Політика національної економічної безпеки

 

Політика національної безпеки є постійним атрибутом націо­нальної економіки, її особливістю.

Головним завданням у сфері політики національної безпеки є послідовне і ефективне забезпечення захисту національних інте­ресів України і створення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усунення зовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна мета такої політики - захист суверенної державності, подолання кризи, життєдіяльності і успішний розвиток країни.

Тривалий характер створення базових засад незалежності України та утвердження її як повноцінного суб'єкта світового співтовариства зміщує потенційні загрози державності у площину економічної та екологічної безпеки.

Основні загрози економічній безпеці в Україні:

1. В інституційній сфері - недостатня діяльність гілок влади. Суперечність чинного законодавства та правова неврегульованість широкого кола питань економічного розвитку, зокрема ринкової трансформації економіки, утвердження ефективного конкурентного середовища, незбалансованість кадрового потенціалу.

Системні диспропорції зберігаються у відносинах власності. Процес її структуризації залишається незавершеним. Найвідчутнішим для економічної практики виявилося проведення прива­тизації та утвердження основних постулатів приватної власності, яка у своїй основі залишається системно несформованою та інституційно незахищеною. Зберігається нероздільність власності та влади за домінування останньої. Зрощування влади (у всіх її формах) та власності є основним підґрунтям корумпованості економіки, системної бюрократизації. У деструктивних формах здійснюється роздержавлення та приватизація землі. На одну з найгостріших проблем, що стримує економічне зростання, перетворилася криза корпоративного управління. Вона унемож­ливлює ефективну реструктуризацію підприємств, розвиток фондового ринку, зростання інвестиційної привабливості укра­їнської економіки, у т. ч. і для іноземних інвесторів.

2. У соціальній сфері - занижена (у декілька разів) вартість одного із основних економічних ресурсів - робочої сили. Наслідок цього - низька платоспроможність населення, відсутність стимулів зростання його кваліфікаційного потенціалу, нагромадження капіталу, технічного прогресу. Глибока диференціація доходів населення унеможливлює утвердження вагомого прошарку середнього класу, критичної межі досягай бідність та безробіття, особливо приховане.

3. Загрози фінансовій безпеці. Залишається структурно незбалансованим фінансовий сектор економіки. Низький рівень капіталі­зації українських банків не відповідає вимогам політики зрос­тання та структурно-інноваційної перебудови національної еко­номіки. Низький рівень розвитку фондового ринку не дозволяє зробити його ефективним інструментом мобілізації інвести­ційних ресурсів, а відтак і політики економічного зростання.
Зберігається структурна розбалансованість державних фінансів, їх суто фіскальна спрямованість.

Україна поки що не посіла належного місця в міжнародному русі капіталів, який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання та структурної перебудови.

4. Тінізація та корумпованість української економіки. Існую­чий рівень тінізації економіки дійшов тієї небезпечної межі, коли можна говорити про існування системи розширеного відтворення тіньових економічних відносин в Україні. Тонізація економіки є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави.

5. Структурні диспропорції. Україна отримала у спадщину надзвичайно енергоємний промисловий комплекс, суттєво змінити структуру якого за перші роки незалежності виявилося неможливим. Позначається і надзвичайно висока зовнішньо­
економічна орієнтація та критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та
низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості.

На економічній безпеці позначаються критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агро­промислового комплексу, системах життєзабезпечення, а також неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їхнього постачання та відсутність активної державної політики енергозбереження, загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України.

6. Недосконалість системи інноваційного розвитку. За роки реформ ще поки-що не вдалося створити дієздатних механізмів стимулювання інноваційної діяльності підприємств та організацій, що призвело до деградації існуючого науково-технічного потенціалу, повільного оновлення продукції виробничого комплексу. Критичним залишається рівень державного фінансування науково-технічної діяльності.
Відповідні витрати не перевищують 0,4 % ВВП, тоді як у Німеччині та Японії - відповідно 2,4 та 2,8 %. Негативним чинником для України є відплив науковців і висококваліфікованих фахівців.

6. Застарілість виробничої інфраструктури. Відпрацювала свій нормативний термін значна частина конструкцій, споруд та обладнання. Особливе занепокоєння викликає технічний стан мостових споруд - 14 % залізничних мостів знаходяться у незадовільному стані, не відповідають правилам експлуатації 46, а серед комунальних - 76 %.

7. Десятки років без оновлення експлуатується обладнання нафто-і газодобувної та нафтопереробної промисловості.

8. Серйозні проблеми існують в енергетиці. На сьогодні в Укра­їні розроблено низку державних, галузевих і регіональних програм, прийнято нормативно-правові акти щодо забезпечення надійності й безпечної експлуатації споруд, конструкцій, облад­нання та інженерних мереж, визначено центральні органи вико­навчої влади, які здійснюють державне регулювання у зазначеній сфері. Однак при цьому охоплюються лише окремі напрями забезпечення технологічної безпеки, у повному обсязі програми не виконуються, а центральні і місцеві органи виконавчої влади та їхні відповідні підрозділи діють розрізнено,
дублюючи один одного.

9. Екологічні загрози в системі розвитку національної еконо­міки. Екологічну ситуацію на території України в цілому можна охарактеризувати як кризову. Щоправда, рівень загального антропогенного навантаження на довкілля останніми роками
мав тенденцію до зменшення. Відсутність протягом останнього десятиріччя необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та здійснення природоохоронних заходів, обумовили незадовільний стан довкілля. Як наслідок, ризик виникнення надзвичайних ситуацій в Україні значно вищий ніж у розвинених країнах, зокрема у країнах ЄС.

На основі оцінки наявних загроз національній економіці форму­ється державна політика національної безпеки України.

Україна послідовно і активно проводить політику розвитку міжнародного співробітництва в ядерному питанні і виступає за повне ядерне роззброєння.

Держава активізує політику інформаційної безпеки, адаптуючи її до умов глобальної інформатизації всіх соціально-економічних процесів.

У сфері фінансово-валютної безпеки держава проводить послі­довну політику, спрямовану на зміцнення стабільності націо­нальної валюти - гривні, її конвертованості, попередження домінування іноземної валюти, особливо, "повальної доларизації" національного фінансово-економічного простору України.

Держава проводить активну митну політику, спрямовану на захист національних інтересів, захист національного товаро­виробника, протидію товарній зарубіжній експансії на внутрішніх ринках України.

Боргова залежність національної економіки - це негативне явище з точки зору її безпеки. Тому кожна держава здійснює політику обмеження боргової залежності. Враховуючи транс­формаційні особливості національної економіки України, тут дещо завищена частка державного боргу по відношенню до валового внутрішнього продукту (ВВП). Бюджетним кодексом України передбачено максимальну норму загального державного боргу величиною 60 % ВВП.

Заходи які є важливими в системі управління державним боргом:

– забезпечення збалансованості валютного ринку;

– вдосконалення структури платіжного балансу держави;

– створення механізмів для повернення національного капіталу з-за кордону;

– нормативно-законодавче забезпечення системи управління державним боргом, зокрема прийняття ЗУ "Про державний борг України ";

– створення системи страхування інвестиційних ризиків;

– впровадження національної стратегії зниження зовнішніх запозичень;

– зміна акцентів у системі співробітництва національної еконо­міки з МВФ у площину безкредитних відносин.

Для ефективного розвитку національної економіки необхідно здійснювати державну політику грошової стабілізації. Міцна гро­шова одиниця національної економіки є визначальним критерієм її інвестиційної привабливості і успішності.