Державна політика в сфері іноземних інвестицій

 

Державна політика у сфері іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України і регулюється Верховною Радою України. Іноземні інвести­ції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у особливих випадках, наприклад, техногенної чи природної катастрофи. І навіть в цих випадках передбачені оскарження в судах і компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених КМУ в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів, і в тій валюті, в якій здійсню­вались інвестиції або іншій валюті, прийнятній для інвестора.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення на протязі 6 місяців своїх інвестицій, а також доходів по них в грошовій або речовій формі за реальними ринковими цінами, сформованими в момент припи­нення інвестиційної діяльності. Після виплати обов'язкових зборів, платежів і податків іноземним інвесторам гарантується безпере­шкодне переведення за кордон одержаних на законних підставах засобів в іноземній валюті. Порядок переведення встановлюється НБУ. При переведенні або вивозі іноземних інвестицій податок складає 15 %. Доход або прибуток від інвестиції іноземний інвестор має право реінвестувати в економіку України в будь-якій валюті, а також зберігати їх на поточних розрахункових рахунках або на депозитах. Іноземні інвестори мають право на придбання паїв і цінних паперів у відповідності з валютним законодавством і законами України про цінні папери та фондову біржу, приймати участь в приватизації майна державних підприємств і незавер­шеного будівництва, в конкурсах і аукціонах. Надання майна в оренду іноземним інвесторам на суму більш як 10 млн. доларів здійснюється за рішенням Фонду держмайна України [239д; 2].

Інвестиційний клімат для іноземного інвестора в Україні пере­важно визначається впливом таких факторів, як політична, правова, економічна та екологічна стабільність. З цієї причини Україну розглядають за кордоном як зону підвищеного ризику для крупних інвестицій. Нерішучість, обережність у прийнятті кінцевих рішень потенційними інвесторами в такій ситуації - закономірне явище. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» скерований на заохочення й підсилення припливу іноземного капіталу в пріоритетні сфери економіки держави шляхом надання різного роду страхових гарантій, особливо із найбільш важливих інвестиційних програм і проектів, покращення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу [5; 14; 16; 21].

Завданням цієї Програми входить залучення додаткових джерел інвестування прогресивних структурних зрушень та інших якісних перетворень в економіці України за рахунок коштів іноземних інвесторів, формування експортного потенціалу, зростання техніч­ного рівня виробництва, скорочення енергоємності продукції. Неодмінною умовою формування сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається [4; 5]:

- значно покращити роботу таких ділянок інвестиційної діяль­ності, як фондові біржі, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, трастові та консал­тингові, холдингові та аудиторські фірми;

- утворити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні, автоматизовану інформаційну систему, яка забезпечувала б оперативний пошук іноземних та вітчизняних інвесторів, та надання консультацій з питань техніко-економічного обґрунтування та реалізації інвестиційних проектів;

- здійснити організацію статистичної звітності про іноземних інвесторів, вдосконалити систему обліку відповідно до міжнародних стандартів, здійснити публікацію нормативних актів України та іншої інформації, яка цікавить іноземних інвесторів, на іноземних мовах;

- визначити навчальний заклад в Україні та за кордоном для підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що працюють над проблемами залучення іноземних інвестицій в Україну.

Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно відіграти Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій, головним завданням якого є надання допомоги підприємцям України:

- в пошуку іноземного партнера;

- в правильному оформленні документів інвестиційної заявки

- в складенні бізнес-плану;

- в розробці інвестиційного проекту по методології, прийнятій в країнах з розвиненою економікою.

Слід зазначити важливість Закону України "Про правовий статус іноземців ". У ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обов'язків всіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.

Законодавство України виділяє спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ) без обмеження характеру їх діяльності. З усієї сукуп­ності можна виділити наступні ВЕЗ: комплексні виробничі, фінансове - банківські і страхові, технополіси, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні а також регіональні, місцеві (локальні), точкові.

При розгляді Закону України "Про загальні умови створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" і Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" розроблена Концепція створення спеціальних (вільних) еконо­мічних зон в Україні.

Концепція передбачає створення сприятливого інвестиційного клімату у ВЕЗ, для чого необхідно:

- забезпечити довгостроковий та передбачуваний характер економічної політики;

- матеріалізувати умови переміщення капіталів та товарів;

- сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної влади, органів місцевого та регіонального само­врядування та органів управління зоною;

- забезпечити умови виробництва, торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, та тверді правові гарантії захисту прав власності.

Для ВЕЗ характерні як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Вивчення конкурентоспроможності ВЕЗ передбачає використання біля трьохсот параметрів із залученням максимальної кількості експертів. Можна виділити приблизно 10 груп таких параметрів: політична, соціально-економічна, територіальна ситуація; вплив держави на інвестиційний клімат, податковий та правовий режим; гнучкість фінансово-кредитної системи; обсяг внутрішнього ринку; забезпеченість природно-сировинними ресурсами; наявність трудових ресурсів та рівень їх кваліфікації; економічний потенціал виробника, його склад та структура; рівень розвитку науки і техніки; участь в міжнародному поділі праці; ефективність промислового виробництва; рівень енергомгсткості та матеріаломісткості продукції тощо. Утворення БЕЗ вимагає поглибленого аналізу її меж, державних та етнічних особливостей. Розвиток БЕЗ тягне за собою міграційні процеси, вимагає більших додаткових затрат, може стати джерелом конфліктів на етнічному ґрунті тощо.

У цих умовах прикордонні сторони переслідують різні цілі. Менш розвинуті країни прагнуть випустити трудові ресурси для заробітку за кордоном валюти з наступним її притоком в націо­нальну економіку. Більш розвинена країна намагається цього не допустити, щоб не загострювати безробіття. Тому створення БЕЗ в трансетнічних прикордонних регіонах повинно буту спрямовано, у першу чергу, на рішення цієї проблеми.

Із 24 областей України 15 межують з іншими державами. Ще 4 області і Автономна Республіка Крим прилягають до морського кордону. Значна кількість прикордонних регіонів, їх розвиток за принципами ВЕЗ вимагає вирішення цілого ряду проблем, це - інтенсифікація розвитку виробничої та соціальної інфра­структури, трансформація системи розселення, реконструкція шляхів сполучення, прикордонних переходів, створення нової комунікаційної інфраструктури.

Світовий досвід свідчить, що територіальне ВЕЗ суворо обме­жені (не більш ніж 10 км. кв.) Опираючись на це адміністративна область або велике місто не можуть бути ВЕЗ. У зв'язку з цим багато вчених обґрунтовують створення так званих точкових зон вільного підприємництва.

Вільна економічна зона - це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціо­нування економічних суб'єктів. Механізм функціонування БЕЗ, як правило, включає специфічний економічний, організаційний, податковий, митний та правовий статус господарчих агентів та всієї ВЕЗ, яка дуже слабко взаємодіє з економікою держави. У відповідності з цим механізм функціонування ВЕЗ включає: 1) особливий інвестиційний клімат; 2) валютно-фінансовий і митний режим; 3) організаційно-правовий режим.

Загальні умови універсальні для вільних зон і зв'язані з так званими "нульовими витратами". Це зниження податків на прибуток або їх скасування, в деяких випадках можливе введення без встановленого терміну низької податкової ставки. Можливе зниження податків на особистий прибуток, на переведення прибутку за кордон, надання пільгових кредитів, тимчасова відміна сплати податку клопотальним суб'єктам. Передбачається також довгострокове кредитування в національній валюті, цільові субси­дії або пільгові позики, повернення раніш виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції направляються в пріоритетні галузі економіки. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і порядок амортизації основних фондів.

Як правило, у вільній економічній зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних партнерів із позазональних територій з ціллю забезпечення техніч­ного та інформаційного обміну. Для цього вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств зі значною часткою капіталу іноземних інвесторів (більше 40 %). Законодавством може також передбачатися стимулювання участі імпортерів в акціонуванні підприємств приймаючої держави за межами зони, механізм заохочення реінвестування як безпосередньо у зоні, так і за її межами.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих галузях економіки, активізація яких через інвестування допоможе вивести їх з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження у суспільстві через екологічне зростання. Це насамперед сфера наукомісткого виробництва, виробництва продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

Зовнішньоекономічна політика в національній економіці повинна базуватись на маркетинговій стратегії держави, виходячи з особливостей внутрішнього та зовнішнього еконо­мічного середовища.

 

Зовнішня торгівля України

 

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів.

Показники обсягів МТ:

1) експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту відносять:

- товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

- товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.

Реекспорт – продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці.

2) імпорт – ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту відносять:

- товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

- товари для подальшої переробки під митним контролем.

Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться.

Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками:

1. За специфікою об’єкту:

- торгівля товарами:

· сировинними;

· паливними;

· продовольчими;

· напівфабрикатами;

· готовими виробами:

а) виробничого призначення;

б) невиробничого призначення;

- торгівля послугами:

· виробничими;

· транспортними;

· експедиторськими;

· консультаційними;

· консигнаційними;

· посередницькими;

· туристичними;

· маркетинговими;

· обліковими;

· орендними;

· ліцензійними;

· іншими послугами.

Метод торгівлі – це засіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції чи торговельної угоди). В міжнародній торговельній практиці використовується два основні методи торгівлі:

1) торгівля напряму (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем)

2) через посередників

Переваги залучення посередників:

- підвищують оперативність збуту;

- підвищення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу;

- посередники знаходяться ближче до покупця, тому оперативніше реагують на зміни в ринковій кон’юнктурі, це дозволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах;

- підвищується конкурентоспроможність товарів за рахунок можливості післяпродажного сервісу;

- являються джерелом первинної інформації про рівень якості і конкурентоспроможності товарів.

Зовнішня торгівля є вагомим чинником розвитку національної економіки. Сьогодні процес входження України у світове госпо­дарство супроводжується формуванням національної структури експорту. Це створює підґрунтя для нееквівалентної до сучасних умов моделі міжнародної спеціалізації в національній економіці.

Які основні елементи експортних потоків з України? Це передусім метали, руди, харчові продукти, транспортні послуги, які є не динамічними та малоприбутковими.

Тому система зовнішньої торгівлі в національній економіці потребує суттєвого структурного реформування, перш за все в напрямі інноваційного розвитку.

У цьому контексті особливості набуває створення системи конкурентоспроможних виробництв, здатних нарощувати експортний потенціал не лише готової продукції, але і науково-технічних, інжинірингових, освітніх та інформаційно-програмних послуг.

Можна виділити такі пріоритети покращення її структури:

- орієнтація на експорт високоякісного прокату, метало місткої продукції, включаючи морський транспорт, екскаватори, металорізальне устаткування;

- розвиток системи виробництва ракетної та авіаційної техніки, зорієнтованої на зовнішні ринки;

- розвиток мікроелектроніки, виробництва комп'ютерів, побу­тової електроніки;

- створення системи наукомістких виробництв, зокрема в галузі порошкової металургії, зварювальної апаратури через посеред­ництво мережі інноваційної інфраструктури: технополісів, технопарків венчурних фірм тощо;

- розширення та модернізація транспортної системи та її інфраструктури для реалізації транзитів за напрямами Схід-Захід, Північ-Південь;

- розвитокекспортноїспеціалізаціїзаокремимивидамисільсько-господарської продукції та її переробки (зерно, олія, м'ясопродукти, цукор, молокопродукти);

- формування потужної курортно-оздоровчої та туристично-рекреаційної індустрії та мережі відповідної інфраструктури.

Яка структурна динаміка зовнішньої торгівлі в національній економіці? Частка зовнішньої торгівлі України ВВП досить висока (більш ніж 70 % ВВП). Разом з тим, дані Державного комітету статистики України свідчать, що, починаючи з 1996 р. скорочувався як обсяг імпорту, так і обсяг експорту. Так зовнішньоторговельний оборот України за підсумками 2000 р. знизився з $32563,7 млн. до $28055,7 млн., або на 13,8 % в порівнянні з 1998 р. При цьому експорт знизився з $16457,2 млн. до $15195,5 млн., або на $7,7 %, тоді як скорочення імпорту було суттєвим - з $16106,5 млн. до $12860,2 млн., або на 20,2 %. Основну експортну позицію України склали постачання чорних металів. Водночас знизилася частка продажів високотехнологічних товарів - машин, устаткування і транспортних засобів. Імпорт України - це в більшості ввезення енергоносіїв - природного газу, нафти, нафтопродуктів [239д].

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД (на країни СНД та країни Східної Європи припадає основна частка експорту України - тільки на Російську Федерацію - 40 %), і це за умов відсутності платоспроможності попиту з їхньої сто­рони. Така орієнтація зовнішньої торгівлі значно зменшує конкурентні переваги національної економіки і погіршує її загальну інтеграційну позицію.

 

Платіжний баланс України

 

Платіжний баланс (ПБ) України є відображенням її економічних взаємовідносин із зовнішнім світом. Платіжний баланс представляє собою всю сукупність економічних зобов'язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн, що відбуваються протягом певного періоду часу (року).

Таким чином, платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі в національній економіці, де відображено її зовнішньо­економічні операції.

Стан платіжного балансу держави визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю еконо­мічних агентів країни в міжнародній операції, зв'язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс як дзеркало відображає економічне становище країни і використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання національної економіки.

За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і нерезидентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запас по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це як правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними ціннос­тями. У випадку, коли має місце безоплатне надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відобра­ження цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття "трансферти" як сукупність операцій, проведених на безоплатній основі.

Складання платіжного балансу базується на методиці Міжнарод­ного Валютного Фонду.

У платіжному балансі зі знаком "плюс" відображено експорт товарів і послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов'язань, зі знаком "мінус" - імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов'язань. Головні тенденції зовнішньої торгівлі України:

– збереження загального обсягу зовнішньої торгівлі на рівні попередніх років;

– багатовекторність зовнішньоекономічної політики;

– збільшення країн-партнерів України у сфері зовнішньоеконо­мічних зв'язків;

– незначне скорочення обсягів імпорту товарів;

– подальша переорієнтація української зовнішньої торгівлі на західні ринки при збереженні простору країн СНД як вагомих торговельних партнерів;

– збереження сировинної орієнтованості експорту та залеж­ності від Російської Федерації у поставках енергоносіїв;

– незначна питома вага експорту готової продукції при домінуванні експорту сировини;

– значний обсяг контрабанди у зв'язку зі значним тіньовим сектором економіки.

Платіжний баланс в національній економіці характеризується неоптимальною структурою та масштабом. Для покращення ситуації необхідно здійснювати практичні кроки до європейської інтеграції України. Яка зараз ситуація в Україні?

З 1996 по 2004 р. частка зовнішньоторговельного обороту держави з країнами ЄС зросла з 13,6 до 23,5 % від загальної суми, а в абсолютних показниках - відповідно з 4,4 млрд. дол. США до 11,4 млрд. дол. з країнами СНД цей показник становив 17,6 млрд. дол., або 38,1 % загального зовнішньоторговельного обороту України. Згідно з прогнозами Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції, Україна буде мати можливість збільшувати зовнішньо торгівельний оборот з ЄС приблизно в 1,5 рази - до 13,0 млрд. дол. нарік (після вступу до ЄС країн-кандидатів) [2; 4; 239д].

Які організаційні механізми включені в систему реалізації цих прогнозів?

На шостому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (2003 р.) опрацьовано заходи щодо поглиблення секторального співробітництва нашої національної економіки, зокрема визначено 7 пріоритетів спільної діяльності: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція та внутрішні справи; наближення законодавства України до правового поля ЄС; охорона довкілля та екологічна безпека; транспортна сфера та міжнародні транспортні коридори; транскордонне співробітництво.

Для реалізації цих завдань необхідним є:

– досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і сою­зами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обме­жень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-еко­номічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД;

– довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками;

– формування ефективної системи захисту зовнішньоеконо­мічних інтересів України.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і нарощування його інноваційного потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8; 9]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної, агропромислової, хімічної, авіа космічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості є і щодо зростання експортних транспортних послуг, (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо.

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і нап­рямах за рахунок пошуку і виходу на основні світові ринки збуту надасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, недовантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу.

2. Раціоналізація імпорту. Політика імпорту слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення її ефективності та її конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

– створення умов, що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

– оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

– зменшення дефіциту торгового балансу;

– зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він стано­вить близько 8 % від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно із зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій для технологічної модернізації та створення потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупно масштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям, що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного відтворення. Виходячи з загальнодержавних інтересів необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки. У цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і обмеження вивозу стратегічних видів сировини та природних ресурсів і завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоеконо­мічній стратегії України має займати визначення напрямів структурної інноваційної перебудови (на макро- і мікрорівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціо­нальних підходів до проблем, пов'язаних із занепадом тради­ційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду "шоки" (ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спричинені кон'юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. У цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід.

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталі регіони). Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високонаукові та високотехнологічні галузі економіки, які поки що недостатньо розвинені, але мають значний експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України є формування і розвиток перспективних нових експортних галузей, що ґрунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, що базується на концентрації і централізації виробництва) має коротко­строковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності у формуванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскільки нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях, то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних цільових програм її розвитку, згідно з наказом Міністерства економіки України від 4 грудня 2006 р. № 367 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо поряд­ку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх використання", створення підприємств з участю українського капіталу за рубежем.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоеконо­мічної діяльності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе залучення їх до зовнішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання підприємств.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з управліннями митної служби цільових програм, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфраструк­тури, відкоригування режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчиз­няних партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гаран­тій зарубіжним інвесторам та кредитів для вітчизняних експортерів.

Для досягнення успіху у діяльності з зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення таких проблем:

– формування прогресивної структури експорту, створення системи його державної підтримки, включаючи фінансування,

– кредитування і страхування;

– просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при інформаційній і фінансовій підтримці держави;

– вдосконалення імпортного тарифу;

– постійний контроль за обґрунтованістю цін та напрямами використання валютних коштів;

– досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зарубіжними країнами та їх торгово-економічними органі­заціями й союзами, зняття дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

– врегулювання валютно-фінансових проблем з кредиторами та боржниками України;

– координація і регулювання діяльності учасників БЕЗ України, контроль за дотриманням з їх боку інтересів держави;

– створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи зарубіжних інвесторів.

У зв'язку з вступом України до СОТ особливої актуальності набуває питання збільшення позитивного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу і віднайдення нових резервів для забезпечення еквівалентної взаємодії національної економіки із зовнішнім економічним світом. Окрім цього треба врахувати короткотермінові тенденції, що виникають у зв'язку зі вступом України у СОТ. Адже на початковому етапі нарощування обсягів інвестиційного імпорту впливатиме на тимчасовий перехід від позитивного до від'ємного сальдо торгівельного балансу та рахунку поточних операцій, що буде фінансуватись за рахунок прямих інвестицій. Без сумніву, що у довготерміновій перспективі від'ємне сальдо поточного рахунку буде зменшуватись. Для цього в національній економіці необхідно нарощувати експортний потенціал через реалізацію інноваційної моделі її розвитку.

Національний інститут стратегічних досліджень спільно з Інститутом економічного прогнозування НАН України здійснили прогнозні оцінки динаміки платіжного балансу України до 2015 р. Цей прогноз динаміки платіжного балансу зображено в табл. 9.2.

Як видно з цієї таблиці, передбачаються багатовекторні тен­денції, пов'язані з динамікою платіжного балансу. Так прогно­зується, що середньорічні темпи зростання експорту товарів і послуг становитимуть 5-7 %, а імпорту 6-9 % [239д].

Водночас спостерігатиметься значне прискорення процесів вибуття застарілого устаткування, впровадження інноваційних технологій та новинок науково-технічного прогресу у виробництво, без сумніву, сприятиме зниженню енергомісткості та матеріало­місткості вітчизняної продукції підвищенню її наукомісткості.

У зв'язку з покращенням організаційно-правового поля в націо­нальній економіці прогнозується зниження прихованого відпливу капіталу з України, оскільки це вкрай негативно впливає на рівень капіталізації національної економіки.

 

 

Тема 10. Глобалізація та перспективні моделі розвитку національної економіки

 

1. Глобалізація та економічний розвиток

2. Фінансова глобалізація

3. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення

4. Інтеграція України до світового господарства

5. Інноваційна модель розвитку національної економіки України