Інтеграція України до світового господарства

 

Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвиткуМЕВ.Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1. інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2. виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3. невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу (рис.10.1).

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. 10.1).

Формування власної державності в Україні збігалося з про­цесом наростаючої глобалізації, Ідо визначає якісно нові тен­денції світового розвитку. Ігнорування об'єктивних процесів інтернаціоналізації продуктивних сил робить неможливим стійкий економічний розвиток країн, веде до застою, поглиблен­ня відставання від провідних країн світу. Включення України в систему глобальних світогосподарськнх зв'язків необхідне для того, щоб одержати додаткові імпульси економічного зростання, підвищити ефективність і конкурентоспроможність національ­ної економіки, а також рівень добробуту громадян.

До моменту отримання Україною незалежності її зовнішня торгівля була монополізована державою, підприємства не мали виходу на світовий ринок. Технічна осна­щеність підприємств, витрати їх виробництва, якість про­дукції і ціни на неї не відповідали світовому рівню. У струк­турі економіки спостерігалося домінування матеріалоємних та енергоємних, фізично і морально застарілих виробництв, її не­сприйнятливість до нововведень, одностороння орієнтація на важку індустрію, нерозвиненість ринкових відносин.

Тим часом вигідне географічне положення, багаті поклади корисних копалин, наявність родючих сільськогосподарських земель, кваліфікованих кадрів, торгових транспортних шляхів з відповідною інфраструктурою свідчать про потенційні мож­ливості інтеграції України до світового господарства.

Перші кроки молодої української держави по шляху інте­грації полягали в створенні законодавчої бази цього процесу і відповідних інститутів. Були прийняті закони "Про зовнішньоекономічну діяльність України", "Про захист іно­земних інвестицій", "Про загальні основи створення і функціонування економічних зон", утворені Міністерство зовнішньоекономічних відносин України, Державний митний комітет тощо. Відповідно до нового законодавства було ліквідовано монополію держави на зовнішню торгівлю. Підприємства дістали можливість виходу на зовнішній ринок і здійснення зовнішньоторговельних операцій у валюті. Ціни зовнішньої і внутрішньої торгівлі були лібералізовані, введено єдиний ринковий курс національної валюти.

Проте відсутність чіткої державної стратегії зовнішньое­кономічної політики призвела до ряду негативних наслідків.

Україна не зуміла інтегруватися в систему західних ринків, оскільки її продукція не відповідала світовим стандар­там, а традиційні ринки вона значною мірою втратила, розірвавши значну кількість господарських зв'язків з ко­лишніми республіками СРСР. Великої шкоди завдала бартеризація зовнішньої торгівлі. Відкриття економіки йшло тільки шляхом зняття адміністративних обмежень на експортно-імпортні і валютні операції, що явно недостатньо для входжен­ня до міжнародної економіки.

Згідно з Доповіддю про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2002—2003 рр., Україна за індексом мікроекономічної конкурентоспроможності посідає 69-е місце серед 80 країн, що класифікуються; за індексом конку­рентоспроможності зростання — 77-е місце з 80 країн, а за індек­сом економічної свободи — лише 131-е місце у світі.

Формування відкритої економіки неможливе без її струк­турної перебудови, націленої на реалізацію національних кон­курентних переваг. Слід зазначити, що в останнє десятиріччя XX ст. зросло значення мікроекономічних факторів конкурен­тоспроможності. За даними експертів Всесвітнього економічно­го форуму, внесок цих факторів в економічне зростання стано­вив 55 %, а макроекономічних — 45 %. Наголошується, що кон­курентоспроможність на мікрорівні визначається розвитком націонал >них компаній (їх корпоративною стратегією і такти­кою) і якістю мікроекономічного бізнес-середовища. У світовій практиці це, насамперед, інтенсивність внутрішньої конку­ренції, технічний рівень виробничих процесів, маркетинговий досвід, децентралізація, пов'язана з диверсифікацією компаній.

Україна повинна сформувати і активно використати ці фактори.

У 1990-х роках найбільш конкурентоспроможними галу­зями вітчизняної економіки виявилися виробництво недорогоцінних металів та виробів з них, хімічна і пов'язані з нею га­лузі промисловості та транспортні послуги, особливо послуги трубопровідного транспорту.

У новому столітті пріоритет має надаватися становленню нових конкурентоспроможних виробництв. Для України прий­нятною є лише така модель її участі в процесах глобалізації, яка дасть можливість значно інтенсифікувати її інноваційний роз­виток, сприяти органічному входженню в сучасні високотехнологічні структури на підставі послідовного формування і зміцнення високотехнологічної моделі конкурентоспромож­ності. Авіакосмічна промисловість, суднобудування, космічні послуги по виведенню об'єктів на навколоземну орбіту, послуги з розробки програмного забезпечення, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва в електронній та електротехнічній промисловості здатні виконати роль експортного тарану. Структурна перебудова дасть можливість сформувати експорт­ний потенціал на базі пріоритетних галузей. Розширення екс­порту, у свою чергу, сприятиме подальшому поглибленню структурної перебудови. Сформована на такій основі відкрита економіка дозволить підтягти вітчизняного виробника до світо­вого рівня, розширити участь у міжнародному поділі праці.

До тих пір, поки структурна перебудова економіки не буде в основному завершена, відкритість економіки повинна бути "дозованою ", оскільки нижчий рівень конкурентоспроможності може в умовах глобалізації, що розвивається, обернутися для України поразкою, закріпленням сировинної орієнтації.

Інтеграція України до світового господарства здійснюється шляхом розвитку її зовнішньоекономічних зв'язків. Вони ха­рактеризуються географічною і продуктовою структурою зовнішньої торгівлі, величиною іноземних інвестицій у національну економіку, участю в міжнародних інтеграційних процесах, структурою національної валютної системи тощо.

Стан міжнародної торгівлі на перших етапах самостійного розвитку держави характеризувався наявністю негативних тенденцій. Хоча Україна торгує з багатьма країнами світу (її торговими партнерами є Росія, Білорусь, Китай, Туреччина, Іран, Німеччина, Польща, США та інші країни), зниження темпів економічного розвитку і не конкурентоспроможність товарів зумовили стійке перевищення імпорту над експортом, зростання дефіциту торгового балансу. Подолавши таку тен­денцію, Україна вийшла на позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Але структура зовнішньої торгівлі залишається нефективною. Найбільшу частку посідає продукція мета­лургійного комплексу, хімічної та харчової промисловості. Ус­таткування, сучасна техніка, технології і ліцензії становлять незначну частину експорту. Необхідна диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності, збільшення асортименту товарів, що експортуються, підвищення частки високотехно­логічної продукції, пошук нових регіонів збуту, зниження залежкості від імпортованих енергоносіїв, створення імпортозаміщуючих виробництв. Важливе значення матиме розвиток режиму вільної торгівлі з країнами СНД, Балтії, формування умов для вступу до СОТ і ЄС.

Важливим аспектом інтеграції України до світового гос­подарства є її участь у міжнародних потоках капіталу. Ук­раїна виступає переважно об'єктом інвестування. Найбільши­ми інвесторами є США, Німеччина, Росія, Голландія, Велико­британія. Інвестиції прямують насамперед в харчову, легку промисловість, торгівлю і фінансовий сектор, що є типовим для країн з перехідною економікою. Але інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим, і ТНК бажають просто закріпитись на ринку і не чекають швидкого прибутку. Інвес­тиційна непривабливість України спричинена недостатньою надійністю законодавчої бази, низькою рентабельністю галу­зей і підприємств, адміністративно-бюрократичними пере­шкодами, низьким попитом.

Експорт капіталу з України представлений "втечею", що приносить велику шкоду. Уникнути цього допоможе ослаб­лення податкового тягаря, легалізація тіньової економіки, де-бюрократизація державного регулювання економіки тощо.

Таким чином, існує гостра необхідність включення Ук­раїни до системи глобальних світогосподарських зв'язків, але за критеріями збереження власної ідентичності та державного суверенітету, підвищення рівня конкурентоспроможності, економічної безпеки та суспільного добробуту.