Типи бюрократичних організаційних структур, їх переваги та недоліки

 

Концепція бюрократії, спочатку була сформульована на початку 1900‑х років німецьким соціологом Максом Вебером. Вебер пропонував бюрократію як якийсь нормативну модель, ідеал, якого організація повинна досягти.

Бюрократична організаційна структура характеризується високим ступенем поділу праці, розвинутою ієрархією управління, ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поводження персоналу, і добором кадрів по їх ділових і фахових якостях.

Характеристики раціональної бюрократії:

1. Чіткий поділ праці, що призводить до появи висококваліфікованих спеціалістів у кожній посаді.

2. Ієрархічність рівнів управління, при котрій кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

3. Наявність взаємопогодженої системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання співробітниками своїх обов'язків і скоординованість різноманітних задач.

4. Дух формальної знеособленості, з яким офіційні особи виконують свої посадові обов'язки.

5. Здійснення наймання на роботу в суворій відповідності з технічними кваліфікаційними вимогами. Захищеність службовців від довільних звільнень.

Негативні характеристики бюрократії.

Часто труднощі, що виникають у бюрократичних структурах, пов'язані з перебільшенням значимості стандартних правил, процедур і норм, що забезпечують належне виконання співробітниками своїх задач, виконання запитів інших підрозділів цієї організації, а також взаємодія з клієнтами і громадськістю. Це призводить до тому, що організація втрачає гнучкість поводження.

Окремі організації працюють безпосередньо на задоволення потреби широких прошарків населення, інші, напроти, мають справу в основному, тільки з іншими значними фірмами. Одні діють тільки в обмежених географічних регіонах, а інші діють майже у всіх країнах світу. Деякі ж діють майже у всіх перерахованих напрямках одночасно.

Для того, щоб врахувати і відбити всі ці розходження в задачах, стратегічних і оперативних планах організації, керівники використовують різноманітні системи департаменталізації. Це поняття означає процес розподілу організації на окремі блоки, що можуть називатися відділами, відділеннями або секторами.

Найпростіший варіант бюрократичної моделі — функціональна організаційна структура. Її іноді називають традиційною або класичною, оскільки вона була першою структурою, що почалась вивчатись і розроблятись. Функціональна схема організації діяльності як і раніше широко використовується в компаніях середнього розміру. Функціональна департаменталізація — це процес розподілу організації на окремі елементи, кожний із який має свою чітко визначену, конкретну задачу й обов'язки. Традиційні функціональні блоки компанії — це відділи виробництва, маркетингу і фінансів.

Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна у свою чергу підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються повторними або похідними.

Наявний досвід говорить про те, що функціональну структуру доцільно використовувати в тих організаціях, що випускають щодо обмежену номенклатуру продукції, діють у стабільних зовнішніх умовах і для забезпечення свого функціонування потребують рішення стандартних управлінських задач. Функціональна структура не підходить для організацій із широкою номенклатурою продукції, що діють у середовищі зі швидко мінливими споживчими і технологічними потребами, а також для організацій, що здійснюють свою діяльність у широких міжнародних масштабах, одночасно на декількох ринках у країнах із різноманітними соціально-економічними системами і законодавством. Для організацій такого типу краще підійде дивізійна структура.

Якщо величезна фірма буде ринутися утиснути усю свою діяльність у трьох або чотири основних відділи, то для того, щоб зменшити сферу контролю кожного керівника до прийнятних масштабів, кожний такий відділ повинний бути розбитий на сотні підрозділів. У свою чергу це призводить до того, що ланцюг команд стає неймовірно довгий і некерований. Крім того, багато які з фірм поширили свою діяльність на великі географічні регіони, так що одному керівнику якоїсь функціональної області (наприклад, маркетингу) дуже важко тримати під контролем усю цю діяльність.

Щоб справитися з новими проблемами, обумовленими розміром фірми, диверсифікацією, технологією і змінами зовнішнього середовища, була розроблена дивізійна організаційна структура, відповідно до якої розподіл організації на елементи і блоки відбувається по видах товарів або послуг, групах покупців або географічних регіонах.

ПРОДУКТОВА СТРУКТУРА. Один із найбільш поширених способів росту фірм полягає в тому, що вони збільшують асортимент виробленої і реалізованої продукції. При продуктовій структурі повноваження по керівництву виробництвом і збутом якогось продукту або послуги передаються одному керівнику, що (або який) є відповідальними за даний тип продукції. Керівники повторних функціональних служб (виробничого, технічної і збуту) повинні звітувати перед керуючим по цьому продукті.

Продуктова структура дозволяє значній фірмі приділяти конкретному продукту стільки ж уваги, скільки йому приділяє невеличка фірма, що випускає один-два виду продукції.

Негативна риса продуктової структури — збільшення витрат унаслідок дублювання тих самих видів робіт для різних видів продукції.

СПОЖИВАЦЬКА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА (орієнтована на споживача), при якій усі її підрозділи групуються навколо визначених груп споживачів. Ціль такої структури полягає у тому, щоб задовольнити цих споживачів так само добре, як і організація, що обслуговує усього одну їхню групу. Переваги і недоліки структури, орієнтованої на покупця, у загальному ті ж, що й у продуктової структури, якщо врахувати розходження, пов'язані з різною цільовою функцією.

РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА. Якщо діяльність організації охоплює великі географічні зони, особливо в міжнародному масштабі, то може виявитися доцільної структура організації по територіальному принципі, тобто по місцю розташування її підрозділів. Регіональна структура полегшує рішення проблем, пов'язаних із місцевим законодавством, звичаями і потребами споживачів. Такий підхід спрощує зв'язок організації з клієнтами, а також зв'язок між членами організації.