Мета, об’єкти і методи державного регулювання

 

В командно-адміністративних і соціальних економічних системах держава здійснювала всі регуляторні функції, то в ринкових економічних системах її роль була обмежена.

На початку XX ст. Дж. Кейнс і його учні запропонували світу теорію державного регулювання економіки в умовах ринкової системи господарювання. Вони вважали, що в короткотерміновому періоді часу, оскільки ринкові ціни не є гнучкими, держава мусить активно втручатись у регулювання соціально-економічних та еколого-господарських процесів.

Сьогодні глобалізаційні процеси, що охопили світ суттєво впливають на національні ринки, їх структуру та економічний порядок розвитку національної економіки. Глобалізована економіка не є соціальне орієнтованою і екологічно безпечною. Через надто високий рівень її природомісткості знищуються ресурси біосфери, що в свою чергу обумовлює зростання природних змін у світі. Втрати ресурсів природного довкілля призводять до нових втрат в економіці, зокрема розгортання інфляційних процесів тощо.

В цих умовах сучасна система державного регулювання національної економіки (ДРНЕ) передбачає управління соціально-економічними і еколого-господарськими процесами у державі з метою їх збалансованого розвитку.

У вузькому розумінні державне регулювання національною економікою можна трактувати як процеси впливу державних суб'єктів на діяльність економічних агентів, що здійснюють господарську діяльність на території держави.

Генеральною метою державного регулювання національної економіки є макроекономічна стабілізація та забезпечення високого рівня економічного, соціального та екологічного добробуту насе­лення.

У залежності від ієрархічного рівня та об'єкту державного регулювання можна виділити систему цілей державного регулю­вання національної економіки: макроекономічні; мезоекономічні (міжрегіональні територіальні, місцеві, регіо­нальні, локально-просторові); галузево-секторальні; мікроекономічні; внутрішньо економічні; зовнішньоекономічні.

Об'єктом ДРНЕ виступають не фізичні чи юридичні особи, а процеси і явища відбуваються в національній економіці, а також її сектори, територіальні елементи, економічні відносини.

У зв'язку з цим держава повинна здійснювати постійний моні­торинг (нагляд) з метою запобігання загрозам (внутрішнім і зовнішнім), а також приймати адекватні економічні рішення для покращення макроекономічної ситуації в Україні.

Процеси і явища національної економіки, що є об'єктами державного регулювання::

– процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень на мікроекономічному рівні через дотації, субвенції тощо, мезоекономічному рівні та на макроекономічному рівні (структура господарської системи, ділова кон'юнктура, грошовий обіг, зайнятість, інвестиційні процеси, зовнішньоекономічні зв'язки тощо);

– процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень нарівні секторів та галузей національної економіки: промисловість, сільське господарство, державні, приватний сектори тощо;

– процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень щодо економічної, соціальної чи екологічної безпеки населення;

– процеси, що пов'язані з прийняттям рішень участі національної економіки у світогосподарських зв'язках, організаціях та її міжнародних відносин.

Крім того важливими об’єктами державного регулювання економіки є: капіталізація національної економіки та її зростання; конкурентноздатність національної економіки та її структура; економічні цикли або господарська кон'юнктура; грошовий обіг і запобігання інфляції; зайнятість, регулювання ринку праці та запобігання безробіттю і деінтелектуалізації, у зв'язку з відпливом мізків, кадрова політика; конкуренція внутрішня і зовнішня; ціноутворення та його диференціація; індустріалізація та збільшення наукомісткості продукції; регіональні ринки та нарощування їх потенціалу; інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внут­рішніх інвестицій; стан платіжного балансу та покращення його структури; збільшення експортного потенціалу держави.

Державне регулювання в національній економіці здійснюється з допомогою таких методів:

1) нормативно-законодавчі методи: закони та нормативно-зако­нодавчі акти, що приймає Верховна Рада України, постанови Кабінету Міністрів України, Укази та Розпорядження Прези­дента України.

2) організаційно-управлінські методи: реалізують через певні адміністративно-правові акти, розпорядження та організаційні форми взаємовідносин між суб'єктами господарювання різних ієрархічних рівнів.

3) економічні методи: методи, з допомогою яких держава змінює умови функціонування суб'єктам господарювання. До них можна віднести нові норми і нормативи ресурсу споживання, регулювання цін, податкове регулювання (пільги, кредити),державні дотації тощо.

4) протекціоністські методи: методи, з допомогою яких держава захищає свої національні економічні інтереси, ці методи дають можливість державі досягнути такого стану в НЕ, за якого оптимально використовують всі її ресурси з метою забезпечення її національних інтересів та економічної самодостатності.