Місце України в світовому економічному просторі

 

Україна вже 17 років є повноправним суб'єктом міжнародних економічних відносин. За роки незалежності держава досягла досить високого рівня відкритості своєї економіки.

Водночас у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 р. зазначено: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, у повній відповідності з цілями і принципами Статуту ООН спрямовуватиме свою зовнішньо політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва в розв'язанні еколо­гічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватися на загальновизнаних принципах міжнародного права" [37д; 171д].

Конституцією України визначено загальний підхід до зовнішньої політики держави (ст. 18). Передбачено, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами міжнародного права. Спів­відношення між міжнародним та національним законодавством передбачено ст. 9 Конституції в такий спосіб, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

«Основні напрями зовнішньої політики України", схвалені Верховною Радою України 2 липня 1993 р., зафіксували зміст національних інтересів України і завдань її зовнішньої політики. Національні інтереси України в сфері міжнародних відносин становлять три основні групи [1]:

- стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної неза­лежності;

- економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки Укра­їни у світове господарство;

- регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутріш­нього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголов­ніших завдань:

1. Утвердження і розвиток національної економіки у відповідності
до національних економічних інтересів держави.

2. Демократизація суспільного розвитку.

3. Зростання експертного потенціалу України та нарощування її
позитивного міжнародного економічного іміджу.

У сучасних умовах глобалізації світової економіки національні економіки інтегруються в загально планетарний економічний меха­нізм. Адже економічний прогрес кожної держави в таких умовах тісно пов'язаний з характером її взаємодії з іншими країнами світу. Тому інтернаціоналізація національної економіки є дуже важливою проблемою її розвитку. Включення економіки країни у світовий економічний простір дасть можливість значно посилити позиції України в міжнародному співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв'язків передбачають використання тих чи інших конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи зі своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого вибору полягає в тому, щоб вироб­ляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація - забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й цінами пропозицій.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіаль­ному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Україна має чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни - це узбережжя теплих морів, гірські ландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів в Україні не вистарчає: нафти, газу, більшості руд кольорових металів, деревини. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи близько 47 млн. людей населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потен­ційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56 % населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характери­зуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29 %, практично усе доросле населення освічене [21].

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослід­них та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання їм. Є. О. Патона, фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках. Однак на сьогоднішній день обсяг виробництва наукомісткої продукції ще не достатній.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисель­ністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту населення його купівельна спроможність зростатиме.

Історико-економічні передумови. Протягом століть вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і еконо­міка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України. Зокрема, за її межі йшло 43 % чорних металів, 25 % залізної та 82 % марганцевої руди, 20 % коксопродуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового обладнання, азотних добрив, кальцинованої соди і цементу, вугілля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її внутрішні економічні потреби.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність насе­лення, висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відста­вала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування [171д].

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енерго-місткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефектив­ність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості енергомісткості виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у державі привела до значної екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використовуються кваліфіко­вані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізо­ваного "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів.

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньо­економічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємо­допомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та облад­нання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), вироби легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної Америки та Японією товарообіг був незначний.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу еконо­мічно високо розвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана із Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорно­морських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії у зв'язку з наявністю економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість, здійснювати активнішу торго­вельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо Близького та Середнього Сходу, Південно та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джгут, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

Одним із вагомих чинників розвитку національної економіки є її співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями, яке мусить відповідати вимогам її національної безпеки та сприяти нарощуванню її могутності у світовій економічній спільноті. До таких інституцій належать, перш за все Світовий банк та Міжна­родний Валютний фонд.

Що ж є головною метою України у такому співробітництві?

Перш за все це:

> забезпечення кредитної підтримки інноваційного розвитку національної економіки;

> забезпечення залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів у розвиток пріоритетних секторів національної економіки;

> забезпечення фінансування пріоритетних з точки зору еконо­мічних, екологічних та соціальних інтересів держави проектів та адекватних до цього структурних реформ в національній економіці.

У цьому контексті слід відзначити, що головними страте­гічними орієнтирами у напрямі співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями (МФІ) є:

- всебічна підтримка вітчизняного високотехнологічного та наукомісткого виробництва і нарощування обсягу конкурентноспроможної продукції (судно-, авіа-, машино-, автомобіле-, ракетобудування);

- всебічна підтримка макроекономічної стабільності та еколо­гічної збалансованості національної економіки;

- всебічна підтримка соціальних програм національної економіки та подолання бідності в державі. Водночас потрібно припинити такі негативні явища у системі співробітництва України з МФІ, як:

- недостатній моніторинг зі сторони державних органів влади щодо ефективності реалізацій проектів, що фінансуються МФІ, що потребує методичного забезпечення відповідної звітності;

- недостатній захист національних інтересів України у процесі реалізації проектів МФІ, що потребує додаткового нормативно-правового забезпечення регулювання цього співробітництва;

- формування нових економічних, політичних, соціальних та екологічних ризиків у зв'язку з практикою використання коштів МФІ для фінансування поточних витрат, які не є обґрунто­ваними з точки зору довготермінової національної безпеки держави, що потребує їх припинення.

У відповідності до Стратегії економічного і соціального роз­витку України (2004-2015 рр.) "Шляхом європейської інтеграції", накреслено такі основні стратегічні пріоритети у співробітництві з МФІ: забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності; розбудова ефективної банківської та фінансової систем; реформування податково-бюджетної системи; зміцнення системи соціального захисту та підвищення рівня життя населення; приєднання до СОТ.