Поняття “менеджмент”, його зміст і загальна термінологія

Важко дати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття “менеджмент”. Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Аби з’ясувати сутність менеджменту на нього треба подивитись з різних точок зору:

- з філологічної;

- з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;

- з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.

Це в певній мірі визначає логіку викладання матеріалу в першій темі. Спочатку з’ясуємо причини, які обумовлюють необхідність управління будь-якою організацією. Далі розглянемо сучасні підходи до визначення поняття “менеджмент”. З’ясуємо, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників.

Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:

- “управління”;

- “менеджмент”;

- “адміністрування”;

- “керування” тощо.

Управління – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:

- технічні системи (автомобіль, комп’ютер);

- господарські системи;

- суспільні системи;

- державні системи тощо.

Менеджмент – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

Адміністрування – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарату управління підприємства.

Керування – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії “менеджмент”, потрібно крім розгляду та аналізу різноманітних визначень та трактувань даного терміну, дати також чітке визначення поняттям, що з ним тісно пов’язані. Це такі, як макроекономіка, мікроекономіка, бізнес, бізнесмен, підприємництво, підприємець, фірма, організація, адміністрування та ряд інших. Наведемо декілька визначень терміну “менеджмент”.

Менеджмент (від англ. to manage – управляти) — це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.

Менеджмент — це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей.

Менеджмент — це сукупність методів, форм та засобів впливу для досягнення поставлених завдань або визначеної мети.

Менеджмент — це безперервний процес реалізації функцій планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для формулювання і досягнення завдань і цілі організації.

Менеджмент — це особливий вид діяльності, що здатний перетворити неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу.

Менеджмент — це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей. Під ефективністю розуміють розсудливе й економне використання ресурсів. Результативністю називають прийняття правильних рішень і їх успішне виконання.

Термін “менеджмент” застосовується до будь-яких типів орга­нізацій, крім державних органів будь-якого рівня, тут вживають термін "public administration" — державне управління або адміністрування, рідше – адміністративний менеджмент.

Наступним, мабуть, по важливості поняттям (або рівнозначним йому) у вивченні даної дисципліни є менеджер. Найпростішим визначенням даного поняття буде наступне: менеджер — це той, хто здійснює (або реалізовує) менеджмент. В організації менеджер може називатись по-різному: управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, президент, голова.

Менеджер — це найманий професійний керівник. Коли вживають термін “менеджер”, мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням.

Коротко охарактеризуємо та дамо визначення окремим поняттям, пов’язаним з менеджментом.

Мікро - та макроекономіка — поняття, широко розповсюджені в науковій літературі для визначення аналізу стану економіки на різних рівнях управління — верхніх (все господарство на національному рівні, окрема галузь, виробничо-територіальний комплекс — макроекономіка) та нижніх (прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом — мікроекономіка).

Бізнесмен і менеджер — поняття не тотожні.

Бізнес — це діяльність, спрямована на отримання прибутку шля­хом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг.

Бізнесмен — це власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власник - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

Найбільш поширений різновид бізнесу — підприємництво.

Підприємництво — господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної по­ведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Підприємець — людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього сере­довища, словом, рухає суспільство у напрямі постійного вдосконален­ня.

Згідно з сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, по­слуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо.

Підприємець виконує корисну для суспільства функцію - постій­но вивчає та аналізує суспільні потреби і прагне їх задовольнити.

Фірма — будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індуст­рії відпочинку, наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт чи будь-якій іншій сфері діяльності, яка прагне досягти комер­ційних цілей та користується правами юридичної особи. У менедж­менті для визначення фірми використовується термін "організація" (хоча ці два терміни суттєво відрізняються між собою, але так склало­ся історично і сприймається науковцями та практиками безапе­ляційно).

Кожна фірма, як організаційно-господарська одиниця, має у своєму складі одне чи кілька підприємств, що спеціалізуються на кон­кретних видах діяльності (у виробництві товарів та послуг), і функціональні підрозділи, які здійснюють управлінську діяльність.

 

РІВНІ ТА СФЕРИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Хоча всі управлінці мають визначене місце і викону­ють певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займа­ються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. У межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами. За рівнями — це, так званий вертикальний поділ, а за сферами — горизонтальний.

Горизонтальний характер поділу менеджерів передбачає розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов'язаній із функцією маркетингу — переконання споживача і клієнтів купувати това­ри й послуги організації Їхні обов'язки — розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація.

Фі­нансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.

Діяльність операційних менеджерів пов'язана зі створенням та керуванням вироб­ничими системами, що виготовляють товари і послуги. Зазвичай, обов'язки опера­ційних менеджерів — виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і вибором місця розташування підприємства.

Мене­джери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації праців­ників. Їх залучають до планування людських ресурсів, вербування і підбирання праців­ників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників.

Загальні менеджери не пов'язані з якимись певними спеціальностями менеджменту. Можливо, найліпшим прикладом посади загального менеджера є адмі­ністратор лікарні або клініки.

Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функціональними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якійсь одній галузі.

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Така координація досягається шляхом застосування вертикального розподілу праці менеджерів, який передбачає підпорядкування одних менеджерів іншим, яким, у свою чергу, підпорядковуються ще інші, і так далі, аж до рядових робочих працівників. Таке багатоступеневе підпорядкування породжує рівні менеджменту.

Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління -наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Папою Римським і священником, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації. Значні відмінності щодо кількості рівнів підпорядкування мають місце і в бізнесових структурах.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників прийнято розподіляти на три класичні рівні з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та інституційний. (мал.1.1.)

 

 

Мал.1.1. Рівні та сфери менеджменту

 

Особи, що діють на технічному рівні (нижчий) займаються поточ­ними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг. Керівники низової ланки — молодші начальники — це орга­нізаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за ви­конанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ре­сурсів, сировинита обладнання. Менеджери технічного рівня — це: керівники підвідділів, бригад, майстри, старші співробітники та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри

Керівники на адміністративному рівні (керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині орга­нізації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обго­ворення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні зав­дання низовим лінійним керівникам.

Керівники на інституційному рівні (вища керівна ланка: генеральний директор, президент, члени правління та голова ради правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспектив­них) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середо­вищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана орга­нізація. Керівники вищої ланки - як правило, один або кілька людей — відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.