, а охоп­лювати всі сфери регіонального життя: міжнаціональну, мовну, демографічну, екологічну, науково-технічну і т. д. У цьому плані видається доцільним прийняття Закону України "/Про основи регіональної політики в Україні», який би офіційно закріпив принципи відносин держави і регіонів у всіх сферах суспільного життя.

Друге. Подальша демократизація управління державою шляхом його децентралізації та перерозподілу повноважень між різними гілками влади як по вертикалі, так і по горизонталі. При цьому важливо не переступити ту критичну межу, за якою втрачається керованість з боку держави регіональ­ними процесами, що веде до децентралізації, загрожує цілісності і єдності держави.

Третє. Потребує подальшого вдосконалення політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. Незважа­ючи на складність цієї проблеми треба все ж таки виробити загальноприйняті "правила гри", які би чітко регла­ментували порядок та принципи формування бюджетів різних рівнів, оптимізували податковий режим в державі. Треба виробити чіткі критерії надання державної підтримки регіонам.

Четверте. Треба "реанімувати» роль Державних регіональних соціально-економічних програм як важливого інструменту державної підтримки регіонального розвитку. В свій час (1993-1996 рр.) за рішенням Уряду України було розроб­лено ряд таких програм, що охоплювали крупні економічні райони (Карпатський, Подільський, Поліський, Придні­провський, Причорноморський). Сьогодні в економіці України виникла потреба в розробці нових регіональних програм соціально-економічного та екологічно збалансо­ваного (сталого) розвитку.

Тема 6. Ринок праці і соціальна політика

 

1. Соціальна політика та гарантії соціального захисту

2. Показники соціального розвитку національної економіки

3. Зайнятість і безробіття

4. Пенсійне забезпечення

5. Формування ринку праці