Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства



 

Мікрорівень національної економіки є сукупністю елементів, що формують рівні економічних систем вищого порядку (територій, галузей). Серед цих елементів виділяють підприємства та домогосподарства. Економіка підприємства є глибоко дослідженою системою. Економіка окремого (сімейного) домогосподарства досліджена недостатньо. В той же час термін «економіка» походить від грецького «домогосподарство». Елементарним і найважливішим елементом мікроекономіки є економіка окремої особи але цей рівень наукою не досліджується. Об’єднання елементів мікроекономіки забезпечує функціонування економік вищого порядку в тому числі національної економіки.

Підприємництво є сукупністю умов, які забезпечують функціонування економіки на мікрорівні. Підприємництво є невід'ємним атрибутом ринково організованої наці­ональної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе се­редовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадя­нина, що у свою чергу породжує національну гордість і об'єднує націю.

Згідно з чинним законодавством України, підприємництво є само­стійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з ме­тою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.

У науковій літературі підприємництво розглядається у трьох аспек­тах: як економічна категорія, як метод господарювання і в якості типу економічного мислення.

Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб'єктів та об'єктів. Суб'єктами підпри­ємництва можуть виступати перш за все приватні особи, організатори од­ноосібного та сімейного бізнесу, їхня діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірни­ми відносинами та економічним інтересом. Суб'єктами колективного під­приємництва є кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи то­що. Активним суб'єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб'єкти підприємниц­тва підпорядковують свою діяльність збереженню та примноженню влас­ності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів на основі прийн­яття самостійних господарських рішень. Таким чином, у ринковій еконо­міці існують три форми підприємницької діяльності — приватна, коле­ктивна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.

Об'єктом підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що, на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від зви­чайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових спо­собів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існую­чого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або під­риву чужої.

Таким чином, підприємництво як економічна категорія — це суку­пність організаційно-економічних відносин між суб'єктами ринкової еко­номіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього під­приємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи.

Головною умовою підприємництва як методу ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: з вибору видів підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін відпо­відно до діючого законодавства, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юриди­чних осіб, вільного наймання робітників, вибору джерел фінансування, до­ступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, спря­мування доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і пла­тежів, у межах чинного законодавства, здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсу­тність керуючого органу, який безпосередньо визначає, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без пев­них обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору.

Необхідними умовами функціонування підприємництва, або скла­довими підприємницького середовища, є: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкурен­ція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору і ринкової ін­фраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середо­вища.

Специфічною складовою, або ознакою підприємницької діяльності, є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відпові­дальність за результати.

Ознакою підприємництва як способу ведення господарства є і комер­ційна ініціатива — похідна від підприємництва як специфічного типу економічного мислення.

Згідно з Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницт­ва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослуж­бовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність власників капіталу підпорядкована отри­манню стійких прибутків, а роль в її організації концентрується у праві прийняття остаточного рішення.

Наймані робітники є безпосередніми виконавцями підприємницьких рішень, їхні взаємини з власниками капіталу опосередковуються системою економічних інтересів, як гармонійних (чим ефективнішим є підприємни­цький процес, тим вищий прибуток, вища заробітна плата, кращі умови праці, вищий рівень соціальної захищеності), так і прямо протилежних (відносно розподілу знов створеної вартості). Відповідно, основою взаємовідносин цих двох суб'єктів підприємницького процесу є пошук компромі­су, який спрямований на вирішення певних проблем.

З точки зору суспільного виробництва централь­ною фігурою національного підприємництва є саме підприємець, то з точ­ки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності, активну роль відіграє споживач, система інтересів якого зводиться до мо­жливості широкого споживацького вибору товару високої якості при від­носно невеликій ціні, високого рівня сервісних послуг.

Розвиток підприємництва в Україні з 2004 року здійснюється згідно з Господарським кодексом. До умов, які забезпечують організацію та функ­ціонування підприємництва, належать:

— державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, яка здійснюється відповідними органами державної адміністрації за місцем діяльності підприємця або ж за місцем його проживання переважно не на дозвільній, а на реєструючій основі;

— обов'язкове дотримання підприємцями законодавства про підприємницьку діяльність, а також відповідних вимог та соціальних гарантій щодо найманих працівників;

— юридична відповідальність підприємця за його дії з відповідною можливістю їх припинення.

За оцінками спеціалістів, в Україні створено необхідне середовище підприємницької активності майже в усіх сферах економічної діяльності. За даними регіонів, у 2007 році в країні зареєстровано 414 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 27 технопарків, 1658 фінансово-кредитних установ, з них 1045 кредитних союзів, 1979 інвестиційних та інноваційних фондів і компаній, 335 лізингових центрів, 2002 інформаційно-консультативні ор­ганізації. Активну участь у створенні стабільного бізнес-середовища бе­руть громадські об'єднання підприємців, чисельність яких складає 1763 одиниці. Проте, з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес, вітчизняне підприємництво ще не досягло рівня міжнародних стан­дартів.

Основним інструментом здійснення підприємницької діяльності є підприємст­во. З правової точки зору підприємство — це самостійно господарюю­чий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Фірма — це установа, яка володіє одним або декількома підприємствами і організовує на них господарську діяльність з метою максимізації при­бутку.

Необхідно розрізняти власне підприємство як суб'єкт господарювання від його правової форми. Підприємство за своєю сутністю — це історич­но визначена, заснована на складній кооперації форма організації продук­тивних сил, яка виступає як економічно уособлений суб'єкт господарю­вання, основна ланка народногосподарського комплексу. В цьому розумін­ні підприємство являє собою єдність двох сторін:

— техніко-економічної— підприємство як механізм поєднання факто­рів виробництва на основі внутрішньої кооперації спеціалізованої праці, кооперації машин і відповідної технології;

— соціально-економічної — підприємство як механізм поєднання фак­торів виробництва у специфічній суспільній формі, тобто арена реа­лізації соціально-економічних відносин, перш за все відносин влас­ності; підприємство як товаровиробник і суб'єкт підприємництва.

Правова форма підприємства, на відміну від власне підприємства, — це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підпри­ємства з оточуючим середовищем. Згідно з Господарським кодексом Укра­їни, підприємство як юридична особа має такі ознаки:

— організаційна єдність, що проявляється в організації трудового ко­лективу відповідно до внутрішньої структури та порядку управління підприємством;

— майнова відособленість, тобто право на володіння власним майном, необхідним для організації виробництва товарів;

— майнова відповідальність, або відповідальність за своїми зобов'я­заннями в межах чинного законодавства;

— право на фірмову відмінність (назва, печатка, торговий знак). Під­приємство має самостійний баланс, несе відповідальність, виступає в суді в ролі позивача і відповідача від власного імені.

Важливим методом здійснення підприємницької діяльності є комер­ційний розрахунок, який базується на співставленні у грошовій формі виробничих і невиробничих витрат та одержаних результатів господарської діяльності.

Зміст комерційного розрахунку деталізується виділенням у його стру­ктурі певних характеристик:

— самоокупність (беззбитковість), тобто підприємство повинно здійс­нювати процес відтворення шляхом відшкодування господарських витрат;

— рентабельність (прибутковість) означає створення умов для роз­ширеного відтворення за рахунок отримання прибутку;

— самофінансування передбачає використання в якості джерел фінан­сування господарської діяльності власних доходів; залучення на ко­мерційній основі кредитних коштів; емісію і продаж акцій.

За організаційно-правовою формою підприємств розрізняють одно­осібне володіння, товариство (партнерство) і корпорацію. Одноосібне во­лодіння — це підприємство, що належить одному власнику (або сім'ї), який сам здійснює керівництво, одержує увесь прибуток і відповідає за всіма зобов'язаннями.

Партнерство — це об'єднання на договірній основі декількох осіб як співвласників (об'єднання фінансів, відповідальності, знань та досвіду) з ме­тою спільної підприємницької діяльності. Види партнерства залежать від ступеня відповідальності членів за його зобов'язаннями і ступеня участі в управлінні. Відповідно розрізняють:

— товариство з обмеженою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність в межах частки участі у статутному капіталі;

— товариство з додатковою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність у межах власного внеску, а у разі нестачі коштів відповідають своїм майном у однаковому для всіх розмірі (межі від­повідальності встановлюються при організації підприємства у статутних документах);

— повне товариство характеризується повною і рівною для всіх членів відповідальністю у межах власних активів;

— командитне підприємство характеризується розмежуванням відповідальності між партнерами. Залежно від статусу одні несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена внеском у статутний фонд.

Корпорація — це юридичне незалежне підприємство, в якому влас­ність та ризик поділені на частини, відповідальність кожного члена обме­жена його внеском у статутний капітал або вартістю акцій. Власники ак­цій отримують право володіння і користування (для працюючих на цьому підприємстві) майном підприємства і отримують частину прибутку у ви­гляді дивіденду. Корпорація характеризується розмежуванням функцій власності і управління, що суттєво підвищує ефективність управлінських рішень та підприємницької діяльності.

Підприємства (фірми) ринкової національної економіки класифікують за різними критеріями:

• за типом власності;

• за розмірами;

• за видами і сферою діяльності.

Державні підприємства функціонують на базі державної власності у галузях, заборонених для індивідуального і колективного підприємництва, у сфері державного управління і контролю, природної монополії. В Україні існує два типи державних підприємств: державні підприємства, що базу­ються на загальнодержавній власності (наприклад, на найвидатніші пам'ятники матеріальної і духовної культури) і ті, що засновані на комуна­льній власності.

Особливу роль відіграють державні підприємства, що не підлягають приватизації. Йдеться про казенні (унітарні) підприємства, які функціонують в оборонній промисловості, випускають екологічно небез­печну продукцію або представляють монополію держави (пошта, зв'язок, митниця, виробництво горілчаних виробів тощо), а також бюджетні під­приємства (переважно у соціальній сфері) і бюджетні установи, які не мають юридичної й господарської самостійності та функціонують в системі адміністративного державного управління. За своїм положенням вони безпосередньо підпорядковані або структурно входять до певних мініс­терств, відомств або органів місцевого самоврядування.

Основою створення недержавних підприємств в умовах перехідних національних економік є роздержавлення і приватизація.

Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приват­ної власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника.

Сімейне підприємство базується на власності і праці членів сім'ї, на­приклад, фермерське господарство.

Приватне підприємство засноване на приватній власності і функціо­нує на основі праці найманих працівників. Законодавством України не об­межується ні розмір капіталу, який застосовує власник, ні кількість найма­них працівників.

Колективні підприємства засновані на спільній (колективній) власно­сті фізичних та юридичних осіб і виступають у таких формах: колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу; кооператив; колективне підприємство, засноване на власності громадської або релігій­ної організації.

Посередницькі, виробничі та торговельні кооперативи функціонують на базі колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових або майнових паїв, виробленої продукції, доходів від її реалізації та іншої дія­льності, що передбачена уставом кооперативу.

Діяльність орендного підприємства заснована на договорі між орен­дарями і власниками про строкове, платне володіння і використання майна, необхідного для здійснення економічної діяльності.

Акціонерне підприємство функціонує на основі статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Воно, як юридична особа, відокремлене від акціонерів, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном. Акціонер відповідає за майно корпорації в межах своєї частки і відповідно до неї бере участь в управлінні ак­ціонерним підприємством.

Спільне підприємство засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності), у числі яких можуть бути юридичні особи та громадяни інших держав. Законодавством України дозволено відкриття і функціонування підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом.

За розмірами та масштабами діяльності виділяють великі, середні і малі підприємства. В Україні, згідно з Господарським кодексом, до ма­лих підприємств належать підприємства: у промисловості і будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у невиробничій сфері — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Домінуючою організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу є одноосібне володіння і товариство. Великий бізнес функціонує переважно у корпоративній формі.

Інтеграція малого, середнього та великого бізнесу, що відбувається у економічно розвинутих країнах, створює нові господарські системи — фі­нансово-промислові групи. Це комплекс різногалузевих виробничих під­приємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансо­вих установ (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), об'єд­наних спільними економічними і фінансовими інтересами, які здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою завою­вання або збереження домінуючих позицій на відповідному ринку.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 358; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.16.60 (0.03 с.)