Сутність, принципи, види та роль страхування

В умовах ринкових відносин у зв'язку з ускладненням від­носин суб'єктів господарювання, збільшенням масштабів і по­силенням концентрації виробництва ступінь ризикованості в суспільстві зростає. У результаті, виникає об'єктивна потреба у страхуванні як ефективному засобі забезпечення економіч­ної безпеки суб'єктів господарювання і життєдіяльності людей шляхом відшкодування збитків від ризикових обставин, зумов­лених природними явищами (стихійними лихами) та нещасни­ми випадками, що загрожують життю, здоров'ю та майну лю­дини.

У Законі України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП зазначено, що страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фі­зичних) і юридичних осіб під час настання страхового випадку, визначеного договором страхування або чинним законодавс­твом за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів (внесків, страхових

премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розглядають через її функції: ризикову (відшкодування), тобто матеріальну відпо-^;

відальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику; за­ощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окре­мими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії дого­вору; попереджувальну (превентивну), тобто фінансування за­ходів з метою зменшення наслідків страхових подій; контроль­ну (державний нагляд і внутрішній аудит); ціноутворення (та­рифікація).

Принципи, на яких ґрунтується здійснення страхової ді­яльності, такі:

— вільний вибір страхувальником страховика, а страхови­ком — виду страхування;

— страховий ризик — потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій;

— страховий інтерес страхувальника і страховика як за­конна вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотриман­ня умов договору;

— максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі вико­нання;

— страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не мають приносити страхувальнику прибуток, страхове від­шкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, що був безпосередньо перед страховим випадком, який трапився;

— застереження, тобто включення до договору страхуван­ня особливих клаузул. Наприклад, франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

— суброгація (зустрічний регресний позов) означає можли­вий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компенса­ції матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

— диверсифікованість, тобто законодавча можливість роз­ширення ділової активності страховиків за межами основної діяльності;

— контрибуція, або спільне покриття фактичного ризику страховиками пропорційно страховим сумам договорів за стра­хуванням одного об'єкта;

— перестрахування та співстрахування як особливі види страхових відносин, що дають змогу підвищити гарантію ви­конання страхових зобов'язань перед страхувальниками.

Відповідно до цих критеріїв (якісних ознак) класифікацію страхування розглядають за такими ознаками, як:

— історичні, що передбачає виділення етапів еволюції роз­витку потреб у страхуванні та пропозиції страхових послуг згідно із законодавством із страхування:

а) 1991—1992 рр. — формування системи Укрдержстраху;

б) 1993—1996 рр. — початок функціонування національ­ної системи страхування незалежної України в умовах різно­манітних організаційних форм страхування (від прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" у

1993р.);

в) із 1996 р. донині — зміцнення фінансових основ діяль­ності страхових компаній (після затвердження Закону Укра­їни "Про страхування");

— економічні:

а) залежно від спеціалізації страховика (страхування жит­тя і ризикове страхування);

б) за об'єктами страхування (особисте та майнове страху­вання, страхування відповідальності);

в) за видом майна (автотранспортне, морське, авіаційне, космічне, кредитне, вогневі ризики та ін.);

г) за статусом страхувальника (захист інтересів громадян — фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності —

юридичних осіб);

д) за статусом страховика (державне, взаємне, комерцій­не);

— юридичні:

а) за ліцензованими видами страхування;

б) за формами здійснення страхування (добровільне й обо­в'язкове).

Обов'язкова форма страхування відбувається за такими оз­наками:

 

— установлення законом, згідно з яким страховик зобов'я­заний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі (перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок установлення тарифних ставок; надане право їх дифе­ренціації на місцях: періодичність внесення страхових пла­тежів);

— суцільне охоплення зазначених у Законі України "Про страхування" об'єктів після щорічної їх перереєстрації, нара­хування страхових платежів і стягнення у встановлений тер­мін;

— автоматичність — поширення на об'єкти, зазначені у цьому законі;

— здійснення незалежно від внесення страхових платежів (стягнення внесків зі страхувальника здійснюється аж до судо­вого порядку, а у разі або втрати, або ушкодження застрахова­ного майна, не оплачуваного страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами, а на не внесені в термін страхові платежі нараховується пеня);

— безстроковість, тобто дія протягом усього періоду, доки страхувальник користується застрахованим майном;

— нормування страхового забезпечення з метою спрощен­ня страхового оцінювання і порядку виплати страхового від­шкодування.

Добровільне страхування відбувається на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови та поря­док його здійснення визначаються правилами страхування конкретного страховика, що встановлюються ним самостійно відповідно до вимог законодавства; конкретні умови визна­чаються безпосередньо у процесі укладання договору страху­вання.

В умовах ринку ступінь ризику збільшується і є невід'ємною складовою підприємницької діяльності, платою за ринкову свободу.

Страховим ризикам притаманні ймовірний характер події, випадковість її настання, можливість кількісного оцінювання наслідків страхової події. Потреба у страховому захисті виник­ла з появою людини і зростала у процесі її діяльності.

Можливість страхування збігається із страховими інтере­сами сторін, страховиків і страхувальників. Результатом до­мовленості сторін є страховий договір, який починає діяти з моменту першого страхового внеску. Страховий фонд фор­мується за допомогою зусиль страховика на страховому та ін­вестиційному ринках. Унаслідок реалізованого ризику (стра­хового випадку) настає відповідальність страховика щодо ком­пенсації збитку страхувальника (рис. 13.1).

Розглянемо розрахунок тарифних ставок за ризиковими видами страхування.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одини­ці страхової суми, який складається з нетто-ставки та наванта­ження.

За видом страхування, що розробляється, розраховуються:

1. Імовірність настання страхового випадку за одним дого­вором страхування (д):

Імовірність безпеки за конкретним видом страхування можна розраховувати за допомогою статистичного методу на основі статистики подій, наприклад, дорожньо-транспортних пригод, пожеж, дитячої смертності, нещасних випадків та ін.

 

 

ГАЛУЗІ СТРАХКУВАННЯ

Особисте страхування — це страхування майнових інте­ресів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю і до­датковими пенсіями страхувальника або застрахованої особи.

У межах особистого страхування здійснюються страхуван­ня життя та пенсій, страхування від нещасних випадків і ме­дичне страхування.

Принциповими особливостями страхування життя і пенсій та відмінністю цієї галузі особистого страхування від інших видів ризикового страхування є:

— ощадний характер договору страхування, тобто передба­чається повне повернення засобів страхувальнику з нарахова­ними відсотками ще до закінчення терміну дії договору;

— термін дії договору — довготерміновий;

— страхові премії сплачуються одноразово або періодично з таким розрахунком, щоб загальна сума цих внесків дорівню­вала страховій сумі.

Страховими випадками страхування життя вважаються смерть, дожиття та додаткові випадки, пов'язані зі шкодою для здоров'я в період договору.

До видів страхування життя і пенсій належать змішане страхування життя, страхування дітей, шлюбне страхування та страхування додаткових пенсій. У світовій практиці страху­вання життя передбачено страхування капіталу і ренти.

Страховими випадками під час страхування від нещасних випадків є смерть (загибель) застрахованої особи та одержання травми або порушення здоров'я. Цей вид страхування охоплює державних службовців, пасажирів і працівників транспорту та людей, котрі виконують небезпечні роботи.

Перелік послуг за зразком "стандарт" при медичному стра­хуванні передбачає медичне обслуговування, щоденне обслу­говування та медичний контроль, медичну евакуацію, репа­тріацію тіла, виплати компенсацій спадкоємцям і надання до­даткових послуг.

Об'єкти майнового страхування — будівлі, споруди, пе­редатні пристрої, силові, робочі машини, транспортні засоби, устаткування, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, матеріали тощо.

Підприємство має право здійснити вибіркове страхування (за повною вартістю частини майна). Окремо від власного май­на страхують основні фонди, передані в оренду. Не страхують готівкові гроші, цінні папери, рукописи, креслення, бухгал­терські й інші документи, дорогоцінні метали, технічні носії інформації; майно, що є в застрахованому приміщенні, яке не належить страхувальнику; майно в аварійному стані або таке, що пребуває в зоні стихійного лиха.

У процесі здійснення майнового страхування не підлягають відшкодуванню збитки, що виникають у результаті процесів, яких не можна уникнути; якщо не вжито відповідних заходів для порятунку майна; у разі крадіжки майна (якщо цей факт не підтверджений відповідними правоохоронними органами). У майновому страхуванні вирізняють також страхування технічних ризиків, що передбачає страхування машин, елек­тронних пристроїв, монтажних ризиків та всіх ризиків буді­вельних підприємств.

Страхування відповідальності — це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними й юридичними особами, котрі можуть за­знати збитків унаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника. Потреба упровадження такого страхування зумовлена інтересами з боку суспільства, страхової компанії, інтересами страхувальника та потерпілих (третіх осіб).

Особливості страхування відповідальності полягають у то­му, що: третьою стороною є будь-які не визначені попередньо особи; попередньо не встановлюються страхові суми. У цій га­лузі страхування розрізняють відповідальність власників транс­портних засобів, професійну відповідальність, адміністратив­ну відповідальність.

Страховими випадками під час страхування відповідаль­ності є неуважність, недбалість, некваліфіковане виконання обов'язків; навмисні дії, що встановлюється тільки судом.

 

 

13.3. Страховий ринок

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне се­редовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конку­ренція.

Організаційну структуру страхового ринку подано на рис. 13.2

Загальновизнаною в західній практиці страхового менедж­менту є модель "4Р" (4 МІКС), що складається з чотирьох рів­нів управління:

— страхувальники — збільшення їхньої чисельності вва­жається метою зусиль маркетингу страховика;

- страхові послуги — перелік видів договорів страхуван­ня, за якими страховик має ліцензію;

— ціна страхового обслуговування — тарифна ставка щодо конкретного виду страхування, що є величиною, яка визна­чається страховим ризиком, витратами страховика й іншими чинниками;

— ринок — фізична й юридична можливість придбання страхової послуги конкретним страхувальником в умовах роз­виненої інфраструктури, страхового сервісу, інформаційного обслуговування, гнучкої ділової стратегії.

Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головна функція страхового ринку полягає в акумуляції та розподіл і страхового фонду з метою страхового захисту су­спільства (громадян) і суб'єктів господарювання.

Галузеву структуру страхового ринку зображено на рис. 13.3.

Страхові компанії становлять основу інституційної та тери­торіальної структури страхового ринку.

На особливу увагу заслуговує розгляд питань щодо створен­ня, функціонування, реорганізації та ліквідації страхової ком­панії в Україні.

 

 

 

 

- функціональне підпорядкування ^ _{право давати} розпо­рядження, пов'язане з виконанням конк^_етних фу_НКцій неза­лежно від того, хто їх виконує;

- лінійно-штабне підпорядкування ^ виконання консуль­таційних функцій у процесі стратегічно^ планування, підго­товки рішень з інших найважливіших; _питань роботи ком­панії.

З метою реалізації економічних і соці_{альних ІНТЄ}р_Єсів дер­жави та дієвості механізму соціального Гарантування виникає потреба державного регулювання страхової діяльності.

Усі правові відносини, пов'язані зі здійсненням страхуван­ня, поділяються на дві групи:

1) правовідносини, які виникають у ^в'язку з організацією страхової справи, що регулюють діяльі_ї^_{сть СТ}р_аховиків, їх взаємозв'язок із бюджетом, банками й органами державного управління;

2) правовідносини, що регулюють Ц_&ОЦес формування та використання страхового фонду при ос_{обистому>} майновому страхуванні та страхуванні відповідальності

Правове забезпечення страхування Здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних акті^ _що регулюють стра­хову діяльність як у цілому, так і за окр_е'_мими -_й напрямами й питаннями взаємовідносин страховиків ₃ клієнтами суспіль­ними та державними інститутами Украї^_и

Система правового регулювання страхової діяльності вклю­чає норми, визначені:

- Конституцією України;

- міжнародними угодами зі страху^_{аннЯ5 що були підпи}. сані та ратифіковані Україною;

— Цивільним кодексом України;

— законами та постановами Верховної Ради України зо­крема Законом "Про страхування";

- указами та розпорядженнями През_идента України;

- декретами, постановами та розпо£_{яджєннями} Кабінету Міністрів України;

- нормативними актами (інструкцій _; методиками, по­ложеннями, наказами), прийнятими мі_й^_стер_ствами відомс­твами та центральними органами викоі_їавчо^ _влади і зареєс­тровані в Міністерстві юстиції України;

 

 

Тема 13

— нормативними актами органу, що згідно Із законодавс­твом України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

— нормативними актами органів місцевої виконавчої вла­ди, якщо окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Президента Укра­їни або Кабінету Міністрів України.

Поетапне входження України до міжнародного страхового ринку передбачає вступ до міжнародних організацій, діяль­ність яких пов'язана зі страхуванням; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; визначення вимог до по­рядку створення та діяльності страхових організацій; розви­ток інфраструктури страхового ринку; розроблення системи поступової адаптації національного законодавства до вимог європейських директив із питань страхування.

*0 і Т»

1-14. Вторинний страховий ринок (перестрахування і співстрахування)

Перестрахування — система економічних відносин, у про­цесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, за­безпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відпові­дальності за них (з урахуванням фінансових можливостей) пе­редає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (пере-страховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм стра­хувальником відповідальність у повному обсязі договору стра­хування.

Співстрахування — особливий вид спільної діяльності страховиків, коли одночасно два або кілька страховиків за уго­дою про співстрахування приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням при­нципу пропорційної відповідальності. Кожен із цих страхови­ків відповідає за свою частину страхових зобов'язань безпосе­редньо перед страхувальником. За наявності відповідної угоди

між страховиками і страхувальниками один із страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страху­вальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірі

власної частки.

Наочно процедури перестрахування і співстрахування по­дано нарис. 13.4 і 13.5.

 

 

 

Однією з форм перестрахування є факультативне пере­страхування — індивідуальна угода, що стосується тільки од­ного ризику. Цей договір дає сторонам, які підписали його, повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, яку час­тину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умо­вах передавати іншу частину ризику; перестраховику (цесіо-нарію) — у розв'язанні проблеми про взяття ризику в повному обсязі.

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов'язковий, тобто облігаторний характер. Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати пе­рестраховику в межах певної частини всі ризики одного виду.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому ризику визначається заздалегідь і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування роз­різняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

Непропорційне перестрахування використовується за до­говорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, завдані третім особам, а також в усіх видах страхування, якщо немає верхньої межі відпові­дальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексце-дент збитку й ексцедент збитковості, тобто покриття поши­рюється на абсолютний та відносний рівні збитків як недоот-римання доходів.