Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства
Мікрорівень національної економіки є сукупністю елементів, що формують рівні економічних систем вищого порядку (територій, галузей). Серед цих елементів виділяють підприємства та домогосподарства. Економіка підприємства є глибоко дослідженою системою. Економіка окремого (сімейного) домогосподарства досліджена недостатньо. В той же час термін «економіка» походить від грецького «домогосподарство». Елементарним і найважливішим елементом мікроекономіки є економіка окремої особи але цей рівень наукою не досліджується. Об’єднання елементів мікроекономіки забезпечує функціонування економік вищого порядку в тому числі національної економіки. Підприємництво є сукупністю умов, які забезпечують функціонування економіки на мікрорівні. Підприємництво є невід'ємним атрибутом ринково організованої національної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе середовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадянина, що у свою чергу породжує національну гордість і об'єднує націю. Згідно з чинним законодавством України, підприємництво є самостійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту. У науковій літературі підприємництво розглядається у трьох аспектах: як економічна категорія, як метод господарювання і в якості типу економічного мислення. Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб'єктів та об'єктів. Суб'єктами підприємництва можуть виступати перш за все приватні особи, організатори одноосібного та сімейного бізнесу, їхня діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами та економічним інтересом. Суб'єктами колективного підприємництва є кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи тощо. Активним суб'єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб'єкти підприємництва підпорядковують свою діяльність збереженню та примноженню власності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів на основі прийняття самостійних господарських рішень. Таким чином, у ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності — приватна, колективна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.
Об'єктом підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що, на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від звичайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або підриву чужої. Таким чином, підприємництво як економічна категорія — це сукупність організаційно-економічних відносин між суб'єктами ринкової економіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього підприємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи. Головною умовою підприємництва як методу ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: з вибору видів підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін відповідно до діючого законодавства, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юридичних осіб, вільного наймання робітників, вибору джерел фінансування, доступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, спрямування доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і платежів, у межах чинного законодавства, здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсутність керуючого органу, який безпосередньо визначає, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без певних обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору. Необхідними умовами функціонування підприємництва, або складовими підприємницького середовища, є: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкуренція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору і ринкової інфраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середовища. Специфічною складовою, або ознакою підприємницької діяльності, є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відповідальність за результати. Ознакою підприємництва як способу ведення господарства є і комерційна ініціатива — похідна від підприємництва як специфічного типу економічного мислення. Згідно з Господарським кодексом України, суб'єктами підприємництва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність власників капіталу підпорядкована отриманню стійких прибутків, а роль в її організації концентрується у праві прийняття остаточного рішення. Наймані робітники є безпосередніми виконавцями підприємницьких рішень, їхні взаємини з власниками капіталу опосередковуються системою економічних інтересів, як гармонійних (чим ефективнішим є підприємницький процес, тим вищий прибуток, вища заробітна плата, кращі умови праці, вищий рівень соціальної захищеності), так і прямо протилежних (відносно розподілу знов створеної вартості). Відповідно, основою взаємовідносин цих двох суб'єктів підприємницького процесу є пошук компромісу, який спрямований на вирішення певних проблем. З точки зору суспільного виробництва центральною фігурою національного підприємництва є саме підприємець, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності, активну роль відіграє споживач, система інтересів якого зводиться до можливості широкого споживацького вибору товару високої якості при відносно невеликій ціні, високого рівня сервісних послуг. Розвиток підприємництва в Україні з 2004 року здійснюється згідно з Господарським кодексом. До умов, які забезпечують організацію та функціонування підприємництва, належать: — державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, яка здійснюється відповідними органами державної адміністрації за місцем діяльності підприємця або ж за місцем його проживання переважно не на дозвільній, а на реєструючій основі;
— обов'язкове дотримання підприємцями законодавства про підприємницьку діяльність, а також відповідних вимог та соціальних гарантій щодо найманих працівників; — юридична відповідальність підприємця за його дії з відповідною можливістю їх припинення. За оцінками спеціалістів, в Україні створено необхідне середовище підприємницької активності майже в усіх сферах економічної діяльності. За даними регіонів, у 2007 році в країні зареєстровано 414 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 27 технопарків, 1658 фінансово-кредитних установ, з них 1045 кредитних союзів, 1979 інвестиційних та інноваційних фондів і компаній, 335 лізингових центрів, 2002 інформаційно-консультативні організації. Активну участь у створенні стабільного бізнес-середовища беруть громадські об'єднання підприємців, чисельність яких складає 1763 одиниці. Проте, з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес, вітчизняне підприємництво ще не досягло рівня міжнародних стандартів. Основним інструментом здійснення підприємницької діяльності є підприємство. З правової точки зору підприємство — це самостійно господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Фірма — це установа, яка володіє одним або декількома підприємствами і організовує на них господарську діяльність з метою максимізації прибутку. Необхідно розрізняти власне підприємство як суб'єкт господарювання від його правової форми. Підприємство за своєю сутністю — це історично визначена, заснована на складній кооперації форма організації продуктивних сил, яка виступає як економічно уособлений суб'єкт господарювання, основна ланка народногосподарського комплексу. В цьому розумінні підприємство являє собою єдність двох сторін: — техніко-економічної— підприємство як механізм поєднання факторів виробництва на основі внутрішньої кооперації спеціалізованої праці, кооперації машин і відповідної технології; — соціально-економічної — підприємство як механізм поєднання факторів виробництва у специфічній суспільній формі, тобто арена реалізації соціально-економічних відносин, перш за все відносин власності; підприємство як товаровиробник і суб'єкт підприємництва. Правова форма підприємства, на відміну від власне підприємства, — це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підприємства з оточуючим середовищем. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство як юридична особа має такі ознаки:
— організаційна єдність, що проявляється в організації трудового колективу відповідно до внутрішньої структури та порядку управління підприємством; — майнова відособленість, тобто право на володіння власним майном, необхідним для організації виробництва товарів; — майнова відповідальність, або відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах чинного законодавства; — право на фірмову відмінність (назва, печатка, торговий знак). Підприємство має самостійний баланс, несе відповідальність, виступає в суді в ролі позивача і відповідача від власного імені. Важливим методом здійснення підприємницької діяльності є комерційний розрахунок, який базується на співставленні у грошовій формі виробничих і невиробничих витрат та одержаних результатів господарської діяльності. Зміст комерційного розрахунку деталізується виділенням у його структурі певних характеристик: — самоокупність (беззбитковість), тобто підприємство повинно здійснювати процес відтворення шляхом відшкодування господарських витрат; — рентабельність (прибутковість) означає створення умов для розширеного відтворення за рахунок отримання прибутку; — самофінансування передбачає використання в якості джерел фінансування господарської діяльності власних доходів; залучення на комерційній основі кредитних коштів; емісію і продаж акцій. За організаційно-правовою формою підприємств розрізняють одноосібне володіння, товариство (партнерство) і корпорацію. Одноосібне володіння — це підприємство, що належить одному власнику (або сім'ї), який сам здійснює керівництво, одержує увесь прибуток і відповідає за всіма зобов'язаннями. Партнерство — це об'єднання на договірній основі декількох осіб як співвласників (об'єднання фінансів, відповідальності, знань та досвіду) з метою спільної підприємницької діяльності. Види партнерства залежать від ступеня відповідальності членів за його зобов'язаннями і ступеня участі в управлінні. Відповідно розрізняють: — товариство з обмеженою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність в межах частки участі у статутному капіталі; — товариство з додатковою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність у межах власного внеску, а у разі нестачі коштів відповідають своїм майном у однаковому для всіх розмірі (межі відповідальності встановлюються при організації підприємства у статутних документах); — повне товариство характеризується повною і рівною для всіх членів відповідальністю у межах власних активів; — командитне підприємство характеризується розмежуванням відповідальності між партнерами. Залежно від статусу одні несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена внеском у статутний фонд.
Корпорація — це юридичне незалежне підприємство, в якому власність та ризик поділені на частини, відповідальність кожного члена обмежена його внеском у статутний капітал або вартістю акцій. Власники акцій отримують право володіння і користування (для працюючих на цьому підприємстві) майном підприємства і отримують частину прибутку у вигляді дивіденду. Корпорація характеризується розмежуванням функцій власності і управління, що суттєво підвищує ефективність управлінських рішень та підприємницької діяльності. Підприємства (фірми) ринкової національної економіки класифікують за різними критеріями: • за типом власності; • за розмірами; • за видами і сферою діяльності. Державні підприємства функціонують на базі державної власності у галузях, заборонених для індивідуального і колективного підприємництва, у сфері державного управління і контролю, природної монополії. В Україні існує два типи державних підприємств: державні підприємства, що базуються на загальнодержавній власності (наприклад, на найвидатніші пам'ятники матеріальної і духовної культури) і ті, що засновані на комунальній власності. Особливу роль відіграють державні підприємства, що не підлягають приватизації. Йдеться про казенні (унітарні) підприємства, які функціонують в оборонній промисловості, випускають екологічно небезпечну продукцію або представляють монополію держави (пошта, зв'язок, митниця, виробництво горілчаних виробів тощо), а також бюджетні підприємства (переважно у соціальній сфері) і бюджетні установи, які не мають юридичної й господарської самостійності та функціонують в системі адміністративного державного управління. За своїм положенням вони безпосередньо підпорядковані або структурно входять до певних міністерств, відомств або органів місцевого самоврядування. Основою створення недержавних підприємств в умовах перехідних національних економік є роздержавлення і приватизація. Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приватної власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника. Сімейне підприємство базується на власності і праці членів сім'ї, наприклад, фермерське господарство. Приватне підприємство засноване на приватній власності і функціонує на основі праці найманих працівників. Законодавством України не обмежується ні розмір капіталу, який застосовує власник, ні кількість найманих працівників. Колективні підприємства засновані на спільній (колективній) власності фізичних та юридичних осіб і виступають у таких формах: колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу; кооператив; колективне підприємство, засноване на власності громадської або релігійної організації. Посередницькі, виробничі та торговельні кооперативи функціонують на базі колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових або майнових паїв, виробленої продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, що передбачена уставом кооперативу. Діяльність орендного підприємства заснована на договорі між орендарями і власниками про строкове, платне володіння і використання майна, необхідного для здійснення економічної діяльності. Акціонерне підприємство функціонує на основі статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Воно, як юридична особа, відокремлене від акціонерів, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном. Акціонер відповідає за майно корпорації в межах своєї частки і відповідно до неї бере участь в управлінні акціонерним підприємством. Спільне підприємство засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності), у числі яких можуть бути юридичні особи та громадяни інших держав. Законодавством України дозволено відкриття і функціонування підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом. За розмірами та масштабами діяльності виділяють великі, середні і малі підприємства. В Україні, згідно з Господарським кодексом, до малих підприємств належать підприємства: у промисловості і будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у невиробничій сфері — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Домінуючою організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу є одноосібне володіння і товариство. Великий бізнес функціонує переважно у корпоративній формі. Інтеграція малого, середнього та великого бізнесу, що відбувається у економічно розвинутих країнах, створює нові господарські системи — фінансово-промислові групи. Це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових установ (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), об'єднаних спільними економічними і фінансовими інтересами, які здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою завоювання або збереження домінуючих позицій на відповідному ринку.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 358; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.16.60 (0.03 с.) |