Класифікація та характеристика основних інструментів фінансового ринку

Об'єктами фінансового ринку є різні інструменти ринку (фінансові активи — грошові кошти, цінні папери, позикові угоди, валютні цінності), в яких відображаються тимчасово вільні кошти (фінансові ресурси) суб'єктів ринку фінансових

послуг.

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники обирають відповідні фінансові інструменти їх проведення.

Фінансові інструменти — різноманітні фінансові доку­менти, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому рин­ку.

З економічного погляду фінансові інструменти — це особ­ливі товари фінансового ринку, що мають фінансове походжен­ня та є об'єктом купівлі-продажу на відповідних сегментах фі­нансового ринку. Товарами фінансового ринку, насамперед, вважаються грошові кошти та цінні папери.

Гроші з економічної позиції — усі ліквідні активи, які мо­жуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку. Гроші є формою вияву мінової вартості як купівель­ний, платіжний засіб та засіб нагромадження.

Цінні папери — основний товар фінансового ринку, пред­мет його купівлі-продажу. Цінні папери, як інструменти фі­нансового ринку, документи-свідоцтва про боргове зобов'язан­ня або право власності. Цінні напери є значною складовою своєрідного "товару товарів" — грошей.

Фінансові інструменти, що обертаються на окремих сегмен­тах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю, їх класифікують за такими кри­теріями.

За окремими сегментами фінансового ринку розрізняють

такі інструменти, що їх обслуговують:

 

інструменти грошового ринку та ринку позикових ка­піталів, до яких належать гроші, грошові сурогати, розрахун­кові документи, цінні папери;

— інструменти ринку цінних паперів — різноманітні цін­ні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних папе­рів за їх видами, особливостями емісії й обігу затверджується у відповідних нормативно-правових актах);

— інструменти валютного ринку, серед яких вирізняють іноземну валюту, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, що обслуговують цей ринок;

— інструменти страхового ринку — страхові послуги, котрі пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи й окремі види цінних паперів, що об­слуговують цей ринок;

— інструменти ринку золота (срібла, платини) та доро­гоцінного каміння. До них належать зазначені види цінних ме­талів та каменів, які купують з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи й цінні папери, що обслуговують цей ринок;

— інструменти ринку нерухомості — цінні папери та до­кументи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу вирізняють:

— короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів багато-чисельний і має обслуговувати операції на ринку грошей;

— довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу понад один рік). До яких належать так звані "безтермінові фі­нансові інструменти", кінцевий термін погашення котрих не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інс­трументи поділяються на:

— інструменти, наступні фінансові зобов'язання за яки­ми не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). Вони, як правило, є предметом власне фінансової операції, та у процесі їх передачі покупцю не несуть додатко­вих фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, ва­лютні цінності, золото тощо);

— боргові фінансові інструменти, які, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вар­тість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо він не входить до складу номінальної вартості боргового фінан­сового інструмента, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

Облігація — боргове зобов'язання позичальника перед кре­дитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Це такий цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів та підтверджує зобов'язання позичальника відшкодувати креди­тору номінальну вартість облігації у визначений термін з ви­платою доходу у вигляді відсотка або дисконту. Є різні види облігацій залежно від емітента, способу виплати доходу, тер­мінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності;

— пайові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітен­та) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, від­сотка та ін.). Такими інструментами вважається, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифіка­ти тощо).

Акція — документ, що засвідчує право на певну частину власності у статутному капіталі акціонерного товариства і дає право на одержання доходу від неї у вигляді дивідендів. Є різні види акцій, які визначають права їх власників: прості й при­вілейовані; іменні та на пред'явника; паперові й електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом. Використання різних видів акцій пов'язане з різноманітними цілями, якими керуються засновники акціо­нерних товариств.

Залежно від пріоритетної значущості розрізняють та­кі фінансові інструменти:

— первинні (фінансові інструменти першого порядку, як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі та ін.);

— вторинні або деривативи (фінансові інструменти друго­го порядку), які характеризують виключно цінні папери, що

 

підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, що обертаються, валюту, това­ри або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому. Вони використовуються з метою здійснення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику (хеджування). Залежно від складу первинних фінансо­вих інструментів або активів, відповідно до яких вони випу­щені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, стра­хові, товарні та ін. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні та форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інстру­менти бувають таких видів:

— з фіксованим доходом, що характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності під час пога­шення (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнк­турних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку;

— з невизначеним доходом, що властиві для фінансових інструментів, рівень дохідності яких може змінюватись залеж­но від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотко­вою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти тощо).

З а рівнем ризику виокремлюють:

— безризикові фінансові інструменти, до яких належать державні короткострокові цінні папери, короткострокові депо­зитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото й інші цінні метали та каміння, придбані на ко­роткий період. Термін безризикові певною мірою умовний, ос­кільки для потенційного фінансового ризику властивий будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів;

— фінансові інструменти з низьким рівнем ризику, — ко­роткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичаль­ника (характеризується терміном "першокласний позичаль­ник");

— фінансові інструменти з помірним рівнем ризику, що характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризи­ку за якими майже такий як середньоринковий;

— фінансові інструменти з високим рівнем ризику. До них належать фінансові інструменти, рівень ризику за якими сут­тєво перевищує середньоринковий;

— фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні"). Для них властивий найвищий рівень ризику і використовуються з метою здійснення найризикованіпіих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Наприклад, акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з висо­ким рівнем відсотка, емітовані підприємством із кризовим фі­нансовим станом; опціонні та ф'ючерсні контракти тощо.

Класифікацію інструментів фінансового ринку подано у табл.14.2.

Таблиця 14.2. Класифікація інструментів фінансового ринку

№ з/п	Критерії класифікації	Види фінансових інструментів
	За окремими сегмента­ми ринку фінансових послуг	— Інструменти грошового ринку; — інструменти ринку позикових ка­піталів; — інструменти ринку цінних папе­рів; — інструменти валютного ринку; — інструменти страхового ринку; — інструменти ринку золота (сріб­ла, платини) та дорогоцінного ка­міння; — інструменти ринку нерухомості
	За термінами обігу	— Короткострокові фінансові інс­трументи; — довгострокові фінансові інстру­менти
	За характером фінансо­вих зобов'язань	— Інструменти без наступних фі­нансових зобов'язань; — боргові фінансові інструменти; — дольові (пайові) фінансові інстру­менти

 

 

№ з/п	Критерії класифікації	Види фінансових інструментів
	Залежно від пріоритет­ної значущості	— Первинні фінансові інструменти; — вторинні фінансові інструменти або деривативи
	За гарантованістю рівня дохідності	— Фінансові інструменти з фіксова­ним доходом; — фінансові інструменти з невизна-ченим доходом
	За рівнем ризику	— Безризикові фінансові інструмен­ти; — фінансові інструменти з низьким рівнем ризику; — фінансові інструменти з помір­ним рівнем ризику; — фінансові інструменти з високим рівнем ризику; — фінансові інструменти з дуже ви­соким рівнем ризику ("спекуля­тивні")

14.5. Структура фінансового ринку

Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фі­нансових послуг визначається двома головними ознаками: ча­совою й інституційною.

1. Відповідно до часової ознаки, тобто терміну дії фінан­сових інструментів, фінансовий ринок поділяється на дві ос­новні сфери:

1) грошовий ринок — це ринок короткотермінових депозит­но-кредитних операцій, фінансових інструментів (з терміном обігу від одного дня до одного року), що обслуговують рух обо­ротного капіталу підприємств та організацій, короткостроко-

вих ресурсів банків, небанківських установ, держави та насе­лення;

2) ринок капіталів — ринок середньо- та довгострокових капіталів (з терміном дії понад один рік), що представляють ін­вестиційний чинник у розвитку економіки. У ньому розрізня­ють ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ри­нок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Якщо грошовий ринок, насамперед, підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів є найважливішим джерелом середньо- та довгострокових інвестиційних ресурсів для різних суб'єктів ринку.

2. Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається із таких секторів:

— сфери дії фінансових посередників (фінансових інститу­тів — банківських і небанківських фінансово-кредитних уста­нов), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичаль­ників на фінансовому ринку;

— ринку цінних паперів, що входить до складу "каналів" безпосереднього фінансування і, в свою чергу, поділяється на первинний (нові емісії цінних паперів) і вторинний ринки (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних папе­рів), в якому розрізняють біржовий (фондові біржі) та позабір-жовий ("вуличний") ринки цінних паперів.

Розглянемо детальніше структуру й інструменти цих сек­торів фінансового ринку (рис. 14.5).

І. Як зазначалося, грошовий ринок — частина фінансового ринку, де в обігу перебувають короткострокові фінансові інс­трументи (з терміном дії до одного року), готівкові гроші та ва­люта, здійснюються короткострокові депозитно-кредитні опе­рації (на термін до одного року).

Грошовий ринок складається з таких рівнів, як:

— обліковий — частина грошового ринку, де короткостро­кові грошові кошти перерозподіляються між прямими суб'єк­тами ринку, фінансово-кредитними інститутами шляхом ку-півлі-продажу високоліквідних активів (векселів, чеків та ін­ших цінних паперів) із термінами погашення до одного року. Головними операціями на обліковому ринку є облікові та пере­облікові операції комерційних банків, НБУ з використанням

 

 

комерційних і казначейських векселів, інших видів коротко­строкових зобов'язань;

— міжбанківська частина грошового ринку, на якому тимчасово вільні грошові ресурси банківських установ залуча­ються та розміщуються ними між собою у формі міжбанківсь-ких кредитів та депозитів на короткі терміни. Міжбанківські кредити — одне з основних джерел формування банківських ресурсів, що використовують комерційні банки з метою вико­нання зобов'язань перед клієнтами, регулювання балансів, до­тримання вимог НБУ тощо;

- валютний — це сектор грошового ринку, де здійснюєть­ся купівля-продаж валюти шляхом обміну однієї валюти на іншу з метою обслуговування зовнішньоекономічних відно­син, міжнародних розрахунків та інших цілей суб'єктів валют­ного ринку і на якому врівноважується попит та пропозиція на такий специфічний товар як валюта. Валютний ринок як сис­тема має підсистеми валютного механізму (правових норм та інститутів) та валютних відносин між суб'єктами валютного ринку.

Ринок капіталів — сфера фінансового ринку, в якій фор­мується попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий ка­пітал, на якому здійснюється купівля-продаж фінансових ре­сурсів на тривалий термін (понад один рік). Класичними опе­раціями на ринку капіталів є операції з фондовими інструмен­тами — акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгострокові депозити та позики комерційних банків, опера­ції спеціалізованих інвестиційних і фінансових компаній.

Ринок капіталів вважається джерелом середньо- та довго­строкових інвестиційних ресурсів підприємств для здійснення реального та фінансового інвестування. Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, для них характерний більший рівень фінансового ризику і від­повідно вищий рівень дохідності.

Структура ринку капіталів охоплює:

— ринок середньо- та довгострокових банківських креди­тів (кредитний ринок) — частина ринку капіталів, де прода­ються та купуються грошові кошти (кредитні ресурси) на три­валий термін (понад один рік) на певних умовах у формі надан­ня позик під зобов'язання позичальників повернути кошти та

 

сплатити відсотки у встановлені терміни. Кредитний ринок дає змогу здійснити нагромадження, розподіл, перерозподіл та рух позикового капіталу між сферами економіки й суб'єктами фінансового ринку;

— ринок цінних паперів — це частина ринку капіталів, на якому об'єктом фінансових операцій є цінні папери. На ньому відбувається емісія, купівля-продаж цінних паперів, форму­ється ціна на них, урівноважується попит і пропозиція. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження підприємств, держави, банків, небанківських фінансових уста­нов, заощадження приватних осіб, і спрямовуються на вироб­ниче та невиробниче вкладення капіталів.

Ринок цінних паперів об'єднує ринок інструментів позики або боргових зобов'язань (державних і корпоративних обліга­цій, депозитних сертифікатів), ринок інструментів власності (усі види акцій), ринок похідних фінансових інструментів (де-ривативів — опціонів, ф'ючерсів, форвардів, варантів таін.).

II. За інституційною ознакою фінансовий ринок, як вже зазначено, поділяється на сукупність фінансово-кредитних по­середників (кредитний ринок) і ринок цінних паперів.

Кредитний ринок — це сектор фінансового ринку, що на­лежить до каналів опосередкованого фінансування, якщо кош­ти переходять від власників заощаджень та нагромаджень до позичальників через систему фінансово-кредитних інститутів.

Сукупність фінансово-кредитних посередників класифі­кується таким чином:

— банківська система, яка складається з дворівневої бан­ківської системи, що включає НБУ та комерційні банки (уні­версальні та спеціалізовані: інвестиційні, інноваційні, іпотеч­ні, ощадні та зовнішньоторговельні);

— небанківський сектор (парабанківська система), до складу якої входять спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи (інвестиційні компанії та фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові та факторин­гові компанії, довірчі товариства та ін.);

— страховий сектор, що теж є частиною небанківської (парабанківської) системи фінансових посередників (страхові компанії, пенсійні фонди, установи накопичувального пенсій­ного забезпечення та ін.), їх ще називають контрактно-ощад­ними фінансовими установами.

Ринок цінних паперів, котрий належить до "каналів" пря­мого фінансування, на якому кошти переміщуються безпосе­редньо від власників заощаджень і нагромаджень (інвесторів) до позичальників (емітентів), структурується за такими основ­ними ознаками, як стадії та місце торгівлі.

За стадіями торгівлі розрізняють:

— первинний ринок — первинний випуск паперів в обіг, що здійснюється на основі оголошення про емісію; торгівля ве­деться між емітентами, з одного боку, й інвесторами та фінан­совими посередниками — з іншого;

— вторинний ринок характеризується операціями пере­продажу раніше випущених цінних паперів, що здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посе­редниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на:

— біржовий — включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окре­мих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу;

— позабіржовийринок — охоплює угоди з купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються і здійснюються за межами біржі (в Україні — це Позабіржова фондова торговельна систе­ма (ПФТС).

Функціонування ринку цінних паперів забезпечують його суб'єкти: емітенти, інвестори, посередники, фондова біржа.

14.6. Кредитний ринок і ринок цінних паперів як основні складові фінансового ринку

За інституціональною ознакою та організацією торгівлі фі­нансовими ресурсами фінансовий ринок поділяється на кре­дитний і ринок цінних паперів.

Кредитний ринок охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод; він має договірний характер.

 

 

Такий ринок є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до фінансових ре­сурсів. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку - комерційних банків, що не тільки опосередковують рух фі­нансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Кредит­ний ринок дає змогу здійснити нагромадження, розподіл, пе­рерозподіл та рух позикового капіталу між сферами економі­ки, суб'єктами фінансового ринку.

Позиковий капітал — це кошти, віддані в позику за визна­чений відсоток на засадах зворотності, строковості, забезпече­ності, платності та добровільності. Формою руху позикового капіталу є кредит.

Кредит — суспільні економічні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один од­ному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позику одним суб'єктом іншому. Позичена вартість може бути в гро­шовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих по­слуг. Форми та види кредиту класифікуються за різними кри­теріями (рис. 14.6).

Ринок цінних паперів — особлива форма торгівлі фінансо­вими ресурсами, що опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Він є найактивнішою частиною сучасного фі­нансового ринку і дає змогу реалізовувати різноманітні інтере­си емітентів, інвесторів та посередників. До основних функцій ринку цінних паперів належать: облікова, функція контролю, збалансування попиту і пропозиції, стимулювальна, перероз-подільна, регулювальна.

Механізм функціонування ринку цінних паперів залежить від складових цього ринку, тобто його структури (рис. 14.7).

Первинний ринок — ринок перших і повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг). Первинне розміщення здійснюєть­ся шляхом безпосереднього звернення емітента до покупця, або передачі всієї емісії чи її частки посередникові (інституцій

 

 

 

 

може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією з основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни або курсу окремих цінних паперів, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів та умови емісії. З погляду організації або місця торгівлі цінни­ми паперами він поділяється на біржовий і позабіржовий.

Біржовий ринок цінних паперів пов'язують із поняттям фондової біржі як особливо організованого вторинного ринку, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню ре­альних ринкових цін активів.

Фондова біржа — особливий посередник на ринку цінних паперів, будучи центром торгівлі ними. Вона виконує посеред­ницьку, індикативну та регулятивну функції. Сутність посе­редницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емі­тентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Індикатив­на функція фондової біржі передбачає оцінювання вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі здійснюється ко­тирування цінних паперів за допомогою, якого інвестори отри­мують інформацію про вартісну та якісну оцінку цінних папе­рів і динаміку їх розвитку. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. З її допомогою встановлюються вимоги до емітентів, котрі ви­ставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укла­дання і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.

На біржу можуть потрапити не всі емітовані цінні папери, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам лістингу. Ліс-тинг — це допуск цінних паперів до обігу і котирування на фондовій біржі на підставі їх економічної експертизи.

Позабіржовий ринок історично передує біржовому. Звідси походить термін "вуличний ринок" або "торгівля з прилавка", коли лондонські брокери укладали між собою угоди стосовно цінних паперів на вулиці або в кафе.

Позабіржовий ринок охоплює угоди з купівлі-продажу цін­них паперів, що укладаються і здійснюються за межами біржі (в Україні Позабіржова фондова торговельна система

(ПФТС). Цей ринок характеризується високим рівнем фінан­сового ризику, низьким рівнем юридичної захищеності покуп-

 

 

ців, їх поточної інформованості таін. Разом із тим, він забезпе­чує обіг ширшої номенклатури цінних паперів; задовольняє потребу окремих інвесторів у фінансових інструментах з висо­ким рівнем ризику і, відповідно, приносить вищий дохід; біль­шою мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. У режимі позабіржового фондового ринку здійснюється більша частина операцій з цінними паперами. Наприклад, в Україні це співвідношення становить майже 90 % до 10 на користь ПФТС.

Об'єктом ринку цінних паперів є специфічні фінансові інс­трументи — цінні папери різних видів. У Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок", прийнятому Верховною Ра­дою України 23 лютого 2006 р., подано визначення поняття цінні папери, їх класифікацію, зазначено, як регулюються від­носини, що виникають під час розміщення й обігу цінних папе­рів.

Цінні папери документи встановленої форми з відповідни­ми реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові пра­ва, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (ви­дала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згід­но з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів які відображені на рис. 14.8.

Для цінних паперів характерні такі властивості як ринко-вість, ліквідність, дохідність, спекулятивність, ризикованість і стандартність.

Ринковість — здатність цінних паперів купуватися та про­даватися на ринку, бути самостійним платіжним засобом, а та­кож об'єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність — властивість цінних паперів бути засобом збе­реження і нагромадження багатства. Цінні папери мають вар­тість:

- номінальну, що встановлюється емітентом довільно за емісії;

— балансову, яка є бухгалтерським відображенням забез­печеності цінних паперів капіталом емітента;

 

 

 

Тема 15

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

 

15.1. Сутність, функції та політика фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент — це процес управління форму­ванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів су­б'єкта господарювання та оптимізації обігу його грошових коштів¹.

Матеріальна основа фінансового менеджменту — реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який зумовлює рух вартості, що супроводжується певним потоком грошових пла­тежів та розрахунків.

Головна мета фінансового менеджменту полягає в забезпе­ченні максимізації добробуту власників підприємства в поточ­ному та перспективному періодах², раціональному використан­ні ресурсів з метою створення ринкової вартості, здатної по­крити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забез­печити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ри­зику вкладників капіталу.

¹ Фінансовий менеджмент: Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогі-на. — К.: КНЕУ, 2005. — 627 с.

² Фінансовий менеджмент: Навч. посіб./ За ред. Г.Г. Кірейцева. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Центр навч. літ., 2004. — 531 с.

Фінансовий менеджмент реалізує головну мету й основні завдання шляхом здійснення таких функцій: створення до­ходів (накопичення капіталу), здійснення витрат (розподіль­на), контроль ефективності¹.

Створення доходів виявляється в роботі фінансового мене­джера за допомогою своєчасної та повної концентрації фінан­сових ресурсів у фондах грошових коштів. Розподільна функ­ція виявляється в масштабі підприємства через розподіл і пе­рерозподіл усіх грошових надходжень, насамперед, виручки від реалізації продукції або послуг. Розподільна діяльність потребує від фінансового менеджера перманентних інвестицій­них рішень; він має залучати всі тимчасово вільні ресурси та спрямовувати їх, авансувати в пріоритетні чи найефективніші

вкладення.

Контрольна функція фінансів тісно пов'язана з попередні­ми, вона виявляється шляхом аналізу фінансових показників, за допомогою заходів фінансового впливу — головні рішення фінансового менеджера.

Основною умовою виконання зазначених функцій є розроб­ка фінансової стратегії діяльності підприємства. Під поняттям фінансової стратегії розуміють формування системи довго­строкових цілей фінансової діяльності й вибір найефективні­ших шляхів їх досягнення².

Фінансова стратегія є частиною загальної стратегії підпри­ємства.

До основних етапів процесу формування фінансової страте­гії підприємства належать:

1) визначення загального періоду формування фінансової

стратегії;

2) дослідження факторів зовнішнього фінансового середо­вища та кон'юнктури фінансового ринку;

3) формування стратегічних цілей фінансової діяльності;

4) конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації;

¹ Коваленко Л.О., Ревньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 485 с.

² Там само.

 

5) розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стра­тегії найвідповідальніший.

Фінансова політика — форма реалізації фінансової ідео­логії та фінансової стратегії підприємства за найбільш важли­вими аспектами фінансової діяльності на окремих етапах її здійснення. На відміну від фінансової стратегії в цілому, фі­нансова політика формується лише з конкретними напрямами фінансової діяльності підприємства, що потребують забезпе­чення найефективнішого управління з метою досягнення го­ловної стратегічної мети цієї діяльності;

6) оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії. Цей процес є завершальним етапом розробки фінансової стра­тегії підприємства і здійснюється за такими основними пара­метрами:

— узгодження фінансової стратегії підприємства із загаль­ною стратегією його розвитку;

— узгодженість фінансової стратегії підприємства з перед­баченими змінами зовнішнього фінансового середовища;

— внутрішня збалансованість фінансової стратегії;

— реалізованість фінансової стратегії;

— прийнятність рівня ризиків, пов'язаних із реалізацією фінансової стратегії;

— результативність розробленої фінансової стратегії. Розробка фінансової стратегії та фінансової політики за

найважливішими аспектам фінансової діяльності дає змогу ухвалювати ефективні управлінські рішення, пов'язані з фі­нансовим розвитком підприємства.