Міжнародний фінансовий ринок і його структура 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжнародний фінансовий ринок і його структура



Процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу, ви­робнича та науково-технічна співпраці, міграція робочої сили, туризм зумовлюють виникнення потреб у грошах і зобов'язань учасників міжнародних економічних відносин.

Міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою гро­шових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком.

Валютний ринок — це сфера економічних відносин, що виявляються у процесі здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також

пнерацій з інвестування валютного капіталу1. Саме на валют­ному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і по­купців валютних цінностей.

З організаційно-технічного погляду валютний ринок — певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, таких як телеграф, телекс, телефон, інформаційні системи, комп'ютерні мережі "КЕІІТЕК8 йеаііпд 2000" та інші, що пов'язують між собою банки і біржі різних країн, які здійснюють валютні опе­рації та міжнародні розрахунки з обслуговування.

З інституційної позицій валютні ринки — це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо транснаціо­нальних компаній (ТНК).

Світові валютні ринки обслуговують рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів між державами.

Рух валютних і фінансових ресурсів здійснюється через:

— валютні операції;

— валютно-кредитне і розрахункове обслуговування по­купки і продажу товарів та послуг;

— зарубіжні інвестиції;

— операції з цінними паперами;

— перерозподіл національних доходів у вигляді допомоги країнам, що розвиваються, і внесків у міжнародні організації.

Національні валютні ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни й обслуговують зв'язок із світовими валютними центрами. Ступінь залучення національних рин­ків в операції світового валютного ринку залежить від ступеня інтегрованості економіки країни в світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи та системи оподаткування, рівня валютного контролю і валютного регулювання (міри сво­боди дій нерезидентів на національному валютному і фондово­му ринках), стабільності політичної системи країни та зручно­го її географічного положення.

Разом із світовими і національними центрами валютної торгівлі є регіональні валютні ринки, наприклад, європейсь­ка валютна система, що виникла на основі регіональної еконо­мічної інтеграції країн Західної Європи.

1 Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінаШИг. 'НшвдаяйШб. — 2-ге вид. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 336 с. з,?,;,?- м

 

 

Для сучасних світових валютних ринків характерні такі основні особливості:

1) інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтерна­ціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розра­хунків із них;

2) операції виконуються безперервно протягом доби попе­ремінне у всіх частинах світу;

3) техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються за кореспондентськими рахунками банків;

4) широкий розвиток валютних операцій з метою страху­вання валютних і кредитних ризиків. При цьому валютні опе­рації, що раніше практикувалися і відображалися в банківсь­ких балансах, замінюються терміновими й іншими валютними операціями, які враховуються на позабалансових статтях;

5) спекулятивні й арбітражні операції набагато перевершу­ють валютні операції, пов'язані з комерційними операціями, чисельність їх учасників різко збільшується, до них належать не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні й навіть фізичні особи;

6) нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, не залежні від фун­даментальних економічних чинників1.

Світовий валютний ринок — наймогутніший і ліквідний, але вкрай чутливий до економічних і політичних новин.

З функціонального погляду валютні ринки забезпечують:

— своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

— регулювання валютних курсів;

— диверсифікацію валютних резервів;

— страхування валютних ризиків;

— отримання прибутку учасників валютного ринку у ви­гляді різниці курсів валют;

— проведення валютної політики, спрямованої на держав­не регулювання національної економіки, й узгодженої політи­ки в межах світового господарства.

Міжнародні фінанси

1 Моринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Під­ручник. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 409 с.

Учасниками валютних ринків є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компа­нії, міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації. За критерієм ступеня комерційного ризику виокремлюють функ­ціонуючих на валютному ринку підприємців, інвесторів, спе­кулянтів, хеджерів і гравців. Це має умовний характер, оскіль­ки в діях окремих учасників валютного ринку поєднуються інтереси й інвесторів, і спекулянтів, і підприємців та гравців.

Обов'язковий учасник валютного ринку — спекулянт, ри­зик якого попередньо розрахований і виправданий прагненням одержати максимальний прибуток. Професійними спекулян­тами валютного ринку вважаються валютні ділери — як фізич­ні, так і юридичні особи.

Міжнародний кредит — рух позикового капіталу, пов'я­заний із наданням валютних і товарних активів одними су­б'єктами світової системи господарства іншим на умовах плат­ності, строковості та повернення1.

Міжнародне кредитування здійснюється в різних формах і видах. Для зручності вивчення та використання останні класи­фікують за головними ознаками, що характеризують кредит із різних аспектів (за об'єктами і джерелами кредитування, тер­міном надання та ін.).

Головна ознака класифікації полягає в поділі кредитів за об'єктами кредитування, відповідно до якого міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) має дві основні форми: то­варний або комерційний, грошовий або банківський. Є й зміша­на форма міжнародного кредиту — фірмово-банківські кре­дити.

За джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фі­нансування вирізняють офіційні й приватні кошти. Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, що надаються найчастіше промислове роз­винутими країнами країнам, які розвиваються, і тісно пов' язані з різними національними, регіональними та міжнародними програмами допомоги; змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава) і багатосторонні кредити міжнарод-

1 Ющенко ВЛ., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: Навч. посіб. — К.: КОО "Знання", 1998. — 444 с.

 

 

них фінансових організацій. До приватних кредитів нале­жать фірмові та банківські кредити, синдиковані банківські позики та ін.

За терміном кредити поділяються на: коротко — до одно­го року, середньо ----від одного до п'яти (іноді до семи — вось­ми) років та довгострокові — понад 10 років. Частиною довго­строкового кредиту є позики — залучення державними та при­ватними корпораціями позикових коштів на національному й світовому ринках позикових капіталів шляхом випуску влас­них боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики об­слуговують розширене відтворення основного капіталу, екс­порт машин, обладнання та реалізацію промислових проектів.

За видами зовнішньоекономічної діяльності розрізняють кредити комерційні, пов'язані з зовнішньоторговельними опе­раціями та фінансові, що використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папери з метою обслуговування змішаних форм вивозу капі­талів, товарів та послуг, наприклад, у вигляді виконання під­рядних робіт (інжиніринг).

За призначенням міжнародні кредити, так само як і внут­рішні, поділяються на продуктивні і непродуктивні. До про­дуктивних належать кредити, призначені для розвитку еко­номіки країни-позичальника: для закупівлі промислового об­ладнання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення зовнішньоторговельних угод та інших господарських потреб. Непродуктивні кредити пов'язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, пога­шенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кре­дитами та ін.

За валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у ва­люті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті тре­тьої країни, а також у міжнародних розрахункових валютних одиницях (СДР, колишня екю). Найчастіше міжнародний кре­дит надається у валюті країни-кредитора.

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, то-варорозпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і коштовності. Іноді використовують час­тину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит на-

дається під зобов'язання боржника погасити його у встановле­ний термін, оформляється соло-векселем з одним підписом — позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент

та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тобто кредит у певній валюті або валютах, призначений для по­гашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного кур­су національної грошової одиниці, поповнення офіційних ва­лютних резервів.

Кредити за компенсаційними угодами передбачають вза­ємні поставки товарів однакової вартості, коли країна-пози-чальник отримує у кредит на 8—15 років машини, обладнання для створення чи реконструкції підприємств, освоєння при­родних ресурсів, збагачення сировини, а погашення кредиту здійснюється за допомогою поставок продукції цих підпри­ємств. Такі кредити надають, як правило, банківські консор­ціуми.

Проектне фінансування — нова форма кредитування кра­їн, що розвиваються, яка полягає у спільному фінансуванні кількома кредитними установами великих, переважно інфра-структурних проектів1. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, котрі залучають до цих опе­рацій приватні банки. Останні кредитують найприбутковішу частину проекту на пільгових умовах, встановлюючи відсотко­ву ставку, нижчу ніж ринкова.

Серед інших боргових інструментів особливу групу станов­лять експортні кредити, їх специфічна ознака виявляється у зв'язаному характері, тобто наявності так званого зв'язуючого застереження в кредитній угоді. Сутність застереження поля­гає в тому, що позичальник має використати цей кредит ви­нятково на зазначені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі.

Експортні кредити поділяються на: короткострокові (на­даються і використовуються в межах одного року для кредиту­вання експорту споживчих товарів та сировини), середньостро-кові (надаються на термін від одного до п'яти років і викорис-

1 Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпченко, Т.С. Шемет та ін.; За ред. О.І. Рогач. — К.: Либідь, 2003. — 784 с.

 

товуються для кредитування експорту машин та обладнання) і довгострокові (надаються на термін понад п'ять років і вико­ристовуються для кредитування експорту інвестиційних то­варів та великих проектів).

Механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту, тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортозорієн-тованого виробництва. Інколи експортні кредити вважаються різновидами зовнішньої міждержавної допомоги, оскільки від­соткові ставки за експортними кредитами є значно меншими порівняно зі ставками за іншими видами кредитів. При цьому різниця між поточною ринковою ставкою і ставкою за експор­тним кредитом становить розмір субсидування.

Механізм експортного кредитування передбачає:

— надання державними банками субсидованих кредитів на­ціональним експортерам за ставкою, нижчою ніж ринкова;

— надання державних кредитів іноземним імпортерам за умов обов'язкових закупівель товарів, виробниками яких є фірми країни-кредитора (зв'язаний кредит);

— страхування експортних ризиків національних експор­терів.

За формою розрізнять фінансові та комерційні міжнародні кредити.

Фінансовий кредит — це грошовий кредит, наданий бан­ками на умовах повернення, терміновості, платності та забез­печеності1.

Багато держав, використовуючи створені системи кредиту­вання експорту і страхування експортних кредитів, здійсню­ють фінансову підтримку своїх банків-кредиторів і фірм-екс-портерів.

У міжнародному бізнесі поширена практика надання син­дикованих кредитів. Синдиковані кредити — кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціума­ми) банків одному позичальникові. Для надання синдиковано­го кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Міжнародні фінанси

Кожен банк встановлює порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Пе­реважно це: установчі документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпе­чення повернення кредиту (договір поручництва, гарантія, до­говір про заставу, договір страхування); економічне обґрунту­вання одержання прибутку, достатнього для своєчасного пога­шення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, котра підписала кредитний договір та інші документи.

Комерційний кредит — кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його три­валості, виду валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив та ін.). Зокрема, чим тривалі­ший термін кредиту, тим, звичайно, вища ставка річного від­сотка і тому, наприклад, ціна кредиту з розмірі 6 — 8% річних може виявитися занадто високою для 3-місячного кредиту і нормальною для 1 — 1,5-річного кредиту. Крім того, якщо ва­люта кредиту сильна і стійка, кредитні відсотки будуть ниж­чими, ніж у випадку використання слабких валют, курс яких може значно коливатися.

 

МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними орга­нами — казначействами, центральними банками та стабіліза­ційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефі­циту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудо­ви економіки країн-членів.

Групу всесвітнього банку утворюють декілька організацій, що виконують різні функції. До складу групи входять:

— Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

— Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

— Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

— Багатобічне агентство з гарантування інвестицій (БАГІ);

— Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних су­перечок (МЦВІС).

Штаб-квартира Групи розташована у Вашингтоні (округ Колумбія, США).

МБРР. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ши­роко відомий як Всесвітній банк, є основною кредитною уста­новою Групи. Це найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються, з середнім рівнем доходів на душу населення (понад 1,445 дол. США).

МАР. Міжнародна асоціація розвитку, створена в 1960 р., надає допомогу найбіднішим країнам, які не мають можливо­сті брати позики в МБРР.

МФК. Міжнародна фінансова корпорація утворена в 1956 р. з метою стимулювання роботи приватного сектору в країнах, що розвивалися. Вона здійснює це шляхом фінансу­вання проектів приватного сектору, надаючи допомогу світо­вим компаніям миру, які розвиваються, в мобілізації фінансів на міжнародних фінансових ринках, консультуючи та сприя­ючи підприємствам і місцевим органам самоврядування.

БАГІ. Багатобічне агентство з гарантування інвестицій по­чало функціонувати в 1988 р. Його діяльність пов'язана з на­данням допомоги країнам, що розвивалися, в залученні іно­земних інвестицій шляхом надання інвесторам гарантій від політичних ризиків. До цих ризиків належать експропріація, військові дії, цивільні безлади, порушення умов контракту і переклади валют. Типовий страховий поліс БАГІ гарантує ін­вестиції протягом 15 років і може бути продовжений до 20 ро­ків, при цьому на сьогодні гранична сума, що гарантується за

одним проектом, становить 50 млн дол. США. БАГІ також кон­сультує країни, які розвиваються, з питань, пов'язаних із шля­хами залучення іноземних інвестицій. Нині членами БАГІ є

151 країна.

МЦВІС. Міжнародний центр з врегулювання інвестицій­них суперечок, створений в 1966 р., стимулює потік інвестицій шляхом забезпечення умов для проведення примирливих і ар­бітражних переговорів між урядами й іноземними інвестора­ми. Він також надає рекомендації та публікує праці за законо­давством про іноземні інвестиції. На сьогодні членами МЦВІС є 131 країна.

Банк національного розвитку відіграв роль механізму, який сприяв випуску і поширенню облігацій німецької позики на ринках приватних капіталів. Він має здійснювати розра­хунки з цієї позики та конверсію доходів від позики в репара­ційні платежі.

Основний капітал банку встановлений у 1,5 млрд золотих швейцарських франків. Один золотий франк містить 0,29 грн чистого золота, капітал роздільний на 600 тис. акцій.

Всесвітня торгова організація (ВТО) регулює торгово-по­літичні відносини учасників організації у сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод, так званого Уругвайського ра­унду багатосторонніх торгових переговорів (1986—1994 рр.).

Головне завдання ВТО полягає в лібералізації світової тор­гівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами під час послідовного скорочення рівня імпортних мит, а також усунення різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень та інших перешкод у міжнародному обміні товарами й послуга­ми. Основоположними принципами і правилами ГАТТ/ВТО є:

— надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на не-дискримінаційній основі;

— взаємне надання національного режиму товарам і послу­гам іноземного походження;

— регулювання торгівлі переважно за допомогою тариф­них методів;

— відмова від використання кількісних обмежень;

— вирішення торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів та ін.

 

Тема 17

ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 287; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.124.236 (0.068 с.)