Державне управління фінансами в Україні

Ефективне функціонування фінансової системи держави, здійснення цілеспрямованої фінансової політики за допомогою фінансового механізму залежить від організації управління фінансами в державі.

Управління фінансами відбувається через систему держав­них органів та інститутів за допомогою форм і методів орга­нізації управлінської діяльності. Така діяльність зумовлена історичними, економічними та політичними умовами розвит­ку держави, воно підпорядковується фінансовій політиці дер­жави.

В управлінні фінансами вирізняють об'єкти і суб'єкти управління.

Об'єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб'єктами — ті організаційні структури, які здійс­нюють управління (фінансові державні органи, фінансові від-діли підприємств таін.). Сукупність усіх організаційних струк­тур, що виконують управління фінансами, становить фінансо­вий апарат.

Основне завдання органів управління фінансовою системою в державі полягає в забезпеченні злагодженості функціонуван­ня окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінан­совими органами й інституціями.

В управлінні фінансами розрізняють декілька функціо­нальних складових: планування, стратегічне й оперативне управління та контроль.

 

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Його об'єктом є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарювання, а результатом — складання фінан­сових планів. У процесі планування держава та суб'єкти госпо­дарювання оцінюють стан своїх фінансів, виявляють мож­ливість збільшення фінансових ресурсів, розробляють напря­ми їх ефективного використання.

У системі органів управління фінансами доцільно виокрем­лювати органи стратегічного й оперативного управління фі­нансами (рис. 4.3).

 

Стратегічне управління — це загальне управління фінан­сами, що включає дії, розраховані на довгострокову перспек­тиву і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової сис­теми країни.

 

Стратегічне управління виявляється у визначенні фінан­сових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встанов­лення обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових про­грам тощо; здійснення вищими органами державної влади та управління (Президентом України, Верховною Радою Укра­їни, Кабінетом Міністрів України). До сфери безпосереднього державного управління належать лише державні фінанси.

У сфері управління фінансами до повноважень Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження за­кону про Державний бюджет України, контроль за виконан­ням Державного бюджету, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання, розгляд і затвердження усіх законодавчих ак­тів, котрі стосуються фінансової системи та фінансової політи­ки в країні, контроль за їх виконанням, використанням позик,

 

 

 

 

одержаних Україною, утвердження усіх рішень, пов'язаних із фінансовою політикою держави.

У сфері управління фінансами головними повноваженнями Кабінету Міністрів України є: розробка та реалізація страте­гічних напрямів єдиної державної фінансової політики, проек­ту закону про Державний бюджет України, забезпечення вико­нання затвердженого Верховного Радою Державного бюджету України та подання звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

Оперативне управління фінансами — це управління фі­нансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основні оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансово­го планування, контролю та регулювання, складання й вико­нання фінансових планів. Оперативне управління фінансами — головна функція апарату фінансової системи держави: Мі­ністерства фінансів України, Державного казначейства Укра­їни, Державної податкової адміністрації України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фі­нансових служб підприємств та організацій.

Центральним спеціалізованим органом державної виконав­чої влади з управління фінансами є Міністерство фінансів України, яке входить до складу і підпорядковується Кабінету Міністрів, втілює у життя фінансову політику держави. Основ­ні функції Міністерства фінансів полягають у таких діях:

— розробленні та реалізації основних напрямів фінансової політики держави, забезпеченні її втілення в життя;

— забезпеченні стабільності державних фінансів, їх актив­ного впливу на соціально-економічний розвиток країни;

— організації бюджетного процесу, складанні проекту та забезпеченні виконання Державного бюджету України;

— концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних на­прямах соціально-економічного розвитку України та її регіо­нів;

— аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;

— удосконаленні методів фінансово-бюджетного плану­вання;

— проведення роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);

— здійсненні фінансового контролю за раціональним та ці­льовим використанням бюджетних коштів, коштів державних

цільових фондів;

— регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарю­вання шляхом установлення правил виконання фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України. Цей фінансовий орган створений згідно з указом Президента України від 27 квітня 1995 р. з метою забезпечення ефективного управлін­ня коштами Державного бюджету України, чіткого контролю за надходженням коштів до Державного бюджету та їх вико­ристанням. Головними завданнями Державного казначейства

Україні є:

— організація виконання Державного бюджету України на основі принципу єдиного казначейського рахунку та здійснен­ня контролю за цим;

— управління коштами Державного бюджету України та коштами державних цільових позабюджетних фондів;

— фінансування видатків Державного бюджету України;

— ведення обліку касового виконання Державного бюдже­ту України, складання звітності про стан виконання Держав­ного бюджету України;

— управління державним внутрішнім і зовнішнім бор­гами;

— здійснення керівництва підвідомчими територіальними

органами;

— ведення зведених реєстрів розпорядників коштів Дер­жавного бюджету, державних позабюджетних фондів;

— розроблення нормативно-методичних документів з пи­тань бухгалтерського обліку, звітності й організації виконан­ня бюджетів усіх рівнів для підприємств, установ та організа­цій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Отже, Міністерство фінансів України організовує виконан­ня Державного бюджету через Державне казначейство Укра­їни та його територіальні органи.

 

Основний критерій на якому ґрунтується виконання бю­джетів — забезпечення надходжень податків, зборів та обов'яз­кових платежів до бюджетів усіх рівнів. Цю функцію виконує Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) з широ­кими правами та Податкова міліція, яка перебуває у складі ДПАУ. Державна податкова адміністрація втілює в життя по­даткову політику держави.

4.5. Організація фінансового контролю в державі

У країнах із ринковою економікою сфера державного фі­нансового контролю забезпечує реалізацію фінансової політи­ки держави.

Фактично фінансовий контроль завершальною стадією управлінського процесу, що складається з трьох взаємопов'я­заних елементів: прогнозування або планування, регулювання та контролю. Оскільки фінансовий контроль — складова фі­нансових відносин, він відіграє специфічну роль індикатора розподільних відносин, дія якого втілюється в контрольній функції фінансів.

Формально об'єктами фінансового контролю вважають фі­нансові показники діяльності всіх суб'єктів економічних від­носин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу, рентабель­ність, податкові платежі. Водночас фактичним об'єктом фінан­сового контролю є сукупний процес фінансово-господарської діяльності.

Суб'єктами фінансового контролю є, з одного боку, як дер­жавні, так і недержавні структури контролю, з іншого боку — підприємства всіх форм власності та фізичні особи.

Фінансовий контроль — специфічний вид діяльності, що здійснюється всіма ланками державної влади й управління, а також недержавними структурами стосовно забезпечення на основі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фон-

дів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у країні.

Фінансовий контроль, як економічна категорія, поділяєть­ся на види за певними критеріями. Залежно від суб'єктів, які виконують фінансовий контроль, вирізняють державний, вну­трішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадсь­кий, фінансовий контроль (рис. 4.4).

Функції державного фінансового контролю розподіля­ються між вищими органами влади разом із функціями управ­ління фінансовою системою. Державний контроль охоплює за­гальнодержавний і відомчий контроль.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верхов­на Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фі­нансів України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, спеціальні органи держав­ного фінансового контролю, до яких належать Рахункова па­лата та Державна контрольно-ревізійна служба України.

Особливе місце у системі органів державного фінансового контролю посідає Рахункова палата України — постійно діючий орган контролю, утворений Верховною Радою Укра­їни, він здійснює діяльність самостійно, незалежно від інших органів влади, звітує перед Верховною Радою України. До го­ловних функцій та повноважень Рахункової палати належать:

— контроль за виконанням законів України, виконанням Державного бюджету та державних цільових позабюджетних

фондів;

— здійснення за дорученням Верховної Ради України конт­ролю за виконанням бюджету за поквартальним розподілом доходів і видатків, видатків з обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів України, витрачанням коштів цільових

фондів;

— контроль за ефективністю управління коштами Дер­жавного бюджету Державним казначейством України, закон­ність і своєчасність руху коштів бюджету, загальнодержавних цільових фондів у Національному банкові України, уповнова­жених банках і кредитних установах;

— контроль органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, банків, організацій стосовно використання ними бю­джетних коштів;

 

 

— здійснення комплексних ревізій та тематичних пере­вірок;

— унесення пропозицій щодо удосконалення бюджетного законодавства.

Важливим органом державного фінансового контролю з боку виконавчої влади є Державна контрольно-ревізійна служба України, до складу якої входять Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управлін­ня в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи та відділи в райо­нах, містах, районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерс­тві фінансів України і підпорядковується цьому органу. Конт­рольно-ревізійні управління на місцях підпорядковуються Го­ловному контрольно-ревізійному управлінню України. Дер­жавна контрольно-ревізійна служба України координує свою діяльність із місцевими Радами народних депутатів та органа­ми виконавчої влади, фінансовими органами, державною по­датковою службою й іншими органами контролю.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль на під­приємствах, в установах та організаціях здійснюють їх бухгал­терії та фінансові відділи. Такий вид контролю спрямований на виявлення й усунення порушень і недоліків у фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій та установ.

Надання самостійності підприємствам та організаціям, їх приватизація, створення на їх основі акціонерних товариств, приватних підприємств зумовило потребу створення органу, до обов'язків якого належали б проведення незалежних пере­вірок фінансово-господарської діяльності підприємств усіх форм власності, забезпечення консультацій з фінансових пи­тань. Таким органом незалежного фінансового контролю стала Аудиторська палата України, яка видає ліцензії юридичним та фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності, атестує аудиторів, веде облік аудиторів, їх фірм, розробляє ме­тодичні рекомендації, контролює дотримання вимог законо­давства з аудиторського контролю.

Аудит — це незалежний фінансовий контроль, що здійс­нюють незалежні контролюючі організації (аудиторські фір­ми, окремі аудитори), він передбачає перевірку публічної фі-

 

 

нансової звітності, бухгалтерського обліку, первинних доку­ментів та іншої інформації стосовно фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення до­стовірності їх звітності, правильності обліку, повноти й від­повідності до чинного законодавства.

Громадський фінансовий контроль — контроль з боку су­спільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади; він не має організованих форм, його виконують пред­ставники громадських організацій на засадах добровільності та безоплатності.

Важливим критерієм класифікації фінансового контролю є час проведення. На цій підставі розрізняють: попередній, по­точний, наступний фінансовий контроль.

Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та ухвалення управлінсько­го рішення з фінансових питань. Такий вид контролю пов'я­заний із процесами визначення оптимального обсягу централі­зованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їх ефективним розподілом та використан­ням. Вихідну інформаційну базу для цього контролю станов­лять фактичні дані й фінансові показники минулих періодів. На рівні держави попередній фінансовий контроль проводить­ся на етапі розробки та прийняття законодавчих і норматив­них актів у сфері фінансів.

Поточний фінансовий контроль — оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності держави, місцевих орга­нів влади, суб'єктів господарювання, дотриманням планових фінансових показників, виконанням вимог фінансової дисци­пліни тощо. Він здійснюється шляхом аналізу, перевірки, об­стеження діяльності фінансових органів, суб'єктів господарю­вання, його завдання — полягає у вчасному реагуванні на змі­ни умов фінансової діяльності.

Наступний фінансовий контроль здійснюється на завер­шальному етапі виконання планового завдання; його мета — контроль за фінансовими результатами, порівняння фактич­них і планових показників фінансової діяльності, оцінювання ефективності проведеної роботи. Такий вид контролю є базою для попереднього контролю майбутнього періоду. Отже, існує

тісний взаємозв'язок між попереднім, поточним і наступним фінансовими контролями.

Залежно від обов'язковості здійснення розрізняють обов'яз­ковий та ініціативний фінансовий контроль.

Обов'язковий фінансовий контроль здійснюється згідно з вимогами нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.

Ініціативний фінансовий контроль проводиться за влас­ним бажанням суб'єктів господарювання.

Вирізняють основні форми фінансового контролю, як пере­вірка і ревізія.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фі­нансово-господарської діяльності підприємства, установи, ор­ганізації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються у вигляді довідки або доповідної записки.

Ревізія — форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організа­ції, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовір­ністю обліку та звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізія є найдетальнішим обстеженням діяльності госпо­дарського суб'єкта з метою оцінювання рівня його фінансової дисципліни. Таку форму контролю здійснюють переважно усі органи контролю. Залежно від об'єкта ревізії поділяють на: повні, часткові, тематичні та комплексні. Залежно від обсягу даних розрізняють суцільні та вибіркові ревізії. За наслідками ревізії складається акт.

 

 

ПРАКТИКУМ

План семінарського заняття

1. Фінансова система України, її основні підсистеми та ланки.

2. Правове регулювання фінансової діяльності держави.

3. Фінансова політика як складова економічної політики держави.

4. Фінансовий механізм.

5. Державне управління фінансами.

6. Фінансовий контроль.

Теми рефератів

1. Структура та засади функціонування фінансової систе­ми в Україні.

2. Економічна сутність і правові основи фінансової діяль­ності держави.

3. Регулювальний вплив фінансової політики на розвиток суспільства.

4. Формування системи фінансових органів та інституцій в Україні.

5. Механізм управління фінансовою системою в Україні.

6. Організація та здійснення фінансового контролю в Україні.

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте фінансову систему за внутрішньою структурою.

2. У чому полягає сутність організаційної структури фінан­сової системи?

3. З'ясуйте поняття фінансового ринку, визначте його структуру та роль.

4. Охарактеризуйте термін "міжнародні фінанси".

5. У чому полягає сутність фінансової політики?

6. Що є основною метою фінансової політики?

7. Який регулювальний вплив здійснюється на економіч­ний розвиток країни за допомогою фінансової політики?

8. Які складові має фінансова політика?

9. Які елементи належать до механізму реалізації фінансо­вої політики?

 

10. У чому полягає сутність та особливості фінансової стра­тегії й фінансової тактики?

11. Визначте поняття фінансового механізму. Які елементи входять до його складу?

12. Чим забезпечується ефективність фінансового меха­нізму?

13. Що таке фінансові органи та фінансові інституції?

14. Який склад і функції фінансових органів в Україні?

15. Яким чином організовується система управління дер­жавними фінансами в Україні?

16. З'ясуйте сутність стратегічного й оперативного управ­ління фінансами. Які органи державної влади та управління його здійснюють?

17. Які функції виконує Міністерство фінансів України?

18. Які функції покладені на Державне казначейство Укра­їни?

19. Які функції та повноваження має Державна податкова

адміністрація?

20. У чому полягає сутність терміна "фінансовий контроль". Яку роль він відіграє?

21. Які є види та методи фінансового контролю?

22. Які функції та повноваження має Державна контрольно-ревізійна служба України?

23. Які функції та повноваження виконує Рахункова палата України?

24. Які функції покладені на Аудиторську палату й ауди­торські фірми?

25. У чому полягають відмінності між державним, відом­чим, корпоративним і незалежним фінансовим контролем?

 

Тести

 

1. Фінанси підприємств, установ, організацій та фінанси

селення поєднані таким поняттям:

1) централізовані фінанси;

2) децентралізовані фінанси;

3) фінансова інфраструктура.

2. До складу державних фінансів не входять:

1) державний бюджет;

2) державний кредит;

3) позабюджетні спеціальні фонди;

.

4) фінанси підприємств колективної форми власності.

3. Базовою ланкою фінансової системи країни є фінанси підприємств, оскільки:

1) для них характерна висока регламентація державних фінансових відносин;

2) вони мають власні доходи;

3) саме тут утворюється переважна частина фінансових ре­сурсів держави.

4. У чому полягає сутність поняття "державні фінанси":

1) системі економічних відносин, пов'язаних із формуван­ням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, з метою виконання завдань і функцій держави;

2) сукупності усієї грошової маси в країні;

3) обсязі грошової маси, що використовується для обслу­говування товарного обігу?

 

5. До фінансової інфраструктури належать:

1) система органів управління фінансами;

2) нормативно-законодавча база;

3) підготовка фахівців;

4) спеціалізоване виробництво;

5) варіанти відповіді 1), 2), 3) і 4) правильні.

 

6. Державний кредит — це:

1) особлива форма грошових відносин, коли держава є бор­жником;

2) складова загальнодержавних фінансів, що дає змогу ут­ворити централізовані фінансові ресурси для потреб держави;

3) грошові відносини, які виникають між державою, юри­дичними та фізичними особами, вони пов^язані з мобілізацією коштів та їх використанням на фінансування державних по­треб.

7. Позабюджетні цільові фонди — це:

1) специфічна форма перерозподілу та використання фі­нансових ресурсів країни з метою фінансування конкретних соціальних та економічних потреб загальнодержавного або ре­гіонального значення;

2) форма забезпечення додатковими ресурсами пріоритет­них сфер економіки та розширення соціальних допомог насе­ленню.

8. Державний бюджет — це:

1) система економічних відносин, що виникають у суспіль­стві в процесі формування, розподілу та використання цент­ралізованого фонду грошових коштів держави;

2) грошові відносини, які виникають між державою та юридичними особами в зв'язку зі створенням централізованих фондів.

9. До складу децентралізованих фінансів не входять:

1) фінанси підприємницьких структур;

2) фінанси населення;

3) місцеві бюджети.

 

10. Що є провідною ланкою загальнодержавних фінансів:

1) державний бюджет;

2) державний кредит;

3) позабюджетні фонди;

4) місцеві бюджети?

 

 

11. У чому полягає сутність місцевих фінансів:

1) системі економічних відносин, за допомогою яких фор­муються, розподіляються та перерозподіляються фонди гро­шових коштів, що використовуються на економічний та соці­альний розвиток територій;

2) системі економічних відносин, за допомогою яких фор­муються регіональні спеціальні фонди;

3) сукупності органів управління фінансами на рівні ре­гіонів.

12. У складі фінансової системи розрізняють такі підси-стеми:

1) централізовані фінанси;

2) державний бюджет;

04 - -

о) децентралізовані фінанси;

4) фінанси населення;

5) фінансова інфраструктура;

6) міжнародні фінанси.

13. Стратегічне управління фінансами в Україні здійсню­ють:

1) Верховна Рада України, Президент України та його апа­рат, Кабінет Міністрів України;

2) Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України;

3) Міністерство фінансів України, управління (відділи) міністерств, відомств, фінансові служби підприємств та органі­зацій.

14. Хто виконує оперативне управління фінансами:

1) Верховна Рада України, Президент України та його апа­рат, Кабінет Міністрів України;

2) Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України;

3) Міністерство фінансів України, управління, (відділи) міністерств, відомств, фінансові служби підприємств та органі­зацій?

15. Фінансове законодавство в Україні приймає:

1) Державне казначейство України;

2) Кабінет Міністрів України;

3) Верховна Рада України;

4) Рахункова палата України.

16. Проект Державного бюджету України складає:

1) Рахункова палата;

2) Президент України;

3) Міністерство фінансів України;

4) Верховна Рада України;

5) Державне казначейство України.

 

17. Виконанням Державного бюджету України спеціально

займається:

1) Державна податкова адміністрація;

2) Державне казначейство України;

3) Рахункова палата.

 

18. Залежно від суб'єктів фінансовий контроль поділяєть-

ся на:

1) державний, внутрішньогосподарський, аудиторський

громадський;

2) попередній, поточний, наступний;

3) обов'язковий та ініціативний.

19. До органів виконавчої влади в Україні належать:

1) Кабінет Міністрів України, галузеві міністерства, управ­ління та відомства;

2) обласні державні адміністрації;

3) варіанти відповіді 1) і 2) правильні.

20. Вищим органом державного фінансово-економічного кон­тролю в Україні є:

1) Держана податкова адміністрація;

2) Національний банк України;

3) Рахункова палата.

 

21. Що належить до складових фінансового механізму:

1) фінансові методи;

2) фінансові важелі;

3) правове забезпечення;

4) нормативне й інформаційне забезпечення;

5) фінансові ресурси;

6) варіанти відповіді 1), 2), 3), 4) і 5) правильні?

22. Фіскальна політика може бути:

1) стимулювальною;

2) стримувальною;

3) автоматичною;

4) варіанти відповіді 1), 2) і 3) правильні.

23. У складі фінансової політики вирізняють:

1) бюджетно-податкову;

2) грошово-кредитну;

3) дивідендну;

4) міжнародну;

5) варіанти відповіді 1), 2), 3) і 4) правильні.

24. Сутність фінансового планування полягає у:

1) визначенні організаційно-правових форм підприємств;

2) оцінювання фінансової стратегії;

3) визначенні фінансових можливостей держави з метою забезпечення розвитку її економіки.

25. Як співвідносяться поняття фінансова політика та фінансовий механізм:

1) фінансова політика реалізується через фінансовий ме­ханізм;

2) фінансовий механізм визначає фінансову політику?

26. У чому полягає сутність поняття "фінансова політи-

ка

1) дії економічних законів у фінансовій сфері;

2) діяльністі підприємств, організацій та установ у сфері фінансів;

3) сукупності фінансових розподільних і перерозподільних заходів, що здійснює держава через фінансову систему?

27. Фінансовий механізм — це:

1) фінансові відносини стосовно розподілу ВВП;

2) сукупність суб'єктів і об'єктів фінансового розподілу;

3) система встановлених державою форм і методів органі­зації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

28. Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму не включає:

1) інструкції;

2) нормативи;

3) кредити;

4) норми;

5) методичні вказівки;

6) варіанти відповіді 1), 2), 3), 4) і 5) правильні.

29. Методами фінансового планування є:

1) нормативний;

2) балансовий;

3) метод коефіцієнтів;

4) варіанти відповіді 1), 2) і 3) правильні.

 

ЗО. У чому полягає сутність фіскальної політики:

1) бюджетно-податковій політиці;

2) кредитній політиці;

3) варіанти відповіді 1) і 2) правильні?

 

 

Завдання

1. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Варіант 1

Терміни

1. Фінанси.

2. Централізовані фінанси.

3. Децентралізовані фінанси.

4. Гроші.

5. Національний дохід.

6. Валовий внутрішній продукт.

7. Фінансова система.

8. Державний бюджет.

9. Державний кредит.

10. Позабюджетні цільові фонди.

11. Аудит.

Визначення

а) Фонди, що використовуються з метою розширення со­ціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструк­тури;

б) централізований фонд коштів держави, головний інс­трумент перерозподілу національного доходу;

в) сукупність фінансових ланок, які забезпечують державі виконання її економічних та політичних функцій;

г) сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами в процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів;

д) перевірка публічної фінансової звітності, обліку, пер­винних документів та іншої інформації про фінансово-госпо­дарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визна­чення їх вірогідності, повноти та відповідності до чинного за­конодавства, встановлених нормативів;

є) вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених рези­дентами певної країни на її території за певний період часу,

ж)новостворена вартість у масштабі суспільства,

з) загальний еквівалент, за допомогою якого визначаються витрати праці виробників;

і) економічні відносини, пов'язані з формуванням, роз поділом і використанням фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу;

к) економічні відносини, пов'язані з формуванням, роз­поділом та використанням фондів грошових коштів держави що акумулюються в державній бюджетній системі й урядов позабюджетних фондах;

л) грошові відносини, які опосередковують обіг фондів гро шових коштів підприємства та населення.

Варіант 2

 

Терміни

1. Фінансова політика.

2. Фінансові ресурси держави.

3. Фінансовий механізм.

4. Фінансовий метод.

5. Правове забезпечення.

6. Внутрішні фактори, що впливають на фінансову полі

ТИКУ

7. Зовнішні фактори, які впливають на фінансову І, тику.

Визначення

а) Форма власності на основні засоби виробництва, струк­тура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки, організація грошового обігу тощо;

б) закони, постанови Верховної Ради України, укази Пре­зидента України, накази та листи міністерств та Інші документи.

в)система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання з метою забез­печення економічного та соціального розвитку держави

 

 

г) сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур суб'єктів господарювання і на­селення;

д) економічні взаємовідносини з іншими державами, інте­грація у світові економічні системи тощо;

є) засіб впливу фінансових відносин на господарський про­цес;

ж) сукупність усіх цільових фондів грошових коштів дер­жави, необхідних для її функціонування.

2. Знайдіть хибні твердження серед запропонованих.

1. Відповідно до концентрації капіталу потреба втручання держави в економіку зменшується.

2. Фінансова політика не впливає на процес реалізації су­купного суспільного продукту.

3. Фінансова політика спрямована на формування макси­мально можливого обсягу фінансових ресурсів.

4. Держава здійснює безпосереднє управління всіма фінан­совими ресурсами країни.

5. Закони у сфері фінансів приймає Міністерство фінансів України.

6. Фінансовий механізм — це засіб реалізації фінансової політики.

7. Фінансова стратегія включає дії держави щодо страте­гічного розвитку її фінансової системи.

8. Державне казначейство належить до системи органів державної законодавчої влади.

9. Рахункова палата України — постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю.

10. Державне казначейство України складає проект Держав­ного бюджету України.

 

 

Тема 5

 

ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА

 

5.1. Економічна сутність і функції податків

Податки — економічні відносини, що виникають між дер­жавою та юридичними і фізичними особами стосовно примусо­вого відчуження нею частини новоствореної вартості в гро­шовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави і найважливі­шою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Це обов'язкова складова економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі.

Податки — головний фінансовий метод мобілізації дер­жавних доходів. Вони становлять від 80 до 97 % дохідної час­тини державного бюджету.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бю­джетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язко­вий внесок до бюджету відповідного рівня або державного ці­льового фонду, який здійснює платник у порядку і на умовах, визначених законами України про оподаткування.

Податки — не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Обов'язковим платежам властиві такі ознаки податків:

 

1) податкові платежі — це обов'язкові збори, що стягу­ються з платників за умови конкретного еквівалентного обмі­ну між державою та платником (плата за воду, землю);

2) відрахування, внески — це обов'язкові збори з юридич­них та фізичних осіб, яким притаманні характеристики цільо­вого призначення.

Основними особливостями податку порівняно з обов'язко­вими платежами, є:

— справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або якщо зако­нодавством передбачені пільги щодо цього податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки по­даток сплачується з метою покриття суспільних потреб, що від­окремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротним. Сплата податку не зумов­лює зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— може сплачуватися лише до бюджету, а не до іншого гро­шового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і ґрунтується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки — це обов'язкові платежі, що законодавче встановлюються державою; їх сплачують юридичні та фізичні особи в процесі перерозподілу частини вартості валового внут­рішнього продукту; вони акумулюються в централізованих грошових фондах з метою фінансового забезпечення виконан­ня державою покладених на неї функцій.

За сутністю податки виконують дві функції: фіскальну і розподільно-регулювальну.

За допомогою фіскальної функції податків формуються фі­нансові ресурси держави. Податки є основним джерелом до­ходів бюджетів різних рівнів. Така функція податків створює об'єктивні передумови для державного втручання в економіч­ні процеси, що відбуваються в суспільстві, тобто зумовлює роз­подільно-регулювальну функцію.

Розподільно-регулювальна функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості націо­нального доходу між державою та її суб'єктами, і через елемен-ти податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, по­даткові пільги тощо) держава може регулювати вартісні про­порції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, плато­спроможний попит і пропозицію.

5.2. Складові податку та їх характеристика

З метою розуміння сутності податку потрібно чітко визна­чити його головні складові, що зумовлюють внутрішній зміст цього поняття. До них належать:

1. Суб'єкт оподаткування, або платник податків — фізи­чна або юридична особа, на яку за законом покладається обо­в'язок платити податок.

Носій податку — фізична або юридична особа, котра у кін­цевому підсумку несе витрати зі сплати податку.