Доходи та витрати страховика

Доходи страховика — кошти, що створюють необхідний страховий фонд.

Доходи поділяються на:

— доходи від страхової діяльності — всі премії зі страху­вання і перестрахування;

— доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.

Доходами від розміщення коштів (доходи від інвестицій­ної діяльності) є відсотки за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; відсотки від облігацій і акцій; участь у прибутку перестрахувальника; доходи від ре­алізації корпоративних прав; відсотки за довготерміновими

інвестиціями.

До доходів від інвестиційної діяльності належать власні кошти у вигляді статутного фонду і резервних фондів; вільні резерви спеціального призначення; нерозподілений прибуток.

За економічною сутністю витрати страховика склада­ються із таких груп:

— витрати щодо страхових операцій (собівартість страхо­вої послуги);

— витрати на перестрахування.

Витрати залежать від обсягу збитку і страхових сум, а та­кож наданих пільг. У складі витрат на ведення справи розріз­няють:

— аквізиційні витрати, пов'язані із залученням нових

страхувальників, актуарними розрахунками;

— комісійні винагороди посередникам, оплата послуг фа­хівця, ведення страхової документації;

— витрати на рекламу;

— витрати, пов'язані з обслуговуванням обігу страхових премій, оплатою праці, банківських послуг;

— ліквідаційні витрати на врегулювання збитків: збиран­ня інформації, виплати, поштово-телеграфні витрати, відраху­вання в резерв збитків;

 

— витрати на утримання страхової компанії — основна і додаткова заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, канцелярські витрати, обслуговування автотранспорту, амортизація, витрати на від­рядження (витрати на ведення справи не мають перевищувати 30%).

Згідно із законом основним фінансовим результатом діяль­ності страхової компанії є балансовий прибуток, що включає прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування), прибуток від розміщення вільних коштів, прибуток від інших операцій.

Ставки оподаткування страховиків подано в табл. 13.2.

Таблиця 13.2. Ставки оподаткування страховиків, %

Об'єкти оподаткування	Ставки податку
Валові доходи резидентів від страхування (крім до­ходу від страхування і перестрахування життя)
Валові доходи від страхування і перестрахування життя, якщо договір буде розірвано достроково
Доходи нерезидентів від перестрахування ризиків на території України
Доходи нерезидентів від страхування ризиків на те­риторії України, прибуток резидентів від інших видів діяльності: відсотків від депозитних рахун­ків, реалізації основних фондів і нематеріальних активів, реалізації цінних паперів, операцій з бор­говими зобов'язаннями	ЗО

Фінансова надійність страховика — його здатність вико­нати страхові зобов'язання, взяті за договорами страхування та перестрахування, у разі впливу несприятливих чинників. Така надійність забезпечується кількома чинниками:

— розміром власних коштів; вірно розрахованими тариф­ними ставками;

— правильно страховим портфелем;

— величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком зобов'язань;

— розміщенням страхових резервів;

— перестрахуванням.

Законодавством України передбачено формування резерву незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, та резерву збитків — зарезервованих несплачених сум страхового відшкодування за відомими вимо­гами страхувальників.

Згідно із Законом України "Про страхування" страхові ре­зерви мають складатися з активів таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депо­зити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одер­жання доходу; цінні папери, які емітуються державою; права вимог до перестраховиків; довготермінові інвестиційні креди­ти (для резервів зі страхування життя).

Зобов'язання страховика складаються із двох груп: зовніш­ні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, ІІерестраховиками, бюджетом та ін.; внутрішні зобов'язання — це зобов'язання перед засновника­ми, представництвами та філіями, співробітниками.

Фактичний запас платоспроможності визначають як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язання­ми. Якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, страхова компанія вважається платоспромож­ною.

Роль страхування розглядають за такими напрямами:

— страхування додає впевненості в розвитку бізнесу й еко­номіки в цілому;

— страхування дає можливість раціоналізувати структуру ресурсів і активізувати за допомогою інвестицій у найефектив­ніші сфери господарювання коштів, спрямованих на організа­цію економічної безпеки;

— страхування забезпечує раціональне формування вико­ристання коштів, призначених для здійснення державних со­ціальних програм (охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, фінансового утворення);

— у страхуванні створюються значні резерви коштів, що стають джерелами зростання і покриття збитку в разі великих стихійних лих і аварій;

 

— створюються робочі місця, формується інфраструктура фінансового ринку.

Отже, страхування — одна з найперспективніших сфер фі­нансової системи, оскільки виконує активну перерозподільну функцію в економіці.

ПРАКТИКУМ

План семінарських занять

1. Досвід розвитку страхового ринку та його державне ре­гулювання.

2. Страхова послуга й особливості її реалізації у різних га­лузях страхування.

3. Страхування фінансових і кредитних ризиків.

Теми рефератів

1. Класифікація економічних ризиків та особливості їх страхування в Україні й за кордоном.

2. Страхування — важливий економічний важіль стабілі­зації ринкової економіки та соціального захисту населення.

3. Основні сфери впливу розвитку страхування на соціаль­но-економічний стан суспільства та перспективи їх взаємодії.

4. Економічна сутність поняття страхування відповідаль­ності та напрями його розвитку в умовах глобалізації ринку.

5. Фінансові механізми активізації розвитку страхової справи в Україні в умовах трансформації економіки.

Страхування. Страховий ринок

Контрольні запитання та завдання

'

1. У чому полягає сутність поняття страхування?

2. Наведіть ознаки класифікації страхування.

3. З'ясуйте механізм здійснення ризик-менеджменту.

4. Якою є організаційна структура страхового ринку

України?

5. У чому полягають особливості функціонування страхо­вих компаній?

6. На основі яких нормативних актів здійснюється держав­не регулювання страхової діяльності?

7. Визначте особливості страхування життя.

8. Що є об'єктами майнового страхування?

9. У чому полягає сутність терміна "визначення страхуван­ня відповідальності"?

10. Розкрийте механізм здійснення співстрахування. 11.3 чого складаються витрати страховика? 12. Якими чинниками забезпечується фінансова надійність страховика?

 

 

 

ФІНАНСОВИЙ РИНОК

 

 

14.1. Сутність і функції фінансового ринку

В умовах ринкової економіки постійно відбуваються проце­си акумуляції тимчасово вільних коштів різних суб'єктів рин­ку, їх подальший розподіл, перерозподіл та спрямування у вигляді позикового та інвестиційного капіталів у різні сфери економіки з метою її розвитку Ці процеси здійснюються на фі­нансовому ринку, де відбувається рух грошей як капіталу.

Фінансовий ринок — особлива сфера фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти.

Фінансовий ринок — це складова ринку ресурсів.

Головною передумовою існування фінансового ринку є не-збігання потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ре­сурсів, суб'єктами якого є домашні господарства, підприємс-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Залежно від функцій, які виконують суб'єкти фінансо­вого ринку, їх можна поділити на такі групи:

— основні або прямі учасники фінансового ринку — продав­ці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

— інфрастпруктурні — фінансові посередники (фінансові інститути);

— професійні учасники фінансового ринку — суб'єкти, ко­трі виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому рин­ку тощо). Вони входяться до складу інфраструктури фінансо­вого ринку, але виконують допоміжні, обслуговувальні функ­ції, на відміну від фінансових інституційних посередників.

Головні учасники своїми діями створюють фінансовий ри­нок, підтримують рух фінансових інструментів та забезпечу­ють безперервність і постійність взаємодії на ньому.

Інфраструктурні та професійні учасники фінансового рин­ку мають допомагати та прискорювати взаємодії між основни­ми суб'єктами фінансового ринку, сприяти підвищенню ефек­тивності та якості проведення операцій на ньому.

Розглянемо головні види учасників фінансового ринку сто­совно основних їх груп.

Основні або прямі учасники фінансового ринку — продав­ці та покупці фінансових активів (інструментів, послуг), які здійснюють головні функції у проведенні фінансових операцій на фінансовому ринку. Такі учасники мають певні відмінності та особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують функції.

На ринку позикових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

— кредитори, котрі характеризують суб'єктів фінансового ринку, що надають позику в тимчасове користування під пев­ний відсоток. Головна функція кредиторів полягає у продажу грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволен­ня різноманітних потреб позичальників у фінансових ресур­сах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок за­гальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здій­снюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних опера-

цій; кредитні спілки та інші небанківські кредитно-фінансові

установи;

— позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансо­вого ринку, які отримують позики від кредиторів під певні га­рантії їх повернення і за певну плату в формі відсотка. Основ­ними позичальниками грошових активів на фінансовому рин­ку вважаються: держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків (державні позики); комерцій­ні банки (одержуючи кредити на міжбанківському кредитному ринкові); підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фі­нансового кредиту).

На ринку цінних паперів головними видами прямих учас­ників фінансових операцій є:

— емітенти, котрі залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти відіграють виключно ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, що виплива­ють з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава, органи місцевого самоврядування, а також різні юридичні осо­би, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Окрім того, на національному фінансовому ринку можуть обер­татись цінні папери, емітовані нерезидентами;

— інвестори, що характеризують суб'єктів ринку, які вкладають грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсо­вої вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими

ознаками:

1) за статусом вони поділяються на індивідуальних (окре­мі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвес­торів (представлені різними фінансово-інвестиційними інсти­тутами);

2) залежно від цілі інвестування розрізняють стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегіч­ного управління підприємством) і портфельних інвесторів (ку­пують окремі види цінних паперів виключно з метою отримай-

 

ня доходу; основна мета портфельних інвесторів полягає у фор­муванні диверсифікованого портфеля цінних паперів, опти­мального за критеріями дохідності, ліквідності та ризику);

3) за приналежністю до резидентів на національному фі­нансовому ринку вирізняють вітчизняних та іноземних інвес­торів.

На валютному ринку головними учасниками валютних операцій є:

— продавці валюти, до яких належать: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резер­вів); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валют­них операцій); підприємства, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за екс­портовану продукцію); фізичні особи (реалізують валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

— покупці валюти — ті самі суб'єкти, що й її продавці. На страховому ринку основними безпосередніми учасни­ками фінансових операцій вважаються:

— страховики, що характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Головна функція страховиків полягає у здійсненні усіх видів і форм страхування шляхом перейняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням від­шкодувати суб'єктові страхування збитки при настанні стра­хового випадку. Основними страховиками є: страхові фірми та компанії відкритого зразка, котрі надають страхові послуги усім категоріям суб'єктів страхування; компанії перестраху­вання ризику (перестраховики), які беруть на себе частину (або всю суму) ризику від інших страхових компаній (головна мета операцій перестрахування — поділення великих ризиків з ме­тою зменшення сум збитку, що відшкодовує первинний стра­ховик при настанні страхового випадку);

— страхувальники, які характеризують суб'єктів страхо­вого ринку, котрі купують страхові послуги у страхових ком­паній та фірм з метою мінімізації фінансових втрат при настан­ні страхової події. Страхувальниками є як юридичні, так і фі­зичні особи.

На ринку золота й інших дорогоцінних металів та дорого­цінного каміння головними безпосередніми учасниками фі­нансових операцій є:

— продавці дорогоцінних металів та каміння, якими мо­жуть бути: держава (реалізує частину свого золотого запасу); комерційні банки (реалізують частину золотих авуарів); юри­дичні та фізичні особи (за потреби реінвестування коштів, що раніше були вкладені в цей вид активів (засобів тезаврації);

— покупці дорогоцінних металів і каміння — ті самі су­б'єкти, що і продавці (за відповідного нормативно-правового регулювання їх складу).

На ринку нерухомості основні суб'єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

Продавцями на первинному ринкові нерухомості є пооди­нокі будівельні фірми та муніципальна влада; на вторинному — ріелтерські фірми та приватні особи. На вторинному ринку житла виокремлюється орендний сектор. Надання житла в оренду практикують як приватні власники, так і муніципаль­на влада.

Покупцями житла виступають ріелтерські фірми, юридич­ні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструкту­ру ринку житла утворюють агентства з нерухомості, оцінники житла, банки, що займаються кредитуванням та фінансуван­ням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла й іпотечними операціями, юристи, котрі спеціалізуються на опе­раціях із нерухомістю, страхові компанії, інформаційні та рек­ламні структури.

Отже, суб'єкти фінансового ринку, що належать до першої групи — основних або прямих учасників ринку (продавців і по­купців фінансових активів), мають певні відмінності й особ­ливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують свої функції, їх класифікацію подано у табл.14.1.

Таблиця 14.1. Класифікація суб'єктів фінансового ринку — пря­мих учасників, фінансових операцій

№ з/п	Сегмент фінансового ринку	Суб'єкти фінансового ринку
	Ринок позикових капі­талів	— Кредитори; — позичальники

 

Тема 14

Закінчення табл. 14.1

№ з/п	Сегмент фінансового ринку	Суб'єкти фінансового ринку
	Ринок цінних паперів	— Емітенти; — інвестори; — індивідуальні й інституціо-нальні; — стратегічні та портфельні; — національні та іноземні
^1 3	Валютний ринок	— Продавці валюти; — покупці валюти
	Страховий ринок	— Страховики; — страхувальники
	Ринок золота	— Продавці золота й інших доро­гоцінних металів та каміння; — покупці золота й інших доро­гоцінних металів та каміння
	Ринок нерухомості	— Продавці на первинному та вторинному ринках нерухомості; — покупці на первинному та вто­ринному ринках нерухомості

14,3. Інститути інфраструктури та професійні учасники як суб'єкти фінансового ринку

Другу функціональну групу суб'єктів фінансового ринку становлять інфраструктурні суб'єкти, до яких належать фі­нансові посередники (фінансові інститути).

Фінансові інститути — це посередники, що забезпечу­ють зустріч позичальника та кредитора, емітента й інвестора, тобто безпосередніх учасників фінансових операцій на фінан­совому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позиковий та інвестиційний капі­тал. Фінансові інститути сприяють зменшенню витрат обігу

для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефек­тивність фінансових угод. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Інфраструктура фінансового ринку — це сукупність уста­нов, організацій, підприємств, інших суб'єктів та елементів, що забезпечують необхідні організаційно-економічні умови для функціонування усіх учасників фінансового ринку з метою координації їх дій, підвищення ефективності фінансових опе­рацій та всього ринкового механізму.

До складу інфраструктури фінансового ринку входять інс-титуціональні фінансові посередники, а також такі обслугову­ючі (допоміжні) суб'єкти:

— посередницькі фінансові інститути — банківські устано­ви (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та зов­нішньоторговельні) та спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи (страхові й інвестиційні компанії, фінан­сові, пенсійні фонди, кредитні спілки, ощадні інститути, лом­барди, лізингові, факторингові, трастові компанії та ін.);

— професійні учасники — торговці цінними паперами й ін­шими інструментами фінансового ринку, андерайтери;

— організатори торгівлі — фондові та валютні біржі, поза-біржові фондові торговельні системи (ПФТС);

— посередники в торговельних угодах — брокери та ди­лери;

— Національна депозитарна система, депозитарії, клірин­гові депозитарії;

— зберігачі та реєстратори цінних паперів;

— розрахунково-клірингові банки й інші установи;

— інформаційно-аналітичніінститути, консультаційні цен­три;

— саморегулятивні організації ринку фінансових послуг

(СРО).

Банківські інститути на ринку фінансових послуг здійсню­ють широкий спектр банківських операцій та послуг, зокрема, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, створення де­позитів, кредитування клієнтів, торгівля та збереження цін­них паперів, вкладення вільних банківських коштів в інвести­ційні проекти та ін.

Небанківські фінансові установи, які поділяються на депо­зитні (кредитні спілки й асоціації), контрактно-ощадні (пенсій­ні фонди, страхові компанії), інвестиційні (інвестиційні фонди та компанії, трастові та фінансові компанії), акумулюють за­ощадження, насамперед, населення, надають іпотечні та спо­живчі кредити, здійснюють операції з цінними паперами та інші операції, а також надають споживачам різні фінансові послуги.

Класифікацію основних банківських і небанківських фі­нансових посередників, які є інфраструктурними суб'єктами фінансового ринку, подано на рис. 14.4.

Третю групу суб'єктів фінансового ринку становлять су­б'єкти, котрі виконують допоміжні функції (функції обслуго­вування основних учасників або окремих операцій на фінансо­вому ринку тощо), їх ще називають професійними учасника­ми фінансового ринку.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає по­ставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів-доручень або комісії за ра­хунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (ди­лерська діяльність).

Депозитарії — суб'єкти, які спеціалізуються на виконан­ні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів, облік прав власності на цінні папери, облік руху цінних паперів). В Україні функції депозитарію здійснюють лише юридичні осо­би. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними папе­рами (дилери та брокери).

Зберігані — суб'єкти (юридичні особи), котрі мають дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів та опера­цій емітента з цінними паперами.

З метою створення централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів в Україні Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (від 10 грудня 1997 р.) було передбачено створення Національної депозитарної системи.

Структура Національної депозитарної системи України має два рівні.

 

 

 

 

— нижній рівень — зберігачі, котрі ведуть рахунки власни­ків цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

Реєстратори — суб'єкти ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Реєстр власників — це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом пев­ного терміну інформації про власників іменних цінних папе­рів, а також про операції, внаслідок яких виникає потреба вне­сення змін до реєстру. Зміни до реєстру роблять на підставі до­кументів, згідно з якими право власності переходить на від­повідні іменні цінні папери.

Розрахунково-клірингові установи — інститути, що спе­ціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наяв­ності на рахунках учасників грошових коштів та цінних папе­рів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєс­трації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність ви­конують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку — спеціалізовані клірингово-розрахун­кові установи.

Інформаційно-аналітичні інститути, інформаційно-ко­нсультаційні центри — інститути, що спеціалізуються на на­данні послуг клієнтам з опрацювання та поширення ринкової інформації про суб'єктів та інструменти фінансового ринку, цінні папери, фондові індекси, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку фі­нансових послуг. Інформаційно-аналітичні інститути видають різноманітні огляди, аналітичні записки, публікують статис­тичні дані про курси валют, цінних паперів, складають фон­дові індекси і рейтинги та ін.