Відтворення національної економіки і макроекономічна рівновага

 

Змістовною основою будь-якої національної економіки є відтворен­ня — процес суспільного виробництва, який здійснюється у безперервному повторенні й постійному відновленні у межах економічних кордонів країни.

Його основними елементами є:

1) відтворення природних умов життєдіяльності людини, зокрема
природно-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища;

2) відтворення людини — суб'єкта соціально-економічної творчості,
головного ресурсу економічного розвитку, творця суспільного багатства.;

3) відтворення суспільного продукту: засобів виробництва й продук­тів особистого споживання;

4) відтворення виробничих відносин, у т.ч. техніко-, організаційно-
та соціально-економічних.

Національне відтворення являє собою розгалужену рухливу систему взаємозв'язків продуктивних сил, виробничих відносин, відповідних орга нізаційно-регулятивних форм та форм господарювання, що зумовлені ви­робництвом, розподілом, обміном і споживанням ВВП та національного багатства й охоплюють усі сфери життєдіяльності людини та суспільства (екологічну, економічну, соціальну, духовну, політичну).

Зрозуміло, що продукція більшості галузей використовується і як проміжна, і як кінцева. Тому для аналізу важливими є частки, які припа­дають на проміжну і кінцеву продукцію у валовому випуску галузі. Так, якщо переважає частка проміжної продукції, то для такого виду економіч­ної діяльності або конкретної галузі властива зацікавленість у розвитку інших галузей, їх економічному зростанні. Якщо ж частка кінцевої проду­кції переважає, то для ефективного функціонування цієї галузі більш важ­ливим є зростання особистих доходів та сукупного попиту на її продукцію.

 

Окрім кількісних та структурних показників, національному відтво­ренню як складному комплексному феномену притаманний певний уніка­льний якісний набір властивостей, який виникає і розвивається на основі діалектичних взаємозв'язків загального, особливого та одинич­ного.

Розрізняють: звужене, просте та розширене відтворення.

Загальні характеристики національного відтворення на початку XXI сторіччя притаманні всім без винятку макроекономічним системам. Насамперед, на увазі маються:

• еволюційність (саморозвиток) — якісна мінливість у відповідь на зміни зовнішнього середовища і внутрішні трансформаційні стиму­ли заради збереження своєї цілісності та якісної визначеності;

• самоорганізація — спроможність до спонтанного або цілеспря­мованого упорядкування макросистеми за рахунок внутрішніх факторів, під час якого ускладнюється її структура та/або вдоско­налюються механізми функціонування, регулювання і розвитку;

• циклічність — хвилеподібні періодичні коливання ділової акти­вності та макроекономічних показників;

• глобалізація — інтенсифікація міжнародних економічних зв'язків
і підвищення залежності національних економік від глобальних відтворювальних процесів, що, зокрема, проявляється в синхроні­зації економічних циклів у різних країнах та регіонах світу;

• полісистемність (комплексність) — багато вимірність суспіль­ного відтворення, приналежність його суб'єктів різним підсисте­мам (економічній, екологічній, соціальній, політичній, духовній, інституціональній), що зумовлюють складну взаємозалежність,
взаємо мінливість та взаємо рухливість останніх;

• багатоукладність — одночасне співіснування у межах макросистеми різноманітних форм власності і господарювання як відносно окремих підсистем, які беруть участь у суспільному відтворенні. Між ними складаються як відносини взаємозалежності, кооперації і спів­робітництва, так і взаємозамінності, суперництва за ресурси, конку­ренції за найбільш прибуткові варіанти вкладення капіталу тощо.

Серед особливостей су­спільного відтворення країн розвинутого це нтру на найбільшу увагу за­слуговують такі його характеристики:

• гуманізація і соціалізація — зміна цільових пріоритетів суспільного відтворення в напрямі хомоцентризму. Виведення у центр системи економічних координат людини в усьому різноманіггі її внугрішніх резервів та активних проявів (як творця, підприємця,
власника, виробника, споживача, заощаджувача, інвестора тощо);

• креативність — часткове витіснення творчістю традиційних форм праці, підвищення ролі і значення безперервності креативного мислення в економічному житті суспільства

інноваційність — систематичне впровадження нововведень як імператив поведінки будь-якого економічного суб'єкта, спрямо­ваної на самозбереження (виживання) і саморозвиток у мінливому зовнішньому середовищі;

екологізація (сталий розвиток) — досягнення певної гармонії у взаємовідносинах між людиною і природою, що передбачає: а) за­доволення потреб сучасних поколінь без створення загрози для задоволення потреб майбутніх поколінь; б) дбайливе ставлення до наявних глобальних ресурсів і екологічного потенціалу; в) спра­ведливий розподіл витрат на охорону навколишнього середовища, а також вигод економічного розвитку між країнами і усередині країн, між нинішнім і майбутнім поколіннями;

інтелектуалізація — ротація інтенсивних факторів економічно­го зростання і визнання інтелектуального ресурсу, нематеріальних активів, як продуктів його використання, та наукомістких техноло­гій провідним каталізатором соціально-економічної динаміки;

інформатизація — посилення ролі інформації і знань в усіх сферах людської життєдіяльності, зростання питомої ваш інформаційних това­рів (продуктів) у сфері ринкового і поза ринкового обміну та збільшення значення інформаційного ресурсу як складової національного багатства, підвищення кількості зайнятих в інформаційному бізнесі тощо;

віртуалізація — прискорена втрата зв'язку між зростанням про­відних індикаторів макроекономічної кон'юнктури (агрегованих фондових індексів) з реальною динамікою виробництва благ та послуг внаслідок невідповідності між балансовою і ринковою вар­тістю провідних корпорацій, що поглиблюється із збільшенням нематеріальних «невидимих» активів, якими вони володіють;

диференціація (гетерогенність) виробництва і споживання — переважна орієнтація виробництва на задоволення індивідуалізо­ваних потреб споживача, пов'язана з якісною трансформацією номенклатури випуску в напрямі його постійного оновлення і розширення спектра споживчих властивостей. За таких умов під­вищення реального добробуту економічних суб'єктів відбувається за рахунок позацінових та позадоходних факторів. А суттєве розширення практики персоналізації продуктів та послуг, у свою чергу, породжує нові ринки і створює нові альтернативні можли­вості для отримання прибутку і надприбутку;

• змішана система макрорегулювання — ефективна співпраця та відносна оптимізація взаємодії між державою, ринком та інститу­тами громадянського суспільства, при якій цілеспрямована скла­дова «відповідає» за стратегію розвитку (стимулювання НТП, прискорення структурних трансформацій, позиціювання у глоба­льному відтворювальному процесі тощо) та розв'язання проблем, які виходять за межі приватних інтересів (інфляція, безробіття, недо- чи перевиробництво товарів із зовнішніми ефектами).

Власні особливості мають й економіки, що перебувають в процесі якіс­ної еволюційної трансформації, у тому числі економіка України. Серед та­ких особливостей:

• підвищена рухливість — суттєві якісні та кількісні зміни у ко­роткострокових періодах;

• якісна структурна мінливість — домінування процесів відми­рання старих і становлення принципово нових зв'язків та елемен­тів над процесами їх функціонування;

• біфуркаційність — альтернати­вність та багатоваріантність подальшого розвитку, підвищена чу­тливість і еластичність реакцій на дію дестабілізуючих факторів;

• еклектичність — співіснування та взаємодія достатньо масивних і впливових, хоча й де­пресивних складових старого типу відтворення й новонародже­них, мінливих, а тому відносно слабких складових нового типу; наявність в соціально-економічному середовищі зон, різних за об­сягом, значущістю та реформаційною пластичністю;

• переважна однорідність (гомогенність) виробництва та спо­живання — орієнтація на екстенсивність та прискорені темпи еко­номічного зростання, в основі якого масове конвеєрне виробницт­во, зниження собівартості внаслідок дії ефекту масштабу й прискорення виробничо-реалізаційного циклу за рахунок повної типізації
(стандартизації) відносно дешевої продукції. Остання сприйма­ється невибагливим та нерозбещеним високими доходами і станда­ртами якості життя споживачем як нормальне якісне, благо;

• суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного роз­витку і національних особливостей трансформаційних пере­творень;

• високоризиковість та невизначеність тощо.

Одиничні (унікальні) характеристики національного відтворення конкретної країни у своєму поєднанні визначають її унікальність і непо­вторність. ІЦодо України, то у складі таких її унікальних ознак умовно можна виділити дві підгрупи. Так, з одною боку, певна спадковість по відношенню до минулого зумовлює наявність в національній моделі суспільного відтворення рис залишкового характеру, витоки яких успадковані від економіки України як структурного компонента народного госпо­дарства СРСР. Серед них:

– фрагментарність, які відображаються у відсутності певних ланок у виробничо-реалізаційному ланцюзі;

– технологічна неоднорідність;

– диспропорційність — нерівномірне зростання (занепад) секторів та галузей економіки, надлишок виробництва одних товарів при дефіциті інших;

– висока інерційність наявної моделі національного відтворення.

В основі цієї інерційності: а) надмірно консервативні схеми розподілу ресурсів і доходів, що перешкоджають доступ до ресурсів розвитку з боку трансформаційне орієнтованих економічних суб'єктів; б) традиції та стійкі архетипи у свідомості людини, що зумовлюють неба­жання та острах щодо більш-менш глибинних соціально-економічних перетворень; в) страх щодо наслідків «антизрушень» — руйнації застарілих неконкурентоспроможних складо­вих економічної системи, інституцій і механізмів з відповідним підвищенням рівня структурного безробіття, непевності, негатив­них економічних очікувань щодо майбутнього тощо. нестійкість до зовнішніх шоків — висока чутливість внутрі­шньої економічної кон'юнктури до зовнішніх впливів. Успадкова­на фрагментарність та суттєва зовнішня енергозалежність визначає суттєву залежність вітчизняного товаровиробництва від торговель­них експортно-імпортних відносин, а недосконалість української економіки та надмірна лібералізація зовнішньоекономічної політи­ки відповідно до вимог ЄС, СОТ, МВФ тощо — його неспромож­ність швидко та ефективно протидіяти зовнішнім викликам; асоціальність — вирішення соціальних проблем здійснюється за «залишковим принципом» або заради забезпечення стабільності соціально-економічної системи й досягнення певних політичних цілей, а не підпорядковуються завданням стратегічного розвитку макросистеми та саморозвитку особистості.

З іншого боку, деякі унікальні характеристики є особистим здобут­ком України за підсумками процесу ринковоорієнтованої трансформації. На найбільшу увагу заслуговують:

• нестабільна економічна динаміка, при домінуванні звуженого відтворення у 1990-1999 рр., та розширеного — починаючи з 2000 р. Водночас порівняння обсягів реа­льного ВВП зі стартовими умовами перебудови переконує, що су­то економічні втрати складають близько 29% початкового «націо­нального пирога». А ще існують погіршення якості життя й демо­графічної ситуації, загострення екологічних проблем, витік капі­талів та умів — стратегічного ресурсу розвитку, посилення соці­альної нерівності і напруженості тощо. Це дозволяє, незважаючи на окремі позитивні моменти, визначити звуженість як поки що провідну довгострокову тенденцію національного відтворення;

• регресивність — домінування процесів і тенденцій, що супере­чать стрижневій меті реформ та перешкоджають виведенню наці­ональної економіки України на траєкторію стабільного постіндус-тріального розвитку. Мається на увазі, насамперед, «витискуван­ня» індустріальних та постіндустріальних технологій, поглиблен­ня макроекономічних та структурних диспропорцій; стрімке погі­ршення якісних характеристик людського капіталу тощо.

Макроекономічна нерівноваженість — стан еколого-соціально-економічної системи, в якому у довгостроковому періоді не досягається оптимізація функціонування та взаємодії усіх її складових.

Макроекономічна нерівновага відбиває на поверхні «економічного ай­сберга» усі протиріччя та диспропорційності, що мають місце у фундамен­тальних відтворювальних процесах (виробництві, розподілі, обміні, спо­живанні суспільного продукту та нагромадженні).

Як відомо, макроекономічною наукою розроблені гри базові моделі визначення макроекономічної рівноваги («сукупний попит — сукупна про­позиція», «сукупні витрати — сукупний обсяг виробництва», модель зага­льної рівноваги товарного та грошового ринків) й відповідні під­ходи до аналізу основних причин та наслідків її порушення.