Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

У складі факторів, що визначають структуру бюджетної гистеми країни, розрізняють такі форми державного устрою, як унітарна або федеративна.

Бюджетний унітаризм — така форма внутрішніх між­урядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна вла­ди при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль.

Для характеристики багаторівневої системи органів пуб­лічної влади, в якій кожен рівень забезпечений власним бю­джетом і діє в межах закріплених за ним бюджетних повнова­жень, використовують термін "федералізм". Це поняття засто­совується для визначення відносин у федеративних державах, але останнім часом його вживають і щодо країн, які не є феде­раціями за конституцією.

Бюджетний федералізм представлений такою організа­цією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостій­ності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою пе­релік суспільних послуг (безпека, соціальний захист, освіта та ін.), а для цього органічно поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повно­важення, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перероз­поділяти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бю­джетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну за­безпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах.

Кожна федеративна держава має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних і політичних умовах.

Щоб зрозуміти сутність федералізму, варто з'ясувати його ідейно-теоретичні основи. Принципами федералізму вважа­ються:

 

цілісність суверенітету держави і брак цього в її складо-

вих;

— єдність економічної та соціальної систем держави;

— єдність системи державних органів влади;

— територіальний підхід до побудови держави.

Федералізм, укорінившись у державному устрої країни, ві­дображає таку систему відносин, котра має мирно вирішувати конфлікти, що виникають між державними і регіональними органами державної влади, сприяти їх взаємодії, забезпечува­ти найліпші в певних конкретних умовах методи управління державою.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжуря­дових фінансових відносин активно почали застосовувати окремі принципи бюджетного федералізму. Це стосується роз­межування між різними рівнями влади видатків та компетен­ції щодо їх здійснення. Центральна влада широко використо­вує механізм консультацій з місцевою та регіональною влада­ми через відповідні асоціації. Розширилась фіскальна автоно­мія місцевої та регіональної влад. Отже, економічна й фінансо­ва децентралізації, нині характерні для більшості зарубіжних унітарних країн, зумовили до формування нового змішаного виду внутрішніх міжурядових фінансових відносин, що поєд­нують у собі принципи як бюджетного унітаризму, так і бю­джетного федералізму.

Бюджетний федералізм — не тільки форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, це й певна філософія орга­нізації політичних відносин між різними рівнями влади. Бю­джетний федералізм як концепцію покладено в основу між­урядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного феде­ралізму — децентралізовані та кооперативні.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму ха­рактеризуються значною фіскальною автономією регіональ­них та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моде­лей властивою ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало ува­ги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих тери-

торій. Отже, місцева влада за такої моделі має покладатися пе­редусім на власні сили. Ця модель бюджетного федералізму характерна, насамперед, для США.

Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, Ішвпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, актив­на політика центральної влади з подоланням фіскальних дис-ГІалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівню­вання. За таких моделей бюджетного федералізму центральна плада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Коопера­тивні моделі бюджетного федералізму характерні для більшо­сті федеративних європейських держав, зокрема для ФРН та Австрії.

Відповісти на запитання, що краще бюджетна централіза­ція чи децентралізація, має теорія фіскального федералізму. Фіскальний федералізм — один із головних об'єктів дослі­дження економіки державного сектору, що відображає склад­ну схему взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

У бюджетній системі України, до складу якої входить май­же 12 тис. бюджетів, обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів. Підставою для існуван­ня міжбюджетних відносин є визначені законодавством дер­жави:

— розподіл повноважень між державною виконавчою вла­дою й органами місцевого самоврядування;

— гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджет­ної системи;

— підтримка "бідних" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі ви­конання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Основа міжбюджетних відносин — розмежування доходів і її й датків між ланками бюджетної системи, здійснене відповід-

 

но до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Проте розмежування доходів, виконане на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причина цього полягає в значних від­мінностях у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень, що мають об'єктивний ха­рактер і зумовлені:

— різноманітністю природно-кліматичних умов;

— різним екологічним станом територій;

— особливостями розташування населених пунктів, зокре­ма адміністративних центрів;

— насиченістю шляхами сполучення;

— чисельністю населення, його віковим складом;

— економічним розвитком народного господарства, його спеціалізацією;

— станом соціальної та побутової інфраструктур тощо.

Вплив цих і багатьох інших факторів визначає різну вар­тість послуг, що надають місцеві органи адміністративно-тери­торіальних одиниць; різний податковий потенціал, який без­посередньо впливає на формування дохідної бази місцевих бюджетів; неоднакову потребу в коштах, що спрямовуються на підтримку соціальне незахищених верств населення, утриман­ня об'єктів соціально-культурної сфери тощо.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня не можна здійснити лише розмежуванням їхніх доходів і видатків. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи:

— надання коштів "бідним" у фінансовому розумінні тери­торіям. Форми фінансової допомоги — дотації, субсидії та суб­венції;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення — внески з відповід­них бюджетів до державного.

Окрім перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого не­рівномірним розвитком територій та дією інших об'єктивних факторів, між окремими ланками бюджетної системи виника­ють відносини в процесі виконання бюджетів: взаєморозрахун-ки; взаємозаліки; фінансування видатків за допомогою випус-

її у векселів; надання бюджетних позик тощо. Звичайно, в пев­них межах такі форми міжбюджетних відносин є нормальним пнищем, проте їх переважання, порівняно з фінансовими опе-I >п І ІДями, суперечить основним функціям бюджету, робить його не прозорим, фальсифікує процес виконання.

Міжбюджетні відносини становлять сутність поняття "бю-<>жетнерегулювання", яке полягає у збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Це досягається шля-ком перерозподілу бюджетних ресурсів. Крім того, бюджетне регулювання відображає процеси політичного та народногос­подарського значення, за допомогою яких вирішуються загаль-ІІодержанні завдання, що забезпечують економічне зростання, розвиток продуктивних сил, піднесення рівня добробуту насе-Інчіня, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних тери­торій, фінансове забезпечення місцевого самоврядування, роз-и'язання національних проблем тощо.

Загалом бюджетне регулювання — поняття глибшого зміс­ту, а фінансове вирівнювання належить до процедур бюджет­ного регулювання.

У межах навіть незначної за розмірами країни завжди об'єктивно є розбіжності у фінансовому потенціалі окремих те­риторій, певні особливості щодо формування дохідної бази бюджетів і можливостей задоволення місцевих потреб. З огля­ду на це видатки місцевих бюджетів у процесі зіставлення з чи-(чільністю населення можуть значно вирізнятися щодо адмі­ністративно-територіальних утворень. Фінансове вирівнюван­ня спрямоване на врегулювання (у певних межах) таких відхи­лень тому, що їхнє існування створює неоднакові умови для надання гарантованих державою соціальних, адміністратив­них та інших послуг. Сплачуючи однакові податки, громадяни мають право розраховувати на однаковий рівень надання су­спільних послуг.

Отже, фінансове вирівнювання — приведення витрат бю­джетів (за економічною та функціональною класифікацією) у иідповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних дис­пропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

Виокремлюють вертикальне та горизонтальне бюджетне регулювання.

 

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпе­чення необхідними дохідними джерелами всіх ланок бюджет­ної системи (державного бюджету України та місцевих бю­джетів) згідно з порядком розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Головний зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фінансовому вирівнюванні територіальних бюдже­тів. Причому горизонтальне вирівнювання здійснюється лише всередині такої групи місцевих бюджетів, як бюджети тери­торіальних громад.

Напрями бюджетного регулювання: Державний бюджет України; республіканський бюджет АРК; бюджети міст Києва та Севастополя; обласні бюджети; районні бюджети, бюджети територіальних громад, що характеризують сучасний стан роз­поділу доходів і видатків між окремими видами бюджетів, який є результатом використання бюджетного регулювання Стан горизонтального бюджетного регулювання можна оха­рактеризувати на основі аналізу розмірів видатків із бюджетів у розрахунку на душу населення.

Фінансове вирівнювання здійснюється шляхом спрямуван­ня коштів не безпосередньо кожному з майже 12 тис. місцевих

бюджетів, а до республіканського бюджету АРК, обласних бю­джетів і бюджетів міст республіканського підпорядкування.

Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з ура-х у ванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування.

Вибір методів бюджетного регулювання залежить від того, и Іс саме розмежовані доходи між ланками бюджетної системи нідповідно до розподілу повноважень між державною виконав­чою владою та місцевим самоврядуванням.

У світовій практиці використовуються три основних спосо­бі/ розмежування доходів:

1) розподіл податків та інших доходів за ланками бюджет­ної системи;

2) розщеплення надходжень від податків за допомогою за­кріплення за кожною ланкою бюджетної системи конкретних частин податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3) установлення територіальних надбавок до загальнодер­жавних податків.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів м і ж ланками бюджетної системи залежить від засад структури бюджетної системи, що, в свою чергу, визначаються держав­ним устроєм країни.

Традиційно в бюджетній практиці України використову­ються такі методи бюджетного регулювання:

— метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять на території місцевого бю­джету;

— надання фінансової допомоги бюджетам на певну визна­чену суму (бюджетні трансферти).

Метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів. Як відомо, доходи місцевих бюджетів поді­ляються на власні, закріплені, регулювальні, бюджетні транс­ферти.

Згідно з цим поділом метод відсоткових відрахувань перед­бачає надходження до місцевих бюджетів частини загально­державних податків і доходів (регулювальні доходи), що стя­гуються на території місцевого самоврядування. Нормативи нідрахувань до Державного бюджету України та місцевих бю­джетів, а, отже, пропорції розщеплення, визначаються щоріч­ним законом про Державний бюджет України. За неможли-

 

вості збалансування місцевих бюджетів за допомогою регулю­ючих доходів (навіть спрямування їх у доходи до місцевих бюджетів у 100 % розмірі) застосовуються бюджетні трансфер­ти (дотації, субсидії, субвенції).

Бюджетні трансферти слід також розглядати як один із методів бюджетного регулювання.

Трансферти у практиці зарубіжних країн трактуються як "передавальні платежі", "односторонні перекази", характер­ними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей.

Кошти, потрібні для перерозподілу, центральний уряд отримує від багатших, у фінансовому розумінні, територій шляхом вилучення частини загальнодержавних податкових надходжень. Окрім них, до бюджету надходять неподаткові кошти, доходи від операцій з капіталом, кошти від державних позик тощо. У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, районних бюджетів і бюджетів міст республіканського підпорядкування АРК та міст обласного значення.

У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об'єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) й умовні (спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дотаціями) надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансу­вання; механізм надання не потребує цільового використання коштів, тому ці субсидії не обмежують самостійність місцевих властей. Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого са­моврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування — це податки та збори (обов'язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджета­ми місцевого самоврядування та враховуються під час визна­чення обсягів міжбюджетних трансфертів.

За Бюджетним кодексом (ст. 98) розподіл обсягу міжбю­джетних трансфертів визначається на основі формули, яку затверджує Кабінет міністрів України. У ній враховано такі па-риметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та кори-

I у пальні коефіцієнти до них;

2) чисельність мешканців і споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міс­ти або району;

4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцево­го самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК і міст обласного значення;

5) коефіцієнт вирівнювання (від 0,6 до 1). Міжбюджетні трансферти можуть здійснюватися і між міс­цевими бюджетами.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради передбачають у відповідних бюджетах такі види міжбю­джетних трансфертів:

— субвенції на утримання об'єктів спільного користування лбо ліквідацію негативних наслідків діяльності на цих об'єк­тах;

— субвенції на виконання власних повноважень терито­ріальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

— субвенції на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції.

Субвенції на виконання взаємних повноважень територі­альних громад передбачаються у складі їх бюджетів, якщо їх-

I1 ій орган державної влади або місцевого самоврядування може Ішконати цю функцію ефективніше.

Субвенції з Державного бюджету України на виконання ін-иестиційних проектів надаються бюджету АРК, обласним бю­джетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надає ор­ган місцевого самоврядування на засадах конкуренції. Основні:іасади надання субвенцій затверджено в окремих законах, по­рядок та умови їх надання визначає Кабінет Міністрів Укра­їни, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визна­чено у законі про Державний бюджет України.

На відміну від субсидій загального призначення субсидії спеціального призначення (субвенції) передбачають цільове

 

 

використання одержаних коштів. Метою надання субвенцій є фінансування державних програм або проектів, а також забез­печення органів місцевого самоврядування коштами, необхід­ними для виконання делегованих повноважень. Субвенційний механізм може передбачати участь органів місцевого самовря­дування у фінансуванні відповідних потреб і видатків.

Один із видів трансфертних платежів у зарубіжних країнах — бюджетні гранти. Головна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний ха­рактер, тоді як для бюджетних субсидій властива систематич­ність надання і вони є постійною невід'ємною складовою про­цесу бюджетного регулювання.

Особливістю сучасного трактування бюджетних трансфер­тів є те, що до них належать не лише кошти, які одержують бюджети нижчих рівнів від державного бюджету і бюджетів вищих рівнів, а також перерахування коштів, котрі здійсню­ються у зворотному напрямі, тобто надлишки доходів від бю­джетів нижчих до бюджетів вищих рівнів.

Залежно від джерел отримання офіційні трансферти поді­ляються на:

— офіційні трансферти від органів державного управ­ління;

— офіційні трансферти, одержані з-за кордону;

— офіційні трансферти з недержавних джерел.

Отже, за допомогою бюджетних трансфертів вирішуються такі завдання:

— досягається збалансування бюджетів, здійснюється ак­тивний вплив на структуру видаткової частини;

— проводиться вирівнювання бюджетних диспропорцій щодо територій країни;

— здійснюється фінансування соціально-економічних про­грам загальнодержавного значення;

— місцеве господарство розвивається відповідно до визна­чених загальнонаціональних пріоритетів.

 

ПРАКТИКУМ

План семінарських занять

1. Місцеві фінанси, їх сутність і значення в економічному та соціальному розвитку регіонів.

2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки.

3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

Теми рефератів

 

1. Місцеві фінанси як система.

2. Особливості формування доходів місцевих бюджетів.

3. Функції місцевих фінансів.

4. Місцеві бюджети — визначна ланка місцевих фінансів.

5. Поняття комунальної власності.

6. Бюджетний федералізм, його принципи та види.

7. Зміст і складові міжбюджетних відносин та методи бю­джетного регулювання.

8. Проблеми удосконалення міжбюджетних відносин.

9. Основні напрямки зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте сутність поняття "місцеві фінанси".

2. Назвіть основні форми місцевих бюджетів в Україні.

2. З'ясуйте сутність терміна "бюджетний федералізм", ви-лначте його головні принципи.

3. Які ви знаєте основні групи моделей бюджетного феде­ралізму? Охарактеризуйте їх.

4. Розгляньте систему місцевих бюджетів в Україні.

 

5. Визначте структурні елементи місцевих фінансів.

6. Назвіть функції місцевих бюджетів.

7. У чому полягає сутність поняття місцеві бюджети?

8. На основі яких параметрів визначається мінімальний розмір місцевих бюджетів?

9. Охарактеризуйте структуру доходів місцевих бюджетів.

10. Яке призначення мають видатки місцевих бюджетів?

11. Розкрийте сутність і форми регулювання міжбюджет-них відносин.

12. З'ясуйте сутність поняття комунальної власності.

Тести

1. Місцеві фінанси — це:

1) система формування, розподілу і використання грошо­вих та інших фінансових ресурсів з метою забезпечення місце­вими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих;

2) витрати, що здійснюють місцеві органи влади в обов'яз­ковому порядку за переліком, визначеним законодавством;

3) витрати, які здійснюють місцеві органи влади на влас­ний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представниць­кими зібраннями.

2. У чому полягає сутність бюджетного федералізму:

1) збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджет­ної системи;

2) формі внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна вла­да. Місцева та регіональна влада при цьому, як правило, відіграє досить пасивну роль;

3) не тільки у формі внутрішніх міжурядових фінансових відносин; це й певна філософія організації політичних відно­син між різними рівнями влади?

МІІ цепі фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

.'{. Видатки місцевих органів влади поділяються на: І) поточні, розвитку, на фінансування делегованих повно­ті леть, обов'язкові, факультативні, на фінансування власних

.....чюважень;

:') власні, закріплені, передані, податкові та неподаткові;

.'{) власні та поточні.

І. Способи формування доходів місцевих бюджетів — це: І) місцеві податки і збори, частки загальнодержавних по-дптків, комунальні платежі, доходи від майна та землі, що на-мг.чсить місцевій владі, доходи комунальних підприємств, кре­дити, комунальні позики, трансферти;

^) громадські послуги, фінансові ресурси у фондовій

формі;

Л) власні, закріплені, регульовані.

5. Бюджет міста Києва — це:

1) бюджет розвитку,

2) місцевий бюджет;

3) поточний бюджет.

6. Що є суб'єктом місцевих фінансів:

1) територіальні громади; міські, селищні, сільські ради; Імоджети Автономної Республіки Крим, обласні, міські, міст К'исва і Севастополя, районні, міські, районні в містах, тери­торіальних громад; голови міст, селищ та сіл; обласні, Київсь­кії та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києва ти Севастополя державні адміністрації; обласні, Київська та ('снастопольська міські, районні в містах Києва і Севастополя Ішди; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; Міністерс-Іно фінансів України; Кабінет Міністрів України; Верховна

І 'ала України;

2) фінансові ресурси у фондовій формі; фінансові ресурси у

нсфондовій формі;

3) громадські послуги, самостійні місцеві бюджети, кому­нальні форми власності, позабюджетні фонди, місцеві податки І:Ібори, комунальний кредит, фінансові комунальні підпри-гмства, комунальні платежі?

 

 

Тема 9

7. На основі чого визначаються мінімальні розміри місце­вих бюджетів:

1) закріплених на постійній основі доходів місцевих бю­джетів;

2) нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя;

3) власних доходів місцевих бюджетів?

8. Спеціальний фонд місцевих бюджетів — це:

1) кошти, спрямовані на реалізацію програм соціального розвитку;

2) класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, якщо певні види доходів призначаються для фінансування певних видів видатків;

3) фінансування установ і закладів виробничої та соціаль­ної інфраструктур, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

9. У чому полягає сутність поняття "бюджетне регулю­вання":

1) повноваженні, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення;

2) збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджет­ної системи;

3) сукупності усіх юридичних норм, які визначають бю­джетний устрій країни?

10. Міжбюджетні трансферти — це:

1) кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з од­ного бюджету іншому;

2) різновид довготермінового кредиту, що погашається клієнтом у розстрочку;

3) розмір витрат на розрахункову одиницю.

11. Органи місцевого самоврядування можуть створювати підприємства, фірми та компанії, засновані як комунальна власність у формі:

1) унітарних підприємств;

2) товариств з обмеженою відповідальністю;

3) акціонерних товариств;

4) варіанти відповіді 1), 2) і 3) правильні.

12. Субсидія — це:

1) форма перерозподілу і використання фінансових ре­сурсів;

2) форма фінансової допомоги держави місцевим органам влади, що надається з метою забезпечення виконання наперед визначених завдань або цільових програм;

3) вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що на­дається із коштів Державного чи місцевого бюджетів.

13. Факультативні витрати місцевих органів влади — це:

1) витрати, які здійснюють місцеві органи влади в обов'яз­ковому порядку за переліком, визначеним законодавством;

2) витрати, що здійснюють місцеві органи влади на влас­ний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представниць­кими зібраннями;

3) витрати, які здійснюють місцеві органи влади в процесі надання нематеріальних послуг.

14. Що є причиною виникнення місцевих фінансів:

1) поява держави;

2) наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, покладених на їхні органи влади;

3) поява товарно-грошових відносин?

15. У чому полягає сутність місцевих бюджетів:

1) балансові розрахунки доходів і витрат, що мобілізують­ся й витрачаються на відповідній території;

2) головний централізований фонд грошових коштів дер­жави;

3) кошти підприємств і населення?

16. Бюджет розвитку є складовою:

1) загального фонду місцевого бюджету;

2) спеціального фонду місцевого бюджету;

3) фонду нагромадження;

4) поточного бюджету.

 

 

Завдання

........

1. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

 

Терміни

 

1. Система місцевих бюджетів.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджет місцевого самоврядування.

4. Загальний фонд місцевого бюджету.

5. Спеціальний фонд місцевого бюджету.

6. Місцевий бюджет поділяється на:

7. Поточні видатки.

8. Видатки розвитку.

9. Структура системи місцевих бюджетів.

10. Місцеві зведені бюджети.

-І -І ТТ • г-

11. Вільні бюджетні кошти.

¹⁴

12. Бюджетний федералізм.

^ ^

Визначення

а) Бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста з районним поділом, бюджет району;

б) фонд, до складу якого входять надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням. Ці призначення забезпечують фінансовими ресурсами загаль­ні видатки і не спрямовані на конкретну мету;

в) бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

г) поточний бюджет і бюджет розвитку;

д) фонд, що формується з конкретно визначених джерел надходжень і використовується на фінансування конкретно визначених цілей;

є) фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витра­чаються на відповідній території;

ж) кошти, спрямовані на фінансування установ і закладів виробничої та соціальної інфраструктур, що утримуються за

рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування за­ходів щодо соціального захисту населення;

з) бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, бюджети міст республіканського підпорядкування, районні бюджети неміських районів, бюджети міст обласного підпо­рядкування, бюджети районів міст, бюджети міст районного підпорядкування, бюджети селищних рад, бюджети сільських

рад;

і) кошти, спрямовані на реалізацію програм соціально-еко­номічного розвитку відповідної території, пов'язані зі здійс­ненням інвестиційної й інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із роз­ширеним відтворенням;

к) кошти, що утворюються в місцевих бюджетах на поча­ток бюджетного року і не враховуються у процесі затверджен­ня бюджету поточного року;

л) сукупність самостійних місцевих бюджетів, що не вхо­дять до складу державного бюджету і один до одного;

м) форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин; певна філософія організації політичних відносин між різними рівнями влади.

Задачі

1. Визначте суму доходів зведеного бюджету області, якщо бюджет районів становить 103 405,0 тис. грн, а бюджет міст обласного підпорядкування — 73 004, 2 тис. грн.

2. Бюджет міста з районним поділом дорівнює сумі 108 932,0 тис. грн. Доходи 1-го району становлять 25,6 %, П-го — 32,2, ІП-го — 25,0 %. Обчисліть доходи ІУ-го району. Вирахуйте суму доходів бюджету кожного району міста.

3. У звітному році місцевий бюджет області отримав над­ходжень за рахунок:

— прибуткового податку з громадян — 547 216 тис. грн;

— плати за землю — 73 103 тис. грн;

 

 

— місцевих податків і зборів — 40 784 тис. грн;

— єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — 13 783 тис. грн;

— доходів від майна, що належить місцевій владі — 15 893 тис. грн;

— доходів від господарської діяльності підприємств кому­нальної власності — 548 423 тис. грн.

Усього доходи місцевого бюджету області за звітний рік становили — 1 313 786 тис. грн.

Визначте структуру доходів місцевого бюджету області в звітному році та надходження за рахунок інших доходів. Яка сума доходів надійшла за рахунок податкових надходжень, а яка за рахунок неподаткових?

4. Місцевий бюджет міста сформовано в сумі 17 978,6 тис. грн, у тому числі власні доходи становлять 6240,0 тис. грн, за­кріплені — 3405.

Обчисліть суму регульованих доходів і структуру доходів у місцевому бюджеті району.

5. За даними табл. 9.1:

1) обчисліть суму доходів і витрат загального фонду місце­вих бюджетів за всіма регіонами у звітному році;

2) підрахуйте суму загального обсягу трансфертних пла­тежів за кожним регіоном;

3) визначте суми за всіма стовпцями;

4) зробіть висновки.

6. За даними табл. 9.1:

1) проаналізуйте структуру доходів місцевих бюджетів;

2) дослідіть структуру витрат місцевих бюджетів;

3) порівняйте структуру й обсяги загального та спеціально­го фондів місцевих бюджетів.

7. На основі даних табл. 9.2 визначте:

1) нарахування на заробітну плату на поточний рік, якщо нарахування до Пенсійного фонду становлять 33,2 %, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності — 1,5, Фонду со-

 

 

 

Державні цільові фонди поділяються на дві групи: 1) постійні фонди, створення яких пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Це окремо створені спеціальні фонди для гарантованого забезпечення соціального страхування; 2) тимчасові фонди, що формуються з метою прискореного розв'язання актуальних проблем; створюються за конкретної потреби і після вирішення питання припиняють діяльність.

Формування цільових фондів у структурі Державного бю­джету України закріплено Бюджетним кодексом (ст. 38). Передбачено, що Кабінет Міністрів України разом із проектом Державного бюджету на наступний бюджетний рік подає проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які утворюються за рахунок обов'язкових платежів (податків та зборів), з огляду на потреби конкретних галузей економіки та соціальної сфери.

У структурі Державного бюджету України на 2005 р. вирізняють такі фонди: Фонд соціального захисту інвалідів; Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях; Фонд розвитку виноградар­ства, садівництва і хмелярства; Соціальний фонд безпеки авіації.

Фонд соціального захисту інвалідів. Мета створення цьо­го фонду — фінансування роботи та державних програм із со­ціального захисту інвалідів, створення умов для їх працевла­штування, соціально-трудової та професійної реабілітації.

Основними завданнями Фонду є:

1) фінансування загальнодержавних програм і заходів із соціального захисту інвалідів;

2) фінансування медичної та соціально-трудової реабілі­тації інвалідів, а також залучення їх до суспільне корисної праці;

3) мобілізація благодійних внесків та коштів підприємств, установ, організацій і громадян України для ефективного їх використання Фондом та його відділеннями;

4) контроль за виконанням і додержанням нормативів пра­цевлаштування інвалідів та надання для них робочих місць;

5) участь у визначенні нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно із Законом України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (зі змінами та доповненнями) місцеві ради разом із підприємствами, за участю відділень Фонду, на основі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щороку визначають нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У ст. 19 цього закону для підприємств незалежно від форми власності нормативи визначаються в розмірі не меншому 4 % від загальної кількості працівників. Якщо їх чисельність на підприємстві становить від 15 до 25 осіб, норматив встановлється в кількості одного робочого місця. У разі незабезпечення робочих місць відповідно до доведених норм або якщо працевлаштоване інвалідів менше, ніж передбачено нормативом згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи, організації всіх форм власності зобов'язані щороку перераховувати до відділень Фонду цільові засоби для створення робочих засобів, передбачених з метою працевлаштування інвалідів і здійснення заходів з їх соціальної та професійної реабілітації. Величина відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві за кожне нестворене робоче місце для інваліда.

Відрахування у Фонд соціального захисту інвалідів не належать до обов'язкових податків, зборів і сплачуються як фі­нансові санкції за невиконання нормативів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно, сума цих відрахувань не входить до складу валових видатків платника податків і сплачується за рахунок власних джерел підприємства.

Цільові засоби нараховуються і перераховуються на рахун­ки відділень Фонду підприємствами (об'єднаннями), установами й організаціями самостійно не пізніше 15 лютого року, що слідує за звітним, з одночасним представленням звіту в відді­лення Фонду.