Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Запаси корисних копалин України
Одним з найбільш цінних ресурсів є земля. Наша країна займає надзвичайно вигідне географічне положення. Вона розташована на перехресті шляхів в Європи в Азію, з Північної Європи в Південну. Вона входить до шести країн світу з найбільшим обсягом оброблюваних земель (США – 190 млн. га, Індія - 160, Росія - 130, Канада - 46, Казахстан - 38, Україна - 34 млн. га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один із найвищих показників (наприклад, у Великобританії він становить 0,12 га, в Європі - 0,26, у світі - 0,29, в Україні - 0,65 га). Всі землі, що знаходяться в межах країни, створюють єдиний земельний фонд України. Загальна земельна територія України становить 60,4 млн. га. Найбільшу господарську цінність мають с. – г. угіддя. Їх площа складає 41,8 млн. га або 69,4 % від площі усієї території країни. У відповідності до цільового призначення всі землі України поділяються на такі категорії: · землі сільськогосподарського призначення; · землі житлової та громадської забудови; · землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; · землі оздоровчого призначення; · землі рекреаційного призначення; · історико-культурного призначення; · землі лісного фонду; · землі водного фонду; · землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Обсяг природного капіталу України становить біля 658,1 млрд. американських доларів. Найбільшу частку цього капіталу становлять мінерально-сировинні ресурси (95-96 %) і лише 4 % забезпечують сільськогосподарське виробництво продуктів харчування. Ефективність використання природного капіталу досить низька і дорівнює ефективності його використання в країнах, що розвиваються. Вкрай неефективним є землекористування. У такій ситуації потрібно шукати резерви екологічно збалансованого природокористування на основі збереження ресурсно-екологічних ніш екосистем України. Особливо болючим є процес формування ринку ресурсів природного капіталу. Тут йдеться, насамперед, про значно занижені ціни на ці ресурси, що дає змогу деяким групам населення отримувати значні прибутки завдяки пошукові ренти у сфері природокористування. Однак цей пошук ренти, що супроводжується прибутковістю, не е наслідком дії ринкового механізму, а зумовлений лише ціновими викривленнями, що виникли в результаті макроекономічних помилок. Якщо в країнах зі сформованою ринковою економікою пошук ренти сприяє стимулюванню інновацій у виробничій і природоохоронній сфері, то в нинішніх перехідних умовах економіки України в процесі пошуку ренти переважно нічого не вдосконалюється ані у виробничій, ані у сфері природокористування, а лише здійснюється перерозподіл вартості. Це супроводжується дедалі більшою трансформацією цінового механізму, який не тільки не відображає рівень граничної рідкісності ресурсів природного капіталу, а призводить до дедалі неефективнішого природокористування. Низький економічний розвиток національної економіки, на жаль, тісно пов'язаний з саме таким пошуком ренти, що супроводжується вилученням частки вартості, створеної в галузях природокористування, на користь приватних осіб поза державним бюджетом.
Цьому також сприяє негативна тенденція, що склалась у вітчизняній економіці щодо збільшення експорту сировини, яка є ліквідною на світовому ринку. Сьогодні найбільша частка українського експорту (38 %) припадає на чорні метали. Як ліквідна на світовому та європейському ринках, ця продукція сфери природокористування створює деякі можливості та ніші для перерозподілу її вартості поза легальною економікою. В зв'язку зі значними відхиленнями між цінами пропозиції цієї продукції та цінами на неї на світовому ринку виникають тіньові потоки нелегальної ренти, яка акумулюється на особистих рахунках посередників - рентошукачів. Ці посередники об'єднуються в монопольні утворення, що особливо небезпечно. Втрати держави від такої схеми перерозподілу вартості економічних благ, створених у сфері природокористування дуже великі.. Джерело сучасних екологічних проблем багатофакторне. Серед основних глобальних факторів формування незадовільної екологічної ситуації в Україні слід відзначити високу історичну освоєність території, що пов'язане із важливим геополітичним розташуванням України і наявністю багатого і різноманітного природно-ресурсного потенціалу.
Відсутність упродовж довготривалого періоду самостійної держави, напівколоніальний статус у складі різних держав призводив до безжалісного грабунку і експлуатації природних ресурсів. За підрахунками вчених, навантаження на атмосферу, гідросферу на території України було у 5-15 разів більше ніж на іншій території колишнього Союзу. В умовах панування командно-адміністративної системи економіка України формувалась без урахування потреб та інтересів її народу, об'єктивної оцінки екологічних можливостей природи. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно "найбрудніших" економік — перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР, на одиницю площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше ніж у Радянському Союзі загалом. Четверта частина промислових викидів колишнього Союзу ще й досі лягає важким тягарем на населення України та навколишнє природне середовище. За оцінками західноєвропейських експертів, у 1990 р. втрати України внаслідок погіршення екологічної ситуації становили 15-20 % ВВП. Територія України характеризується різною здатністю ландшафтів асиміляції техногенного забруднення. Тобто для України властиві як техногенне пошкоджені ландшафти, так і ландшафти, що здатні успішно протистояти техногенному впливу. Високою буферністю володіють ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Полтавської та Сумської областей. Водночас найвразливішими до антропогенно-техногенних навантажень є ландшафти південно-степових регіонів нашої держави: Херсонської, Дніпропетровської, Миколаївської і Запорізької областей, а також Криму. Така ситуація потребує адекватного комплексного підходу. До 1998 р. основними напрямами розв'язання природоохоронних проблем в Україні були: – формування механізму плати за використання природних ресурсів; – інтеграція екологічної політики в стратегію соціально-економічних реформ; – розробка природоохоронних програм та проектів у пріоритетних напрямах; – створення умов і можливостей для розширення внутрішнього та зовнішнього інвестування в природоохоронну галузь. У 1998 р. на підставі аналізу причин, що призвели до складної екологічної ситуації в Україні, за переходу до ринкової економіки та глибокої економічної кризи було практично завершено формування основ сучасної екологічної політики, яка відповідає внутрішнім потребам і знаходиться в руслі загальноєвропейського природоохоронного процесу. Головні засади державної екологічної політики закріплено відповідними статтями Конституції України (1996), низкою прийнятих протягом 1991-98-х рр. законів України й відображено в програмному документі "Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", ухваленому Постановою Верховної Ради України (№ 188/98-ВР від 5 березня 1998 р.). У цьому документі на державному рівні проголошено довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем у системній сукупності та взаємопогодженості цілей, завдань. Державна політика у сфері екологічної безпеки, як і в будь-якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1) складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо); 2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних параметрів державного контролю за станом довкілля та діяльністю. До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать: 1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля; 2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; 3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; 4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; 5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; 6. формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.
Трудовий потенціал
Інтенсивний шлях розвитку економіки привів до зміни поглядів на місце людини в суспільному виробництві та виникнення у 80-х роках поняття «трудовий потенціал» як інтегральної динамічної системи, яка включає демографічну, економічну і соціальну підсистеми, об'єднані спільністю трудової діяльності. Впровадження в науковий обіг поняття «трудовий потенціал» означало перегляд оцінки ролі особистості у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в суспільстві інтелектуального та освітнього потенціалу. Трудовий потенціал в кількісному вимірі відображається через категорію «трудові ресурси». Трудові ресурси народного господарства – це частина населення, яка здатна працювати, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для трудової діяльності. Критерієм кількісного визначення трудових ресурсів виступають встановлені законодавством межі працездатного віку населення. Згідно з чинним законодавством за віковим критерієм до трудових ресурсів належать чоловіки віком 16 – 59 років і жінки віком 16-54 років за винятком інвалідів І-ІІ груп цього віку.
За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни с економічно активним. Станом на 2006 р. економічно активним (працюючим) в Україні було 22,2 млн. чол. В умовах активного розвитку «економіки знань» зростає роль освіти в поліпшенні якості трудового потенціалу суспільства. Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше «ядро» суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій. Різниця в характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли більшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріальною до постіндустріального (та навіть інформаційного, «нового») суспільства, відбувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціальностей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів. З мстою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу, застосованого в економіці.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 168; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.156.140 (0.018 с.) |