Регіони та оцінка їх розвитку

 

Регіон — це частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю субнаціонального рівня, діяльність якої свідомо спрямовується державними органами управління, а управлінські функції координуються ними для досягнення цілей суспільного розвитку і запобігання дії руйнівних внутрішніх і зовнішніх сил.

Відповідно до існуючого адміністративного – поділу України регіон найчастіше ототожнюється з областю. Регіон (область) має виробничо-економічні, ресурсні, науково-технічні, фінан­сово-кредитні та соціальні прямі і зворотні зв'язки з господарським ком­плексом країни.

Регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, але й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом і особливими формами прояву стадій відтворення та специфічними особли­востями перебігу соціальних і економічних процесів.

У регіоні здійснюються повні цикли відтворення таких систем:

• населення і трудових ресурсів;

• основних і оборотних фондів;

• частини національного багатства;

• грошовий обіг;

• відносини з приводу виробництва;

• розподіл, обмін та споживання продукції.

В ринкових умовах роль і функції регіонів полягають, перш за все, у формуванні економічних відносин, середовища життєдіяльності населення. Більш конкретно роль регіонів проявляється у виконанні ними таких основних функцій:

1) інституціональних — визначають, з одного боку, економічну самостійність, з іншого — політико-економічну єдність країни; гарантують конституційні права населення та вільне проживання, вільне волевиявлення, забезпечення законності та правопорядку;

2) економічних — спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов та можливостей вільного здійснення економічної діяльності;

3) соціальних — гарантують права і можливості соціального розвитку населення;

4) екологічних — забезпечують повноцінне середовище життєдіяльності населення, природоохоронні та інші заходи по оздоровленню навколишнього середовища;

5) етнопсихологічних — сприяють реалізації етнокультурних потреб населення;

6) політичних — спрямовані на розробку власної регіональної політики.

Економіка регіонів є підсистемою соціально-економічного комплек­су країни та має багато рис, які притаманні останній. Але при цьому проблеми регіону не є дзеркальним відбитком національних.

Залежно від ознак економічного і соціального розвитку регіони мо­жуть бути розділені на ряд типів.

До найважливіших показників типології регіонів слід віднести:

• наявність природних ресурсів;

• рівень економічного і соціального розвитку;

• структура господарства;

• екологічний стан регіону;

• ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

• демографічна ситуація.

У світовій практиці визначають наступні види регіонів (табл. 3.1).

Структура господарства регіону характеризується за складом та спів­відношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності. Це складне багатоаспектне поняття характеризує «загальну конструкцію» гос­подарського комплексу, її позитивні та негативні сторони.

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД), відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Євро­пейського Союзу (КАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність — це процес поєднання дій, які дають можливість одержати відповідний набір продукції чи по­слуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси для виробництва певної продукції та надання послуг.

Загальний пе­релік видів економічної діяльності та їхніх кодів, що нині діє в країні, на­ведений в табл. 3.2.

Розробка програм соціально-економічного розвитку та прийняття пе­вних управлінських рішень базується на інтегральній оцінці стану розви­тку території, яка включає оцінку економіки, фінансів, соціального роз­витку, екології.

Основу інтегральної характеристики регіону складає економічний потенціал, який характеризується величиною валової доданої вартості, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції, вартості ресурсів, що витрачаються на виробництво. Він визначає зага­льні можливості регіону, його економічну спроможність, від якої залежать усі інші аспекти регіонального життя — соціальні, екологічні, фінансові.

Для оцінки економічного розвитку регіону використовується шість груп показників: виробничо-економічні, структурні, інвестиційні, інституціональних перетворень і розвитку підприємництва, зовнішньоекономічні, науково-інноваційні.

1. Виробничо-економічні показники відображають місце регіону в національній економіці, результати і тенденції функціонування госпо­дарського комплексу регіону, виявляють потенційні загрози в галузях гос­подарства.

2. Структурні показники характеризують структуру господарського комплексу, що дозволяє оцінити спеціалізацію регіону, раціональність структури на макрорівні з позицій сталості економіки. Структурні показ­ники вказують на негативні відхилення в макропропорціях господарського комплексу території.

3. Інвестиційні показники дають уявлення про темпи та структуру інвестування економіки регіону за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.

4. Показники інституціональних перетворень відображають рівень конкурентного середовища, характер зміни форм власності у галузях господарського комплексу, роль малих підприємств в економічному розвитку.

5. Зовнішньоекономічні — розкривають експортний потенціал регіону, його роль у зовнішньоекономічних зв'язках держави, структуру експорту та імпорту, конкурентоспроможність продукції галузей господарського комплексу.

6. Науково-інноваційні — характеризують тенденції розвитку наукового потенціалу, рівень сприйнятливості сфери виробництва до інновацій, знос основних фондів.

Соціальний розвиток регіону оцінюється за допомогою показників, які характеризують рівень життя населення, його доходи та видатки. Це, в першу чергу, показники прожиткового мінімуму, середньодушових доходів та середньої заробітної плати. При значному майновому розшаруванні та регіональних відмінностях необхідно використовувати систему відносних (а не абсолютних) показників, а саме: співвідношення середньодушових доходів та прожиткового мінімуму, співвідношення до­ходів та видатків.

Показники фінансової сфери регіону, зокрема бюджетного процесу. Рівень фінансової незалежності регіону характеризує система абсолютних і відносних показників складу та структури місцевих бюдже­тів, а також соціальної результативності бюджету. Визначення доходів і видатків в абсолютному і відносному вимірах не дозволяє порівнювати бюджети різних територій через існування відмінностей між ними у формуванні доходів та у складі і обсягах видатків, спричинених різноманітніс­тю природнокліматичних умов, різним екологічним станом територій, осо­бливостями розташування адміністративних центрів, насиченістю шляха­ми сполучення, спеціалізацією регіонів, станом соціальної та побутової ін­фраструктури. Отже, визначаються доходи і видатки місцевих бюджетів відносно кількості населення, яке мешкає на відповідній території.

Потенційні можливості регіону щодо залучення фінансових ресурсів, характеризують такі показники, як податковий потенціал і податкоспроможність.

Податковий потенціал місцевої територіальної одиниці — це маса доходів, які може отримати місцевий бюджет від застосування подат­кового законодавства до діяльності суб'єктів господарювання і фізичних осіб, та відрахування до держбюджету.

Податкове навантаження — це співвідношення між сумою фактич­них податкових надходжень і податковим потенціалом.

Податкоспроможність — це обсяг доходів, який потенційно може бути отриманий на території від оподаткування відповідних об'єктів.

Екологічні показники. Дослідити екологічну ситуацію у регіонах можна, аналізуючи показники, які характеризують забруднення водних об'єктів зворотними водами, обсяги викидів шкідливих речовин в атмос­феру, наявність промислових токсичних відходів, витрати на капітальний ремонт основних засобів природоохоронного призначення та поточні ви­трати на охорону природи.

Різноманітні аспекти соціально-економічного розвитку регіону аналі­зуються з метою встановлення об'єктивного діагнозу, на основі якого здій­снюється ранжування регіонів за рівнем їх розвитку та розробляється пев­на стратегія і тактика подальшого регіонального розвитку. Доцільно виді­ляти чотири типи регіонів: регіони-лідери, високорозвинені, розвинені та проблемні (табл. 3.3).

Характерною особливістю розвитку регіонів України є поглиблення наявних міжрегіональних диспропорцій за показниками соціально-економічного розвитку, їх усунення можливе за умов проведення політики сталого регіонального розвитку.