Вид і характер господарської діяльності.

Залежно від цього критерію розрізняють такі види фірм: промисло­ві, торгові, страхові, фінансові, транс­портні, транспортно-експедиторські, інжинірінгові, туристські, ауди­торські, консалтингові, орендні та інші.

Промислові (виробничі) фірми в основі своєї діяльності мають виробництво товарів (як правило, понад 50% обороту припадає на ви­робництво промислової продукції).

Торгові (комерційні) фірми займаються здійсненням операцій з купівлі-продажу товарів. Вони можуть існувати незалежно юридичне та у господарському відношенні від інших фірм і самостійно займати­ся торгово-посередницькими операціями, або ж входити до складу системи збуту великих промислових підприємств. Торгові фірми бу­вають вузькоспеціалізованими та універсальними.

Страхові фірми здійснюють страхування вантажів, угод, ри­зиків, життя, від нещасних випадків, від певних ситуацій тощо.

Транспортні фірми здійснюють перевезення вантажів і паса­жирів. Залежно від спеціалізації на окремих видах перевезень, вони поділяються на автомобільні, залізничні, авіаційні та судоплавні.

Транспортно-експедиційні спеціалізуються на здійсненні опе­рацій у доставці товарів покупцю, виконуючи доручення промислових, торгових та інших фірм.

Фінансові виступають як інвестори, утримувачі та розпорядни­ки нагромадженого капіталу або тимчасово вільних коштів.

Інжинірінгові фірми займаються розробкою і впровадженням новітніх технічних вдосконалень, технологічних нововведень тощо.

Туристські належать до індустрії розваг і відпочинку.

Аудиторські фірми здійснють незалежні перевірки фінансо­во-господарської діяльності, оцінку вартості майна, постановку та ве­дення бухгалтерського обліку, податкове консультування.

Консалтингові фірми - це установи чи організації, що займа­ються консультуванням з юридичних, фінансових, економічних пи­тань, в тому числі у різних галузях господарського права, митного за­конодавства та ін.; з дослідження та прогнозування ринку, експортно-імпортних операцій, розробки техніко-економічних обгрунтувань то­що.

Правовий статус.

Цей критерій визначає хто і в якому обсязі несе відповідальність за зобов'язання фірми, тобто хто буде сплачувати борги фірми у випадку її банкрутства. Від правового статусу залежить, кому надаються права (повноваження) складати угоди від імені фірми. Пра­вовий статус визначає також у чиїй компетенції та хто відповідає за вирішення тих чи інших питань, зв'язаних з господарською діяльністю фірми.

Держава регламентує принципи організації і діяльності підпри­ємств. Правовий статус вельми різноманітний і визначається грома­дянським та господарським (у деяких випадках торговим) правом кожної країни. Як правило, всі фірми, що занесені до торгового реєстру даної країни, є юридичними особами, тобто виступають у якості самостійного суб'єкта права.

Юридична особа - це об'єднання фізичних осіб та об'єднання капіталів, що наділені належними їм правами та обов'язками, які ма­ють майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлене від майна її членів).

Юридичні особи поділяються на два види: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Юридичні особи публічного права - державні органи, установи та організації, торгові та промислові палати, спілки підприємців, що підприємницькою діяльністю не займаються.

Юридичні особи приватного права - це об'єднання осіб та об'єднання капіталів, зареєстровані як фірми, незалежно від характеру діяльності, форм власності, належності капіталу та контролю.

Юридична особа як носій майнових прав та обов'язків виступає від свого імені як суб'єкт підприємницької діяльності. Юридична осо­ба характеризується такими ознаками:

• прагнення досягти спільної мети, що визначена членами об'єднання;

• наявність організаційно)' структури, яка забезпечує єдність в процесі господарської діяльності;

• самостійна майнова відповідальність щодо обов'язків, які вона на се­бе покладає (згідно угод, договорів та решти зобов'язань);

• існування незалежно від осіб, що 'її утворюють (входять у її склад);

• незалежність існування об'єднання від зміни осіб, що входять у нього.

 

Розмір підприємств.

Діючим законодавством критерієм щодо визначення підприємства як малого передбачені лише обсяги його господарського обороту і максимальна чисельність працівників. Зокрема, до малих належать створені і діючі підприємства:

- у промисловості та будівництві до 200 осіб;

- в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

- у галузі науки — до 100 осіб;

- у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;

- у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Мінімальних меж кількості працівників для малих підприємств законодавство не передбачає. Також не існує чіткої законодавчої межі для визначення середніх і крупних підприємств України.

 

Форма організації.

Одноосібне володіння — це найдавніша форма організації бізнесу, коли все належить одній особі. Кожен, хто має гроші та бажання, може придбати обладнання, щоб розпочати власну справу і пропонувати на продаж ті товари та послуги, які, на його дум­ку, матимуть попит. Власна справа - це, як правило малий та середній бізнес. Їх ресурси і можливості обмежені, частка у загальному обсязі продажу незначна.

Товариства (партнерства) бувають двох видів відносно відповідальності: з обмеженою (ТзОВ) та необмеженою. Товариства з необмеженою відповідальністю повністю відповідають за ведення справи, за борги всім належним їм майном, тоді як ТзОВ мають зо­бов'язання у межах вкладеного ними капіталу чи певної суми грошей. Розподіл прибутків у товариствах йде за наперед визначеним співвідношенням (пропорційно до частки у статутному капіталі усіх засновників (учасників)).

Корпорація, як юридична “особистість” повністю відокрем­лена від своїх власників. Власники корпорації мають обмежену відповідальність і ризикують лише вкладеними коштами. Власниками корпорації є її акціонери.

Законом України “Про підприємства”, прий­нятим 27 березня 1991 p., конкретизовані види підприємств, які діють на території Ук­раїни:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, що проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на власності окремого грома­дянина України, з правом найму робочої сипи:

• колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­лективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товари­ства, громадської чи релігійної організації;

• державне комунальне підприємство, засноване на власності ад­міністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на загальнодержавній влас­ності;

• спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності);

• підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян України та інших держав.

Підприємства можуть бути орендними, з участю іноземного ка­піталу. Вони мають право об'єднуватися в різні форми:

- асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробни­чих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повнова­жень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

- консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового (бан­ківського капіталу для досягнення спільної мети:

- концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, науко­вих організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

- інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Класифікація підприємств за формами власності та їх об'єднання в певні групи дає можливість підприємцям обирати найк­ращий шлях для реалізації своїх потенційних можливостей. Але фор­мування ринкових відносин гальмує монополізм нашої економіки.